Справа № 369/18113/21
Провадження № 2/369/3150/22
Іменем України
26.09.2022 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І.О.,
при секретарі Світлак Ю.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, мотивуючи його тим, що 23 грудня 1999 року відділом реєстрації актів громадянського стану Долинського району Івано-Франківської області було зареєстровано шлюб між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , про що складено відповідний актовий запис №238.
Від шлюбу заявники мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Спільне життя з відповідачем не склалося. Подальше спільне життя та збереження шлюбу між Позивачем та Відповідачем є неможливим через різні характери, погляди на життя та інтереси, що неодноразово приводило до непорозумінь.
Тому позивач просила шлюб між нею та відповідачем, укладений та зареєстрований 23 грудня 1999 року відділом реєстрації актів громадянського стану Долинського району Івано-Франківської області, актовий запис №238 - розірвати та після розірвання шлюбу залишити на її вихованні дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 лютого 2022 року відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, через канцелярію суду подала заяву, в якій просить здійснювати розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує, просить задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, через канцелярію суду подав заяву про те, що просить розгляд справи проводити без його участі, позов визнає та не заперечує проти його задоволення.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Суд, перевіривши матеріали справи та зібрані в ній докази, знаходить що позов підлягає частково до задоволення виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 23 грудня 1999 року відділом реєстрації актів громадянського стану Долинського району Івано-Франківської області було зареєстровано шлюб між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 , про що складено відповідний актовий запис №238, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_1 .
Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 .
Спільне життя з відповідачем не склалося. Подальше спільне життя та збереження шлюбу між Позивачем та Відповідачем є неможливим через різні характери, погляди на життя та інтереси, що неодноразово приводило до непорозумінь.
Сім'ю зберегти неможливо.
За змістом положень ч. 1 ст. 24 СК України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Частинами 3, 4 ст. 56 СК України передбачено право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Частиною 2 статті 104 Сімейного кодексу України встановлено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Відповідно до ч. 1 ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Крім того, ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело прав.
Крім цього, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 84 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Валліанатос та інші проти Греції» від 07.11.2013 року (Заяви №№29381/09 та 32684/09) передбачено: «Суд наголошує на принципах, встановлених у його практиці. Мета захисту родини у її традиційному сенсі є доволі абстрактною і для її реалізації може використовуватися широкий спектр конкретних заходів… Також, з огляду на те, що Конвенція є «живим» документом, який слід тлумачити у світлі умов сьогодення…, держава при виборі засобів, покликаних забезпечувати захист сім'ї та повагу до сімейного життя, як цього вимагає стаття 8, обов'язково має брати до уваги зміни, що відбуваються у суспільстві і у ставленні до соціальних питань, цивільного стану і міжособистісних стосунків, включаючи той факт, що не існує лише одного шляху чи лише одного вибору, коли йдеться про те, як вести сімейне або приватне життя».
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні.».
Згідно до п.10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу, про що записано в статті 16 Конвенції «Про дискримінацію жінок» в ч.1 підпункту «с», «однакові права і обов'язки під час шлюбу і після його розірвання». Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово «сімейний» засвідчує, що шлюб створює сім'ю, а слово «союз» підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер.
З врахуванням того, що жоден з подружжя не бажає примиритися, суд приходить до висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити їх інтересам, тому шлюб слід розірвати.
Згідно з ч. 2 ст. 112 СК України передбачено, що суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Таким чином, оцінивши зібрані по справі докази у їх сукупності, суд вважає, що збереження їх сім'ї є неможливим, а тому є усі підстави для розірвання шлюбу, оскільки подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу буде суперечити інтересам сторін.
Щодо позовної вимоги позивача про залишення неповнолітніх дітей разом з матір'ю суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Пунктом 72 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866, передбачено, що для розв'язання спору, що виник між батьками, щодо визначення місця проживання дитини, один з батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності).
Під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання дитини служба у справах дітей має захищати інтереси дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини.
Працівник служби у справах дітей за місцем проживання дитини проводить бесіду з батьками та відвідує їх за місцем проживання, про що складає акт.
У разі коли батьки дитини проживають у межах різних адміністративно-територіальних одиниць, той із батьків, який подав заяву про визначення місця проживання дитини з ним, звертається до служби у справах дітей за місцем свого проживання для здійснення обстеження його житлово-побутових умов та складення акта обстеження умов проживання. Зазначений акт передається заявником до служби у справах дітей за місцем проживання дитини, працівник якої проводить з ним бесіду.
Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.
Судом встановлено, що позивачем в позовній заяві не викладено обставини, не зазначено та не додано до позовної заяви докази, які підтверджують незгоду відповідача на визначення місця проживання неповнолітніх дітей з матір'ю, наявності спору між батьками щодо визначення місця проживання дітей.
Крім того, позивачем не надано суду: висновок органу опіки і піклування щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дітей, батьків, які бажають проживати з дітьми, а також на підставі інших документів, що стосуються справи, як це передбачено ст. 19 СК України; характеризуючих даних про особу матері (батька) дітей, їх майновий стан та житлові умови; довідки та характеристики з місця роботи і місця проживання, інші документи, що характеризують батьків і їх відношення до дітей, поведінку за місцем роботи і за місцем проживання, а також акти обстеження житлових умов батьків, на предмет визначення місця проживання дітей.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовна вимога позивача про визначення місця проживання неповнолітніх дітей з матір'ю задоволенню не підлягає.
Позивач не ставить вимогу про відшкодування судових витрат.
Керуючись ст.ст. 19, 104, 105, 110, 112 СК України, ст.ст. 4, 5, 12, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-
Позов - задовольнити частково.
Шлюб, укладений між позивачем ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що зареєстрований 23 грудня 1999 року відділом реєстрації актів громадянського стану Долинського району Івано-Франківської області, про що складено відповідний актовий запис №238 - розірвати.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_5 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .
Суддя: І.О. Фінагеєва