Постанова
Іменем України
06 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 309/2047/20
провадження № 61-5145 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача Пророка В. В., суддів: Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач-ОСОБА_1 ,
відповідач-ОСОБА_2 ,
представник відповідача
-адвокат Ільницький Сергій Михайлович,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,
-приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Рошинець Наталія Павлівна,
розглянувши на стадії попереднього розгляду в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Рошинець Наталія Павлівна, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини,
за касаційною скаргоюОСОБА_2 на постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 травня 2022 року, прийняту колегією суддів у складі Джуги С. Д., Бисаги Т. Ю., Фазикош Г. В.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, у якому з урахуванням уточнень просив визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
2. Заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабка ОСОБА_3 , яка на день своєї смерті була зареєстрована та проживала в місті Хуст Закарпатської області.
3. 29 квітня 2020 року позивач отримав повідомлення від приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу Рошинець Н. П., в якому зазначено, що на його ім'я ОСОБА_3 складено заповіт від 11 березня 2002 року, зареєстрований за № 742.
4. На своє звернення до цього нотаріуса з приводу спадщини позивач отримав лист-роз'яснення про те, що ним пропущений шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини. В зв'язку з цим він не може оформити свідоцтво про право на спадщину на своє ім'я.
5. Причиною пропуску строку, встановленого статтею 1272 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 року № 435-IV (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - ЦК України), стало те, що позивач не знав, що спадкодавець ОСОБА_3 склала заповіт на його ім'я. Лише при отриманні відповідного повідомлення від приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу 29 квітня 2020 року йому стало відомо, що він є спадкоємцем померлої ОСОБА_3 .
6. Враховуючи зазначене, позивач просив визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
7. Рішенням Хустського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
8. Суд першої інстанції на підставі встановлених обставин справи дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 знав про існування зазначеного заповіту до пропуску строку прийняття ним спадщини, а тому відсутні підстави вважати, що обставини пропуску ним цього строку є поважними та дають можливість визначити йому додатковий відповідний строк.
9. При цьому суд першої інстанції враховував правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16, правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 22 травня 2019 року у справі №351/2403/17.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
10. Постановою Закарпатського апеляційного суду від 10 травня 2022 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена, скасоване рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2021 року та ухвалене нове рішення, яким позов задоволено. ОСОБА_1 був визначений додатковий тримісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 .
11. Апеляційний суд мотивував свою постанову тим, що суд першої інстанції помилково встановив, що відсутні підстави для визначення ОСОБА_1 додаткового строку для прийняття спадщини.
12. Згідно повідомлення приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу Рошинець Н. П. на адресу суду першої інстанції від 01 жовтня 2020 року № 133/01-16 спадкова справа за померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 не заводилася, а всі запити і повідомлення відносно заповіту ОСОБА_3 були зроблені в межах іншої спадкової справи, заведеної за померлою ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (дочка ОСОБА_3 ), яка прийняла спадщину за законом.
13. Позивач, не знаючи про наявність на його користь заповіту спадкодавця, не міг у встановлений законом шестимісячний строк з часу відкриття спадщини за померлою ОСОБА_3 подати заяву про прийняття спадщини. Отримавши від нотаріуса повідомлення про наявність відповідного заповіту ОСОБА_3 , позивач у строк, який вказаний у повідомленні нотаріуса, подав заву про прийняття спадщини за заповітом. При цьому доводи, що ОСОБА_1 28 січня 2011 року повторно отримав свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , а тому не мав перешкод щодо звернення до нотаріуса для отримання відомостей з приводу наявності чи відсутності заповіту, спадкової справи, що він мав у себе заповіт та був обізнаний про його існування не заслуговують на увагу як такі, що належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не підтверджені і не доведені. Зокрема, те, що позивач отримав свідоцтво про смерть ОСОБА_3 , що не звернувся після цього до нотаріуса з метою з'ясування наявності чи відсутності заповіту, спадкової справи за померлою ОСОБА_3 , не може підтверджувати факт обізнаності позивача про існування заповіту на його користь.
14. При цьому апеляційний суд врахував правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
15. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла бабка позивача ОСОБА_3 , яка була зареєстрована та проживала до дня смерті разом з донькою ОСОБА_4 та онуком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
16. За життя ОСОБА_3 склала заповіт, який 11 березня 2002 року зареєстрований за № 742 приватним нотаріусом Новоархангельського районного нотаріального округу Кіровоградської області, за яким все своє майно заповіла позивачу ОСОБА_1 .
17. 29 квітня 2020 року приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Рошинець Н. П. надіслала ОСОБА_1 повідомлення за № 51/02-02 з приводу того, що на його ім'я є складений заповіт ОСОБА_3 від 11 березня 2002 року, зареєстрований за № 742. Нотаріус зазначила, що у зв'язку з оформленням спадкової справи за померлою ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (дочка ОСОБА_3 ), яка прийняла спадщину за законом, та у зв'язку із зверненням її спадкоємця з приводу видачі свідоцтва про право на спадщину на майно, у разі виявлення позивачем бажання спадкувати за відповідним заповітом, йому необхідно прийняти спадщину шляхом подачі заяви про прийняття спадщини, але звернутися до суду з приводу надання додаткового строку для її прийняття. У разі неотримання заяви протягом шести місяців з дня отримання даного повідомлення позивачем, буде видано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, що належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , спадкоємцю її дочки ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
18. 17 червня 2020 року приватний нотаріус Хустського районного нотаріального округу Рошинець Н. П. отримала від ОСОБА_1 заяву про прийняття ним спадщини за померлою ОСОБА_3 на підставі відповідного заповіту. До цієї заяви ОСОБА_1 долучив копію заповіту ОСОБА_3 від 11 березня 2002 року. Нотаріус роз'яснила позивачу про необхідність надати рішення суду про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини за заповітом.
19. Згідно повідомлення приватного нотаріуса Хустського районного нотаріального округу Рошинець Н. П. на адресу суду від 01 жовтня 2020 року № 133/01-16 спадкова справа за померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 не заводилась, а всі запити і повідомлення відносно зазначеного заповіту ОСОБА_3 були зроблені в межах іншої спадкової справи, заведеної після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 (дочка ОСОБА_3 ), яка прийняла спадщину за законом, але не оформила своїх спадкових справ.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
20. У червні 2022 року засобами поштового зв'язку представник ОСОБА_2 (адвокат Ільницький Сергій Михайлович) направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 травня 2022 року та залишити в силі рішення Хустського районного суду Закарпатської області від 30 березня 2021 року.
Рух справи в суді касаційної інстанції
21. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року відкрите касаційне провадження у справі.
22. 02 серпня 2022 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі: Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В. (суддя-доповідач).
(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
23. Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, оскільки суд апеляційної інстанції неправомірно застосував під час розгляду справи правові висновки Верховного Суду України та Верховного Суду. Верховним Судом у постановах від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16 (провадження № 61-6700св19), від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18 (провадження № 61-10136св19), від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18 (провадження № 61?21447св19) було відмовлено позивачам у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини, а в цій справі суд апеляційної інстанції задовольнив позов ОСОБА_1 .
24. Також заявник вказує на те, що правові висновки, викладені Верховним Судом України в постанові від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17 та Верховним Судом в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 (провадження № 61-38298св18), стосуються неправомірних дій нотаріуса щодо повідомлення спадкоємців про наявність заповіту, тоді як у справі № 309/2047/20 позивач аргументуючи позов на таку обставину як неправомірні дії нотаріуса не посилається.
25. Заявник у своїй касаційні скарзі звертає увагу на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо частини третьої статті 1272 ЦК України стосовно необізнаності спадкоємця про наявність заповіту як поважної причини для визначення судом додаткового строку для прийняття спадщини.
26. Інші доводи позивача, які передбачають вихід за межі обмежень, встановлених статтею 400 ЦПК України, Верховний Суд до уваги не бере.
(2) Позиція ОСОБА_1 .
27. 04 серпня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просив суд залишити касаційну скаргу без задоволення через її необґрунтованість, а постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 травня 2022 року - без змін.
28. Позивач був необізнаний про наявність зазначеного заповіту, знайшов копію цього заповіту у 2020 році після повідомлення його нотаріусом про існування такого заповіту.
29. Необізнаність спадкоємця про наявність заповіту є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
30. У вирішенні питання про поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини потрібно враховувати свободу заповіту як фундаментальний принцип спадкового права.
(3) Позиція інших учасників справи
31. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не скористалися.
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
32. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (в редакції, чинній на момент вчинення відповідних процесуальних дій, далі - ЦПК України).
33. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України. Оцінку доказів суд здійснює відповідно до статті 89 ЦПК України.
34. Підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках зокрема: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (згідно із пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України); 2) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
35. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).
36. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 412 ЦПК України).
37. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (частина перша статті 1217 ЦК України).
38. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 ЦК України) (частина друга статті 1220 ЦК України).
39. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
40. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (частина перша статті 1233 ЦК України).
41. Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).
42. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України).
43. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто (частини перша та друга статті 1269 ЦК України).
44. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).
45. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її (частина перша статті 1272 ЦК України).
46. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).
47. Державний нотаріус, який одержав від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких йому відоме. Державний нотаріус може також зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення про це у пресі (стаття 63 Закону України від 02 вересня 1993 року № 3425-XII «Про нотаріат» в редакції, чинній на момент відкриття спадщини за ОСОБА_3 ).
48. Нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, зобов'язана повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме. Нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, також може зробити виклик спадкоємців шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі (стаття 63 зазначеного Закону про нотаріат в редакції, чинній на момент відкриття спадщини за ОСОБА_4 ).
49. Довідки про заповіти (про наявність заповіту, його зміст та інше) видаються особам, щодо яких було складено заповіт, а також органам, переліченим в абзаці третьому цього пункту, та спадкоємцям за законом тільки після смерті заповідача за умови подання свідоцтва про його смерть (абзац четвертий пункту 7 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 березня 2004 року за № 283/8882 (в редакції, чинній на момент відкриття спадщини за ОСОБА_3 , далі - Інструкція)).
50. При підготовці до видачі свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом нотаріус за даними Єдиного реєстру заповітів, спадкових договорів та спадкових справ перевіряє наявність та чинність спадкової справи, спадкового договору, заповіту (абзац перший пункту 209 Інструкції).
51. При зверненні спадкоємця у зв'язку з відкриттям спадщини нотаріус з'ясовує відомості стосовно факту смерті спадкодавця, часу і місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, наявності заповіту, наявності спадкового майна, його складу та місцезнаходження, необхідність вжиття заходів щодо охорони спадкового майна (пункт 1.2 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595 (в редакції, чинній на момент відкриття спадщини за ОСОБА_4 , далі - Порядок).
52. При заведенні спадкової справи нотаріус за даними Спадкового реєстру перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту (пункт 2.2 глави 10 Порядку).
53. Для того, щоб не допустити пропуску шестимісячного строку для прийняття спадщини, нотаріус роз'яснює спадкоємцям право подачі заяви про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття (пункт 3.2 глави 10 Порядку).
54. Реєстратор Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ видає витяги про наявність або відсутність заповітів на письмовий запит нотаріусів; особи, яка є спадкоємцем за законом при пред'явленні документа, що свідчить про родинні зв'язки з спадкодавцем, та свідоцтва про смерть останнього; суду, арбітражного суду, прокуратури, органів дізнання і слідства - у зв'язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами, що перебувають у їх провадженні при пред'явленні свідоцтва про смерть спадкодавця (згідно із пунктом 2.5.2 Положення про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 року № 51/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 жовтня 2000 року за № 714/4935, в редакції, чинній на момент відкриття спадщини за ОСОБА_3 ).
55. Витяги та інформаційні довідки зі Спадкового реєстру про посвідчені заповіти і спадкові договори видаються іншим особам, крім заповідача та відчужувача, тільки після смерті останніх за умови пред'явлення свідоцтва про смерть або іншого документа, що підтверджує факт смерті заповідача, спадкодавця (абзац сьомий пункту 3.3 Положення про Спадковий реєстр, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 07 липня 2011 року № 1810/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 липня 2011 року за № 831/19569, в редакції, чинній на момент відкриття спадщини за ОСОБА_4 ).
56. Правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права, про який йдеться, зокрема у частині другій статті 389 ЦПК України, та висновок Верховного Суду по суті конкретного спору є різними за своєю суттю поняттями, ототожнення яких є помилковим. Правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права приймається до уваги судами в умовах встановлених ними обставин конкретної справи і не визначає наперед рішення судів по суті конкретного спору, а лише конкретизує підхід до застосування тієї чи іншої правової норми або комплексу правових норм. В зв'язку з цим посилання на правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладений у його постанові у конкретній справі, не означає обов'язковість аналогічного рішення по суті спору для справи, у якій цей правовий висновок застосовано. У зв'язку з цим наслідки вирішення судових спорів по суті судами у конкретних справах не можуть бути критеріями визначення правильності застосування правових висновків Верховного Суду з точки зору встановлення подібності правовідносин.
57. Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункти 24, 25, 27, 32) щодо критерію подібності правовідносин, зокрема в контексті пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин (суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів). Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об'єкт. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов'язаних із правами й обов'язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб'єктів (видової належності сторін спору) й об'єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
58. Справа № 565/1145/17 стосується позову фізичної особи до іншої фізичної особи та місцевої ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини у зв'язку з тим, що позивач не був обізнаний про наявність заповіту. У цій справі не встановлені судами неправомірні дії нотаріуса, а навпаки встановлено, що у нотаріуса в силу обставин цієї справи не виник обов'язок повідомляти позивача про наявність заповіту на момент відкриття спадщини. Аналогічна ситуація і у справі, що розглядається, оскільки на момент смерті ОСОБА_3 не виникла ситуація, яка б згідно умов законодавства вимагала від нотаріуса перевіряти наявність заповітів померлої та повідомляти про відкриття спадщини спадкоємців за заповітом. Отже, враховуючи зазначене, відсутні підстави для висновку про те, що апеляційний суд неправильно застосував правовий висновок Верховного Суду (постанова від 26 червня 2019 року) у справі, яка не має подібних правовідносин з цією справою. Ключовим в даному випадку є необізнаність особи про існування заповіту як критерій оцінки поважності причини пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини.
59. Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17 підтвердив та конкретизував в контексті заповіту правовий висновок Верховного Суду України, зроблений у справі № 6-1320цс17 (постанова від 23 серпня 2017 року), щодо частини третьої статті 1272 ЦК України, який передбачає, що правила цієї правової норми про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої зави; 2) ці обставини визнані судом поважними. Необізнаність особи про існування заповіту, за умови встановлення судом цього факту, є критерієм для застосування частини третьої статті 1272 ЦК України. Необхідно також зазначити, що правомірність або неправомірність дій нотаріуса - це обставини кожної конкретної справи, які можуть бути оцінені судом з точки зору визначення факту обізнаності особи про існування заповіту, складеного на її користь, тобто поважності обставин, через які спадкоємець за заповітом вчасно не звернувся з заявою про прийняття спадщини.
60. Зазначене також спростовує твердження ОСОБА_2 про відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 1272 ЦК України в контексті подібних правовідносин справи, що розглядається.
61. У справі № 450/1383/18 (постанова Верховного Суду від 31 січня 2020 року) фізична особа подала позов до іншої фізичної особи про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Позивач посилався на те, що не знав про існування заповіту, що дає підстави для застосування частини третьої статті 1272 ЦК України. Хоч у цій справі суди встановили, що позивач не довів свою необізнаність про існування заповіту, це є лише оцінкою судами конкретних обставин справи, а сама суть правового висновку щодо застосування цієї правової норми в контексті обізнаності про заповіт застосовувалась судом у той самий спосіб, що був зазначений вище, тому Верховний Суд вважає безпідставним твердження ОСОБА_2 про відсутність подібності правовідносин у цій справі та справі, що розглядається, помилковість застосування цього правового висновку Верховного Суду у останній.
62. У справі № 766/14595/16 (постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року) фізична особа звернулась із позовом до іншої фізичної особи про визнання додаткового строку для прийняття спадщини. Разом з тим, попри підтвердження вищевказаного загального висновку щодо частини третьої статті 1272 ЦК України, у цій справі питання необізнаності про існування заповіту відсутнє, оскільки позивач обґрунтовував поважність пропуску строку для прийняття спадщини особливостями умов своєї роботи. У зв'язку з цим, враховуючи існування зазначеного більш конкретного правового висновку Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 1272 ЦК України в контексті обізнаності про існування заповіту, на який апеляційний суд також послався, Верховний Суд погоджується з доводом ОСОБА_2 щодо недостатньої подібності правовідносин справи № 766/14595/16 з правовідносинами справи, що розглядається.
63. Керуючись вищевказаним, Верховний Суд також погоджується з ОСОБА_2 щодо безпідставності посилання апеляційного суду на загальний правовий висновок Верховного Суду щодо частини третьої статті 1272 ЦК України, викладений у постанові від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, оскільки у цій справі за позовом фізичної особи, яка є спадкоємцем за законом, а не за заповітом, до місцевої ради про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, розглядалось питання необізнаності про смерть спадкодавця як критерію поважності пропуску строку для звернення щодо прийняття спадщини.
64. Оскільки у цій справі не доведено належним чином, що позивач знав про заповіт до відповідного звернення нотаріуса, адресованого йому, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку по суті спору. Факт наявності копії заповіту, зробленої з його оригіналу, а не дублікату, може бути підставою для сумнівів у тому, що позивач не знав про заповіт, але в силу вимог глави 5 ЦПК України цей сумнів сам по собі не доводить відповідний факт та може бути підставою для відповідного припущення, яке як доказ відповідно до умов частини шостої статті 81 ЦПК України не може бути застосоване. Судами попередніх інстанцій не встановлені обставини, які б однозначно спростували твердження позивача, що він знайшов копію зазначеного заповіту у 2020 році після відповідного звернення до нього нотаріуса.
65. Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судового рішення апеляційного суду.
(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
(2.1) Щодо суті касаційної скарги
66. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. (частина третя статті 401 ЦПК України).
67. На підставі здійсненої вище оцінки аргументів учасників справи, висновків судів попередніх інстанцій Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишити касаційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.
(2.2) Щодо судових витрат
68. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
69. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина восьма статті 141 ЦПК України).
70. Згідно із квитанцією від 01 червня 2022 року № 2830120016 ОСОБА_2 сплатив судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 1 681,60 грн.
71. За результатом касаційного розгляду вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, а отже, на ньогопокладається судовий збір за подання касаційної скарги. Інші учасники справи не заявляли до відшкодування судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Керуючись статтями 141, 400, 401, 416, 419 ЦПК України,
1. Залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2 .
2. Залишити без змін постанову Закарпатського апеляційного суду від 10 травня 2022 року.
3. Покласти на ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Пророк
А. І. Грушицький
Є. В. Петров