05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 208/3338/18
провадження № 51-3066 км 19
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_4,
суддів ОСОБА_5,. ОСОБА_6,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7,
прокурора ОСОБА_8,
засудженого ОСОБА_1 ,
захисника (відеоконференція) ОСОБА_9
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 на вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2021 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018040160000740, за обвинуваченням
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Верхнє-Синьовидне Сколівського району Львівської області, зареєстрований та проживає по АДРЕСА_1 , раніше судимого,
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного цим вироком, більш суворим покаранням, призначеним вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 6 грудня 2018 року, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покладено обов'язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк покарання ОСОБА_1 зараховано строк його попереднього ув'язнення з 22 травня 2018 року по 29 січня 2019 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі. Обраний щодо ОСОБА_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою було скасовано та звільнено його з-під варти в залі суду.
Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 4 квітня 2018 року о 02:00 год., знаходячись на пр. Т. Шевченка біля будинку № 38 в м. Кам'янське Дніпропетровської області, побачивши раніше незнайомого йому ОСОБА_2 , який проходив біля вказаного будинку та розмовляв по мобільному телефону, діючи повторно, умисно, з корисливих мотивів, з метою відкритого викрадення чужого майна підійшовши ззаду до останнього і вихопив з рук належний йому мобільний телефон «Huawei P Smart FIG-LX1». Після цього він побіг між будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 та зник з поля зору ОСОБА_2 , заподіявши останньому матеріальну шкоду на загальну суму 6999 грн.
Дніпровський апеляційний суд 22 березня 2021 року скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_1 в частині призначення покарання та ухвалив у цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_1 покарання за ч. 2 ст. 186 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки реально.
Вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 6 грудня 2018 року, яким ОСОБА_1 було засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років й на підставі положень ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу, визначив виконувати самостійно.
Строк відбування покарання засудженому апеляційний суд визначив рахувати з моменту приведення вироку до виконання. У решті вирок місцевого суду було залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_9 просить вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року та вирок Дніпровського апеляційного суду 22 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 скасувати у зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду, викладених у судових рішеннях, фактичним обставинам, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій не провели стосовно обвинуваченого ОСОБА_1 повного та неупередженого судового розгляду.
Звертає увагу на те, що суд першої інстанції при розгляді справи в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, не роз'яснив, що, у разі зміни обсягу та порядку дослідження доказів, у вироку не будуть зазначені вже досліджені раніше докази, а також не надав оцінки показанням потерпілого ОСОБА_2 .
Також вважає, що й суд апеляційної інстанції безпідставно не дослідив та не надав оцінки показанням потерпілого, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Окрім цього, вказує, що судом апеляційної інстанції не зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання період його попереднього ув'язнення з 22 травня 2018 року по 29 січня 2019 року, а також період фактичного відбування покарання за вироком Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року, скасованого постановою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений та його захисник ОСОБА_9 підтримали подану касаційну скаргу.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
За змістом статей 433, 438 КПК України суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Положеннями ст. 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказаних вимог закону, на думку колегії суддів касаційного суду, суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 було розглянуто відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
При цьому повне визнання вини, не заперечення фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин злочину, в якому обвинувачується особа, правові наслідки розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення обвинуваченим цих обставин, є обов'язковими передумовами можливості здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КК України.
Як убачається з матеріалів провадження, в судовому засіданні після оголошення обвинувального акта 14 серпня 2018 року засуджений своєї вини у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнавав. У зв'язку з цим суд, з'ясовуючи обсяг доказів та порядок їх дослідження, ухвалив рішення про допит потерпілого, свідків, дослідження письмових доказів і допит обвинуваченого (т. 1 а.п. 30-32).
Після допиту потерпілого ОСОБА_2 , свідка ОСОБА_3 , дослідження письмових доказів, ОСОБА_1 під час його допиту й надалі наполягав на своїй непричетності до інкримінованого злочину (т. 1 а.п. 51-52).
У наступному судовому засіданні, яке відбулося 28 січня 2019 року, захисник зазначив, що до початку судового засідання його підзахисний змінив правову позицію щодо висунутого йому обвинувачення. При цьому обвинувачений пояснив, що він щиро розкаюється у вчиненому, вину визнає повністю.
Після цього прокурор заявив клопотання про зміну порядку дослідження доказів, а саме просив допитати обвинуваченого, дослідити дані, які характеризують його особу, й здійснювати розгляд провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Захисник не заперечував проти зміни порядку дослідження доказів й щодо розгляду провадження у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України. При цьому захисник вказав, що ним були надані роз'яснення його підзахисному щодо порядку оскарження вироку, й просив суд також роз'яснити обвинуваченому аспекти обмежень при оскарженні такого вироку до суду апеляційної інстанції.
Обвинувачений також погодився з таким порядком дослідження доказів, про який зазначив прокурор, та вказав, що вину визнав повністю та щиро розкаюється у вчиненні злочину.
Надалі суд відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому головуючий детально роз'яснив обвинуваченому ОСОБА_1 зміст ч. 3 ст. 349 КПК України, зокрема з'ясував, чи правильно він розуміє зміст обставин; чи добровільною є зміна його позиції щодо висунутого обвинувачення. На це обвинувачений відповів ствердно. Також головуючий з'ясовував, чи не здійснювався на обвинуваченого тиск, на що обвинувачений заперечив.
Надалі головуючий належним чином ретельно і детально роз'яснив обвинуваченому аспекти обмеження його права оскаржити в апеляційному порядку обставини, які не оспорювалися й не були дослідженні в суді першої інстанції, що підтверджується журналом судового засідання та технічним носієм інформації на якому зафіксоване судове засідання від 28 січня 2019 року (т. 1 а.п.71-72).
Після цього суд знову провів допит обвинуваченого згідно з приписами ч. 4 ст. 349, ст. 351 КПК України, під час якого ОСОБА_1 свою вину визнав повністю, щиро розкаявся у відкритому заволодінні мобільним телефоном потерпілого за обставин, які викладені в обвинувальному акті.
Таким чином, суд першої інстанції вжив усіх необхідних заходів для того, щоб переконатися в добровільності позиції обвинуваченого, відсутності тиску на нього, правильності розуміння обвинуваченим тих фактичних обставин, які він буде позбавлений можливості оскаржити, та здійснив допит обвинуваченого відповідно до вимог ч. 4 ст. 349, ст. 351 КПК України.
Наведене свідчить, що розгляд справи щодо ОСОБА_1 відбувся відповідно до вимог КПК України, а висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 без покладення в обґрунтування вироку досліджених раніше доказів,зокрема показань потерпілого ОСОБА_2 , не порушує вимоги кримінального процесуального закону всупереч твердженням сторони захисту в касаційній скарзі.
Окрім того, суд апеляційної інстанції не мав підстав досліджувати показання потерпілого чи надавати їм оцінку, про що наголошує у касаційній скарзі захисник, оскільки апеляційний суд переглядав вирок щодо ОСОБА_1 за апеляційною скаргою прокурора в межах цієї скарги, а саме з підстав неправильного застосування положень ст. 75 КК України, що призвело, на думку прокурора, до м'якості призначеного покарання.
Крім цього, колегія суддів вбачає, що скасування вироку апеляційного суду з процесуальних підстав можливе лише у тому випадку, якщо апеляційним судом істотно порушені вимоги КПК України, тоді як доводи сторони захисту про необхідність скасування вироку апеляційного суду фактично зводяться до тверджень про певні порушення, допущені місцевим судом щодо аспектів ч. 3 ст. 349 КПК України.
Обґрунтованих доводів щодо порушення саме апеляційним судом вимог КПК України в касаційній скарзі не вказано, й даних про те, що сторона захисту оскаржувала з цих мотивів вирок місцевого суду в апеляційному порядку, також не наведено.
Не вбачаються обґрунтованими й доводи касаційної скарги захисника про те, що судом апеляційної інстанції не зараховано ОСОБА_1 у строк відбування покарання період його попереднього ув'язнення з 22 травня 2018 року по 29 січня 2019 року.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, вироком Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року у строк відбування покарання засудженому було зараховано період його попереднього ув'язнення з 22 травня 2018 року по 29 січня 2019 року.
Дніпровський апеляційний суд новим вироком від 22 березня 2021 року скасував вирок районного суду лише в частині призначеного покарання, постановивши в цій частині новий вирок, а в решті вирок місцевого суду залишив без змін. Тому період попереднього ув'язнення з 22 травня 2018 року по 29 січня 2019 року ОСОБА_1 був зарахований у строк відбування покарання місцевим судом, й в цій частині вирок місцевого суду не змінювався.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника щодо не зарахування апеляційним судом періоду фактичного відбування ОСОБА_1 покарання за вироком Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2020 року, скасованого згодом постановою Верховного Суду від 03 лютого 2021 року, то, враховуючи, що тут мова йде саме про строк відбування особою покарання, який така особа відбувала в період між вступом попереднього вироку апеляційного суду в законну силу й рішенням касаційного суду, яким вказаний вирок був скасований зі звільненням ОСОБА_1 з-під варти, колегія суддів вбачає необхідним вказати, що аспекти обрахунку фактично відбутого засудженим строку покарання відносяться до компетенції органів системи виконання покарань.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів не встановила, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Вирок Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 29 січня 2019 року та вирок Дніпровського апеляційного суду від 22 березня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_9 - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_10 ОСОБА_11 ОСОБА_12