Провадження № 11-кп/803/2911/22 Справа № 310/2068/18 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
03 жовтня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2022 року у кримінальних провадженнях 12018080130000055 та № 12021082130000420 про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Бердянськ, Запорізької області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.307, ч.2 ст.121 КК України,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_6
прокурора ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
обвинуваченого ОСОБА_5
За ухвалою Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2022 року продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 до 14 жовтня 2022 року включно.
В обґрунтування прийнятого рішення, суд врахував, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме переховування від суду, знищення, сховування або спотворення будь-якої із речей, яка має істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконного впливу на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні, не зменшилися, а тому, на даний час застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
В апеляції:
- обвинувачений ОСОБА_5 просить змінити запобіжний захід з тримання під вартою на інший, не пов'язаний з триманням під вартою.
В обґрунтування вказує на недоведеність прокурором заявлених ризиків, а також посилається на незаконне продовження строку його тримання під вартою.
Заслухавши обвинуваченого за його захисника, які просили задовольнити апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
Зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону при розгляді судом першої інстанції клопотання прокурора дотримані.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_5 , суд першої інстанції в достатній мірі дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та обґрунтовано дійшов висновку про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою.
Суд першої інстанції врахував наявність об'єктивних причин, які не дозволяють закінчити судовий розгляд з ухваленням вироку до спливу строку тримання обвинуваченого ОСОБА_5 під вартою, а також існування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: переховування від суду, знищення, сховування або спотворення будь-якої із речей, яка має істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконного впливу на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні.
З таким висновком погоджується апеляційний суд, оскільки враховуючи характер та тяжкість покарання, що кореспондується з характером суспільного інтересу, даних про обвинуваченого, іншими обставинами у їх сукупності, дає підстави вважати, що продовжують існувати вказані вище ризики.
Колегія суддів також зважає, що ОСОБА_5 обвинувачується у скоєнні двох тяжких злочинів, за які передбачено покарання до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна, при цьому судовий розгляд кримінального провадження триває, не вчинені всі необхідні дії для встановлення об'єктивної істини у справі, злочин, передбачений ч. 2 ст. 121 КК України ОСОБА_5 вчинив під час розгляду кримінального провадження за ч. 2 ст. 307 КК України та в період дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, а тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що визначені судом ризики продовжують існувати.
Продовження існування зазначених вище обставин у їх сукупності, виправдовують подальше перебування обвинуваченого ОСОБА_5 , під вартою, що відповідає, і є співрозмірним тяжкості і характеру діянь, які інкримінуються останьому, та більш м'які запобіжні заходи, як на це вказують обвинувачений в апеляційній скарзі, не забезпечать належної його процесуальної поведінки, а тому продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є найбільш прийнятним за наявних умов.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Європейський Суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Доводи захисника в судовому засіданні про те, що матеріали кримінального провадження перебувають на окупованій території, не заслуговують на увагу, оскільки ці обставини в умовах воєнного стану не перешкоджають вирішенню питання про продовження строків тримання обвинуваченого під вартою.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає ухвалу суду першої інстанції законною, обґрунтованою, вмотивованою, підстави для її скасування відсутні, тому апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 16 серпня 2022 року у кримінальних провадженнях 12018080130000055 та № 12021082130000420 про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою, щодо ОСОБА_5 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст.307, ч.2 ст.121 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4