Справа № 353/643/15-ц
Провадження № 6/353/7/22
14 жовтня 2022 рокум.Тлумач
Тлумацький районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої - судді Луковкіної У.Ю.,
з участю: секретаря судового засідання - Мороз М.І.,
представника боржника ОСОБА_1 - адвоката Андріїва В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тлумачі заяву представника боржника ОСОБА_1 - адвоката Андріїва Василя Івановича про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за кордон,-
Представник боржника ОСОБА_1 - адвокат Андріїв В.І. звернувся до суду з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за кордон. Свої вимоги заявник обґрунтовує тим, що ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 08.07.2015 року задоволено подання державного виконавця Відділу ДВС Тлумацького РУЮ та тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання зобов'язань за виконавчим листом № 2-279/2010р., виданим Тлумацьким районним судом Івано-Франківської області 15.12.2010 року. Зазначає, що тривалість дії обмежувальної санкції протягом семи років порушує одне з основоположних прав ОСОБА_1 , передбачене ст. 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема особисте право залишати свою країну. А тому, беручи до уваги неефективність та тривалість обмежувального заходу, вважає, що такий захід виявився невиправданим з точки зору сприяння досягненню переслідуваної мети - гарантування повернення боргу. З зазначених вище підстав просить скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, встановлене відносно ОСОБА_1 .
Боржник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, однак через свого представника подав до суду письмову заяву, в якій вказав, що позицію свого представника підтримує, просив скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон та розгляд справи провести без його участі. Просив врахувати, що він працевлаштувався та зобов'язується щомісячно частинами сплачувати заборгованість за рішенням суду.
Представник боржника ОСОБА_1 - адвокат Андріїв В.І. в судовому засіданні заяву підтримав, просив її задовольнити. Зазначив, що його довіритель протягом тривалого часу перебував в тяжкому матеріальному становищі, не працював, мав проблеми зі здоров'ям в зв'язку з захворюванням на ковід, а тому протягом цього періоду був позбавлений можливості виконувати рішення суду. Однак станом на сьогоднішній він є працевлаштованим, отримує заробітну плату та добровільно розпочав здійснювати погашення заборгованості, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Тлумацького відділу ДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області. При цьому, просив зауважити, що з 2015 року виконавча служба не здійснювала жодних дій для погашення заборгованості, в т.ч. не вжила будь-яких заходів для розшуку та реалізації автомобілів, які були передані ОСОБА_1 по довіреності іншим особам. До виконавчої служби ОСОБА_1 з 2015 року не викликався та не повідомлявся про обов'язок погашення заборгованості, шляхом вчинення будь-яких інших дій. Також зазначив, що обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон на даний час є порушенням його права на вільне пересування, оскільки дія такого тривалого обмеження (більше 7 років) є непропорційною з огляду на вимоги Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини по даному питанню.
Представник стягувача ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.
Представник Тлумацького відділу ДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області в судове засідання не з'явився, однак до суду подав письмову заяву, в якій вказав, що проти задоволення заяви заперечує з тих підстав, що боржником не сплачено жодної суми для погашення заборгованості, окрім коштів, які були перераховані від реалізації майна. Просив розгляд справи провести без його участі.
Враховуючи обмеженість строків розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон відповідно ч. 6 ст. 441 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності інших учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши думку представника боржника, дослідивши матеріали заяви, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини, які регулюються нормами цивільно-процесуального законодавства, Конституцією України, Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та Законом України «Про виконавче провадження».
Судом встановлено, що на виконанні у Тлумацького відділу ДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області перебуває виконавче провадження ВП № 23280018 по примусовому виконанню рішення Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 14.05.2010 року за виконавчим листом № 2-279/2010, виданим Тлумацьким районним судом Івано-Франківської області від 15.12.2010 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1077719 грн. 14 грн. заборгованості за кредитним договором, 1700 грн. 00 коп. судового збору, 120 грн. 00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення.
Ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 08.07.2015 року задоволено подання державного виконавця Відділу ДВС Тлумацького РУЮ та тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання зобов'язань за виконавчим листом № 2-279/2010р., виданим Тлумацьким районним судом Івано-Франківської області 15.12.2010 року.
Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
За змістом п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Із змісту цього пункту вбачається, що ухилення боржника від виконання зобов'язань позначає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.
Відповідно до частин 1, 3 статті 441 ЦПК України, суд може застосувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов'язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.
Під поняттям «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням, розуміються будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини (непереборної сили, події тощо), що роз'яснив Верховний Суд України 01 лютого 2013 року при розгляді питань, які виникають в судовій практиці про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України. Доказів ухилення від виконання зобов'язань суду не надано.
Тобто, застосовуючи статтю 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в Україні, суд зобов'язаний забезпечити, щоб порушення права особи залишати країну було виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.
Передбачені законом юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон можуть бути установлені судом не за наявність факту невиконання зобов'язання, установленого рішенням суду, а за ухилення від його виконання.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного суду по справі № 331/8536/17 від 28.10.2020 року, які полягають у наступному: "тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення".
При цьому, суд також наділений повноваженнями вирішити питання щодо скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника (частина 5 статі 441 ЦПК України).
Стаття 441 ЦПК України не визначає умов (підстав), за наявності яких суд скасовує тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.
Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у разі зміни нею своєї поведінки по відношенню до виконання покладеного на неї рішенням суду обов'язку, зокрема, внесення платежів на погашення заборгованості, добросовісне виконання обов'язків боржника, які визначені Законом України «Про виконавче провадження», а також прийняття необхідних мір для виконання рішення суду.
Таким чином, звертаючись в суд з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, боржник повинен довести факт зміни обставин, які стали підставою для застосування до нього відповідного заходу, у такій мірі, що втрачається необхідність для застосування такого заходу забезпечення, якщо втрачається справедливий баланс приватних інтересів боржника на свободу пересування та публічний інтерес, пов'язаний із гарантіями права кожного на розгляд справи судом у розумний строк, до якого входить також строк виконання остаточного рішення суду, що є елементом права кожного на справедливий суд.
Звертаючись до суду з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон, представник заявника зазначив, що з моменту відкриття виконавчого провадження, шляхом реалізації майна боржника стягнуто 673856,58 грн., з них 612775,52 грн. перераховано стягувачу. Залишок загальної суми нестягнутої заборгованості, станом на 11.07.2022 року становить 514654,32 грн., з них 466763,48 на користь стягувача, що підтверджується відповіддю Тлумацького відділу ДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області № 7507 від 14.07.2022 року (а.с. 18). Крім цього, представник боржника ствердив, що беручи до уваги неефективність та тривалість обмежувального заходу у вигляді заборони виїзду за кордон, такий захід виявився невиправданим з точки зору сприяння досягненню переслідуваної мети - гарантування повернення боргу та порушує одне з основоположних прав ОСОБА_1 , передбачене ст. 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Також, під час розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон представником Тлумацького відділу ДВС в Івано-Франківському районі Івано-Франківської області не надано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про вчинення державним виконавцем виконавчий дій спрямованих на примусове виконання рішення суду (окрім звернення стягнення на майно боржника у 2010 році), а також доказів, які б свідчили про свідоме ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням. Так, боржник ОСОБА_1 з 11.03.2022 року працевлаштувався на посаду рибовода у Хотимирському сільськогосподарському рибоводному фермерському господарстві (довідка від 30.09.2022 року, а.с. 48) та згідно долучених до заяви копій квитанцій (а.с. 65-66) боржником ОСОБА_1 11.10.2022 року та 13.10.2022 року внесено кошти в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом № 2-279/2010, що свідчить про вчинення боржником дій спрямованих на виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням суду, виходячи з реальних можливостей останнього.
У статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» наведені підстави тимчасової відмови у виїзді за кордон.
Так, згідно п. 5 ч. 1 ст. 6 цього Закону право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Разом з тим, сам факт наявності невиконаного рішення суду чи іншого органу боржником не є відповідно до цього Закону підставою для тимчасової заборони виїзду особи за кордон без обов'язкового визначення дій боржника по ухиленню від виконання рішення.
Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, необхідно з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.
Ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, слід розуміти як будь-які навмисні, свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо), і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини.
Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має можливість виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин.
Тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на неї, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.
У відношенні пропорційності обмеження, встановленого у зв'язку з неоплаченими боргами, Європейський Суд зазначає, що таке обмеження є виправданим лише тоді, коли сприяє досягненню переслідуваної мети - гарантування повернення вказаних боргів (рішення Європейського Суду від 13 листопада 2003 року за справою «Напияло проти Хорватії» (Napijalo v. Croatia), скарга N 66485/01, §§ 78 - 82).
Відповідно до другого абз. ст. 1 Першого протоколу до Конвенції зазначено, що повинен існувати «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
У справі «Гочев проти Болгарії» Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у частині 3 статті 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто, бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості.
У справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia» від 11.07.2013) ЄСПЛ застосував вказані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв'язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі ЄСПЛ визнав порушенням ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано «автоматично», тобто лише у зв'язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, без належного обґрунтування з врахуванням індивідуальної ситуації заявника.
Рішенням Європейського суду по правам людини, прийнятим 11.05.2021 року по справі «Стецов проти України» (заява № 5170/15, щодо заборони виїзду за межі України, накладеного на заявника в зв'язку з несплатою боргу, встановленого судовим рішенням), ЄСПЛ встановив в діях держави порушення Конвенції про захист прав людини та основних свобод, та постановив, що Україна повинна сплатити Стецову компенсацію моральної шкоди та судові витрати. Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам'ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з'ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.
Відповідно до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Також ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Встановлені судом обставини свідчать про те, що застосоване судом 08.07.2015 тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України триває понад сім років і не забезпечило виконання рішення суду, тобто тривале застосування вказаних заходів не відповідає легітимний меті, а саме виконанню рішення суду. Водночас представник боржника надав суду документи, які свідчать про те, що ОСОБА_1 одружений, має на утриманні одну малолітню дитину, працевлаштований на посаді рибовода у Хотимирському сільськогосподарському рибоводному фермерському господарстві та позитивно характеризується по місцю роботи, почав вносити кошти на погашення заборгованості, тобто на даний час у нього з'явилась можливість добровільно виконати рішення суду. В той же час будь-яких доказів, які б свідчили про ухилення боржника від виконання рішення суду та вжиття державним виконавцем заходів спрямованих на примусове виконання рішення суду, суду в судовому засіданні не надано.
Враховуючи зазначені вище норми права, суд дійшов висновку про необхідність скасування тимчасового обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 за межі України, що забезпечить право боржника на вільне пересування, яке гарантовано Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 260, 352-354, 441 ЦПК України, суд, -
Заяву представника боржника ОСОБА_1 - адвоката Андріїва Василя Івановича про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за кордон - задовольнити.
Скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , жителя с. Хотимир Тлумацького району Івано-Франківської області, за межі України, застосоване ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 08.07.2015 року у справі № 353/643/15-ц.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Івано-Франківського Апеляційного суду через Тлумацький районний суд Івано-Франківської області протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, що є датою її ухвалення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
ГоловуючийУ. Ю. ЛУКОВКІНА