Рішення від 13.10.2022 по справі 711/5881/18

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/5881/18

Номер провадження2/711/879/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2022 року Придніпровський районний суд міста Черкаси у складі:

головуючого: судді Кондрацької Н.М.

секретаря судового засідання: Мелещенко О.В.,

позивача: ОСОБА_1 ,

відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участі:

представника позивача: ОСОБА_5 ,

представника відповідача: ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Придніпровський відділ державної виконавчої служби міста Черкаси головного територіального управління юстиції у Черкаській області, завідувач Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Мала Н.А., приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Корчемна М.В., приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Старовойтова Л.В. про визнання договору розірвання договору дарування недійсним, визнання договорів дарування недійсними, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Придніпровський відділ державної виконавчої служби міста Черкаси головного територіального управління юстиції у Черкаській області, завідувач Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Мала Н.А., приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Корчемна М.В., приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Старовойтова Л.В. про визнання договору розірвання договору дарування недійсним, визнання договорів дарування недійсними, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири. Свої позовні вимоги мотивує тим, що ч.8 ст.28 ЦПК України визначено, що позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів. Ч. 1 ст. 30 ЦПК України визначено, що позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою. Оскаржуване майно, що належало позивачу на праві приватної власності - 1/3 частина квартири по АДРЕСА_1 . Таким чином, даний цивільно-правовий спір відноситься до територіальної і предметної юрисдикції Придніпровського районного суду м. Черкаси. Відповідно до п.п.2, 9 ч.1 ст.176 ЦПК України, ціна позову визначається у позовах про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності, - дійсною вартістю нерухомого майна, а на нерухоме майно, що належить юридичним особам, - не нижче його балансової вартості; у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна. Згідно оскаржуваного договору дарування від 10.02.2017, вартість чотирьох кімнатної квартири по АДРЕСА_1 , становить 150 000,00 гри. Таким чином, ціна позову складається з вартості квартири і становить 150 000,00 гри. Між позивачем та відповідачами наявні відносини, які виникли у зв'язку з протиправним отриманням відповідачами майна позивача за правочинами вчиненими з порушенням закону. У зв'язку із цим, у відповідності до приписів ч.1 ст.55 Конституції України, гарантується право на звернення до суду за захистом свої порушених прав. Сестра позивача, Відповідач 1 незаконно, а саме вчиняючи тиск на їхнього батька ОСОБА_7 , змусила його підписати підроблений договір про розірвання договору дарування квартири (в тому числі і дарування його частки) через сім років після вчинення такого дарування, та змусила батька підписати договір дарування квартири їй. В подальшому, його сестра подарувала своєму чоловікові, відповідачу 2, вказану квартиру, а в подальшому відповідач знову передарував вказану квартиру відповідачу 1, після чого остання здійснила продаж даної квартири відповідачу 3. Всі відповідачі отримали у власність його майно - 1/3 частину квартири по АДРЕСА_1 незаконно, без його відому і без його як власника згоди за неправозгідними і підробними документами. 29 листопада 2006 року, його батько ОСОБА_7 подарував йому 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Про вказане свідчить договір дарування №2-3052 від 29.11.2006 вчинений і посвідчений Першою Черкаською державною нотаріальною конторою та відповідний запис про реєстрацію права власності від 28.12.2006 у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно (Інформаційна довідка від 11.07.2018 №130445082 додається). Як йому стало відомо лише 21.07.2017, в подальшому, через сім років після дарування квартири. 30 березня 2013 року його батько під примусом його сестри ОСОБА_2 та її чоловіка ОСОБА_3 вчинив договір про розірвання договору дарування частини квартири АДРЕСА_2 від 29.11.2006. Даний договір посвідчено державним нотаріусом, завідувачем Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В. І це при тому, що підпис на оскаржуваному договорі від 30.03.2013 проставлений від його імені не є його підписом. Для нього наявність цього договору була справжнім шоком, оскільки 30.03.2013 він не був у державного нотаріуса Починок Ю.В. та такого тексту договору він точно не підписував. Наскільки він пам'ятає його сестра ОСОБА_2 вмовляла і примушувала їхнього батька ОСОБА_7 щодо розірвання договору дарування від 29.11.2006 відносно її майна для вчинення дарування 1/3 частини її квартири по АДРЕСА_1 на її чоловіка ОСОБА_3 22.03.2013 його і батька сестра запросила до Першої Черкаської державної нотаріальної контори де вмовила їх підписати інший текст договору (що стосувався виключно майна сестри). Щодо майна сестри нотаріальний бланк він підписав згоду на його відчуження як співвласник, але мова про його майно взагалі не велась. Крім цього, йому взагалі не зрозуміло, як нотаріус міг посвідчити такий договір 30.03.2013 коли фактично він був з сестрою і батьком у нотаріальній конторі лише 22.03.2013 і підписував бланк з іншим текстом договору (що стосувався виключно майна сестри), а перед реєстрацією цього договору 22.03.2013 і після перевірки майна на арешти у відповідних реєстрах заборон, було виявлено за даною квартирою арешти по заборгованостям за комунальні послуги та по аліментах на вказану квартиру і в укладанні договору було відмовлено. З огляду на те, що було відмовлено в укладанні договору 22.03.2013 він не міг і припустити що сестра разом з державними нотаріусами піде на такий обман і на таке правопорушення. Однак в подальшому, 17.04.2013 без його присутності відбулося відкриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрація ОНМ з новим реєстраційним номером 55872371101. Відомості з РПВН до ДРРП про його право власності 1/3 частки квартири перенесені не були. Замість того, 08.05.2013 11:10:53 державним реєстратором Архіповою Н.Є. рішенням 2164140 право власності записами 884918 та 884874 ОСОБА_2 та його батьку ОСОБА_7 було припинено і ці відомості 08.05.2013 11:26:04 внесено до Реєстру. Таким чином 17.04.2013 ніякої реєстрації набуття права власності за його батьком та припинення його права власності згідно даних реєстру не відбулося. Цей факт підтверджується Інформаційною довідкою з ДРР11 за № 97685268 від 19.09.2017 яку сформував головуючий суддя Придніпровського районного суду м. Черкаси Дунаєв С.О. у справі №711/4622/17 за його клопотанням про витребування доказів. 13.05.2013 державний реєстратор Архіпова Н.Є. надала ОСОБА_2 витяг за №3354224 про те, що записом №884918 за її рішенням №2164140 ОСОБА_2 належить 1/3 частка квартири, хоча сама ж цим записом та рішенням у ДРРП припинила її право власності. По серії та номеру нотаріального бланка інформація про бланк у Державному реєстрі нотаріальних бланків відсутня, з чого можна дійти висновку про підробку документів. Однак, не зважаючи на ці обставини, 14.05.2013 його батько під примусом сестри подарував квартиру ОСОБА_2 14.05.2013 приватний нотаріус Мала Н.А. формує договір дарування 2/3 частки квартири за №1957 по неіснуючому витягу від 13.05.2013 за №3353866 по якому його батько йому нічого не дарував, а дарує відповідачу ОСОБА_2 2/3 частки квартири на які у нього права власності згідно з ДРРП немає, та надає ОСОБА_2 витяг від 14.05.2013 за №3379604, за яким записом №915458 рішенням №2236120 ОСОБА_2 належить 2/3 частки квартири, а сама цим записом та рішенням припиняє їй право власності. У Державному реєстрі нотаріальних бланків інформація про бланк теж відсутня. В подальшому, з метою приховування попередні правочини, його сестра подарувала вказану квартиру своєму чоловікові ОСОБА_3 згідно договору дарування від 01.04.2016. 01.04.2016 приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Корчемна М.В., взагалі не робить витяг з ДРРП, та посилаючись на підроблені витяги державного реєстратора Архіпової Н.Є. на 1/3 частки квартири, та приватного нотаріуса Малої Н.А. на 2/3 частки квартири, не перевіряючи їх відповідності у ДРРП, та те, що інформація про ці бланки в Державному реєстрі нотаріальних бланків відсутня, формує договір дарування за №264 на всю квартиру, але в ДРРП робить запис №13976326 своїм рішенням №29054321 припинення права власності ОСОБА_3 . Набуття відповідачем 2 права власності на квартиру тим самим у нього не відбулося. А вже 10.02.2017 ОСОБА_3 подарував вказану квартиру ОСОБА_2 10.02.2017 договір дарування за №450, посвідчує приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Старовойтова Л.В. за яким ОСОБА_2 стала одноособовим власником квартири по АДРЕСА_1 . До посвідчення, витяг з ДРРП також не формувався (як виявилось пізніше). Не перевірено відповідність договору дарування від 01.04.2017 за №264 даним з відповідного реєстру у ДРРП, а сам витяг сформовано лише після того, як внесено право власності на всю квартиру ОСОБА_2 записом №18948598 незаконним рішенням №33797160 розмір частки (1) Параметри запиту для витягу нотаріус Старовойтова Л.В. сформувала по новому №ОНМ 55872371101, а не за адресою ОНМ. Проте, жоден нотаріус не здійснював перевірку заборон, прав власності за адресою. Навіть і зараз, якщо зробити витяг за пошуком за адресою, у витягу буде зазначено позивача, як власника 1/3 частки оскаржуваної квартири в РПВН. Однак, не дивлячись на це, державним нотаріусом, завідуючою Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., посвідчено договір купівлі - продажу даної квартири між його сестрою ОСОБА_2 та ОСОБА_4 серія та номер: 1-1252, виданий 26.04.2018. Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний №40842238 від 26.04.2018 16:34:00. Номер запису 25913665. З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, станом на 11.07.2018 квартира по АДРЕСА_1 , зареєстрована за ОСОБА_4 . Тобто, відбулось відчуження нерухомого майна без згоди власника, без його відома і в незаконний спосіб. Позивач вважає, що договір від 30.03.2013 підлягає визнанню недійсним з наступних правових підстав. Відповідно до положень ст.3 ЦК цивільні правовідносини регулюються на засадах неприпустимості позбавлення права власності, крім випадків встановлених законом, свободи договору, справедливості, добросовісності та розумності. Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до ст.328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до ч.4 ст.334 ЦК права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Відповідно до частин 1, 2 статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Підстави припинення права власності визначені ст.346 ЦК. Відповідно до п.1 ч.1 ст.346 ЦК право власності припиняється виключно у разі відчуження власником свого майна або у випадках передбачених законом. Частиною 1 ст.626 ЦК України, визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ч.1ст.627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягну то згоди. Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, і відповідно до частин 1, 3, 5 зазначеної статті зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній золі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою,третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин. помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину. прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Пленум Верховного Суду України в п. 19 Постанови від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. За змістом статті 203 ЦК України правочин визнається недійсним тоді, коли одна із сторін навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Згідно з ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. Пленум Верховного Суду України в пунктах 19, 20 Постанови «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9 роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Ці обставини визначені в ч.1 ст.229 ЦК України. Обман може полягати в тому, що сторона неправдиво заперечує наявність обставин, що можуть бути перешкодою для вчинення правочину, або в тому, що вона замовчує їх існування. Суб'єктивною ознакою дій сторони, що ввела іншу сторону в оману, є умисел на введення в оману. Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 №9 визначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Правочини, вчинені під впливом обману щодо обставин, що мають істотне значення, є недійсними, оскільки не відповідають загальним підставам дійсності правочинів, зокрема ч.3 ст.203 ЦК України, оскільки внутрішня воля учасника правочину не відповідає її зовнішньому прояву - волевиявленню учасника, яке сформоване під впливом обману. Згідно узагальнення Верховного Суду України «Практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», викладених у листі від 24.11.2008, правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка. Варто враховувати, що обман стосовно мотиву, тобто внутрішнього спонукання особи до здійснення правочину, не має істотного значення. У правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків. На цих підставах необхідно виділити правочини, вчинені під впливом: помилки (ст.229 ЦК); обману (ст. 230); насильства (ст.231); тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (ст.233), а також унаслідок зловмисної домовленості (ст.232). Відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах (узагальнення Верховного Суду України «Практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», викладені у листі від 24.1 1.2008). Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, справа №6-69цс 14 від 18 червня 2014 року, відсутність у особи під час укладання правочину волевиявлення на розірвання договору дарування і отримання дарувальником майна від обдарованого назад, відсутність у особи волевиявлення під час укладання правочину на безоплатну передачу майна у власність обдарованого й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам ст.717 ЦК України, є підставою для визнання правочинів недійсними на підставі ч.3 ст.203 ЦК України та ст.229 ЦК України. Згідно п.5 ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Нормами п.1 ст.13 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно. Відповідно п.1 ст.15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який залишається незмінним протягом усього часу існування такого об'єкта. Пунктом 9 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що датою і часом державної реєстрації прав вважається дата і час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав. Нормами ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав власності та інших речових прав проводиться у строк, що не перевищує п'яти робочих днів з дня реєстрації відповідної заяви в Державному реєстрі прав. Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальних дії нотаріусом проводиться невідкладно після завершення нотаріальної дії, але не пізніше п'яти робочих днів. Пунктом 3 ст.20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що заява про державну реєстрацію прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном одночасно з завершенням такої дії обов'язково формується та реєструється нотаріусом, який вчиняв таку дію. Порядок використання даних Реєстру прав власності на нерухоме майно. Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна. Державного реєстру іпотек та Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 14.12.2012 №1844/5. зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18.12.2012 за №2102/22414 передбачає: Перенесення записів з Реєстрів до Державного реєстру прав здійснюється державним реєстратором прав у разі, коли наявні в Реєстрах записи є чинними та ідентифікують об'єкт нерухомого майна або суб'єкта речових прав, їх обтяжень. Державний реєстратор переносить до відповідного розділу Державного реєстру прав, відкритого на об'єкт нерухомого майна, відомості записів, наявні у Реєстрах, у частині, що стосується такого об'єкта. Статтею 46-1 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріус як спеціальний суб'єкт , на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та який має печатку такого реєстратора, здійснює повноваження відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Нотаріус під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном має доступ та користується Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, здійснює у ньому пошук відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та за його результатами формує витяг з ДРРП. Користування ДРРП здійснюється безпосередньо нотаріусом, який вчиняє відповідну нотаріальну дію. Також нотаріус перевіряє відповідність поданих йому документів з записами у ДРРП. Пунктом 41Постанови КМУ «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» передбачено, що внесення записів, про скасування державної реєстрації прав здійснюється державним реєстратором за заявою, форму та вимоги до заповнення якої встановлює Мін'юст. У результаті внесення записів про скасування державної реєстрації прав у відповідному розділі Державного реєстру прав державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав. У разі коли внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється щодо державної реєстрації переходу чи припинення речових прав, державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав та поновлює записи про речові права на нерухоме майно, обтяження таких прав, що існували до проведення державної реєстрації прав. У разі коли внесення записів про скасування державної реєстрації прав здійснюється щодо державної реєстрації прав на об'єкт нерухомого майна, який поділено чи частку з якого виділено, або на об'єкти нерухомого майна, що об'єднано, державний реєстратор робить відмітку про скасування державної реєстрації прав та відкриває закритий (закриті) розділ (розділи) Державного реєстру прав та відповідну (відповідні) реєстраційну (реєстраційні) справу (справи) на підставі прийнятого ним рішення про відкриття закритого розділу Державного реєстру прав та реєстраційної справи. Відповідно до Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №88752731 від 02.06.2017 та за №99764332 від 09.10.2017 та Інформаційної довідки №97685268 від 19.09.2017, яка зроблена судом за клопотанням позивача, вище зазначені вимоги реєстраторами не виконані. 1/3 частини квартири по АДРЕСА_1 рахувалась на момент укладання правочинів на праві власності, за позивачем ОСОБА_1 , та не була припинена реєстратором внаслідок договору про розірвання договору дарування частини квартири від 30.03.2013 згідно чинного законодавства. 30.03.2013 він не був у державного нотаріуса Починок Ю.В. та ніякого розірвання договору дарування не підписував, у інформаційній довідці з ДРРП №97685268 від 19.09.2017, відсутні запис та рішення за якими було припинено його право власності, ОСОБА_1 , а є припинення права власності, але ніяк не набуття, у його батька, ОСОБА_7 , і тому він ніяк його 1/3 частку квартири нікому дарувати не міг. Позивач із заявою про припинення своєї частки квартири до реєстратора не звертався, що є обов'язковим у даному випадку. Позивач, ОСОБА_1 , з часу набуття права власності на 1/3 частину квартири, будь-яких юридично значимих дій, правочинів щодо відчуження свого майна третім особам, у тому числі ОСОБА_2 , не вчиняв, згоди, довіреностей, доручення на таке відчуження не надавав, не уповноважував третіх осіб на вчинення будь-яких юридичних дій, які б мали наслідком припинення права власності на його 1/3 частину квартири та відчуження цього майна третім особам. Факт що не відбулось його відчуження 1/3 частки квартири, але відбулось незаконне набуття права власності всієї частки квартири у ОСОБА_2 підтверджує інформаційна довідка ДРРП за №97685268 ДРРП сформована Дунаєвим С.О. 19.09.2017 під час судового засідання та інформаційна довідка від 11.07.2018. Згідно інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 19.09.2017, договір про розірвання договору дарування частини квартири від 30.03.2013 взагалі не зареєстрований як нотаріальний документ в Державному реєстрі речових прав, так як договір викладений не на спеціальному бланку нотаріального документу, а в якому відсутній і серія і номер бланка за якими і здійснюється реєстрація в ДРРП, по цьому документу не відбулось припинення права власності його 1/3 частки квартири, що являється абсолютно неприпустимим фактом. Ксерокопію цього документа з неякісним його накладанням вже на копію фото нотаріального бланка надала ОСОБА_2 . В інформаційній довідці договір про розірвання договору дарування частини квартири від 30.03.2013, вказаний не за серією і номером бланку, а за звичайним номером з Реєстру реєстрації нотаріальної дії, а саме: 1-372.

Використання бланків у нотаріальній діяльності регулюється ст.34 Закону України «Про нотаріат», главою 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Спеціальні бланки нотаріальних документів належать до документів суворої звітності, їх опис та зразок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2009 року №000 «Про затвердження Порядку витрачання, зберігання, обігу спеціальних бланків нотаріальних документів і звітності про їх використання та опису і зразка такого бланка». Нотаріальні дії, що вчиняються нотаріусами України, виконуються на спеціальних бланках нотаріальних документів. Використання інших бланків або стандартних білих аркушів паперу для вчинення нотаріальних дій забороняється. Документи, виконані не на стандартному бланку, вважаються недійсними. На виконання цієї норми були видані накази Міністерства юстиції України від 09.10.1997 року за №69/5 «Про запровадження спеціальних бланків нотаріальних документів», та від 01.07.1997 за №49/5 «Про затвердження Положення про постачання, зберігання, облік та звітність витрачання бланків нотаріальних документів». Відповідно до п.22 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та п. 3.1.Порядку ведення Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, нотаріуси зобов'язані перевіряти кожний бланк, на якому викладений текст нотаріального документа. Інформаційна довідка про перевірку спеціального бланка нотаріального документа долучається до примірника нотаріального документа (договору, довіреності,свідоцтва, тощо). Крім цього, відповідно до п.7.41 Правил ведення нотаріального діловодства у графі №5 цього реєстру записується серія та номер спеціального бланка нотаріальних документів, що використаний нотаріусом для вчинення нотаріальної дії, дата та номер витягу про перевірку спеціального бланка нотаріального документа чи інформаційної довідки про перевірку спеціального бланка нотаріального документа. Правила ведення нотаріального діловодства, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22.12.2010 за №3253/5. Також слід зазначити наступне, а саме: згідно ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в першій редакції ст.3 ч.2 вказано що: речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації, та ст.3 ч.5 абз.5 вказує наступне: державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію. Беручи до уваги вищевикладене можна стверджувати те, що державний нотаріус Першої Черкаської нотаріальної контори Починок Ю.В., грубо порушила чинне законодавство, договір про розірвання договору дарування частини квартири не був зареєстрований саме 30.03.2013, як того вимагає закон, що і підтверджується інформаційною довідкою, а був використаний ОСОБА_2 для подальших нотаріальних дій з метою заволодіння позивача 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 . Про обставини, що договір від 30.03.2013 укладено під впливом, окрім обману ще й під впливом помилки, насильства свідчать документи нотаріальної справи. По-перше: мало бути вчинено розірвання договору дарування лише в частині майна сестри, відповідача 1. Саме з таким частковим розірванням, було надано позивачу та його батькові текст договору і який вони підписували, що відображено у нотаріальній справі і відповідних реєстрах. По-друге: в нотаріальній справі мають зберігатись відповідні витяги за 22.03.2013 на підтвердження перевірки заборон і арештів на вказане майно. Позивач із заявою про припинення права власності своєї частки квартири до реєстратора не звертався, що є обов'язковим у даному випадку. Записами в реєстрі прав власності 884874, 884918, 915458. 13976326 здійснювалось припинення права власності та записом 18948598 після всіх припинень незаконно з'явилось набуття права власності всієї квартири. Це підтверджується інформаційною довідкою від 09:40:36 за №97685268. Державна реєстрація правочинів щодо спірної квартири, вчинених після 30.03.2013, здійснювалась шляхом внесення відповідних даних до Державного реєстру записами 884874. 884918, 915458, 13976326, 18948598 та інформаційними довідками, що містяться в матеріалах виконавчого провадження №35886226. Це у сукупності свідчить про порушення права власності позивача і позбавлення його майна у спосіб інтелектуального рейдерства через дію нотаріуса і державних реєстраторів. Належними доказами вчинення відносно позивача правопорушення є реєстраційна справа на нерухоме майно - 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 . (на підставі договору дарування від 29.11.2006, зареєстрованого в реєстрі за №2-3052, посвідченого Першою черкаською державною нотаріальною конторою), яка зберігається у КП ЧООБТІ та Департаменті організаційного забезпечення Черкаської міської ради. При цьому, з огляду на маніпуляції з реєстраційними документами, має бути витребувано реєстраційні справи і від КП ЧООБТІ та від Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради, оскільки документи, що в них містяться різняться і є відмінними. Про всі дії і здійснені перевірки на майно, які вчинялись в реєстрі можливо дізнатись з деталізованого витягу за пошуком по суб'єкту правочину, по власнику майна, по адресі майна і по реєстраційному номеру майна на ухвалу суду про витребування доказів. По третє: в матеріалах нотаріальної справи відсутня згода позивача чи нотаріально посвідчена заява, дозвіл на відчуження його частки квартири, оскільки він такої згоди 30.03.2013 не давав, як не давав такої згоди ніколи. Тобто, відсутня його внутрішня воля на укладання такого правочину та ним не підписано договір на підтвердження даного правочину. Про обман свідчить і приховання не знятих арештів на його майно при вчинені вказаних правочинів в межах здійснення виконавчого провадження. Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст.63 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Виходячи зі змісту ст.ст.203,626, 627 ЦК України, правочин вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Останні встановлені ст.ст.203, 215, 727 ЦК України. Статтею 727 ЦК України визначено вичерпні умови розірвання договору дарування, а саме: дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування нерухомих речей чи іншого особливо цінного майна, якщо обдаровуваний умисно вчинив злочин проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей. Якщо обдаровуваний вчинив умисне вбивство дарувальника, спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо внаслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що становить культурну цінність, ця річ може бути знищена або істотно пошкоджена. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим. У разі розірвання договору дарування обдаровуваний зобов'язаний повернути дарунок у натурі. Відповідно до ст.728 ЦК України до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік. Згідно ч.1 ст.722 Цивільного кодексу України право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Позивач був власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 і володів цим майном мирно, не вчиняв порушення закону. Як вбачається з наведеного і матеріалів справи, не існувало жодна з обставин визначених ст.727 ЦК України для позбавлення його власності, а тому розірвання договору дарування в частині його майна було безпідставним. А позбавлення його права власності відбулось за правочином вчиненим з обманом. Вчетверте: відправною точкою для визнання правочину недійсним є момент вчинення правочину, саме порушення вимог ст.203 ЦК України в момент вчинення правочину дає суду підстави для визнання правочину недійсним. Статтею 231 ЦК України установлено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину. Для визнання правочину недійсним як такого, що вчинено під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного чи психологічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину. Під насильством слід розуміти заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Насильство породжує страх настання невигідних наслідків. На відміну від насильства, погроза полягає в здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце при наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли з обставин, які мали місце на момент його вчинення, випливає, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам. Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.07.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов'язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі. В даному випадку, під насильством розуміється фізичний або психічний тиск на особу з метою примушення її до вчинення правочину. Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким): насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи). Характерною рисою насильства є його незаконність, а також те, що воно є результатом активної поведінки винного. Згідно ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права та інтереси порушені. Правила зазначеної статті поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що у момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними. Згідно Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012, нотаріусом перевіряється дієздатність громадянина, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії на підставі наданих документів, що підтверджують переконаність нотаріуса в результаті проведеної розмови та роз'яснення наслідків вчинення нотаріальної дії у здатності цієї особи усвідомлювати значення цієї нотаріальної дії, її наслідків та змісту роз'яснень нотаріуса, а також відповідності волі і волевиявлення особи щодо вчинення нотаріальної дії, судом не вбачається підстав які б вказували про існування обмежень цивільної дієздатності заповідача та обставини, які б могли вплинути на його волевиявлення, зокрема усвідомлення та значення своїх дій. Нотаріусом не дотримано вимоги чинного законодавства України щодо посвідчення оскаржуваного договору, не встановлено причину розірвання договору дарування, (про що свідчить текст правочину), не перевірено чи відповідає правочин внутрішній волі сторін правочину. Батько позивача, ОСОБА_7 , тривалий час хворів і помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскаржувані договори від 30.03.2013 та від 14.05.2013 вчинені незадовго до його смерті. Договір дарування №2-3052 від 29.11.2006 не було розірвано на протязі одного року, як це передбачено ст.727 ЦК України. Користуючись похилим віком батька, його батька хворобою (хворе серце), обставинами, що склались в житті позивача, і житті його родини, сестра обманом примусила батька до укладання вказаних правочинів, які суперечили його волі, здоровому глузду, та чинному законодавству. Сестра створювала нестерпну обстановку вдома, скандали щоб примусити батька розірвати договір дарування в частині її майна. На всі розмови і вмовляння припинити цей безлад сестра не реагувала. Позивач майже перестав з нею через це спілкуватись. Обставини, що на батька був здійснений тиск, може бути підтверджено свідками ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . Відповідно до ст.229 Цивільного кодексу України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Таким чином, договір від 30.03.2013 розірвання договору дарування правочин по відношення до батька позивача ОСОБА_7 вчинений з використанням обману, психологічного насильства, помилки, і при обставинах коли батько не усвідомлював значення своїх дій через постійний психологічний тиск сестри. Підставою для визнання недійсним оспорюваного договору від 30.03.2013 розірвання договору дарування правочин, є вчинення даного правочину відповідачем і з порушенням приписів ст.ст.203, 215, 229, 230, 225, 231 ЦК України. Вказана позовна вимога скерована відносно відповідача 1. Як вже зазначалось, відповідно до ч.1 ст.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, справа №6-69цс 14 від 18 червня 2014 року, відсутність особи під час укладання договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдарованого й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам ст.717 ЦК України, є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі ч.3 ст. 203 ЦК України та ст.229 ЦК України. Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнано судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якості речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Приписами ч.2 ст.717 ЦК України передбачено, що договір, який встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Згідно із ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди. Як позивачу стало відомо 24.07.2017 в судовому засіданні у справі №711/4622/17, на час укладення договору дарування від 14.05.2013, його батько вважав, що укладав договір довічного утримання, а тому вказаний договір не відповідає волевиявленню сторін договору. Крім того, договір дарування від 14.05.2013 вчинено з порушенням Закону. Оскільки, договір дарування може бути розірвано виключно з підстав передбачених ст.727 ЦК України, а відповідно до ст.210, ч.4 ст.334 ЦК України, ст. 1- 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» право власності підлягає реєстрації, і як зазначено вище, в Державному реєстрі прав власності після проведених маніпуляцій з майном взагалі була відсутня дольова власність батька, ОСОБА_7 не міг подарувати ОСОБА_2 2/3 частини оскаржуваної квартири, оскільки мав 0, тобто нічого. Це вбачається із даних державного реєстру прав власності: записами 884874, 884918, 915458, 13976326 здійснювалось припинення права власності та записом 18948598 після всіх припинень незаконно з'явилось набуття права власності всієї квартири. Вказане підтверджується інформаційною довідкою від 19.09.2017 09:40:36 за №97685268. Відповідно до ч.3 та ч.5 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Обман батька полягав також в пригніченні його волі і застосуванні тиску на нього. За таких обставин, договір дарування від 14.05.2013 вчинений з порушенням ст.ст.203, 215. 210, 717, 229, 230 ЦК України, ст.1-5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», підлягає визнанню недійсним. Вказана позовна вимога відноситься до відповідача 1. Договір дарування від 01.04.2016 є похідним від попередніх договорів, оскільки право власності дарувальника виникло на підставі вищевказаних договорів. Відповідачу 1 добре було відомо про обставини укладання попередніх правочинів і неправомірні дії нотаріусів в державному реєстрі прав власності, а тому з метою приховати попередні правочини. відповідач 1 обдарувала відповідача 2 оскаржуваною квартирою. Згідно з ч.4 ст.334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Відповідно до ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Як вбачається з інформаційної довідки за запитом пошуку за адресою місця знаходження оскаржуваної квартири, на момент вчинення договору дарування оскаржуваної квартири від 01.04.2016 позивач був співвласником цієї квартири. Згідно ст.346 ЦК України право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам'яток культурної спадщини, примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника. Жодною з підстав ст.346 ЦК України право власності позивача не припинялось. Згідно ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню га (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Згідно із ч.3 ст.215 ЦКУкраїни якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Позивач вважає, що відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 його позбавлено власності у протизаконний спосіб. Позивач не уповноважував ОСОБА_2 вчиняти від його імені правочину, не дозволяв їй розпоряджатись його майном, і тим більше не бажав обдаровувати відповідача 2. ОСОБА_2 , в порушення вимог ст.ст.202, 203, 208, 210, ч.ч.1,2 ст.369, ст.717 ЦК України вчинила відчуження мого майна без його згоди. Оскільки, ОСОБА_2 на момент вчинення правочину-договору дарування оскаржуваної квартири від 01.04.2016, набула право власності у протиправний спосіб і по суті не мала повного обсягу повноважень на його вчинення, і в момент вчинення цього правочину було приховано істотні обставини для його здійснення, а ОСОБА_3 протиправно отримав у дар квартиру, знаючи про позивача як співвласника квартири, вказаний правочин має бути визнаний недійсним у зв'язку з недотриманням норм ст.ст.202, 203, 215, 230, 369, 717 ЦК України. Проаналізувавши відомості щодо наявності заборгованості за квартиру, тривалу судову тяганину за спадкове майно, поведінку сестри і її чоловіка, позивач прийшов до висновку, що наявність заборгованості у значному розмірі мала місце у 2013 - 2016 році, а тому є підстави вважати, що на час укладення договору дарування 10.02.1017 з метою уникнення судового переслідування і виплати боргів, відповідач 1 впливала на позивача та відповідача 2 шляхом обману щодо укладення оспорюваного договору. Відповідач 2 ОСОБА_3 свідомо укладав договір дарування його майна на ОСОБА_2 з метою недопущення його реалізації за борги і ускладнення можливості повернення майна, тобто вчинив удаваний правочин, який приховує під собою договір розірвання договору дарування, на підставі вимог ст.235 ЦК України. П. 4 договору містив умови про те, що сторонами повідомлено про відсутність заборон відчуження вказаного майна, в той час коли на вказане майно було накладено арешт державним виконавцем, доказом чого є відповідна постанова державного виконавця про арешт майна боржника. З вказаного вбачається, що всупереч вимогам ст.ст.203, 205, 230 ЦК України договір дарування квартири від 10.02.2017 укладено під впливом обману, що в свою чергу є підставою для визнання вказаного договору недійсним з підстав порушення ст.ст.202, 203, 205, 215, 230, 235, 369, 717 ЦК України та з метою приховати інші правочини. Таким чином вказана вимога стосується обох відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ч.1 ч.2 ст.11 ЦК України закріплено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини. Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу, (ч.1 ст.215 ІІК України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин), (ч.3 ст.215 ЦК України). Статтею 230 Цивільного кодексу України встановлені правові наслідки вчинення правочину під впливом обману. Так відповідно до ч.1 ст.230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Згідно з оспорюваного договору, сторона продавця стверджують, що на момент укладення цього договору вказана вище квартира не перебуває під арештом чи забороною, щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена, у податковій заставі не перебуває, відносно неї не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не передана, як юридична адреса вона не використовується. Однак згідно постанов державного виконавця вказана квартира перебувала під арештом на момент вчинення відповідачами договору купівлі-продажу від 26.04.2018. Відповідно до п.1 постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. З цього слідує, що при вирішенні позову про визнання недійсним договору дарування, суди повинні виходити із відповідних норм Цивільного Кодексу України, якими регулюється вчинення саме цього виду договорів. Стаття 655 ЦК України закріплює законодавче визначення договору купівлі-продажу, згідно з яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно зі ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ. Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Ціна договору є істотною умовою договору купівлі-продажу. оскільки цей договір є відшкодувальним договором, (ст.691 ЦК України). Згідно статті 172 ПК України, продаж фізичною особою нерухомого майна - операція, що приводить до виникнення доходу і підлягає оподаткуванню. Платник податків виконує свої фіскальні зобов'язання самостійно в порядку сплати податку на доходи фізичних осіб (ПДФО). Платник обчислює розмір ПДФО від суми продажу нерухомості. Фізичні особи резиденти України сплачують ПДФО у розмірі 5% від суми продажу житлової нерухомості за таких умов: відчужена нерухомість була у власності строком до трьох років; особа здійснила за звітний рік більше однієї угоди відчуження майна. За держреєстрацію договору відчуження майна передбачена сплата державного мита у розмірі 1% від суми угоди. За таких умов володіння фізособа-нерезидент України сплачує ПДФО у розмірі 18% доходу від операції. Покупець нерухомості зобов'язаний сплатити пенсійний збір у розмірі 1% від вартості угоди. Покупці нерухомості фізичні особи резиденти та нерезиденти України, сплачують збір на пенсійне страхування у розмірі 1% від вартості придбаного майна. Від сплати збору на пенсійне страхування звільнені операції дарування нерухомості та договори довічного утримання (догляду). Згідно з декретом Кабінету міністрів України «Про державне мито» від 1993 року в редакції 2017 року, від сплати державного мита при купівлі-продажу житлової нерухомості звільнені такі категорії громадян України: особи, віднесені до І-ІV категорій постраждалих внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС; інваліди Великої Вітчизняної війни та сім'ї воїнів і партизан, зниклих без вісті; інваліди 1-І І категорій. Якщо учасники угоди-особи із зазначених пільгових категорій, вони держмито не платять. Якщо один з учасників угоди не має пільг, він зобов'язаний заплатити держмито. Військовий збір оплачується в розмірі 1,5% від вартості майна, зазначеного в договорі купівлі-продажу. Продавець оплачує військовий збір і пред'являє підтверджуючий документ нотаріуса для посвідчення договору купівлі-продажу майна. Статтею 172 ПКУ встановлено, що платник податків виконує свої фіскальні зобов'язання самостійно в порядку сплати податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) (щодо сплати 5 %). Відповідно до підпункту 179.7 статті 179 ПКУ, фізособа виплачує зазначену в декларації суму до 1 серпня поточного року. Платник обчислює розмір ПДФО від суми продажу нерухомості. З 01.01.2018 набрав чинності (крім окремих норм) Закон України від 07.12.2017 №2245-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2018 році». Змінами передбачено, що для запобігання заниженню бази оподаткування (оціночної вартості) під час продажу нерухомого майна передбачається створення єдиної бази даних звітів про оцінку об'єктів нерухомості. Так, у разі продажу об'єкта нерухомості, розмір доходу визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об'єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку, та зареєстрованої в єдиній базі даних звітів про оцінку. Порядок ведення єдиної бази даних звітів про оцінку затверджується Фондом державного майна України. Така єдина база даних забезпечує розміщення, створення, зберігання та оприлюднення всієї інформації про об'єкт нерухомості та його вартість. Внесення інформації до єдиної бази даних здійснюється суб'єктами оціночної діяльності через авторизовані електронні майданчики. Єдина база даних здійснює аналіз звіту про оцінку щодо відсутності порушень при його складанні та у разі відповідності оціночної вартості майна ринковим цінам, реєструє його з присвоєнням унікального номера. Звіт, не зареєстрований у єдиній базі даних, без присвоєного унікального номера, є недійсним. Під час посвідчення правочинів, для яких законодавством передбачено отримання нотаріусом звіту про оцінку, нотаріус перевіряє реєстрацію такого звіту в єдиній базі даних звітів про оцінку та наявність присвоєного йому унікального номера. Тобто, якщо звіт про оцінку не зареєстрований із присвоєнням йому унікального номера, операція купівлі-продажу нерухомості не відбувається, оскільки нотаріусом не здійснюється посвідчення договору. Зазначена норма передбачена п.172.3 ст.172 Податкового кодексу. З оскаржуваного договору не вбачається, те, що звіт про оцінку вказаної квартири було перевірено державним нотаріусом при реєстрації правочину. Більш того, оцінка вартості вказаної квартири значно нижча за аналогічні квартири у даному районі м. Черкаси. З чого можна дійти висновку про порушення істотної умови правочину - ціни продажу, разом з тим і публічного порядку на укладання такого правочину та моїх прав як співвласника квартири. Згідно ст.369 ЦК України згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень. Позивач, як співвласник вказаної квартири не надавав згоди на її відчуження, тим більше не члену родини. Згідно ч.1 ст.13 Закону №1952-ІУ державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід'ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек. Згідно ч.4 ст.3 Закону №1952-ІУ будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону. Відповідно до ч.1 ст.383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб. Згідно положень ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Згідно ст.403 ЦК України сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку. Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут не підлягає відчуженню. Сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Збитки, завдані власникові (володільцеві) земельної ділянки або іншого нерухомого майна, особою, яка користується сервітутом, підлягають відшкодуванню на загальних підставах. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. Однак, з огляду на наявність у позивача права власності на вказану 1/3 частину квартири, що відповідає записам в державному реєстрі прав власності, без згоди співвласника квартири - позивача, без встановлення сервітуту вказану квартиру продано відповідачами 1 і 2 ОСОБА_2 та ОСОБА_14 відповідачу 3 ОСОБА_15 . Отже договір купівлі - продажу квартири від 26.04.2018, укладений між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_15 має всі ознаки правочину вчиненого під впливом обману і є недійсним на підставі ст.ст.203, 205, 215, 230, 655, 657, 369, 403, 405, 632 Цивільного кодексу України та ст. 72 ПК України, а тому підлягає визнанню недійсним. Дана вимога адресована всім відповідачам в рівній мірі. Так, згідно ч.1 ст.256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, про що зазначено у ч.1 ст.257 ЦК. Частиною 1 ст.261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно п.5 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність тривалістю в один рік застосовуються до договорів дарування. Згідно ч.5 ст.267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущеним позовної давності, порушене право підлягає захисту. Згідно ч.1, ч.2 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстраційна справа формується у паперовій та електронній формі після відкриття розділу на об'єкт нерухомого майна у Державному реєстрі прав та внесення до нього відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав та зберігається протягом всього часу існування об'єкта. Реєстраційній справі присвоюється реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна. Реєстраційна справа включає документи у паперовій та електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у процесі проведення таких реєстраційних дій. Відповідно до ч.6 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», витребування (вилучення) реєстраційних справ або документів із них здійснюється виключно за рішенням суду. Відповідно до п.11.6, п.11.8, п.14.1 Правил ведення нотаріального діловодства, затверджених Наказом Міністерства юстиції України 22.12.2010 № 3253/5 і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2010 за №1318/18613 у спадкову справу підшиваються всі документи, пов'язані з оформленням спадкових прав. Документи систематизуються у хронологічному порядку за датами їх надходження, виконання, підписання, видачі тощо. Підшивання документів у спадкову справу повинно здійснюватися не пізніше ніж через 3 місяці після закриття спадкової справи. У разі зміни складу документів спадкових справ (доповнення спадкової справи новими документами тощо) відповідальний за архів працівник у державній нотаріальній конторі чи приватний нотаріус перевіряє правильність унесення змін до внутрішнього опису спадкової справи, внутрішнього опису, складеного до наряду, та наявність складених нових засвідчувальних написів до спадкової справи і документів обліково-довідкового характеру (книги обліку та реєстрації спадкових справ, алфавітної книги спадкових справ). Документи нотаріального діловодства та архів приватного нотаріуса є власністю держави і перебувають у володінні та користуванні приватного нотаріуса у зв'язку із здійсненням ним нотаріальної діяльності. Приватний нотаріус зобов'язаний забезпечити надійне зберігання документів діловодства та архіву протягом усього строку здійснення ним нотаріальної діяльності. Інформація щодо зміни власника, нерухомого майна, вчинених правочинів, копій документів на підтвердження цих правочинів є інформацією з обмеженим доступом і в іншому порядку ніж за ухвалою суду витребувати чи дізнатись цю інформацію неможливо. У зв'язку із не надсиланням позивачу повідомлень про укладання оскаржуваних правочинів в тому числі відносно його майна протягом 2013-2017 років, відсутністю будь-якої інформації про вчинення оскаржуваних правочинів, вчиненням всіх вказаних дій з перевищенням повноважень і зловживанням довірою ОСОБА_2 як сестрою - близькою особою, він був позбавлений не тільки об'єктивної інформації щодо власника майна (він мав документи на власність і допоки йому випадково не стало відомо що вчинила з ним сестра, був впевнений що він є власником його 1/3 частини квартири по АДРЕСА_1 ), а й можливості своєчасно отримати інформацію про вказані дії (оскільки сестра обманула і його, і батька, приховала свої дії) та оскаржити всі вищевказані правочини й реалізувати своє право на захист, гарантоване Конституцією України та чинним законодавством. Оскільки позивач не укладав оскаржуваних договорів і не знав про їх існування, про укладання вказаних договорів позивачу було не відомо, до поки у судовому розгляді 24.07.2017 іншої цивільної справи відповідач 1 не повідомила позивачу і суду про наявність таких договорів, а оригінали оскаржуваних договорів є лише у відповідачів і можуть бути наявні у нотаріусів, що вчиняли нотаріальні дії з посвідчення вказаних договорів та в реєстраційній справі на нерухоме майно (квартиру АДРЕСА_3 ), позивач не міг дізнатись про оскаржувані правочини і не знав про оскаржувані договори до 24.07.2017. Саме та обставина, що позивачу стало відомо про вчинені відповідачами порушення і правочини лише під час розгляду судової справи №711/4622/17, позивач вважає вказане поважними причинами пропуску строку звернення, що є підставою для поновлення строку звернення з даним позовом і відновлення моїх порушених прав. До даного позову додається заява про поновлення строків звернення до суду. Законом не передбачено обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору даної категорії. Заходи забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви не вживались. До даного позову позивач додав клопотання про витребування доказів, виклик свідків, про призначення судової почеркознавчої експертизи та судової технічної експертизи документів, заява про забезпечення позову.

У позивача наявні копії договору дарування №2-3052 і витягу до нього (щодо права власності позивача), оригінали Інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, копії витягів, копія судової повістки на 24.07.2017, копії технічної документації на вказану квартиру. Оригінали вказаних доказів знаходяться у ОСОБА_2 . За заявою про витребування доказів позивач просить витребувати оригінали вказаних договорів у відповідачів, КП ЧООБТІ, Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради, у третіх осіб. Крім цього, позивач вважає, що підлягає витребуванню у відповідача 3 ОСОБА_15 , Державного нотаріуса Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В. належним чином засвідчена копія (для долучення до матеріалів справи і оригінал для огляду) договору купівлі продажу квартири від 26.04.2018. Позивач також заявив у клопотанні про витребування доказів про витребування у КП ЧООБТІ, Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради, державного нотаріуса Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., приватних нотаріусів Черкаського міського нотаріального округу Малої Н.А., Корчемної М.В. , Старовойтової Л.В. , реєстраційної справи на квартиру АДРЕСА_3 та деталізовану інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна(квартири АДРЕСА_3 ) за пошуком за П.І.П.Б. відповідачів, позивача, адресою місця знаходження майна, реєстраційними номерами майна. Одночасно з цим позивач заявив клопотання про витребування оригіналу виконавчого провадження (в якому накладено арешт на вказану квартиру) для огляду у судовому засіданні, а також заявлено клопотання про виклик свідків і щодо призначення технічної експертизи документів і судової почеркознавчої експертизи. Позивач підтверджує, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Нормами ч.1 ст.133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст.133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, залученням експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Згідно ч.1 ст.134 ЦПК України (в редакції від 15.12.2017) разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Згідно ч.ч.1, 2 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до ст.137, 141 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Розрахунок вартості однієї години надання послуг - 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року: зустріч та усна консультація; ознайомлення з матеріалами справи. Розрахунок вартості одного документа - 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року: складання клопотання. Розрахунок вартості однієї години надання послуг - 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року: представництво та захист інтересів позивач в суді будь-якої інстанції (три години); отримання за дорученням доказів (одна година); розрахунок вартості одного документа - 40 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року: складання позовної заяви, заперечення на відзив, складання апеляційних та касаційних скарг. Розрахунок відповідає вимогам Рішення КС України від 11.07.13 (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві), Постанові Пленуму ВГС України №7 від 21.02.13 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України (узагальнення позицій)», Інформаційному листу ВГС України «Про деякі питання ..." від 13.02.02 (про врахування співрозмірності), ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка інших витрат сторін як судових здійснюється судом з урахуванням обставин конкретної справи. Отже, витрати на правничу допомогу складають 21824 грн., витрати на коштові послуги по пересиланню сторонам справи відповіді на відзив та копій клопотань, доказів - 100 грн. Згідно ч.1 ст.141 ГПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) при задоволенні позову - на відповідача; 2) при відмові в позові - на позивача; 3) при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Сума сплаченого судового збору позивачем складає 4671,60 грн. Таким чином, орієнтовно позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом у даній справі судові витрати в сумі 26595,60 грн. Згідно вимог ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (ч. 1 ст. 55). За змістом право на захист складається з можливостей, здатних забезпечити здійснення суб'єктивного права. Однією з таких можливостей є право на пред'явлення позову. Відповідно до ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів судом можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яке порушує право, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу місцевого самоврядування, його посадових і службових осіб. Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр деля Прадель проти Франції від 16.12.1992р.) Відповідно до вимог ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способом захисту цивільних прав та інтересів, згідно із п.2 частини 2 ст.16 ЦК України, може бути визнання правочину недійсним. Даний спір виник між позивачем ОСОБА_1 та відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і є цивільним, оскільки пов'язаний з оскарженням вчинених відносно позивача власності правочинів, і як наслідок, визнання протиправними дії щодо державної реєстрації незаконних дій та підлягає розгляду цивільним (загальним місцевим) судом. Згідно п.п.1, 2 ч.1 ст. 2 Закону України від 01.07.2004 № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру. Державний реєстр це єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав. За змістом ст.ст. 4, 5 цього Закону України право власності та інші речові права на квартири підлягають обов'язковій державній реєстрації. Згідно з п. 31 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 26.10.2011 № 1141 під час проведення державної реєстрації переходу права власності, інших речових прав на нерухоме майно або обтяжень таких прав державний реєстратор замість існуючих відомостей, що містяться у відкритому розділі або спеціальному розділі Державного реєстру прав, вносить нові відомості, визначені у пунктах 21-24 цього Порядку.

Таким чином, позивач просить визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити строк позовної давності. Прийняти дану позовну заяву до розгляду та відкрити провадження. Задовольнити позов у повному обсязі. Визнати недійсним договір від 30 березня 2013 року про розірвання договору дарування частини квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомості №15293109), укладений між ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) і посвідчений державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В. Визнати недійсним договір №1957 від 14 травня 2013 року про дарування частки квартири, а саме 2/3 частини квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомості №55872371101), укладений між ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Малою Н.А. Визнати недійсним договір №264 від 01 квітня 2016 року про дарування квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомості №55872371101), укладений між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ) і посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Корчемною М.В. Визнати недійсним договір №450 від десятого лютого 2017 року про дарування квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомості №55872371101), укладений між ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), і посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Старовойтовою Л.В. Визнати недійсним договір від 26 квітня 2018 року про купівлю - продаж квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомості №55872371101), укладений між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_4 , і посвідчений державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В. Скасувати записи про державну реєстрацію права власності за оскаржуваними правочинами: № 884874 від 17.04.2013 (14:58:41); № 884918 від 17.04.2013 (14:58:41); № 915458 від 14.05.2013 (12:03:02); № 13976326 від 01.04.2016 (10:23:46); № 18948598 від 10.02.2017 (10:10:32); №25913665 від 26.04.2018 (16:13:43). Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 (адреса; АДРЕСА_5 ), на користь позивача ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_6 ) судові витрати.

Ухвалою суду від 31.07.2018 відкрито у справі спрощене позовне провадження.

Ухвалою від 05.09.2019 ухвалено здійснити перехід з розгляду в порядку спрощеного провадження цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Придніпровський відділ державної виконавчої служби міста Черкаси головного територіального управління юстиції у Черкаській області, завідувач Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Мала Н.А., приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Корчемна М.В., приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Старовойтова Л.В. про визнання договору розірвання договору дарування недійсним, визнання договорів дарування недійсними, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири в розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Призначити підготовче засідання на 05 вересня 2018 року о 15.20 год.

18.07.2018 позивач ОСОБА_1 подав заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом (в порядку ч.1 ст.261, ст.264, ч.5 ст.267 ЦК України), просить визнати поважним причини пропуску позовної давності та поновити строк позовної давності.

18.07.2018 позивач ОСОБА_1 подав до суду клопотання про витребування доказів (в порядку ст.ст.84, 85 ЦПК України), в якому просить витребувати у Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради, Першій Черкаській державній нотаріальній конторі, у приватних нотаріусів Черкаського міського нотаріального округу Малої Н.А., Корчемної М.В. , Старовойтової Л.В. , з ЧООБТІ, Придніпровського відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, у відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 дакази, які перераховані в клопотанні, подальшому представник позивача та відповідач ОСОБА_1 просили залишити без розгляду дане клопотання.

18.07.2018 позивач ОСОБА_1 подав до суду клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи і технічної експертизи документів, а саме договору від 30.03.2013 про розірвання договору дарування частини квартири АДРЕСА_2 від 29.11.2006, та договору дарування квартири від 14.05.2013 (а.с.92), в подальшому представник позивача просила залишити без розгляду дане клопотання.

Ухвалою від 02.08.2018 задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. Накладено арешт шляхом встановлення заборони на відчуження у будь-який спосіб квартири за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 55872371101, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_4

22.08.2018 відповідачем ОСОБА_4 було подано відзив на позовну заяву у справі в якому вона просить відхилити наведені позивачем обставини як безпідставні, у зв'язку із відсутністю доказів, оскільки укладаючи договір купівлі-продажу від 26.04.2018 із ОСОБА_17 їй не було відомо про будь-які судові розгляді щодо оспорювання позивачем права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Вже після укладення правочину її було поставлено до відома як ОСОБА_17 так і ОСОБА_1 , що вже не перший рік ідуть судові розгляди з даного питання. Враховуючи надану їй інформацію щодо результатів розгляду цих цивільних справ вона заперечує щодо позовних вимог позивача про визнання договору розірвання договору дарування та договорів дарування недійсними з огляду на наступне: 03.10.2017 Придніпровським районним судом м. Черкаси у справі №711/4622/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позову щодо витребовування майна з чужого незаконного володіння та визнання договору дарування від 10.02.2017 №450 недійсним. Приймаючи дане рішення суд вказав, що об'єктом спору між сторонами є квартира за адресою: АДРЕСА_1 (далі спірна квартира). Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр) право власності на дану квартиру належить ОСОБА_2 з 10.02.2017. Спірна квартира стала об'єктом приватної власності внаслідок приватизації на підставі рішення Придніпровського райвиконком м. Черкаси від 19.05.1993 №116, яким вона перердана у спільну сумісну власність ОСОБА_18 , ОСОБА_19 та ОСОБА_20 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності на житло. ОСОБА_18 та ОСОБА_19 є батьками позивача та відповідача, що визнається сторонами. Після смерті ОСОБА_19 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 належну їй частку прийняв у спадщину батько сторін ОСОБА_21 , що підтверджується відповідним свідоцтвом про право на спадщину. Отже з 01.12.2005 ОСОБА_18 належало 2/3 частки спірної квартири. 29.11.2006 ОСОБА_18 подарував належну йому частку спірної квартири позивачу та відповідачу в рівних частках, тобто по 1/3 кожному, про що був посвідчений договір дарування від 29.11.2006 №2-3052. Зазначений правочин був зареєстрований у встановленому законом порядку, що підтверджується відповідними відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно та довідкою КП «ЧООБТІ». 30.03.2013 ОСОБА_18 , позивач та відповідач уклали договір про розірвання договору квартири він 29.11.2006 №2-3052. Доводи позивача, що він не укладав такого договору саме 30 числа, а укладав його 22 числа є неприйнятними, оскільки всупереч вимог ст.61 УНК України нічим не підтверджені. 14.05.2013 ОСОБА_18 подарував належну йому 2/3 частки спірної квартири ОСОБА_2 про що був укладений відповідний договір. 01.04.2016 ОСОБА_2 подарувала спірку квартиру своєму чоловікові ОСОБА_3 , а той у свою чергу 10.02.2017 передарувала дану квартиру ОСОБА_2 , що підтверджується відповідними договорами дарування. Державна реєстрація правочинів щодо спірної квартири, вчинених після 30.03.2013, здійснювалась шляхом внесення відповідних даних до Державного реєстру (реєстраційні записи - 884874, 884918, 915458, 13976326, 18948598), що підтверджується відповідною інформаційною довідкою. Отже з 10.02.201 за відомостями з Державного реєстру єдиним власником спірної квартири є відповідач - ОСОБА_2 . В той же час в Реєстрі прав власності на нерухоме майно залишаються відомості про реєстрацію права власності на спірну квартиру за позивачем (1/3 частка) та відповідачем (2/3 частки). За таких обставин, позивач стверджує, що відсутність в Державному реєстрі записів про припинення його права власності на 1/3 частку спірної квартири та наявність в Реєстрі прав власності на нерухоме майно відомостей про те, що він є власником 1/3 частки спірної квартири, свідчить про те, що його право власності не припинилося, а тому звернуся до суду з даним позовом. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач - ОСОБА_1 посилався на відсутність державної реєстрації припинення його праві власності на частку спірної квартири. Разом з тим, системний аналіз змісту положень ст.ст.328,334,346 ЦК України свідчить, що переходом права власності є правочин, внаслідок якого у одного суб'єкту право власності припиняється, а в іншого виникає. Таким чином, перехід права власності є одноактовою дією, внаслідок якої одночасно відбувається і припинення і виникнення права власності. Під час розгляду справи судом встановлено, що в Державному реєстрі належним чином відображаються відомості про державну реєстрацію правочинів щодо спірної квартири, вчинених після 30.03.2013. Згідно наявної в Державному реєстрі інформації 17.04.2013 було здійснено внесення відомостей до Державного реєстру про права на спірну квартиру. При цьому оскільки відомості вносились вперше, то квартирі присвоєний новий реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 55872371101. В цей же час здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_18 (батько сторін) з урахуванням правовстановлюючих документів - свідоцтво про право власності на квартиру, свідоцтво про право на спадщину, договір від 30.03.2013 про розірвання договору дарування від 29.11.2006 (реєстраційний запис - 884874). Тобто вчинено реєстрацію переходу права власності від позивача та відповідача на користь ОСОБА_18 на підставі договору від 30.03.2013 з одночасним внесенням до Державного реєстру відомостей про право власності, яке існувало до укладання договору дарування від 29.11.2006 відповідно правовстановлюючих документів. Таким чином, державна реєстрація припинення права власності позивача на 1/3 частку спірної квартири здійснена 17.04.2013. При цьому суд звернув увагу, що додатковий розділ Державного реєстру - Реєстр прав власності на нерухоме майно - є архівною складовою частиною. З 01.01.2013 ніякі реєстраційні дії в цьому розділі не вчиняються, а тому в ньому і залишається наявний запис про право власності позивача, який носить інформативний допоміжний характер. За таких обставин доводи позивача про те, що його право власності на частку квартири не припинилося є необґрунтованими, оскільки таке право припинилося 17.04.2013 у встановленому законом порядку на підставі правочину, який укладений між ОСОБА_18 , позивачем та відповідачем. Доводи позивача про неправомірність дій нотаріусів при реєстрації нотаріальних дій з посвідчення правочинів по відчуженню спірної квартири є також необґрунтованими. В цьому контексті суд звернув увагу, що підставою позову є порушення права власності та інтересів позивача, як власника частки спірної квартири, а тому правове значення для правильного вирішення спору має правочин, внаслідок якого спірне майно вибуло з володіння власника і власник був позбавлений свого законного права. Натомість право ОСОБА_1 припинилося, внаслідок укладання 30.03.2013 договору розірвання договору дарування від 29.11.2006. Обставини, які б свідчили про недійсність такого правочину, судом не встановлені. Отже, враховуючи, що позивач не є співвласником спірної квартири, то його вимоги про витребування майна не підлягають до задоволення. Вимога про визнання недійсним договору дарування від 10.02.2017, укладеного між відповідачем та ОСОБА_3 , також не підлягає до задоволення, оскільки судом не встановлено обставин, що внаслідок укладання такого договору, порушуються законні права чи інтереси позивача. Вказане рішення суду залишено без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 07.12.2017 та постановою Верховного суду від 26.04.2018. Також, відповідач вважає, що вимога позивача щодо визнання недійсним Договору про розірвання договору дарування частини квартири від 30.03.2013не підлягає задоволенню з наступних підстав: відповідно до Єдиного державного реєстру судових рішень 30.03.2016 ОСОБА_1 до Придніпровського районного суду м. Черкаси вже подавався позов (цивільна справа №711/3092/16-ц) про визнання договору про розірвання договору дарування частини квартири від 30.03.2013 недійсним. Відповідно до ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20.04.2016 у даній справі позовну заяву ОСОБА_1 повернуто. Відповідно до ст.728 ЦК України до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в один рік. Згідно викладеної у вказаній ухвалі судуд інформації підстави для поновлення пропущеного строку позовної давності ОСОБА_1 відсутні. Вимога позивача щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 26.04.2018 також не підлягає задоволеню. Згідно постанови Верховного суду України від 26.04.2018 у справі №711/4622/17-ц колегія суддів зазначила, що відповідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (зокрема: постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 у справі № 6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 у справі № 6-806цс16). Встановивши, що ОСОБА_1 не довів підстав, передбачених статтею 203 ЦК України, для визнання недійсним договору дарування в 10.02.2017, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та які права позивача ( ОСОБА_1 ) порушено в результаті укладання вказано договору, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні договору дарування недійсним. Встановивши, що право власності на спірну квартиру належить ОСОБА_2 , суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння. Отже, на момент укладення договору купівлі-продажу від 26.04.2018 єдиним законним власником квартири за адресою АДРЕСА_1 була ОСОБА_2 . Будь-яких заборон на відчуження квартири (арешт майна) не було, що свою чергу було перевірено державним нотаріусом перед посвідченням правочину. При цьому жодні права ОСОБА_1 не були і не могли бути порушені, оскільки його право власності було припинено у встановленому законом порядку на підставі правочину, а саме внаслідок укладення 30.03.2013 договору розірвання договору дарування від 29.11.2006. При цьому договір купівлі-продажу був укладений відповідно до ст.203 ЦК України, його зміст не суперечить цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Поряд з цим, позивач, всупереч вимог ч.ч.І, 5, 6 ст.81 ЦПК України свої позовні вимоги обґрунтовує лише припущеннями не надаючи суду належних та допустимих доказів. Відповідач, вважає, що заявлений позивачем розмір судових витрат не відповідає дійсності. На даний час не існує нормативно-правового документа який би встановлював розміри витрат на правову допомогу, що можуть бути стягнуті зі сторони справи. Внаслідок пред'явлення до відповідача даної позовної заяви, не зважаючи на те, що вона є добросовісним набувачем майна на яке вона збирала кошти усе своє життя, у неї значно погіршилось здоров'я, що виразилось у душевних хвилюваннях, безсонні, підвищення артеріального тиску, загостренню хронічних хвороб. Внаслідок чого відповідач вимушена витрачати усю свою незначну пенсію на ліки. У зв'язку із цим зазначає, що попередня (орієнтовна) сума понесених нею витрат складає близько 7 тис. грн. При цьому попередня (орієнтовна) сума очікуваного понесення нею судових витрат, у разі залучення до справи представника-адвоката та надання правової допомоги становить 10 тис. грн. З урахуванням вище викладеного, відповідач просить відхилити наведені позивачем обставини як безпідставні, у зв'язку із відсутністю доказів. У задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі з підстав їх необґрунтованості та недоведеності. Судові витрати стягнути з позивача в повному обсязі. Зняти накладений арешт на її приватну власність - квартиру за адресою АДРЕСА_1 .

31.08.2018 позивачем ОСОБА_1 (а.с. 186. т.1), на адресу суду подано відповідь на відзив (в порядку ч.1 ст.43, ст.49, ст.179 ЦНК України), в якому він просить визнати поважним причини пропуску позовної давності та поновити строк позовної давності. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на його користь судові витрати в заявленому позивачем розмірі. В задоволені клопотань відповідачів про стягнення з позивача на їх користь судових витрат відмовити та наводить свої доводи. Ним подано до Придніпровського районного суду м. Черкаси позов до ОСОБА_2 , ОСОБА_37„ ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог: Придіпровський відділ державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, Державний нотаріус, зазідувач Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Мала Н.А., приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Корчемна М.В., приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Старовойтова Л.В., про визнання договору розірвання договору дарування недійсним, визнання договорів дарування недійсним, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири недійсним. Попередньо заявленими підставами позову було вчинення правочинів під впливом помилки та під впливом обману. Позивач заперечує проти відзивів та спростовує доводи відповідачів, саме: справа №711/5881/18 не пов'язана предметом і підставами із справою №711/4622/17 між тими ж сторонами та відносно похідного предмету.

Так, предметом позову у справі №711/4622/17 є: витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання договору дарування від 10.02.2017 за №450, посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Старовойтовою Л.В., недійсним; підставами позову у справі №711/4622/17 є те, що позивач не здійснював реєстрацію припинення його права власності на частку квартири, а відтак його право не припинилося, позов обґрунтований порушенням процедури реєстрації права власності. Предметом позову у справі №711/5881/18, що розглядається, є: визнання недійсним договору від 30 березня 2013 року про розірвання договору дарування частини квартири АДРЕСА_3 , визнання недійсними договору №1957 від 14 травня 2013 року про дарування частки квартири, а саме 2/3 частини квартири АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 і посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Малою Н.А., договору № 264 від 01 квітня 2016 року про дарування квартири АДРЕСА_3 укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Корчемною М.В., договору №450 від 10 лютого 2017 року про дарування квартири АДРЕСА_3 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , і посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Старовойтовою Л.В., договору від 26 квітня 2018 року про купівлю - продаж квартири АДРЕСА_3 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , і посвідчений державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., скасування записів про державну реєстрацію права власності за оскаржуваними правочинами: №884874 від 17.04.2013 (14:58:41), №884918 від 17.04.2013 (14:58:41), №2164140 від 08.05.2013 (11:10:53), №2236120 від 14.05.2013 (12:33:26), № 915458 від 14.05.2013 (12:03:02) №915458 від 14.05.2013 (12:03:02), №13976326 від 01.04.2016 (10:23:46), №18948598 від 10.02.2017 (10:10:32), №33797160 від 10.02.2017 (10:14:49), №25913665 від 26.04.2018 (16:13:43); підставами позову у справі №711/5881/18 є: вчинення правочинів під впливом обману, без відому позивача і без його як власника згоди за неправозгідними і підробними документами, з порушенням закону, в тому числі: вчинення договору від 30 березня 2013 року про розірвання договору дарування частини квартири АДРЕСА_3 з порушенням ст.ст.203, 210, 215, 228, 230, 653, 654, 722, 727 ЦК України; вчинення договору №1957 від 14 травня 2013 року про дарування частки квартири, а саме 2/3 частини квартири АДРЕСА_3 з порушенням приписів ст.ст.203, 231, 228, 229, 230, 215, 717, 718, 719, 722 ЦК України, вчинення договору №264 від 01 квітня 2016 року про дарування квартири з порушенням ст.ст.203, 215, 228, 230, 235, 717, 718, 719, 722 ЦК України, вчинення договору №450 від 10 лютого 2017 року про дарування квартири з порушенням ст.ст.203, 215, 228, 230, 235, 717, 727, 718, 719, 722 ЦК України, вчинення договору від 26 квітня 2018 року про купівлю - продаж квартири АДРЕСА_3 з порушенням ст.ст.203, 205, 215, 228, 230, 655, 657, 369, 403, 405, 632 Цивільного кодексу України та ст.172 ПК України. Отже, як предмет позову, так і підстави позову у справах №711/5881/18 та №711/4622/17 є різними. Отже, позивачем разом з позовом заявлено клопотання про витребування доказів та про призначення судової технічної експертизи документів та судової почеркознавчої експертизи. Докази, що надані в додатках до позову, містяться в оригіналах у відповідачів та в матеріалах реєстраційних справ, спадкових справ. Іншого способу встановити істину як витребувати ці докази і провести судову технічну експертизу документів, судову почеркознавчу експертизу неможливо з огляду на численні маніпуляції з майном, в тому числі і щодо зміни реєстраційного номеру оскаржуваної квартири. Позивач підтримує раніше заявлені клопотання про витребування доказів та про призначення судової технічної експертизи документів та судової почеркознавчої експертизи і зазначає, що оскільки згідно ст.263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, а й справі №711/4622/17 судова почеркознавча експертиза, судова технічна експертиза документів не призначалася, оригінали спадкових справ щодо померлих батьків позивача та оригінал реєстраційної справи на нерухоме майно не витребовувались, з чого можна дійти висновку про не дослідження у справі №711/4622/17, а відтак не встановлення обставин, на які посилається позивач у даній справі №711/5881/18. Натомість, зловживаючи правами відповідач ОСОБА_4 не надає суду копії примірника оскаржуваного договору від 26 квітня 2018 року про купівлю - продаж квартири АДРЕСА_3 , що в свою чергу позбавляє суд можливість оцінити текст договору на його відповідність вимогам ст.203 ЦК України та інших норм закону. В силу ч.3 ст.83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Однак необхідних доказів - копії договору від 26 квітня 2018 року про купівлю - продаж квартири, копії витягів про перевірку відсутності заборон в момент вчинення правочинів, відповідачі до суду не надали. Договір від 30.03.2013 підлягає визнанню недійсним з наступних правових підстав. У позивача ОСОБА_1 від 29.11.2006 виникло право власності на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки він прийняв дарунок. Його право власності було зареєстровано, про що свідчать інформаційні довідки з відповідних реєстрів. З моменту набуття ним права власності на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , даному об'єкту нерухомості був присвоєний реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в РПВН 15293109. 22.03.2013 його і батька сестра запросила до Першої Черкаської державної нотаріальної контори де вмовила їх підписати інший текст договору (що стосувався виключно майна сестри). Щодо майна сестри нотаріальний бланк він підписав згоду на його відчуження як співвласник, але мова про його майно взагалі не велась. Про достовірність його доводів і викладених ним подій свідчить і надана відповідачем 1 копія свідоцтва -про право власності на житло № НОМЕР_5 з печаткою державного нотаріуса, де дата 22.03.2013 виправлена на 30.03.2013 (що є неприпустимим в розумінні закону на офіційних документах і порушенням Інструкції). До того ж, сам текст договору про розірвання договору дарування частини квартири АДРЕСА_2 від 29.11.2006 не відповідає приписам закону. Оскаржувальний правочин від 30.03.2013 не відповідає волі позивача, вчинений поза межами його волевиявлення. В свою чергу він не містить реєстраційного номеру об'єкта нерухомого майна в РПВН, ціни об'єкта нерухомості, технічних характеристик і стан дарунку. Жодною умовою договору про розірвання договору дарування частини квартири АДРЕСА_2 від 29.11.2006 не визначено юридичні наслідки його укладання для сторін. Оскільки станом на 22.03.2013 за ним рахувалась заборгованість по аліментах і в рамках інших виконавчих проваджень на його майно було накладено арешт, п.5 та п.8 договору про розірвання договору визнання частини квартири АДРЕСА_2 від 29.11.2006 не відповідає реальним обставинам. Текст договору не містить посилання на витяги з Державного реєстру обтяжень нерухомого майна про заборони і податкові застави, з чого вбачається не проведення державним нотаріусом в день посвідчення правочину перевірки майна на наявність обтяжень і заборон, в порушення п.2 глави 2 розділу II Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 року №296/5. Згідно тексту оскаржуваного договору від 30.03.2013 (п. 9 договору) договір складено у трьох примірниках з яких один залишається у справах Першої черкаської державної нотаріальної контори а інші два видаються сторонам: ОСОБА_38., ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Навіть з тексту оскарженого договору від 30.03.2013 вбачається що позивач примірника оскаржуваного договору не отримував оскільки було складено не чотири (по кількості сторін та державний нотаріус), а 3 примірники договору. Більш того, згідно даних Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів, нотаріальний бланк договору від 22.03.2013 №520184 в реєстрі не значиться і інформація про витрачання бланка в Єдиному реєстрі спеціальних бланків нотаріальних документів відсутня (nb.nais.eov.ua/index.php/mb/result). Інші бланки взагалі не зрозуміло в який час з'явились, що підлягає з'ясуванню в судовому засіданні. Згода на укладення таких правочинів повинна бути посвідчена нотаріально (п.43 І Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 року № 20/5) позивач таку згоду 30.03.2013 не давав. А як вбачається, відповідачі не можуть навіть надати копії витягів про перевірку нотаріусом 30.03.2013 заборон, оскільки така перевірка саме 30.03.2013 здійснена не була. Згідно п.48, п.43 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03.03.2004 року №20/5, державну реєстрацію нотаріально посвідченого договору має здійснювати виключно нотаріус що зчинив нотаріально дію. Вказані вимоги державними нотаріусами не дотримано. Право власності позивач укладанням договору від 30.03.2013 не припинялось, що вбачається з його тексту. В подальшому, 17.04.2013 без присутності позивача відбулося відкриття розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстрація ОНМ з новим реєстраційним номером 55872371101. Більш того, у свідоцтві про право власності на житло № НОМЕР_5 (наданого в копії суду відповідачем 1) міститься запис про те, що приватним нотаріусом Малою І.А. 14.05.2013 посвідчено договір дарування 2/3 частини квартири, належних ОСОБА_7 . Позива не знає хто такий ОСОБА_7 , про якого зазначив нотаріус в офіційному записі на документі який відчужував 2/3 частини квартири, а батька позивача звали ОСОБА_7 . Таким чином, навіть з доказів відповідача вбачається вчинення правочину 30.03.2013 під впливом обману, укладання правочину з порушенням публічного порядку та за неправозгідними документами, укладання правочину без дотримання вимог ст.203 ЦК України та інших вимог закону (обґрунтування зазначено в позові та в заяві про зміну підстав позову), втручання в позивача право власності і порушення його майнових прав. Відтак, позовні вимоги ґрунтуються на законі, а порушене право позивача підлягає захисту. Відповідач ОСОБА_4 умисно вводить суд в оману щодо своєї необізнаності про судові спори до моменту укладання оскаржу вального договору купівлі-продажу. Оскільки, з інформаційної довідки вбачається наявність в реєстрі арешту в якості забезпечення позову у справі №711/4622/17 та заборон внесених державним виконавцем в межах виконавчих проваджень. Позивач ставиться критично до доводів відповідачів про архівний запис позивача щодо права власності в РПВН та відсутності роботи в РПВН з 01.01.2013. Відсутність роботи реєстру є відсутність доступу до його даних, а тому доводи про не функціонування РПВН не відповідають дійсності. Всі записи в тому числі і архівні, щодо права власності підлягають перенесенню у відповідний реєстр. В РПВН не здійснюються нові записи, але зберігаються і надається інформація за всіма наявними в РПВН записами. Відповідачі підміняють поняття позовної давності для вчинення правочину щодо розірвання договору дарування і позовної давності що застосовується до договорів розірвання. Однак до договорів про розірвання договорів застосовується загальні вимоги закону щодо двосторонніх договорів. Між позивачем та сторонами договору не було такої домовленості щоб розривати договір відносно його майна. Отже, за правилами ст.256-257, 261 ЦК України, позовна давність тривалістю в три роки від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, застосовуються до договорів про розірвання договорів дарування. За таких обставин, договір про розірвання договору дарування (тим більше з порушенням вимог щодо досягнення згоди відносно його істотних умов) оскаржується за правилами не спеціальної, а загальної по позовної давності. Позивач вказує, що фактично він був з сестрою і батьком у нотаріальній конторі лише 22.03.2013 і підписував бланк з іншим текстом договору 22.03.2013 (що стосувався виключно майна сестри), а перед реєстрацією цього договору

22.03.2013 і після перевірки майна на арешти у відповідних реєстрах заборон, було виявлено за даною квартирою арешти по заборгованостям за комунальні послуги та по аліментах на вказану квартиру і в укладанні договору було відмовлено. Про вказане свідчить і виправлена з 22.03.2013 на 30.03.2013 дата проставлена державним нотаріусом Починок Ю.В. на звороті свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_5 з печаткою державного нотаріуса. З огляду на те, що було відмовлено в укладанні договору 22.03.2013 він не міг і припустити що сестра разом з державними нотаріусами піде на такий обман і на таке правопорушення. Він довіряв батьку і своїй сестрі, бо вони є його рідними. 1/3 частини квартири по АДРЕСА_1 рахувалась на момент укладання правочинів на праві власності, за позивачем ОСОБА_1 та не була припинена реєстратором внаслідок договору про розірвання договору дарування частини квартири від 30.03.2013 згідно чинного законодавства. 30.03.2013 позивач не був у державного нотаріуса Починок Ю.В. та ніякого розірвання договору дарування не підписував, у інформаційній довідці з ДРРП №97685268 від 19.09.2017, відсутні запис та рішення за якими було припинено його право власності, ОСОБА_1 , а є припинення права власності, але ніяк не набуття, у його батька ОСОБА_7 і тому він ніяк його 1/3 частку квартири нікому дарувати не міг. Позивач із заявою про припинення його частки квартири до реєстратора не звертався, що є обов'язковим у даному випадку. Позивач ОСОБА_1 , з часу набуття права власності на 1/3 частину квартири, будь-яких юридично значимих дій, правочині щодо відчуження його майна третім особам, у тому числі ОСОБА_2 , не вчиняв, згоди, довіреностей, доручення на таке відчуження не надавав, не уповноважував третіх осіб на вчинення будь-яких юридичних дій, які б мали наслідком припинення права власності на його 1/3 частину квартири та відчуження цього майна третім особам. Факт що не відбулось відчуження позивача 1/3 частини квартири, але відбулось незаконне набуття права власності всієї частки квартири у ОСОБА_2 підтверджує інформаційна довідка ДРРП за №97685268 ДРРП сформована Дунаєвим С.О. 19.09.2017 під час судового засідання та інформаційна довідка від 11.07.2018. Після батькової смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 , позивачем 16.04.2014 було подано заяву про прийняття спадщини за законом. Одночасно з цим аналогічну заяву було подано і його сестрою. За результатами розгляду заяви сестри позивача ОСОБА_2 , 16.09.2014 державним нотаріусом Другої Черкаської державної нотаріальної контри Циндою Р.М. винесено постанову про відмову від вчинення нотаріальної дії. При цьому, у постанові звернуто увагу на надання сестрою позивача неправдивої інформації про відсутність право установчих документів на спадкове майно. Під час перевірки державним нотаріусом Другої Черкаської державної нотаріальної контори Демиденко О.А. у спадкову справу №195/14 здійснено нотаріальні дії, в тому числі отримано витяги, якими підтверджено і право позивача на право власності на оскаржувану квартиру. Під час з'ясування цих обставин у березні 2016 року сестра обмовилась про існування договору від 30.03.2013 про розірвання договору дарування частини квартири АДРЕСА_2 від 29.11.2006, що позивач і намагався у справі №711/3092/16-ц оскаржити. Однак, позов йому було повернуто через недоліки позову. Таким чином, навіть якщо припустити, що про вказаний договір він міг дізнатись у 2016 році, то трирічний термін позовної давності за цим договором не сплинув. Як вказує позивач, про текст оскаржуваного договору йому стало відомо лише 21.07.2017, після отримання заперечень сестри з копіями документів у іншій справі №711/4622/17. 30.03.2013 позивач не був у державного нотаріуса Починок Ю.В. та такого тексту договору він точно не підписував. Його сестра ОСОБА_2 вмовляла і примушувала їхнього батька ОСОБА_7 щодо розірвання договору дарування від 29.11.2006 відносно її майна для вчинення дарування 1/3 частини її квартири по АДРЕСА_1 на її чоловіка ОСОБА_3 батько тривали час хворі і помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Оскаржувані договори від 30.03.2013 та 14.05.2013 вчинені незадовго до його смерті. Договір дарування №2-3052 від 29.11.2006 не було розірвано на протязі одного року, як це передбачено ст.727 ЦК України. Даний договір посвідчено державним нотаріусом, завідувачем Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В. І це при тому, що підпис на оскаржуваному договорі від 30.03.2013 проставлений від мого імені позивача не є його підписом. Користуючись похилим віком батька, його хворобою (хворе серце), обставинами, що склались в житті позивача, і житті його родини, сестра обманом примусила батька до укладання вказаних правочинів, які суперечили його волі, здоровому глузду, та чинному законодавству. Сестра створювала нестерпну обстановку вдома, скандали щоб примусити батька розірвати договір дарування в частині її майна. На всі розмови і вмовляння припинити цей безлад сестра не реагувала. Позивач майже перестав з нею через це спілкуватись. Обставини, що на батька був здійснений тиск, може бути підтверджено свідками ОСОБА_12 та ОСОБА_13 . У зв'язку із не надсиланням повідомлень позивачу про укладання оскаржуваних правочинів в тому числі і стосовно його майна протягом 2013-2017 років, відсутністю будь-якої інформації про вчинення оскаржуваних правочинів, вчиненням всіх вказаних дій з перевищенням повноважень і зловживанням довірою ОСОБА_2 , як сестрою - близькою особою, позивач був позбавлений не тільки об'єктивної інформації щодо власника майна (він мав документи на власність і допоки йому випадково не стало відомо що вчинила з ним його сестра, був впевнений що він є власником своєї 1/3 частини квартири по АДРЕСА_1 ), а й можливості своєчасно отримати інформацію про вказані дії (оскільки сестра обманула і його, і батька, приховала свої дії) та оскаржити всі вищевказані правочини й реалізувати своє право на захист, гарантоване Конституцією України та чинним законодавством. Оскільки позивач не укладав оскаржуваних договорів і не знав про їх тексти, до поки у судовому розгляді 24.07.2017 іншої цивільної справи відповідач 1 не повідомила позивачу і суду про наявність таких договорів, а оригінали оскаржуваних договорів є лише у відповідачів і можуть бути наявні у нотаріусів, що вчиняли нотаріальні дії з посвідчення вказаних договорів та в реєстраційній справі на нерухоме майно квартиру АДРЕСА_3 ), позивач не міг дізнатись про оскаржувані правочини і не знав про оскаржувані договори до 24.07.2017. Саме та обставина, що позивачу стало відомо про вчинені відповідачами порушення і правочини лише під час розгляду судової справи №711/4622/17 з заперечень ОСОБА_2 від 21.07.2018, що були озвучені у судовому засіданні 24.07.2018, вважає вказане поважними причинами пропуску строку звернення, що є підставою для поновлення строку звернення з даним позовом і відновлення його порушених прав, які підлягають захисту. Позивач заперечує проти задоволення вимог ОСОБА_4 і зазначає, що заявлені відповідачем витрати не підлягають стягненню у зв'язку з їх необґрунтованістю, безпідставністю і неспіврозмірністю.

31.08.2018 позивач ОСОБА_1 надіслав до суду заяву про зміну підстав позову в порядку ч.1 ст.43, ч. 3 ст.49 ЦПК України, в якій просить визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити строк позовної давності. Задовольнити позов у повному обсязі. Визнати недійсним договір від 30 березня 2013 року про розірвання договору дарування частини квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомості №15293109), укладений між ОСОБА_7 (РНОКПГ1 НОМЕР_1 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) і посвідчений державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В. Визнати недійсним договір №1957 від 14 травня 2013 року про дарування частки квартири, а саме 2/3 частини квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомості № 55872371101), укладений між ОСОБА_7 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), і посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Малою Н.А. Визнати недійсним договір №264 від 01 квітня 2016 року про дарування квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомості №55872371101), укладений між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_6 ) і посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Корчемною М.В. Визнати недійсним договір №450 від десятого лютого 2017 року про дарування квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомості №55872371101), укладений між ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), і посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Старовойтовою Л.В. Визнати недійсним договір від 26 квітня 2018 року про купівлю - продаж квартири АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об єкта нерухомості №55872371101), укладений між ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) та ОСОБА_4 , і посвідчений державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В. Скасувати записи про державну реєстрацію права власності за оскаржуваними правочинами: №884874 від 17.04.2013 (14:58:41); №884918 від 17.04.2013 (14:58:41); №2164140 від 08.05.2013 (11:10:53); №2236120 від 14.05.2013 (12:33:26); № 15458 від 14.05.2013 (12:03:02); №13976326 від 01.04.2016 (10:23:46); №18948598 від 10.02.2017 (10:10:32); №33797160 від 10.02.2017 (10:14:49); №25913665 від 26.04.2018 (16:13:43). Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_5 ), на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_6 ) судові витрати.

23.08.2021 представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат ОСОБА_40. надіслала до суду відзив на позовну заяву в якому заперечує щодо обставин наведених позивачем та правових підстав позову. Свої заперечення мотивує тим, що позивач не зазначив: яке саме його право порушено, ким з відповідачі, передбачений законом спосіб захисту попущеного права. ОСОБА_1 в своєму позові описує обставини різного роду та постійно згадує, що його право було порушено. Позивач стверджую, що у 2017 році дізнався, що право власності на всю квартиру ( АДРЕСА_1 ) належить сестрі ОСОБА_2 . Також, позивач наполягає на тому, що і досі являється власником 1/3 частими квартири згідно договору дарування частини квартири від 29.11.2006. Викладена в позові позиція позивача спростовуються нормами ч.5, ч.6 ст.81 ЦПК України - «докази подаються сторонами і доказування не можу ґрунтуватися на припущеннях». В матеріалах справи докази права власності позивача відсутні , як і відсутні належні та допустимі докази порушення такого права. На противагу - додані до відзиву на позов докази чітко стверджують, що з 2013 року ОСОБА_2 стала одноосібним власником квартири, що знаходиться за. адресою: АДРЕСА_1 . Із двадцяти чотирьох сторінок позову так і не зрозуміло яке ж саме право позивача порушено, на його думку. Крім викладеного, вказана позиція сторони позивача (про гіпотетичне порушення гіпотетичного права власності на 1/3 частку спірної квартири) спростовується належними і допустимими доказами - рішенням судів трьох інстанцій в справі №711/4622/17, які вступили в законну силу і є в силу ст.82 ЦПК України підставами звільнення від доказування. Так зване порушеній своїх прав ОСОБА_18 намагався довести під час розгляду цивільної справи №711/4622/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору дарування. Позивач заявляв вимогу про визнання недійсним договору дарування квартири від 10.02.2017. Справа була предметом розгляду Верховного Суду. У своїй постанові від 26.04.2018 Верховний Суд констатував, що ОСОБА_1 «...не довів факт порушення його прав під час укладення оскаржуваного ним договору.» Згідно вимог ЦПК України постанови Верховного Суду є остаточними і оскарженню не підлягають. А встановлені судом обставини в рішенні, що вступило в законну силу, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Тобто найвищим органом Судової влади України було встановлено факт відсутності порушення прав ОСОБА_1 при укладенні договору дарування квартири від 10.02.2017. (Відповідно, якщо жодних порушень прав позивача ОСОБА_1 не було при укладенні договору 2017 році, то і при укладенні подальших договорів з квартирою, яка є предметом даного спору - таких порушень теж не може бути, враховуючи, що право власності ОСОБА_1 припинилося в 2013 році. Жодних порушень судом не виявлено, ОСОБА_2 була єдиним повноправним та законним набувачем права власності на квартиру за договором від 10.02.2017. Отже, наступний договір про відчуження права власності на квартиру від 26.04.2018 також не порушує прав позивача. І відповідно не може бути ним оспорений як повноважним суб'єктом на таке оскарження. Позивач не надає документів, що підтверджують право власності про порушення якого останній заявляє, що є прямим порушенням ст.81 ЦПК України щодо вимоги законодавця довести суду обставини, на які сторона посилається та подавати відповідні докази. Позивач стверджує, що набув право власності на частину квартири у 2006 році за договором дарування. Про що свідчить архівний запис в Реєстрі прав власності на нерухоме майно. В той же час, позивач не наводить норми права, яка б на його думку передбачала, що право власності на об'єкт нерухомого майна може бути підтверджено записом в нині недіючому Реєстрі. Правовстановлюючого документу на 1/3 частину квартири позивачем не надано до суду. Сторона відповідача вважає, що разом із відзивами подано достатньо доказів, що підтверджують відсутність будь-якого порушеного/оспорюваного права позивача. Якщо відсутнє порушення права, то позивач апріорі обрав неправильний спосіб захисту порушеного права. Також, відповідач вважає, що суд застосував заходи забезпечення позову без достатніх на, це підстав. З поданих суду позивачем доказів не вбачається факт порушення його прав. В позові дуже багато обставин справи та зовсім відсутні докази що їх підтверджують. Позивач зловживає своїми процесуальними правами повідомляючи суду завідомо неправдиву інформацію. Про «існування» договору про розірвання договору дарування частини квартири від 29.11.2006, укладеного 30.03.2013 позивачу добре відомо. Адже він власноручно підписував даний договір в нотаріальній конторі. Після смерті батька ОСОБА_7 між ОСОБА_2 та позивачем постійно виникали судові спори. Почалося все з поділу спадщини. Потім позивач, з невідомих причин вирішив «судитися» за 1/3 частину батьківської квартири, яка вже багато років належить сестрі ОСОБА_2 . В останній день трирічного строку позовної давності - 30.03.2016 ОСОБА_1 подав суду позов про визнання договору про розірвання договору дарування частини квартири недійсним. Тобто, позивач скористався, у передбачений законом строк, правом на оскарження договору про розірвання договору дарування частини квартири. Результат - не усунення недоліків позовної заяви, вказаних судом та повернення заяви позивачу (цивільна справа №711/3092/16-ц). В межах строку позовної давності ОСОБА_1 реалізував своє процесуальне право. А на сьогодні, безпідставно просить суд визнати поважними причини пропуску строку на звернення до суду та його поновлення. З вимогою про визнання недійсним договору дарування кватири від 10.02.2017 ОСОБА_18 уже звертався до суду (цивільна справа №711/4622/17). Суд першої інстанції відмовив в задоволенні готову. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, апеляційну скаргу відхилив, рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 03.10.2017 залишив без змін. В ухвалі апеляційного суду Черкаської області від 07.12.2017 встановлено - «Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що відповідачка правомірно набула право власності на спірну квартиру і доводи позивача є необґрунтованими». Ухвала вступила в законну силу в день її проголошення. Найвищий орган судової влади в Україні Верховний Суд за наслідками касаційного розгляду прийшов до висновку про відхилення аргументів касаційної скарги ОСОБА_1 . Договір дарування квартири від 10.02.2017 укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і ніяким чином не стосується прав позивача. Останній не є ні стороною в договорі, ні заінтересованою особою. Більше того, відсутність підстав для визнання недійсним договору встановлена рішеннями судів трьох інстанції, які вступили в законну силу. Згідно п. ч.1 ст.255 ЦПК Україні - «Суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: ... набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами ...». Дотримання вимог законодавства при укладенні зазначеного договору перевірено місцевим, апеляційним судом та Касаційним цивільним судом. Відсутність порушень законодавств встановлено у рішенні Придніпровського районного суду міста Черкаси від 03.10.2017, ухвалі Апеляційного суду Черкаської області від 07.12.2017 та Постанові Верховного Суду від 26.04.2018. Позивач пропустив строк позовної давності. Про сплив позовної давності заявлено в письмовому вигляді (у відзиві на позов) відповідачем ОСОБА_2 та її представником. Що є підставою для відмови в позові в частині задоволення вимоги про визнання недійним договору про розірвання договору дарування частини квартири від 29.11.2006, укладеного 30.03.2013. Позивач умисно повідомляє суд завідомо неправдиву інформацію. Що підтверджується відомостями з офіційного веб-порталу Судової влади України. Строк позовної давності щодо оскарження договору про розірвання договору дарування частини квартири укладеного 30.03.2013 сплив. Судовими рішеннями, що вступили в закону силу встановлено, що відсутні підстави для визнання недійсним договору дарування квартири від 10.02.2017. Всі інші договори, що оскаржуються, не порушують прав позивача. В цілому, позов має штучний характер. Також позов має ознаки завідомо безпідставного, оскільки в додатках немає жодного належного, допустимого доказу в підтвердження, обставин на які позивач посилається як на підставу своїх вимог. Натомість позивачем подано декілька заяв та клопотань, метою яких є створення та зібрання доказів за допомогою суду, що є порушенням ст.81 України. Сторона Відповідача такі дії вважає неприпустимими, такими що підпадають під ознаки зловживання процесуальними правами, тому просить відхилити наведені позивачем обставини та правові підстави позову. Закрити провадження у справі в частині вимоги про визнання недійсним договору дарування квартири від 10.02.2017. В задоволенні інших позовних вимог відмовити в повному обсязі.

27.08.2018 відповідач ОСОБА_2 надіслала до суду відзив на позовну заяву, в якій просить відхилити наведені позивачем обставини та правові підстави позову як безпідставні, у зв'язку із відсутністю доказів, та не обґрунтовані, мотивуючи її тим, що згідно свідоцтва про право власності від 20.05.1993 квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , належала ОСОБА_7 (батько ОСОБА_1 та ОСОБА_22 ), ОСОБА_23 (мати ОСОБА_1 та ОСОБА_39), та ОСОБА_24 (дівоче прізвище ОСОБА_2 ). ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_23 - мати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Після її смерті чоловік ОСОБА_7 оформив право власності в порядку спадкування за законом на 1/3 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлій на підставі свідоцтва про право власності від 20.05.1993. ОСОБА_7 14.08.2006 отримав у Другій Черкаській державній нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину за законом. Тобто, після смерті дружини ОСОБА_7 став власником 2/3 частин спірної квартири. 29..11.2006 ОСОБА_7 подарував, належні йому 2/3 частини квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 своїм дітям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках. Договір дарування було посвідчено Першою Черкаською державною нотаріальною конторою за реєстровим №2-3052. Право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано 28.12.2006, що підтверджується Інформаційною довідкою від 02.06.2017. 30.03.2013 між ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір про розірвання договір дарування частини квартири від 29.11.2006. Договір було посвідчено Першою Черкаською державною нотаріальною конторою. Оригінал правовстановлюючого документу на частину квартири було повернуто нотаріусом ОСОБА_7 . Після розірвання договору дарування від 29.11.2006 ОСОБА_2 разом з батьком ОСОБА_7 звернулися до Реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції Черкаської області з договором про розірвання договору дарування частини квартири з метою реєстрації права власності. 17.042013 право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за ОСОБА_7 - на 2/3 частини (згідно свідоцтва про право власності та свідоцтва про право на спадщину) та ОСОБА_2 - на 1/3 частину (згідно свідоцтва про право власності). Тобто, було відновлено становище, яке існувало до 29.11.2006, до укладення розірваного договору дарування частини квартири. Право власності ОСОБА_1 на 1/3 частину квартири припинилося з моменту розірвання договору, за яким ОСОБА_1 набув право власності на 1/3 частку. 14.05.2013 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Малою Н.А. було посвідчено договір дарування частки квартири. Згідно якого ОСОБА_7 (батько сторін по справі) подарував своїй дочці ОСОБА_2 2/3 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В день посвідчення договору, право власності ОСОБА_2 на 2/3 частини квартири було зареєстровано у встановленому законом порядку. Станом на 14.05.2013 ОСОБА_2 стала одноосібним власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на 1/3 частину квартири ОСОБА_2 набула згідно свідоцтва про право власності від 20.05.1993, а право власності на 2/3 частини - згідно договору дарування частки квартири від 14.05.2013. 01.04.2016 ОСОБА_2 подарувала квартиру своєму чоловіку ОСОБА_3 . Договір дарування квартири було посвідчено приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Корчемною М.В. 10.02.2017 право власності на квартиру набула ОСОБА_2 згідно договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Старовойтовою Л.В. 26.04.2018 ОСОБА_2 відчужила право власності на квартиру ОСОБА_4 . Всі вище перелічені переходи права власності, крім останнього вже перевірялися судами різних інстанцій при розгляді інших справ за позовом ОСОБА_1 . Законність набуття ОСОБА_2 права власності на всю квартиру перевірена трьома судами всіх інстанцій. Докази даного твердження наступні:у цивільній справі №711/4622/17 у рішенні Придніпровського суду міста Черкаси від 03.10.2017, ухвалі Апеляційного суду Черкаської області від 07.12.2017 та Постанові Верховного Суду від 26.04.2018 описано хронологію фактів /етапи/ відчуження права власності на квартиру АДРЕСА_3 з моменту оформлення права власності на квартиру в порядку приватизації державного житлового фонду. Тобто, всі переходи права власності на дану квартиру були предметом дослідження місцевого, апеляційного та касаційного судів. Жоден суд не виявив ніяких порушень. Верховний Суд України в постанові від 26.04.2018 прийшов висновку, що ОСОБА_2 набула право власності на всю квартиру у передбачений законодавством спосіб, на законних підставах та мала повне право розпоряджатися належним їй об'єктом нерухомості. Відповідач зазначає, що позивач вводить суд в оману щодо своєї непоінформованості з приводу укладення договору про розірвання договору дарування (до засідань в справі №711/4622/17). Позивач був безпосереднім учасником розірвання договору дарування та вже неодноразово звертався до суду з вимогами про визнання недійсними зазначених договорів. По-перше, відповідно до інформації із сайту «Судова влада України» 30.03.2016 в Придніпровському районному суді м. Черкаси було зареєстровано цивільну справу №711/3092/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Третя особа: Державний нотаріус Першої Черкаської державної нотаріальної контора Починок Юлія Вадимівна, про визнання договору про розірвання договору дарування частини квартири недійсним. Копію позовної заяви відповідач не отримувала, оскільки позов було повернуто позивачу. В Єдиному державному реєстрі судових рішень Відповідач знайшла дві ухвали Придніпровського районного суду міста Черкаси по даній справі, зі змісту яких вбачається, що позивач заявляв вимогу про визнання недійсним Договору про розірвання договору дарування частини квартири від 30.03.2013, який було посвідчено державним нотаріусом Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В. Зазначеною інформацією також підтверджується факт, надання позивачем суду неправдивої інформації. По-друге, у 2017 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання недійсним договору дарування від 10.02.2017. Законність набуття ОСОБА_2 права власності на всю квартиру була предметом розгляду судів усіх інстанцій. 26.04.2018 Верховний Суд ухвалив остаточне рішення у справі: касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 03.10.2017 та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 07.12.2017 без змін. Найвищим органом судової влади України було встановлено факт законності набуття ОСОБА_2 права власності на всю (цілу) квартиру. У рішенні суду закріплено, що у ОСОБА_1 відсутній правовстановлюючий документ, який би підтверджував його право власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_3 . Запис про право власності позивача на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 міститься в реєстрі, що функціонував до 01.01.2013 року - реєстр прав власності на нерухоме майно. Договір про розірвання договору дарування частки квартири від 29.11.2006, укладений 30.03.2013, відповідає волі сторін, про що свідчать їх підписи на нотаріальному бланку договору. Кожен із оскаржуваних позивачем договорів було викладено нотаріусом на спеціальному нотаріальному бланку, що має серію та номер. У зв'язку з цим, відповідач ОСОБА_2 просить відхилити наведені позивачем обставини та правові підстави позову як безпідставні, у зв'язку із відсутністю доказів, та необґрунтовані. У задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі з підстав їх необґрунтованості, невмотивованості та недоведеності.

14.09.2018 на адресу суду надійшло заперечення ОСОБА_2 на відповідь на відзив на позовну заяву в якому вона заперечує проти задоволення позову, аргументуючи, тим, що обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, щодо яких встановлено ці обставини права покликана забезпечити єдність судової практики. Дотримання обов'язку сторін щодо добросовісного користування процесуальними правами та попередження завантаження судової системи безкінечними позовами з одних і тих же підстав. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати лише ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином законодавець намагається забезпечити єдність практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Таким чином, обставини встановлені рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03.10.2017, ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 07.12.2017 та постановою Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №711/4622/17. Рішення вступили в законну силу. Обставини доказуванню не підлягають. Судами встановлено, що підстави для визнання недійсним договору дарування квартири від 10.02.2017 - відсутні. Позивач не є стороною даного договору. Його права жодним чином не зачіпаються укладенням договору. Предмет спору у справі №711/4622/17 охоплюється предметом спору у справі, що розглядається. Твердження позивача про те, що предмети та підстави позовів різні у цих двох справах не обґрунтовані та спростовуються матеріалами справи. 22.03.2013 було призначено зустріч в Першій Черкаській державній нотаріальній конторі для укладання договору про розірвання договору дарування частини квартири. Перед вчинення нотаріальної дії нотаріус здійснила перевірку щодо наявності заборон. В реєстрі було внесено відомості про накладення арешту на майно позивача ОСОБА_1 у зв'язку із здійсненням виконавчого провадження. Укладення договору довелось відкласти. Того ж дня, 22.03.2013 позивач, у присутності ОСОБА_2 , взяв у відділі ДВС рахунки для сплати боргу. Борги було сплачено. Державний виконавець склав постанови про зняття арешту з майна боржника/позивача (копії постанов збереглися у відповідача, додаються дозаперечення). Після того як арешти було знято, 30.03.2013 позивач, відповідач та їх батько уклали договір про розірвання договору дарування частини квартири. Версія позивача про те, що він укладав правочин, що стосувався виключно майна ОСОБА_2 , а також, що ОСОБА_2 вмовляла та примушувала батька ОСОБА_7 щодо розірвання договору дарування від 29.11.2006 відносно її майна для вчинення дарування 1/3 частини її квартири по АДРЕСА_1 на її чоловіка ОСОБА_3 , є абсурдною. По-перше, ОСОБА_2 у будь-який час могла подарувати свою частину квартири ОСОБА_3 і для цього їй не потрібні були ні згода позивача як співвласника, ні вмовляння батька про розірвання з нею договору дарування. По-друге, підтвердженням того, що правочин стосувався 1/3 частини квартири по АДРЕСА_1 , що належала позивачу, є укладання договору про розірвання договору дарування частини квартири саме 30.03.2013, адже 22.03.2013 в укладенні такого договору сторонам було відмовлено саме через наявність арештів на майні ОСОБА_1 . Керуючись принципом свободи договору, за попередньою домовленістю та досягненню згоди щодо умов договору, позивач, відповідач та їх батько уклали договір, яким розірвали договір дарування частини квартири від 29.11.2006. Договір скріплено підписами сторін та печаткою нотаріуса. Договір про розірвання договору дарування частини квартири укладено через сім років після підписання договору, що ним розривається. Це не заборонено законом. Не суперечить публічному порядку. Відповідає вимогам розумності та справедливості. Відповідно до ст. 180 ЦПК України - «До заперечення застосовуються правила, встановлені ч.3-5 ст.178 ЦПК». Тобто - правова оцінка обставин, яка надана позивачем та заперечення щодо наведених позивачем обставин та правових підстав, з якими відповідач не погоджується, із посилання на відповідні докази та норми права. 17.07.2018 ОСОБА_2 отримала клопотання ОСОБА_1 адресоване Придніпровському районному суду м. Черкаси, про витребування доказів. Зі змісту клопотання вбачається, що до суду подано позов про визнання недійсними договорів, укладених щодо квартири АДРЕСА_7 . Зокрема, і заявлено вимогу про визнання недійсним договору про розірвання договору дарування квартири від 30.03.2013. В клопотанні ОСОБА_1 стверджує, що не підписував даний договір. Оскільки, нова редакція ЦПК України дає учаснику справи право подати до суду висновок експерта складений на його замовлення, ОСОБА_2 вирішила реалізувати, надане їй право. Користуючись своїм процесуальним правом, передбаченим ст.106 ЦПК України, відповідач ОСОБА_2 звернулася до Черкаського відділення Науково-дослідного інституту судових експертиз із заявою про проведення експертного дослідження. Висновок за результатами проведення дослідження для подання до суду. В заяві на проведення експертизи відповідач посилалася на номер справи та вказувала в рамках якого провадження вона планує використовувати дану експертизу, як доказ. Експертизу проведено у строк, передбачений Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень з урахуванням складності дослідження та експертного навантаження. За результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи було складено висновок №770/863/854/18-23 від 04.09.2018. Відповідач отримала висновок експерта 06.09.2018. У зв'язку із зазначеним до заперечення додається копія висновку експерта. Експерт встановив: підписи в графі «підписи: » (з лівого боку документа та з правого документа) в оригіналі договору про розірвання договору дарування частини квартири від 30.03.2013 виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки чи технічних засобів. Підпис в «підписи: » (з лівого боку документа) в оригіналі договору про розірвання договору дарування частини квартири від 30.03.2013 виконаний самим ОСОБА_7 . Підпис в «підписи: » (з правого боку документа) в оригіналі договору про розірвання договору дарування частини квартири від 30.03.2013 виконаний самим ОСОБА_1 . Отже, висновком експерта №770/863/854/18-23 від 04.09.2018 спростовуються твердження позивача з приводу «належності» підписів у договорі про розірвання договору дарування частини квартири та щодо підроблення спеціального бланку нотаріальних документів, на якому викладено договір. Тобто, укладаючи договір про розірвання договору дарування частини квартири ОСОБА_1 своїм підписом засвідчив, що він уклав договір про розірвання договору дарування, розуміючи значення своїх дій, діючи вільно, цілеспрямовано, свідомо і добровільно, розумно та на власний розсуд, без будь-якого примусу, як фізичного, так і психічного, не порушуючи прав третіх осіб, бажаючи настання правових наслідків, обумовлених договором, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, усвідомлюючи значення своїх дій та не помиляючись щодо обставин, обумовлених договором, діючи без впливу обману, попередньо ознайомлений нотаріусом з приписами цивільного законодавства, виражаючи власне волевиявлення. А потім, так склалися обставини, що позивач ОСОБА_1 , змінив своє відношення до даного договору і до своїх дій. Саме після смерті батька та розподілу спадщини, позивач ОСОБА_1 вже кілька разів звертався до суду з позовами з аналогічним/спорідненим предметом. В кожному позові вказані нові версії розвитку подій та кожного разу позивач залучає інших представників. Тобто, позивач свідомо зловживає своїми процесуальними правами та вводить суд в оману, змушуючи витрачати дорогоцінний час «підсовуючи» суду викривлені факти. В судовому/попередньому засідання, яке мало місце 05.09.2017, позивач також впевнено заявляв, що направляв докази та заяви, стороні відповідача разом з відповіддю на відзив і звинувачував сторону відповідача, в неотриманні. І лише після проведення детального «розслідування» та огляду наданого представником відповідача опису до цінного листа, позивач та його представник визнали той факт, що вони помилилися... Така поведінка відповідним чином характеризує позивача і показує об'єктивність його тверджень. Оскільки ОСОБА_1 особисто уклав оскаржуваний договір та знав про його текст, це дає підете для застосування загального строку позовної давності, відповідно до ст.256-257,261 ЦК України.

Додатковим доказом обізнаності позивача щодо правових наслідків укладання договору в розірвання договору дарування частини квартири, є його заява в Чорнобаївському районному суді на судовому засіданні, яке відбулося 16.06.2015 по справі №709/2767/14 про те, що адвокат ОСОБА_1 зібрав документи та подає в суд, щоб повернути 1/3 батьківської квартири, що належала ОСОБА_1 (витяг стенограми засідання додається). На думку сторони відповідача, позивач трактує норми права на власний лад. Перекручує їх. Обґрунтовує свою позицію власного інтерпретацією закону. Хоча фізичні особи не наділені правом офіційного тлумачення законів. При цьому жодних доказів, які б підтверджували обставини, на які посилається позивач суду не надано. Ні з позовом, ні з відповіддю на відзив. Позиція ОСОБА_1 побудована на його власній версії подій та купі домислів. Абсолютно необґрунтована та надумана. У зв'язку з чим пояснення, міркування і аргументи, зазначені у відповіді на відзив підлягають відхиленню. З урахуванням вище викладеного, відповідач просить відмовити в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом та застосувати загальну позовну давність до вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про розірвання договору дарування частини квартири, укладеного 30.03.2013 та відмовити в її задоволенні. Відмовити позивачу в задоволенні клопотань про виклик свідків, про витребування доказів та про призначення судово-почеркознавчої експертизи і технічної експертизи документів. Відхилити наведені позивачем обставини та правові підстави позову. Закритим провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним договору дарування квартири від 10.02.2017. В задоволенні інших позовних вимог відмовити в повному обсязі. Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 04.09.2018 №770/853/854/18-23 за заявою ОСОБА_2 від 06.08.2018 щодо проведення судово-почеркознавчої експертизи, підписи в графі «підписи: » (з лівого боку документа та з правого документа) в оригіналі договору про розірвання договору дарування частини квартири від 30.03.2013, що зареєстрований держаним нотаріусом Починок Ю.В. серія ВТС №520184 виконано рукописним способом без попередньої технічної підготовки чи технічних засобів. Підпис в графі «підписи: » (з лівого боку документа) в оригіналі договору про розірвання договору дарування частини квартири від 30.03.2013, що зареєстрований державним нотаріусом Починок Ю.В. серія ВТС №520184 - виконаний самим ОСОБА_7 . Підпис в графі «підписи: » (з правого боку документа) в оригіналі договору про розірвання договору дарування частини квартири від 30.03.2013 виконаний самим ОСОБА_1 .

18.09.2018 на адресу суду надійшов відзив від відповідача ОСОБА_4 на заяву про зміну підстава позову, в якому вона просить відхилити наведені позивачем обставини як безпідставні, у зв'язку із відсутністю доказів. У задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі з підстав їх необґрунтованості та недоведеності. Судові витрати стягнути з позивача в повному обсязі. Зняти накладений арешт на її приватну власність - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

21.09.2018 на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_6 надійшов відзив на заяву про зміну підстав позову від 31.08.2018, в якому вона просить відхилити наведені позивачем обставини та правові підстави позову. Відмовити позивачу в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом та застосувати загальну позовну давність до вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування частини квартири, укладеного 30.03.2013 та відмовити в її задоволенні. Відмовити позивачу в задоволенні клопотань про виклик свідків, про витребування доказів та про визначення судово-почеркознавчої експертизи і технічної експертизи документів. Закрити провадження у справі в частині вимог про визнання недійсним договору дарування квартири від 10.02.2017. В задоволенні інших позовних вимог відмовити в повному обсязі.

28.09.2018 на адресу суду надійшов відзив від позивача ОСОБА_1 на відзив (відзиви) на заяву про зміну (уточнення) підстав позову (в порядку ч.1 ст.43, ст.ст.49, 179 ЦПК України), в якому він підтримує підстави та обставини викладені у своїй позовній заяві та заяві про зміну (уточнення) підстав позову та просить визнати поважними причини пропуску позовної давності та поновити строк позовної давності. Задовольнити позов у повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на його користь судові витрати в заявленому позивачем розмірі. В задоволенні клопотань відповідачів про стягнення з позивача на їх користь судових витрат відмовити

28.09.2018 на адресу суду надійшло клопотання від ОСОБА_1 про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи і технічної експертизи документів.

08.10.2018 на адресу суду від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на заяву про зміну підстав позову від 31.08.2018 у справі про визнання договору розірвання договору дарування недійсним, визнання договорів дарування недійсними, визнання недійсним договору купівлі-квартири, в якому вона просить прийняти відзив на заяву про зміну підстав позову до розгляду та до уваги. Відхилити наведені позивачем обставини та правові підстави позову. Відмовити позивачу в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом та застосувати загальну позовну давність до вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про розірвання договору дарування частини квартири, укладеного 30.03.2013 та відмовити в її задоволенні. Відмовити позивачу в задоволенні клопотань про виклик свідків, про витребування доказів та про призначення судово-почеркознавчої експертизи і технічної експертизи документів з підстав наведених у відзиву на заяву про зміну підстав позову. Закрити провадження у справі в частині вимоги про визнання недійсним договору дарування квартири від 10.02.2017. В задоволенні інших позовних вимог відмовити в повному обсязі.

26.10.2018 на адресу суду надійшла відповідь від позивача ОСОБА_1 на відзив відповідача 1 на заяву про зміну (уточнення) підстав позову (в порядку ч.1 ст.43, ст.ст.49, 179 ЦПК України) в якій він заперечує проти відзиву ОСОБА_2 , який нею подано 08.10.2018 з порушенням ч.ч.7,8 ст.178 УПК України. При цьому, позивач не отримав цей відзив у повному обсязі, а був змушений ознайомлюватись із матеріалами справи 24.10.2018 щоб перевірити направлені документи відповідачем 1. Звертає суд увагу, на те що представником відповідача 1 ОСОБА_2 - ОСОБА_6 подано до суду 21.09.2018 алогічного змісту. Подаючи відзив на уточнене ний позов 08.10.2018 відповідач 1 умисно затягує судовий розгляд і зловживає процесуальними правами. Зазначає, що справа №711/5881/18 не пов'язана предметом і підставами із справою №711/45622/17 між тими ж сторонами та відносно похідного предмету (про це детально позивач зазначав у попередній відповіді на відзиви). Рішення у справі №711/4622/17 взагалі приймалось з іншого предмету та з колом зовсім інших доказів. Таким чином, відсутні підстави про застосування приюдиції рішень у справі №711/4622/17 до даної справи №711/5881/18 що розглядається. Позивач підтримує раніше заявлені клопотання про витребування доказів та про призначення судової технічної експертизи документів та судової почеркознавчої експертизи і зазначає, що оскільки згідно ст.263 УПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, а у справі №711/4622/17 судова почеркознавча експертиза, судова технічна експертиза документів не призначались, оригінали спадкових справ щодо померлих батьків позивача та оригінал реєстраційної справи на нерухоме майно не витребовувались, з чого можна дійти висновку про не дослідження у справі №711/4622/17, а відтак не встановлення обставин, на які посилається позивач у даній справі №711/5881/18. Натомість, відповідач ОСОБА_4 не надає суду копії примірника оскаржуваного договору від 26 квітня 2018 року про купівлю-продаж квартири АДРЕСА_3 , що в свою чергу позбавляє суд можливість оцінити текст договору на його відповідність вимогам ст.203 ЦК України та інших норм закону. Заявлені позивачем свідки є засобом доказування певних обставин і подій, зазначених у позові та у заяві про зміну підстав позову. Позивач заперечує проти наданого ОСОБА_2 висновку судової почеркознавчої експертизи, як такої що проведена з порушенням законодавства. У висновку експерта не відображені питання позивача, які позивач має поставити експертизі; надана відповідачем експертиза не відповідає на питання позивача. Позивач не надав відповідачу 1 чи судовому експерту вільні, умовно-вільні та експериментальні зразки підпису. Позивач вказує, що договір від 30.03.2013 підлягає визнанню недійсним з підстав, викладених у заяві про зміну підстав позову. Оскаржувальний правочин від 30.03.2013 не відповідає волі позивача, вчинений поза межами його волевиявлення. В свою чергу, позивач зазначає, що відповідачі підміняють поняття позовної давності для вчинення правочину щодо розірвання договору дарування і позовної давності що застосовується до договорів дарування. Договір про розірвання договору дарування (тим більше з порушенням вимог щодо досягнення згоди відносно його істотних умов) оскаржується за правилами не спеціальної, а загальної позовної давності. Оскільки позивач не укладав оскаржуваних договорів і не знав про їх тексти, до поки у судовому розгляді 24.07.2017 іншої цивільної справи відповідач 1 не повідомила позивачу і суду про наявність таких договорів, а оригінали оскаржу вальних договорів є лише у відповідачів і можуть бути наявні у нотаріусів, що вчиняли нотаріальні дії з посвідчення вказаних договорів, та в реєстраційній справі на нерухоме майно, позивач не міг дізнатись про оскаржу вальні правочини і не знав про оскаржу вальні договори до 24.07.2017. У зв'язку з вище викладеним, позивач просить задовольнити позов у повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати в заявленому позивачем розмірі. В задоволенні клопотань відповідачів про стягнення з позивача на їх користь судових витрат відмовити.

26.10.2018 на адресу суду надійшло клопотання від позивача ОСОБА_1 про визнання доказів недопустимими, в якому він заперечує проти наданого ОСОБА_2 висновку судової почеркознавчої експертизи, як такої, що проведена з порушенням законодавства і вважає вказаний доказ недопустимим. Зазначає, що для проведення експертизи необхідно мати оригінали документів, на підставі яких здійснено реєстраційні дії, а оскільки, судом ще не було розглянуто клопотання позивача про витребування доказів (оригіналів реєстраційної справи на вищевказане нерухоме майно, матеріалів нотаріальної справи про перехід права власності на вказану квартиру, спадкових справ від батька і матері щодо переходу права власності), то відповідач 1 не мав належних достовірних достатніх і допустимих документів (оригіналів) для проведення такої експертизи. В свою чергу, позивач стверджує, що питання порушене третьою особою (а не судом) перед експертом задані не коректно і не відповідають Інструкції про призначення та проведення судових експертиз, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 03 листопада 1998 року за №705/3145 та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року №53/5. З огляду на порушені позивачем питання, визначений вид експертизи відповідачем 1 та поставлені ним питання перед експертом не відповідає предмету спору. З урахуванням вищевикладеного та з урахуванням відповіді від позивача ОСОБА_1 на відзив відповідача 1 на заяву про зміну (уточнення) підстав позову (в порядку ч.1 ст.43, ст.ст.49, 179 ЦПК України), позивач просить визнати недопустими докази, подані відповідачем 1, ОСОБА_2 , а саме: висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи від 04.09.2018 №770/853/854/18-23 (здійснену в позасудовому порядку).

02.11.2018 на адресу суду надійшло заперечення від представника відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_6 , на відповідь на відзив на заяву про зміну підстав позову від 31.08.2018, в якому вказує, що 05.09.2018 в судовому засіданні позивач та його представник повідомили, що подали до суду заяву про зміну предмета та підстав позову. Спочатку позивач та його представник заявляли, що така заява направлялася сторонам по справі, а потім сказали, що помилилися, оскільки зараз у позивача багато справ в судах. Потім позивач та його представник заявили клопотання про розгляд справи в загальному провадженні. Суд задовольнив їх клопотання і ухвалою від 05.09.18 на початку судового засідання змінив порядок розгляду справи, перейшовши з спрощеного провадження на загальне, почав слухання справи з початку зі стадії підготовчого засідання. Тобто, перше судове засідання у справі відбулося 05.09.2018. Розпочалося судове засідання в порядку спрощеного провадження. Потім суд здійснив перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та розпочав слухати справу спочатку зі стадії підготовчого засідання. Заяву про зміну підстав позову ОСОБА_1 подав до суду 31.08.2018, в період коли було відкрито спрощене позовне провадження, тобто в порушення ч.3 ст.49 ЦПК України (за чотири дні до судового засідання, замість передбачених процесуальним законом п'яти). Представник відповідача ОСОБА_2, та відповідач ОСОБА_2 особисто до 05.09.2018 не отримували заяви про зміну предмета та підстав позову. Чи отримали інші учасники справи копії заяви з додатками, представнику відповідача невідомо. 05.09.2018 під час вже підготовчого засідання головуюча вручила пакет документів із заявою про зміну підстав позову представнику відповідача (у файлі, без опису та нумерації). У переданих документах не було доказів направлення їх відповідачам та іншим учасникам справи. Не зважаючи на відсутність доказів направлення заяви про зміну підстав позову іншим учасникам справи, суд прийняв заяву про зміну підстав позову, подану позивачем та долучив до матеріалів справи. Сторона відповідача вважає, що судом допущено порушення вимог ч.5 ст.49 ЦПК України, оскільки коли до суду надходить заява без доказів направлення її (заяви) та доданих до неї документів сторонам, суд не приймає таку заяву/докази та повертає її заявнику. Порядок подання заяви про зміну предмета та підстав позову чітко регламентовано положеннями ч.3 та ч.5 ст.49 ЦПК України - «До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі. У разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду». В ухвалі від 05.09.18 про розгляд справи в порядку загального провадження суд встановив відповідачам 15 денний строк з дня отримання ухвали для подачі відзиву на позовну заяву. Сторона відповідача вважає, що у формі заяви про зміну підстав позову фактично викладено позовну заяву в новій редакції. Представник відповідача вважає, що заяву позивача про зміну підстав позову прийнято з порушеннями ч.3, ч.5 ст.49 ЦПК України. У випадку, якщо суд вважає, що з дотриманням процесу прийняв до розгляду заяву позивача про зміну підстав позову, та враховуючи, що в ухвалі від05.09.2018 суд не уточнив в якій саме редакції буде розглядати позов, відповідач та представник відповідача скористалися процесуальним правом на подачу відзиву. У відзивах викладено заперечення заяви про зміну підстав позову. Відповідач ОСОБА_2 отримала відповідь на відзив (відзиви) на заяву про зміну підстав позову від 27.09.2018 за підписом позивача. В порядку визначеному ЦПК України, представник відповідача подає заперечення на відповідь на відзив на заяву про зміну підстав в позову від 31.08.2018. Позивач акцентує увагу на тому, що обставини, встановлені у рішенні Придніпровського районного суду міста Черкаси від 03.10.2017, ухвалі Апеляційного суду Черкаської області від 07.12.2017 та постанові Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №711/4622/17, не можуть бути застосовані як преюдиційні, оскільки не співпадає коло осіб. У цивільній справі №711/4622/17 та справі, що розглядається учасниками є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . У рішеннях, що вступили в законну по справі №711/4622/17 відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_1 встановлено факти законності набуття відповідачем права власності на всю квартиру та факт законності укладення договору дарування квартири від 10.02.2017. таку позицію закріпив Верховний Суд України у справі №6-490цс17 постанова від. 10.08.2017. Представник відповідача вказує, що на момент ухвалення постанов про зняття арешту від 22.03.2013 діяв Закон України «Про виконавче провадження» прийнятий 21.04.1999. Яким передбачалося функціонування єдиного державного реєстру виконавчих проваджень. 02.06.2016 Президент України підписав «новий» Закон України «Про виконавче провадження», який набрав чинності 05.10.2016. Стаття 8 цього Закону має назву - Автоматизована система виконавчого провадження. Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження затверджене Наказом Міністерства юстиції України №2432/5 від 05.08.2016. Постанови про зняття арешту датовані більше ніж за три роки до створення АСВП. У Положенні про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженому Наказом Міністерства юстиції України №2432/5 від 05.08.2016 не передбачено обов'язку виконавців щодо перенесення всіх постанов з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень до Автоматизованої системи виконавчого провадження. Відтак, сторона відповідача вважає, необґрунтованими твердження позивача щодо відсутності реєстрації постанов від 22.03.2013 в АСВП. В додатку до заяви про зміну підстав позову від 31.08.2018 (додаток 5) позивач надає Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.03.2014, сформовану Придніпровським відділом ДВС Черкаського МУЮ. Зазначена довідка підтверджує не лише шість арештів в межах виконавчих проваджень. В Довідці також міститься інформація про реєстрацію припинення обтяжень. Тому позиція позивача не зрозуміла. ОСОБА_1 сам подав суду докази, що підтверджують факт реєстрації припинення обтяження в Державному реєстрі речових прав на підставі постанов про зняття арешту від 22.03.2013, а у відповіді на відзив вказує, що постанови не внесені до Державного реєстру. Так, не 22.03.2013 інформацію про припинення обтяжень внесено в Державний реєстр, але жодною нормою права не передбачено такого обов'язку. Сторона відповідача вважає, що пояснення та мотиви відхилення аргументів позивача щодо проведення експертизи відповідачем в порушення ч.4 ст.103 ЦПК України, є необґрунтованими. Позивач вказує, що висновок експерта №770/853/854/18-23 від 04.09.2018 не місить відомостей про кваліфікацію експерта. Але це спростовується текстом самого висновку і є доказом того, що сторона позивача зловживає своїми процесуальними правами, перекручує факти та свідомо затягує судовий процес, тобто порушує вимоги ст.44 ЦПК України. Також, для проведення дослідження експерту було подано один із екземплярів оригіналу договору про розірвання договору дарування частини квартири, про що зазначено на с.1 висновку. З урахуванням вище викладеного, представник відповідача просить прийняти заперечення на відповідь на відзив на заяву про зміну підстав позову до розгляду та до уваги. Відмовити позивачу в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом та застосувати загальну позовну давність до вимоги ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про розірвання договору дарування частини квартири, укладеного 30.03.2013 та відмовити в її задоволенні. Відмовити позивачу в задоволенні клопотань про виклик свідків, про витребування доказів та про призначення судово-почеркознавчої експертизи і технічної експертизи документів. Відхилити наведені позивачем обставини та правові підстави позову. Закрити провадження у справі в частині вимоги про визнання недійсним договору дарування квартири від 10.02.2017. В задоволенні інших позовних вимог відмовити в повному обсязі.

12.11.2018 на адресу суду надійшли письмові заперечення від позивача ОСОБА_1 на заперечення відповідача 1 (які отримані позивачем 08.11.2018, в порядку ч.1 ст.43 ЦПК України), в яких він заперечує проти доводів ОСОБА_2 та її представника, викладених стороною відповідача 1 у запереченні, саме, те, що відповідач 1 зазначає про процесуальне порушення при подачі заяви про зміну підстав позову, однак такі доводи безпідставні і є нічим іншим як свавільне трактування процесу і рішення суду. При цьому, переоцінка встановлених судами обставин нівелює правове значення судового рішення з даного питання. Сторона відповідача 1 зловживаючи процесуальними правами в порушення вимог ст.ст.43, 44, ч.ч.7, 8 ст.178 ЦПК України, ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 05.09.2018 у справі №711/5881/18, подала 08.10.2018 відзив з порушенням процесу та з метою затягування судового розгляду. Факти покладені в основу даного позову не є тотожним фактам покладеним в основу позову у справі №711/4622/17. Суд не може встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені і судовому рішенні, а також того, що з судового рішення не вбачається, які саме обставини були встановлені, котрі мають значення для вирішення даної справи. Також, всі матеріали виконавчого провадження мають міститись у відповідній системі і електронні копії не можуть бути знищені. Система АСВП створена дійсно пізніше, але всі виконавчі провадження передані до АСВП і всі документи виконавчого провадження мають відповідати вказаним нормативним актам. Отже, постанова про зняття арешту з майна позивача не відповідає вимогам п.п.1.5.1, 1.12.3-1.12.5 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 і є незаконною та неправозгідною. З урахуванням вище викладеного, позивач просить задовольнити позов у повному обсязі. Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати в заявленому позивачем розмірі. В задоволенні клопотань відповідачів про стягнення з позивача на їх користь судових витрат, витребування судової справи відмовити.

19.11.2018 на адресу суду надійшли заперечення від ОСОБА_2 на відповідь на відзив відповідача ОСОБА_2 на заяву про зміну підстав позову від 31.08.2018, в яких вона підтримує заперечення свого представника, викладені в запереченні на відповідь на відзив на заяву про зміну підстав позову від 31.08.2018, за підписом представника відповідача від 31.10.2018, в повному обсязі. Просить прийняти заперечення на відповідь на відзив відповідача ОСОБА_2 на заяву про зміну підстав позову від 31.08.2018 до розгляду та до уваги. Відмовити позивачу в задоволенні клопотання про поновлення строку звернення до суду з позовом та застосувати загальну позовну давність до вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про розірвання договору дарування частини квартири, укладеного 30.03.2013 та відмовити в її задоволенні. Відмовити позивачу в задоволенні клопотань про виклик свідків, про витребування доказів та про призначення судово-почеркознавчої експертизи і технічної експертизи документів. Відмовити позивачу в задоволенні клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи від 15.10.2018. Відхилити наведені позивачем обставини та правові підстави позову. Закрити провадження у справі в частині вимоги про визнання недійсним договору дарування квартири від 10.02.2017. В задоволенні інших позовних вимог відмовити в повному обсязі.

06.12.2018 на адресу суду надійшли заперечення від представника відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_6 , на клопотання позивача ОСОБА_1 про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи і технічної експертизи документів від 27.09.2018, відповідно до яких вона просить відмовити позивачу в задоволенні клопотання про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи і технічної експертизи документів від 27.09.2018, зазначає, що законодавство надає право учасникам процесу самостійно замовити проведення експертизи та подати суду висновок, виготовлений на задоволення сторони у справі. Позивач ігнорує надані йому законодавцем права та наполягає на призначенні судової експертизи, що може істотно вплинути на строки розгляду справи. Висновок експерта №770/853/854/18-23 від 04.09.2018 виготовлено за результатами здійснення дослідження, згідно вимог процесуального законодавства та законодавства про судову експертизу: питання, поставлені відповідачем на вирішення експерту відповідають предмету спору. Також, для проведення дослідження відповідачем експерту було надано вільні та умовно-вільні зразки підпису позивача. У тексті висновку експерта зазначено перелік документів зі зразками підпису позивача, які були надані відповідачем експерту. Висновок підготовлено експертом, який має відповідну кваліфікацію, освіту та стаж експертної діяльності. Під час дослідження експерт застосував методики, необхідні для проведення дослідження. Враховуючи зазначене, сторона відповідача заперечує проти задоволення клопотання позивача про призначення експертизи.

06.12.2018 на адресу суду надійшли заперечення від представника відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_40., на клопотання позивача ОСОБА_1 про визнання доказів недопустимими від 26.10.2018, вважає доводи позивача невмотивованими та необґрунтованими, а саме у відповідача зберігається один екземпляр договору про розірвання договору дарування частини квартири від 30.03.2013. У тексті договору вказано, що цей договір складено у трьох примірниках, один з яких залишається у справах першої Черкаської державної нотаріальної контори, а інші два видаються ОСОБА_38., ОСОБА_2 та ОСОБА_1 І саме наявний у відповідача один із екземплярі оригіналу договору, що видавалися його сторонам, було надано для проведення почеркознавчої експертизи. Зазначені у висновку експерта відповіді на питання спростовують наведені позивачем обставини, які він покладає в основу своїх вимог. Враховуючи зазначене, сторона відповідача вважає необґрунтованим доводи позивача відносно того, що питання, поставлені на вирішення експерту, виходять за межі предмету спору. Сторона відповідача заперечує проти задоволення клопотання позивача про визнання доказів недопустимими від 26.10.2018. Доводи позивача є необґрунтованими та невмотивованими, тому просить відмовити позивачу в задоволенні клопотання про визнання недопустимим висновку експерта №770/853/854/18-23 від 04.09.2018, складеного на замовлення відповідача ОСОБА_2 .

Також, від представника відповідача ОСОБА_6 надійшли заперечення на клопотання ОСОБА_1 про приєднання доказів до матеріалів справи від 15.10.2018, в яких вона просить відмовити позивачу в задоволенні клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, мотивуючи тим, що позивач надіслав відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 лише клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи без додатків, які просить суд приєднати. У зв'язку з чим, відповідно до вимог ч.9 ст.83 ЦПК України, суд не бере до уваги зазначені в клопотання докази. Враховуючи викладене сторона відповідача заперечує проти задоволення клопотання позивача про приєднання доказів до матеріалів, датоване 15.10.2018 у зв'язку із порушенням процесуальних правил подачі доказів.

Ухвалою суду від 11.12.2018 занесене до протоколу та задоволено клопотання від 18.07.2018 позивача ОСОБА_1 про виклик свідків (в порядку ст.ст.93, 91 УПК України), викликати в судове засідання та допитати в якості свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13

12.12.2018 представник відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_6 , подала заперечення на клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів від 31.08.2018, вважає, що клопотання позивача не відповідає вимогам ст.84 ЦПК України, є необґрунтованим та безпідставним, таким, що подане з порушенням вимог цивільного процесуального законодавства, вказує, що резолютивна частина клопотання містить 7 пунктів. Який саме доказ та у якого конкретно суб'єкта позивач вважає за необхідне витребувати - не зазначено. Позивачем не зазначено які саме обставини може підтвердити кожен із доказів, про витребування якого заявлено вимогу; не надано доказів, з яких випливає, що докази, які витребовуються у того чи іншого суб'єкта, знаходяться саме у цього суб'єкта. Також, позивач не зазначає в клопотанні які заходи були ним самостійно вжиті для отримання доказів. Клопотання позивача про витребування доказів від 31.08.2018 подано до суду в процесуально некоректній формі, з порушенням вимог що ставляться до клопотання про витребування доказів (ст.84 ЦПК України), тому просить відмовити позивачу в задоволенні клопотання про витребування доказів від 31.08.2018.

12.12.2018 на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2, ОСОБА_6 , надійшло клопотання про застосування заходів забезпечення судових витрат відповідача. Своє клопотання мотивує тим, що відповідач вважає, що позовна заява від 18.07.2018 та заява про зміну підстав позову від 31.08.2018 мають ознаки завідомо безпідставних. Позивач свідомо намагається ввести суд в оману, повідомляючи завідомо неправдиві відомості. Також у позивача відсутні докази на підтвердження його правової позиції та зазначених ним обставин справи, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог. В матеріалах цивільної справи містяться докази, що підтверджують існування обставин, що передбачені ЦК України. Майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування судових витрат відповідача у випадку відмови у позові. Позивач сам подав суду докази, що підтверджують дані обставини. Сторона відповідача вважає, що обсяг наданих представником послуг та виконання робіт є спів мірним зі складністю справи, обсягом справи та значенням справи для відповідача, тому просить в порядку застосування заходів забезпечення судових витрат відповідача ОСОБА_2 , в частині витрат на правову допомогу, зобов'язати позивача ОСОБА_1 внести на депозитний рахунок 20 000 гривень.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.12.2018, клопотання позивача ОСОБА_1 від 31.08.2018 про витребування доказів (в порядку ст.ст.84, 85 ЦПК України), у Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради, Першої Черкаській державній нотаріальній конторі, у приватних нотаріусів Черкаського міського нотаріального округу Малої Н.А., Корчемної М.В. , Старовойтової Л.В. , з ЧООБТІ, Придніпровського відділу державної виконавчої служби м. Черкаси Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, у відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 докази, які перераховані в клопотанні. (а.с. 176), залишено без задоволення.

12.12.2018 ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси, клопотання від 28.09.2018 позивача ОСОБА_1 про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи і технічної експертизи документів, в якому він просить призначити судову почеркознавчу експертизу договору від 30.03.2013 про розірвання договору дарування частини квартири АДРЕСА_2 від 29.11.2006 та договору дарування квартири від 14.05.2013 задоволено частково, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

04.01.2019 відповідач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.12.2018 в якій просить скасувати ухвалу про призначення експертизи та зупинення провадження у справі та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції та одночасно надала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.12.2018.

14.01.2019 матеріали цивільної справи направленні до Апеляційного суду Черкаської області в порядку ст.357 ЦПК України.

Постановою Апеляційного суду Черкаської області 14.02.2019 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12.12.2018 залишено без змін.

06.03.2019 матеріали цивільної справи надійшли до Придніпровського районного суду м. Черкаси для виконання ухвали від 12.12.2018.

02.04.2019 до суду надійшло клопотання експертів про отримання додаткових даних.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси 02.04.2019 відновлено провадження у справі.

23.04.2019 від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про витребування доказів (на виконання ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02.04.2019, клопотання експерта та в порядку ст.ст.43, 84, 107 ЦПК України), в якому він просить з метою належного розгляду клопотання експерта та належного розгляду справи в проведення судової комплексної експертизи витребувати у відповідача ОСОБА_2 : оригінали договору про розірвання договору дарування частини квартири АДРЕСА_2 від 29.11.2006 та договору від 14.05.2013 про дарування квартири; зразки підпису ОСОБА_7 : у Державного нотаріуса, завідувача Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В. нотаріальну архівну справу з укладенням правочину - договору про розірвання договору дарування частини квартири АДРЕСА_2 від 29.11.2006 та договору від 14.05.2013 про дарування квартири; у приватного нотаріуса Малої Н.А.: нотаріальну архівну справу з укладанням правочину - договору від 14.05.2013 про дарування квартири; Департаменту організаційного забезпечення Черкаської міської ради: реєстраційну справу на нерухоме майно - квартиру та зобов'язати надати суду заявлені документи у триденний термін (т.4 а.с.209). В подальшому представник відповідача пояснила, що ухвала від 12.12.2018, а не від 02.04.2019.

10.07.2019 ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси призначено у справі комплексну почеркознавчо-технічну експертизу та зупинено провадження у справі.

19.08.2019 т.в.о. директора Черкаського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ОСОБА_41 спрямував до судді Придніпровського районного суду м. Черкаси оригінал рахунку про оплату з вимогою про оплату експертизи та 26.09.2019 було направлено повідомлення про неможливість проведення експертизи та повернення матеріалів справи.

Ухвалою суду від 01.10.2019 було відновлено провадження у справі у зв'язку з надходженням вказаного вище повідомлення.

08.10.2019 до суду надійшло клопотання відповідача ОСОБА_2 , про повернення оригіналів документів, які надавалися для проведення експертизи, в якому вона просить повернути оригінали документів, що були подані до Черкаського НДЕКЦ МВС України 31.07.2019 засобами поштового зв'язку, на виконання ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10.07.2019 про призначення експертизи.

Ухвалою суду від 01.11.2019 призначено у справі комплексну почеркознавчо-технічну експертизу. 28.11.2019 до суду надійшло клопотання від експертів, а саме роз'яснити стосовно яких підписів у питаннях1-2- ухвали потрібно вирішувати питання, повідомлення щодо неможливості провести експертизу в частині періоду та часу нанесення тексту і підпису та отримання оригіналу договору від 14.05.2013.

Ухвалою суду від 05.12.2019 було відновлено провадження у справі у зв'язку з надходженням вказаного вище повідомлення.

10.12.2019 ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси призначено у справі комплексну почеркознавчо-технічну експертизу та зупинено провадження у справі.

29.01.2020 на адресу Придніпровського районного суду м. Черкаси надійшов висновок №1/1497/1498 від 24.01.2020 комплексної-судової почеркознавчої експертизи документів, відповідно до якого: 1) Ознак, які б свідчили про виконання підпису у договорі від 30.03.2013 про розірвання договору дарування частини квартири АДРЕСА_2 від 29.11.2006 від імені особи ОСОБА_7 під впливом «збиваючих» факторів (природних, штучних) - не виявлено. Питання «Чи можливе виконання даних підписів особою, яка знаходилась у стані фізичного, морального чи іншого негативного впливу?» - не вирішувалося. 2). Ознак, які б свідчили про виконання підпису у договорах від 14.05.2013 про дарування частки квартири від імені особи ОСОБА_7 під впливом «збиваючих» факторів (природних, штучних) - не виявлено. 3) Питання «Чи в один період і час були виконані друкований текст та рукописний підпис у договорі від 30.03.2013 про розірвання договору дарування частини квартири АДРЕСА_2 (а саме у графі «Підпис» крайній зліва над подовженим суцільним підчеркуванням)?» - не вирішувалося, у зв'язку з тим, що виходить за межі компетенції експертів Черкаського НДЕКЦ МВС за напрямком технічного дослідження документів. 4) Питання в частині «Чи виготовлені фрагменти друкованого тексту та рукописного підпису у різний час, шляхом накладення друкованого тексту на вчинений рукописний підпис» - не вирішувалося, у в'язку з тим, що виходить за межі компетенції експертів Черкаського НДЕКЦ МВС за напрямком технічного дослідження документів. Питання в частині «… у якій послідовності виконувались реквізити даних документів (підпис і відтиск печатки) у договорі від 30.03.2013 про розірвання договору дарування частини квартири АДРЕСА_2 » - не вирішувалося у зв'язку з витребуванням коштів по даному напрямку дослідження.

Ухвалою суду від 30.01.2020 було відновлено провадження у справі та призначене судове засідання.

26.02.2020 на адресу суду надійшла заява від ОСОБА_1 з додатком, а саме копією заяви від ОСОБА_7 від 30.03.2013 індекс 488/02-04. Свою заяву мотивує тим, що дана заява є оригінальна, тобто не копія та підписана власноручно його батьком. Заява беззаперечно свідчить про те, що договір про розірвання договору дарування частини квартири був дійсно посвідчений державний нотаріусом Починок Ю.В. саме 22.03.2013 за №1-318 та який стосується виключно 1/3 частини квартири яка належала ОСОБА_2 , та який він підписував тільки як співвласник і підписував оригінал нотаріального бланку ВТЕ 520184 саме 22.03.2013 з іншим текстом.

Ухвалою суду 26.02.2020 занесеної до протоколу судового засідання про повернення клопотання про призначення комплексної судової почеркознавчої технічної експертизи, яке заявлене представником позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні.

21.04.2020 та 22.04.2020 на адресу суду надійшли ідентичні заяви від позивача ОСОБА_1 про зупинення провадження по справі та приєднання доказів по справі з матеріалів кримінального провадження №120172510100110002 від 15.12.2017. В яких позивач просить зупинити провадження по справі №711/5881/18 до проведення комплексної технічно-почеркознавчої експертизи нотаріального бланку ВТС №520184 з договором про розірвання договору дарування частини квартири №1-372 від 30.03.2013 в НДЕКЦ МВС України за адресою: 03170, м. Київ, вул. Велика Кільцева, 4, в рамках кримінального провадження та приєднати докази по справі з матеріалів кримінального провадження. В подальшому представник позивача просила залишити без розгляду заяву яка подана електронною поштою.

22.04.2020 ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси в задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про зупинення провадження по справі відмовлено.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси 22.04.2020 занесено до протоколу судового засідання про задоволення клопотання відповідача ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_6 про витребування цивільної справи №711/3092/16-ц для огляду в судовому засіданні.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси 22.04.2020 занесено до протоколу судового засідання про відмову у задоволенні клопотання від 11.12.2018 заявлене представником відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме відповіді на адвокатський запит вих. №702 від 20.11.2018; відповіді на адвокатський запит вих. №23/1257-18 від 23.11.2018.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси 22.04.2020 занесено до протоколу судового засідання про задоволення клопотання відповідача ОСОБА_2 та представника відповідача ОСОБА_6 від 12.12.2018 про виклик та допит в якості свідків ОСОБА_25 , ОСОБА_26 .

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси 22.04.2020 занесено до протоколу судового засідання про задоволення клопотання представника відповідача ОСОБА_6 про допит в якості свідків ОСОБА_27 та ОСОБА_3

22.04.2020 ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси закрито підготовче провадження по цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.

28.04.2021 на адресу суду надійшла заява від відповідача ОСОБА_2 про приєднання до матеріалів справи підтвердження витрат на правову допомогу, просить стягнути із позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в сумі 28350 грн.

До початку судового засідання надійшла заява від представника третьої особи Придніпровського відділу ДВС м. Черкаси головного територіального управління юстиції у Черкаській області в якій він просить розглядати справу за їх відсутності, покладається на рішення суду.

Від нотаріусів Починок Ю.В. , Малої Н.А. , Корчевної М.В. , Старовойтової Л.В. , надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 підтримали позовні вимоги у редакції від 31.08.2018 в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_1 пояснив, що йому було подаровано 1/3 частина із цим договором дарування він звернувся до Державного реєстру, отримав витяг із реєстру, який був зареєстрований. Додав, що він не знає хто така ОСОБА_29 , він не писав ніякої заяви про припинення права власності, в державному реєстрі не було ніякого запису про припинення його права власності. Всі дії після того як він зареєстрував своє право власності є незаконними. Додав, що в договорі від 14.05.2013 вписано, що батько цю квартиру нікому не дарував, що перед цим не було ніякого договору дарування. Нотаріус Мала Н.А. посилається на витяг від 13.05.2013 від державного реєстратора ОСОБА_29, коли не зібрано Державний реєстр коли 13 травня видалено рішенням 2220565 видалено договір від 30 березня, видалено взагалі свідоцтво права на спадщину, яке погашене, та в цьому випадку потрібно було його поновити, а подавати не погашене, подавати нове. Цим рішенням від 13 травня воно видалене, а вона посилається на витяг ОСОБА_29 але цього витягу ні в кого немає. Згідно Інструкції алгоритму дії нотаріуса та державного реєстратора, вона повинна була здійснити пошук по всім Реєстрам. Відносно договору від 14.05.2013, позивач пояснив, що 02.09.2014 він прийшов оформлювати право на спадщину і з'ясувалося, що свідоцтво право на спадщину виписане на ОСОБА_2 і вже внесена одиниця у державного реєстратора Демиденко. Він повідомив, що не дасть ніякого дозволу та нічого підписувати не буде, ніякої заяви на припинення права власності писати не буде. Сказав щоб видаляли свідоцтво про право на спадщину, яке видане на сестру і щоб видаляли цю одиницю. Вже сидів покупець і він повідомив, що не дасть ніякого дозволу на продаж квартири. Потім чомусь вона звернулася до Корчемної М.В. тому що вона звернулася до неї з бланками які не зареєстровані в Реєстрах, тобто була 1/3, стало 2/3, припинення його права власності немає, продати вона не маже, так як потрібно щоб була одиниця і вона звертається до Корчемної М.В. , тому вона дарить по договору дарування від 01.04.2016 своєму чоловіку. Але Корчемна М.В. не перевіряє Державний реєстр, не здійснює пошук, не бачить права власності позивача, що за ним зареєстрована 1/3 частини і немає припинення права власності. Корчемна М.В. робить витяг, що за ОСОБА_30 рахується одиниця. Документів ніхто не надав про те, що за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є право власності.

В договорі від 30.03.2013 оманою являється те, що сестра пішла до державного реєстратора без нього і зареєструвала його частину квартиру і навіть батькову. Батько отримав лише свідоцтво право на спадщину, а свідоцтво яке було погашене, свідоцтво на приватизацію також було погашено.

Додатково в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 пояснив, що у ОСОБА_2 були тільки витяги на право власності, які не були на спеціальних бланках, а також вони не були зареєстровані. Відповідно до договору від 10.02.2017, пояснив, що цей договір засвідчувала нотаріус Старовойтова Л.В. , перед цим ОСОБА_2 дарувала своєму чоловіку квартиру за 50000 гривень, а нотаріус реєструє вже за 250 000 гривень, це вже є порушенням. Також нотаріус посилається на бланки договору дарування від Корчемної М.В. але знову ж вона не здійснює всієї перевірки, а саме пошуку майна, не перевірила інших власників майна. Про наявність договору від 30.03.2013 позивач, пояснив, що дізнався при розгляді справи у судді Дунаєва С.О. в літку 2017 року.

Додав, що його попередній адвокат звертався відносно цього договору до суду, це було до літа 2017 року. Це було в 2016 році та він не пам'ятає хто підписував позовну заяву. Він повідомив адвоката, що його не пускають до своєї квартири і просив щось для цього зробити, тому звернулися до суду. Можливо двічі його адвокат звертався до суду, він не пам'ятає. З якими підставами він звертався до суду він не знає. Після смерті батька ІНФОРМАЦІЯ_1 він просив щоб його дали ключі щоб потрапити до квартири, тому звернувся до адвоката щоб він розібрався у ситуації. 28.12.2006 він отримав витяг №13104719 на свою частку квартир, тобто 1/3. Він не пам'ятає чи підписував позов від 30.03.2016.

Позивач пояснив, що всі експертизи фальшиві, не визнає всі висновки експертизи які були проведені. Також додав, що ОСОБА_2 запропонувала придбати його дитині однокімнатну квартиру. Ця домовленість виникла в 2014 році після смерті батьки. Це свого роду була компенсація за те що вона не пускає до спірної квартири.

22.03.20213 був укладений договір згідно з яким ОСОБА_2 мала зареєструвати свою частину права власності за батька. ОСОБА_2 повернула йому гроші і він оплатив заборгованість по аліментах. Так як вона здавала квартиру, та отримувала за це гроші, він залишив їй квартиру щоб вона гасила його заборгованість по аліментах але цього не було. Тому, коли він повернувся, ОСОБА_2 на картку йому перерахувала заборгованість по аліментах і він погасив заборгованість.

Представник позивача ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що позивач отримав від свого батька у 2006 році 1/3 частини оскаржуваної квартири. Було укладено договір дарування №2-3052 від 29.11.2006 вчинений та посвідчений Першою Черкаською нотаріальною конторою, який зареєстрований 28.12.2006 у Державному реєстрі прав власності на нерухоме майно. В подальшому, через певні обставини в родині, позивача було запрошено 22.03.2013 до нотаріальної контори, його сестра намагалася ввести в оману позивача та його батька, запропонувавши укласти певний договір, після виявлення заборони в реєстрі на відчуження майна будь які домовленості були припинені. Після 22.03.2013 позивач в нотаріальній конторі з приводу укладання чи розірванню договору дарування не з'являвся. Він стверджує, що 21.07.2017 йому стало відомо про те, що через сім років після дарування, його батько під примусом його сестри та її чоловіка та певних обставин вчинив договір про розірвання договору дарування частини квартири від 29.12.2006. І цей договір також був посвідчений державним нотаріусом Першої Черкаської нотаріальної контори Починок Ю.В. При цьому, державний нотаріус не внесла одночасно із розірванням договору дарування відповідного запису до відповідних реєстрів. Якийсь реєстратор Архіпова вносила записи про розірвання про припинення права власності, це при тому, що позивач сам повинен був написати власноручно заяву про припинення права власності, він цього не робив. Не було взагалі дотримано процедуру договору дарування, ця процедура чітко визначена Цивільним кодексом, що лише на протязі року сторони можуть дійти згоди про розірвання договору. В договорі не було прописано що позивач повинен був повернути квартиру своєму батькові, договір був складений увівши в оману батька позивача. В травні місяці батько позивача дарує частину квартири незрозуміло з яких обставин відповідачці, тобто сестрі позивача, через сварки із сестрою, батько помирає, і відкривається спадщина. Після чого позивач вбачає багато зловживань із боку своєї сестри і розпочинає перевірку, після чого у 2017 році він дізнається після судових засідань всі неправомірні обставини які були вчинені відносно нього і звертається із заявою до поліції. Було розпочато кримінальне провадження яке досі триває, ані підозри, ані вироку немає. Також позивач оскаржив дії реєстратора але до сих пір рішення не прийнято. Після смерті батька, позивачу стало відомо, що його сестра дану квартиру подарувала своєму чоловіку ОСОБА_3 , а наступного року, ОСОБА_3 , знову дарує квартиру ОСОБА_2 . Після чого ОСОБА_2 відчужує квартиру ОСОБА_4 за договором купівлі продажу. Текст договору купівлі продажу відсутній, оскільки вони не були учасниками правочину, тому просили його витребувати. У добровільному порядку ОСОБА_4 відмовилася надавати цей договір. Договір відбувся не зважаючи на заборону яка існувала про відчуження та наявності заборгованості по аліментах. Після відчуження майна на сьогоднішній день квартира перебуває у власності ОСОБА_4 . Позивач позбавлений права користування майном, тому звернувся до суду про захист свого права, а саме про визнання недійсними договорів розірвання договору дарування та договорів купівлі продажу. Просить задоволити заяву про зміну підстав позову в редакції від 31.08.2018. Додала, що всі правові підстави викладені в позовній заяві. Договором від 30.03.2013 порушено право власності позивача, право користування майно. Даний договір складений з порушенням норм ст.ст.727, 728, 203 ЦК, позивач не мав вільного виявлення саме 30.03.2013. Договір не містить правових наслідків, вони не обговорені в договорі. Порушено ч. 1 ст.205, 209, 210 ЦК України, не було письмової заяви про припинення права власності, особисто він такої заяви не подавав і не був в реєстраційній службі. Оскільки позивач саме 30.03.2013 не був у нотаріуса, тому порушено ст.ст.217, 218, 219, 220 ЦК України. Він вважає, що даний договір вчинено без нього, він не був присутнім. Батько вчиняв правочин під тиском сестри, навіть не розуміючи обставин правових наслідків, які не прописані у договорі, тому це є порушення ст.ст. 229, 230 ЦК України. Тому є підстави для визнання такого правочину недійсним. Реєстраційна справа яка формується в реєстр має відповідати Закону «Про державну реєстрацію» та Закону України «Про нотаріат» та має містить всі документи цієї справи, в реєстраційній справі яка є в наявності по квартирі, відсутня заява позивача на згоду про припинення права власності. Батька ввели в оману і він помилився щодо наслідків договору, а позивач, 30.03.2013 не був в нотаріальній конторі тому він ведений в оману. На момент укладання договору від 30.03.2013 позивач був у шлюбі, тому потрібна була згода на укладання цього договору згода його дружини.

Договір, який укладений 14.05.2013, батько на користь сестри позивача подарував квартиру, даний договір був вчинення під впливом омани. Враховуючи попередні записи в Державному реєстрі прав власності після внесення 17 квітня в Реєстр прав власності, право власності ОСОБА_2 і батька виглядало таким чином: у ОСОБА_2 залишалася 1/3 частина квартири, припинення права власності батька і припинення права власності ОСОБА_2 . Взагалі був некоректно внесений запис, потрібно було спочатку виправляти запис, вносити підстави виправлення, а потім вносити інші договори. За цими записами не було зрозуміло що дарували. Враховуючи що було порушено Інструкцію реєстрації нерухомого майна, а також порушено низку норм, а також порушення п.2 Глави 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріуса від 22.12.2012 №296/5, саме в момент реєстрації попереднього договору, а саме від 30.03.2013, також сам тест договору не містив посилання на витяг з Державного реєстру обтяжень, що є порушення. Не було зазначено спеціальних бланків відносно договору від 30.03.2013, що є обов'язковою умовою та є порушення. Просить визнати договір дарування недійсним, так як було порушено істотні умови укладання цього договору, як при реєстрації та покійний батько був введений в оману по суті укладання правочину, по правовим наслідкам договору, він продовжував жити в цій квартирі, був прописаний в цій квартирі, помер в цій квартирі, тобто не відбулося повного дарування як зазначено в тексті цього договору. Повного переходу власності так і не відбулося через те що була омана. Вважає, що обидва договори між ОСОБА_42 порушують норми ст.235 ЦК України.

Відносно договору від 01.04.2016, представник позивача пояснила, що цей договір вчинений з метою скрити попередній правочин, який є удаваним правочином, та таким, що вчинений з порушенням норм закону, так як при укладанні договору не приведено до відповідності всі документи. Просить даний договір визнати недійсним, ця вимога є похідною від двох попередніх договорів. Так як не було належним чином здійснено пошук інших власників квартири, також позивач не давав згоди на відчуження своєї 1/3 частини квартири, тому порушено його право власності на квартиру, оскільки воно не було припинено остаточно на момент укладання цього договору. Також порушено процедуру укладання цього договору і порушено правові норми договору дарування квартири.

Вважає, що договір від 10.02.2017 є похідним договором від попередніх договорів, посилається на правову підставу про визнання його недійсним на підставі ст.235 ЦК України, цим договором ОСОБА_42 приховують попередні правочини відносно даної квартири з метою подальшого її відчуження іншим особам. В реєстрі також перехід права власності належним чином не оформлено, що порушує норми чинного законодавства про Державну реєстрацію майна. Правочин вчинено між подружжям і знову не зрозуміло яким чином переходить право власності за цим договором. Якщо у Реєстрі у дарувальника нуль, а потім з'являється вже однини ця на все майно, виникає питання що ж подарував дарувальник якщо у нього був нуль. Не здійснено належну перевірку не тільки по майна, а й по дарувальникам, не перевірено право власності позивача, вона на момент вчинення цього договору не є припиненим по реєстру. Порушено норми ст.ст.215, 230, 235 ЦК України. Відповідні норми законодавства про вчинення нотаріальних дій та вчинення реєстраційних дій.

Представник позивача додала, що по договору від 14.05.2013, а також і по наступним договорам, коли у Державному реєстрі прав власності реєструвався договір розірвання від 30.03.2013 не було здійснено перенесення прав власності в старий реєстр, а було створено без перенесення прав власності об'єкт нерухомості під іншим номером. Таким чином старий об'єкт під старим номером залишився в старому реєстрі і було створено новий об'єкт в новому реєстрі. І таким чином стало можливим відчуження за такою ціною і за таких обставин. 17.04.2013 відбулася підміна номерів об'єкта нерухомості. Саме через те, що 17.04.2013 було відкрито у Державному реєстрі новий розділ з об'єктом і новим номером, тому іде порушення відносно всіх інших договорів.

Стосовно договору від 26.04.2018, представник позивача пояснила, що сторони вже знаходилися в судових процесах, позивач розпочинає судитись за договір дарування але йому не відомі всі обставини які з'ясувалися лише згодом, лише у 2018-2019 роках під час розслідування кримінального провадження. Йому не відомо на той час чи перенесені відомості до Реєстру, не відомо навіть текст оскаржу вального договору, обставини відчуження. На момент вчинення цього договору була заборона на відчуження цього майна у зв'язку із заборгованістю позивача по аліментах, а також було накладено арешт на майно у зв'язку із заборгованістю по ТЕЦ. Таким чином, нотаріус не мав права укладати даний правочин. На даний час позивач не ознайомлений із текстом даного договору, йому цей договір не було надано і він не має можливості ознайомитися із даним договором, так як він не є стороною вчинення правочину. Жодний з нотаріусів не надав цей договір для ознайомлення, в реєстраційній справі він відсутній, тому посилаються на запис в інформаційній довідці на запис цього договору. Таким чином порушено право власності позивача, з цього договору було виведено позивача із права власності, не було згоди дружини на відчуження майна, не було здійснено відповідного пошуку нотаріусом. Просить задоволити вимоги в повному обсязі.

Як додаткову обставину, представник позивача просила врахувати, відсутність нотаріально посвідченої згоди подружжя на відчуження майна, оскільки позивач був одружений, та порушення норм ст.63, ч.2 ст.59 Сімейного Кодексу України, ч.3 ст.347 ЦК України. Додала, що від початку, власниками майна були сестра, батько і мати. Коли мати померла, за спадщиною, майно перейшло до батька але враховуючи те, що в свідоцтві про право власності зазначена інша особа, тобто мати - ОСОБА_31 . Батько свою частку подарував сину, а третину, які він отримав від матері, дарить дочці. Таким чином, у дочки було 2/3, а у позивача 1/3 частини. Договір, який мав відбутися 22.03.2013 повинен був привести до правозгідності документи сестри і зовсім не стосувався частки позивача. А коли позивач дізнався про укладання договору 30.03.2013, то це зовсім інший договір із зовсім іншими обставинами. Свідоцтво на право власності видано на ОСОБА_32 , тобто це вже інша особа. На цьому свідоцтві є відмітки про погашення, 22.03.2013 виправлена на 30.03.2013, отримує право власності ОСОБА_33 , а не ОСОБА_34 . Цей запис зробила нотаріус Починок Ю.В . Основним доказом щодо реєстраціє є розширена довідка від 16.04.2019 з якої вбачається як формувався новий об'єкт нерухомості під зовсім іншим номером. Ч.1,2 ст.25 Закону України «Про державну реєстрацію на нерухоме майно і їх обтяження», передбачає, що номер об'єкта є незмінним але під час реєстрації про розірвання договору дарування було змінено номер об'єкта нерухомого майна всупереч імперативній нормі закону, що вбачається із розширеної довідки та матеріалів реєстраційної справи, що знаходиться в БТІ. Дане порушення вчинила ОСОБА_2 .

Представник відповідача ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримала повністю відзив на заяву про зміну підстав позову поданий 19.09.2018 та поданий особисто ОСОБА_2 від 05.10.2018. Додала, що саме на сімейній нараді було прийняте рішення про відчуження квартири щоб вона не була забрана за борги. Це відомо зі слів ОСОБА_2 . Підтвердженням сімейної наради під час якої було прийнято рішення про відчуження вказаної квартири запобігаючи тому щоб вона була забрана за борги є допит ОСОБА_2 в судовому засіданні, яка буде попереджена про кримінальну відповідальність. Відповідач доводить ті факти на які він посилається і спростовує інформацію подану позивачем. Тому, скориставшись своїм правом були подані до відзивів та заперечень подані докази, які опосередковано мажуть стверджувати і з них можна робити висновки, проте прямим доказом буде допит ОСОБА_2 . Сімейна нарада мала місце і про це було відомо позивачу, він на ній приймав участь, разом з відзивом на позов було подано свідоцтво про право власності від 1993 року, свідоцтво про право власності за законом 2006 року, договір про розірвання договору дарування частини квартири від 30.03.2013, який містить підписи всіх учасників, зокрема підпис позивача. Також був поданий висновок експертизи з якої чітко вбачається, що підписи в договорі про розірвання договору дарування від 30.03.2013 належать тим сторонам які їх підписували. Тому ці всі докази косвено мажуть свідчити про наявність сімейної наради.

Додала, що оплата заборгованості ОСОБА_2 за борги ОСОБА_1 підтверджується її допитом в судовому засіданні так само разом із запереченням 13.09.2018 подані постанови про зняття арешту в кількості двох штук. Якби вона не оплачувала, то арешти не були б зняті. 22.03.2013 сторони приїхали до нотаріуса для укладання договору про розірвання договору дарування. В процесі підготовки про укладення договору нотаріус Починок Ю.В. виявила наявність арешту. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 поїхали до ДВС і оплатили борг, який був підставою накладення арешту. Про оплату боргу була квитанція та наявна постанова про зняття арешту. 30.03.2013 коли сторони прибули повторно до нотаріуса, де були присутні ОСОБА_2 її чоловік, був присутній особисто позивач та покійний батько сторін. Нотаріус перевірила реєстри і був укладений договір. Позиція відповідача будується на тому, що позивач особисто був присутні при укладання договору від 30.03.2013, знав про нього, позивач погодився і відповідач оплатила наявні його борги.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні пояснила, що в березня 2013 року до неї зателефонував представник ДВС, він представився як ОСОБА_35 та повідомив, що він розшукує ОСОБА_1 , що у нього є велику борги по аліментах, за комунальні послуги, штрафи ДАІ, була також переплата по центру зайнятості. Повідомив, що має намір накладати арешти, описувати майно та вилучати. Про дану ситуацію вона розповідала батькові. На той момент вона разом з позивачем були власниками оспорюваної квартири. Їй належала 2/3 квартири - 13/ була по приватизації, 1/3 по договору даруванні, інша частина 1/3 позивачу, вона переживала що може втратити квартиру. Батько на той час був одружений, проживав із дружиною але саме він користувався квартирую, він там працював, там були його речі. Тому батько вирішив скликати сімейну нараду щоб обговорити ситуацію і знайти вихід із цієї ситуації. Така нарада відбулася 11.03.2013 в квартирі дружини її батька, на нараді були присутні вона, її чоловік, батько та його дружина і позивач. Було вирішено погасити борги, кошти на погашення боргів запропонувала надати вона, тому що вона боялася, що її частка буде арештована і продана, хотіла зберегти квартиру. Батько був вражений із ситуації, він цю квартиру отримав за свою роботу на підприємстві, там було його майно особисте. Батько поставив питання про розрив дарування. На той час у позивача було місце проживання. Батько отримав дві квартири, спочатку оспорювань квартиру, де були прописані позивач із родиною, батько мав пільги першої категорії, і на розширення він отримав двокімнатну квартиру в яку переїхав позивач з родиною. У зв'язку з цим батько бачив, що позивач не справляється із ситуацією і тому батько поставив питання про розірвання договору дарування на це всі погодилися. В подальшому, вона, батько і позивач декілька разів ходили до нотаріуса Починок Ю.В . Спочатку вони прийшли разом і повідомили про свій намір, вона надала перелік документів, вони підготували документи ізнову прийшли, вона їх перевірила і призначала на 22.03.2013 для укладання договору. Цей процес розпочався, був виготовлений текст договору, вони почали ознайомлюватися з договором але нічого не відбулося так як було виявлено подвійний арешт майні позивач і їм було відмовлено. Вона в цей час зрозуміла, що ситуація критична, процес розпочався і тому вони зайшли до Приватбанку, який був розташований біля нотаріальної контори і вона зі своєї карти перевели на карту позивача 801 900 гривень, він сказав, що це буде достатньо для погашення заборгованості. Потім, вона разом із позивачем поїхала до ДВС виконавця Назаренко Є.І. і позивач особисто взяв рахунки у державного виконавця для оплати боргу. Він пішов біля ДВС є відділення Приватбанку та із своєї картки оплатив всю заборгованість. Виконавець підготував постанови про зняття арешту 22.03.2013 але ці постанови були передані в реєстраційну службу і були зареєстровані лише 25.03.2013. Вона особисто із позивачем їздила до реєстраційної служби і перевіряли чи дійсно зняті арешти і коли арешти були зняті, вони вдвох їздили до нотаріуса Починок Ю.В. віддали постанови про зняття арешту, тому нотаріус 30.03.2013 запросила їх на укладання договору про розірвання договору дарування. 30.03.2013 вона прийшла разом із своїм чоловіком, також був присутній позивач та їх батько. Чоловік чекав в коридорі, вони втрьох зайшли до нотаріуса і підписали цей договір, хоче підкреслити, що позивач прийшов сам, про своїй волі і підписав договір. Є оригінал договору виконаний на оригінальному договору. В подальшому, нотаріус повернула батькові свідоцтво про право власності на квартиру. Свідоцтво на приватизацію не поверталося, не вилучалося і не погашалося, тому що вона була співвласником даної квартири і воно було у не і було дійсним. Але на цьому свідоцтві робилися відмітки про перехід права власності на 1/3 частки. Так як батько мав 1/3 частину по приватизації і 1/3 частку по спадщині і коли він дарував а потім коли вони розірвали договір, саме про 1/3 по приватизації робилася відмітка на праві про приватизацію. Батька мав пільги, він був Чорнобильцем 1 категорії, інвалід війни, відповідно з нього не стягувалося державне мито, тому було дві сторони, з однієї батько, а з іншої сторони вона та позивач. 1/3 частина батька мита не сплачувалася, сплачувалося мито за 1/3 частину але коштів у позивач не було, кошти надала вона. На той час нотаріус не здійснювала реєстрацію речових прав так як на той час вона не мала доступу і також не було такої вимоги, що саме у цей день вона повинна все зареєструвати. Вона роз'яснила їм, що вони повинні поїхати до Державної реєстраційної служби і зареєструвати перехід права власності. Тому вона, так як на 1/3 частину була власником разом з батьком поїхала до реєстратора, так як потрібно щоб були присутні всі власники. Коли вони приїхали до Державної реєстраційної служби їм спочатку надали перелік документів які вони повинні надати і в цьому переліку була довідка БТІ. У зв'язку з тим, що цієї довідки у них не було, тому вони відразу взяли саме перше число, яке було квиток аж на 17 квітня для подачі довідки. 17 квітня вона разом з батьком прийшли до реєстраційної служби і батько особисто в присутності реєстратора підписав заяву , вона подала заяву, батько особисто завірив копію паспорта подали всі документи які вимагав реєстратор. Таким чино перехід права власності був зареєстрований у Державній реєстраційній службі. Їм видали витяги про державну реєстрацію, в її витягу була 1/3, у батька було 2/3. На ту дату коли їм видали свідоцтва у реєстрі були 1/3 і 2/3. Уже потім, коли батько подарував їй квартиру, частку, тоді вже дата змінилося на нуль і так вона залишилася по даний час. Додала, що на той час не потрібна була згода дружини позивача, так як майно було подаровано.

Пояснила, що позивач намагається представити суду батька заляканого і немічного, але це не так. Він працював на керівних посадах, був науковим співробітником, писав наукові статті, всі знають його як сильну, вольову людину, працював професором, працював до останнього дня, працював із студентами. Вона ніяким чином не могла примушувати батька до підписання договору, він міг звернутися до поліції, до адвоката. Також причину смерті батька встановлювала комісія в м. Києві, встановлювала зв'язок із причиною смерті, а саме його опромінення при службі на підводному човні, у зв'яжу з цим є висновок експертної комісії охорони здоров'я про причини смерті батька.

Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнав в повному обсязі та пояснив, що 30.03.2013 він разом із дружиною прийшов до нотаріуса, також прийшли батько сторін та відповідач. Особисто він перебував у коридорі, а дружина, батько і позивач зайшли до нотаріуса, де підписала договір про розірвання договору дарування. Додав, що він підтверджує те, що ОСОБА_1 30.03.2013 самостійно прийшов до державної нотаріальної контори та підписав договір. Його дружина добра, не конфліктна людина, не сварлива, у неї добрі відносини з оточуючими, ніколи в житті він не бачив щоб вона конфліктувала з батьком, все що пише у своїй заяві позивач є наклеп. Особливо уважно і турботливо вона відносилася до батька після смерті матері. Батько до само смерті працював з ним в університеті, а саме на одній кафедрі. Всі співробітники можуть підтвердити те, що батько був у нормальному психологічному стані, шуткував, відмічав з ними Новий рік, це було 26.12.2013, що підтверджується фотокартками свята з точними датами. Це також можуть підтвердити співробітниками, це було за місяць як його не стало. У 2012 році у м. Києві він захистив докторську дисертацію, вони разом їздили та був присутнім на захисті, написав монографії, наукові публікації вийшли у грудні 2013 та січні 2014 року. Він сам водив машину, займався моделюванням, сам вирішував всі нагальні сімейні питання, але його турбувала «віддишка» при навантаженні. Він раніше працював шахтарем, працював на керівних посадах, був головним конструктором на заводі, служив на підводному човні, працював в університеті, був сильною вольовою людиною, мав своє бачення і ніколи не потерпів би ніякого психологічного тиску. Саме батько був ініціатором спадкових питань, він був дуже розчарованим поведінкою позивача, батько сам вирішував коли йти до нотаріуса. Батько був дуже давно розчарований поведінкою сина, він бачив, що він був поганим сином, поганим батьком, наявність боргів, його рішення з приводу квартиру було продиктовано саме цим. Коли помер батько він сам особисто повідомив позивача, що помер батько, також було дивно, що коли вони займалися похованням батька, було дев'ять днів, і після сорока днів, позивач зателефонував до його дружини та повідомив, що йому потрібний автомобіль батька, а також його речі з квартири. Він все це чув, так як сидів поряд дружини. Позивач не допоміг при організації похорон, не допоміг ставити пам'ятники батькам, а зараз він розповсюджує брехню на сестру і батька. На похорони батька прийшов весь колектив університету, так як це була поважна людина, але сина в будинку трауру не було. Також у позивача було тільки чотири офіційної дружини, а скільки неофіційних дружин було - не відомо. Ці дружини втекли з малими дітьми. Ці всі обставини підтверджують особу позивача, які його характеризують як поганого сина і батька. Також батько мав гарний дохід, більший ніж у дочки, він працював з документами, тому не міг підписати документи не прочитавши їх, це не можливо.

Додав, що сімейну нараду збирав саме батько, суму боргу позивач повідомив сам, тому батько запитав як він збирається вирішувати питання з боргами. Позивач повідомив, що сам він не може вирішити проблему, тому батько вирішив цю проблему саме таким чином. Пояснив, що у нього з позивачем не дуже гарні стосунки, так як він бачив відношення позивач до мами, яка хворіла на онкологічне захворювання, до його дітей.

В судовому засіданні в якості свідок ОСОБА_2 надала аналогічні пояснення, які надавалися нею в судовому засіданні в якості відповідача. Додала, що при укладенні договору про розірвання договору дарування був присутній позивач та особисто підписував договір, так як вона це бачила і була присутньою. Також зазначила, що у неї були свої документи, а у батька були свої документи і коли він приходив до нотаріуса, то свої документи батько передав нотаріусу. Все було законно, ніде не було жодних ніяких порушень. Також, перед тим як батько подарував їй квартиру він був в нормальному стані, вів звичайне повноцінне життя.

В судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 надав аналогічні пояснення, які надавалися ним в судовому засіданні в якості відповідача.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_26 , пояснив, що він протягом року працював з ОСОБА_36 , працювати почав з 12.02.2012. Він з ним познайомився 14.02.2013 на святкуванні свята День Святого Валентина, в цей день його познайомили з колективом. ОСОБА_18 був науковцем, відповідав за розділи дипломів в напрямку кафедри, а це були технічні питання. І на той момент він видавав монографію, займався статтями, він був конкретним науковцем. Виконував свою роботу дуже добре, сумлінно, постійно був дуже зайнятий, спілкувався із студентами. Коли потрібна була допомога, то він ніколи не відмовляв, розум був ясний і нічим не затуманений. Ближче до смерті коли він піднімався по східцях у нього була велика задишка, був дуже скромним, ніколи не хизувався. Дуже багато він дізнався на похоронах, людина була дуже поважна і знакова, на похоронах були дуже багато людей. На похоронах сина не було. Додав, що на роботі нічого про сімейні обставини не розповідав. Пояснив, що ОСОБА_3 являється його колегою.

Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, цивільну справу № 711/3092/16-ц, суд приходить до наступних висновків.

Як передбачено ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК).

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч. ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч.1 ст. 22 ЦК). Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч.1 ст. 23 ЦК).

Судом встановлено, що об'єктом спору між сторонами є квартира за адресою: АДРЕСА_1 .

29.11.2006р. ОСОБА_7 подарував належну йому частку спірної квартири позивачу та відповідачу ОСОБА_2 в рівних частках, тобто по 1/3 кожному, про що був посвідчений договір дарування від 29.11.2006р.

30.03.2013р. ОСОБА_7 , позивач та відповідач уклали договір про розірвання договору дарування квартири від 29.11.2006р. №2-3052.

14.05.2013р. ОСОБА_7 подарував належні йому 2/3 частки спірної квартири ОСОБА_2 про що був укладений відповідний договір.

01.04.2016р. ОСОБА_2 подарувала спірну квартиру своєму чоловікові ОСОБА_3 , а той у свою чергу 10.02.2017р. передарував дану квартиру ОСОБА_2 , що підтверджується відповідними договорами дарування.

Державна реєстрація правочинів щодо спірної квартири, вчинених після 30.03.2013р., здійснювалась шляхом внесення відповідних даних до Державного реєстру (реєстраційні записи - 884874, 884918, 915458, 13976326, 18948598), що підтверджується відповідною інформаційною довідкою.

26.04.2018 ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Отже, в судовому засіданні встановлено, що однією з позовних вимог позивача є визнання договору дарування від 10.02.2017 недійсним.

Так, встановлено судом та не оскаржується учасниками процесу того факту, що ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання договору дарування недійсним (справа №711/4622/17).

Дане рішення набрало законної сили.

Відповідно до даного рішення суду було встановлено наступне: «право позивача припинилося, внаслідок укладання 30.03.2013р. договору розірвання договору дарування від 29.11.2006р.. Обставини, які б свідчили про недійсність такого правочину, судом не встановлені. Отже, враховуючи, що позивач не є співвласником спірної квартири, то його вимоги про витребування майна не підлягають до задоволення.

Вимога про визнання недійсним договору дарування від 10.02.2017р., укладеного між відповідачем та ОСОБА_3 , також не підлягає до задоволення, оскільки судом не встановлено обставин, що внаслідок укладання такого договору, порушуються законні права чи інтереси позивача.»

Більш того, у Постанові Верховного Суду від 26.04.2018 чітко зазначено, що ОСОБА_1 не довів підстав, передбачених статтею 203 ЦК України, для визнання недійсним договору дарування від 10 лютого 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та які права позивача порушено в результаті укладання вказаного договору, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні договору дарування недійсним».

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Враховуючи наявність рішення суду, що набрало законної сили, яке постановлене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, суд вважає за необхідне провадження у справі закрити на підставі ст. 255 ч.1 п.3 ЦПК України.

Вирішуючи питання щодо наступних позовних суд зазначає, що відповідно до 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно до ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору від 30.03.2013 про розірвання договору дарування частини квартири АДРЕСА_3 суд зазначає наступне.

Так, встановлено, що 30.03.2013 був укладенй договір між ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відповідно до даного договору Договір дарування, посвідчений Першою черкаською державною нотаріальною конторою від 29.11.2006 за р.№ 2-3052 по якому ОСОБА_7 безоплатно передав у власність, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли в дар в рівних частинах 2/3 частини квартири АДРЕСА_7 цим договором відносно вказаної частини квартири, сторони розривають.

Суд відхиляє підставу визнання недійсності договору - не підписання його позивачем. Оскільки факт того, що ОСОБА_1 особисто підписав договір про розірвання договору дарування частини квартири від 30.03.2013 року, підтверджується Висновком експертиза результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи № 770/853/854/18-23 від 04.09.2018 року в порядку ст.106 ЦПК України.

Доводи позивача, що він не укладав такого договору саме 30 числа, а укладав його 22 числа є неприйнятними, оскільки всупереч вимог ст.61 ЦПК нічим не підтверджені.

Також не знайшла свого підтвердження підстава викладення оскаржуваного договору на не відповідному бланкові. Договір про розірвання договору частини квартири від 30.03.2013 року викладено на нотаріальному бланку серії ВТС №520184 від 30.03.2013 року. Результат перевірки бланку в Єдиному реєстрі спеціальних бланків нотаріальних документів, що підтверджують справжність даного бланку, додано до відзиву на заяву про зміну підстав позову (т. 2 а.с. 156).

Окрім цього, рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 03.10.2017 р., що вступило в законну силу, встановлено - «30.03.2013 року ОСОБА_7 , позивач та відповідач уклали договір про розірвання договору дарування квартири від 29.11.2006р. № 2-3052. Доводи позивача, що він не укладав такого договору саме 30 числа, а укладав його 22 числа є неприйнятними, оскільки всупереч вимог ст.61 ЦПК нічим не підтверджені».

Відповідно до ст.82 ч.4 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору від 14.05.2013 суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, позивачем оскаржується договір дарування 2/3 частки квартири за яким ОСОБА_7 подарував, а ОСОБА_2 прийняла у дар вказані частки квартири АДРЕСА_3 .

У матеріалах справи відсутні будь-які докази, щодо здійснення укладання ОСОБА_7 даного договору під примусом ОСОБА_2 на яку, як на підставу визнання договору недійсним, вказує позивач.

Отже, суд не може задоволити позов у цій частині.

Щодо визнання договору дарування від 01.04.2016 недійсним.

У судовому засіданні позивач та його представник просили визнати недійсним Договір дарування від 01.04.2016, як похідного договору від попередніх договорів, оскільки право власності дарувальника виникло на підставі попередніх договорів.

Так, встановлено, що відповідно до нотаріально по свідчого договору від 01.04.2016 ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_3 прийняв у дар квартиру АДРЕСА_3 .

У п. 2 нотаріусом зазначено, що квартира належить дарувальнику на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації виконавчого комітету Придніпровської районної ради від 20.05.1993, б/н, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.05.2013, номер запису 884918, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 55872371101 та договору дарування від 14.05.2013 за реєстровим № 1957, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.05.2013, номер запису про право власності 915458, , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 55872371101.

Відповідно до ч.1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

Суд відхиляє посилання позивача на те, що приватний нотаріус Корчемна М.В. використовує при здійсненні посвідчення договору підроблені витяги державного реєстратора, оскільки позивачем не надані жодні допустимі докази щодо цього.

Враховуючи, той факт, що особа може бути визнана виною у скоєнні того чи іншого кримінального правопорушення (злочину) виключно вироком суду, який набрав законної сили, який по вказаній справі відсутній, (особа, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч.ч.3,4 ст.191 КК України не визнана винною вироком суду, який набрав законної сили), тому суд приходить до висновку, що посилання на використання півдробденого витягу, є передчасним.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В даному випадку, у межах даних позовних вимог, позивачем не доведено, яке саме його право порушено.

Щодо визнання договору купівлі - продажу від 26.04.2018 недійсним.

Сторони у справі не заперечують факт укладання між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 . Договору купівлі-продажу спірної квартири. 26.04.2018.

Позивач зазначає, що відповідачем ОСОБА_2 здійснено відчуження його майна без його відома та його волі.

В силу ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини.

Так, Постановою Верховного Суду від 26.04.2018 указано, що ОСОБА_2 набула право власності на всю квартиру у передбачений законом спосіб, на законних підставах та мала право розпоряджатись нею.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).

Виходячи зі змісту статей 203,655 ЦК України договір купівлі-продажу вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

У ст. 229 ЦК України зазначено, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Варто зробити акцент на тому, що сторони укладеного договору не оскаржували його.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, підсумовуючи наведене вище, суд вважає варто звернути увагу на те, що втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом в т.ч. визнання права власності, є предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Перший протокол ратифікований Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

Представник позивача та позивач обґрунтовуючи позовні вимоги посилались на те, що ОСОБА_1 залишається власником майна.

Однак, суд вважає таке посилання не вірним, оскільки позивач не є власником майна, і як зазначено вище, власність на майно набувається виключно з дня реєстрації права власності у відповідному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, в даному випадку одночасно з посвідченням нотаріусом правочину.

Як встановлено судом (справа №711/4622/17) у позивача ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину квартири, що за адресою: АДРЕСА_1 припинилося, внаслідок укладання 30.03.2013р. договору розірвання договору дарування від 29.11.2006р. Обставини, які б свідчили про недійсність такого правочину, судом не встановлені.

Окрім цього, у Рішенні від 03.10.2017 року Придніпровський районний суд міста Черкаси мотивував своє рішення наступним: «Під час розгляду справи судом встановлено, що в Державному реєстрі належним чином відображаються відомості про державну реєстрацію правочинів щодо спірної квартири, вчинених після 30.03.2013р.

Згідно наявної в Державному реєстрі інформації 17.04.2013р. було здійснено внесення відомостей до Державного реєстру про права на спірну квартиру. При цьому оскільки відомості вносились вперше, то квартирі присвоєний новий реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 55872371101. В цей же час здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 (батько сторін) з урахуванням правовстановлюючих документів - свідоцтво про право власності на квартиру, свідоцтво про право на спадщину, договір від 30.03.2013р. про розірвання договору дарування від 29.11.2006р. (реєстраційний запис - 884874). Тобто вчинено реєстрацію переходу права власності від позивача та відповідача на користь ОСОБА_7 на підставі договору від 30.03.2013р. з одночасним внесенням до Державного реєстру відомостей про право власності, яке існувало до укладання договору дарування від 29.11.2006р. відповідно до правовстановлюючих документів.

Таким чином, державна реєстрація припинення права власності позивача на 1/3 частку спірної квартири здійснена 17.04.2013р..

При цьому суд звертає увагу, що додатковий розділ Державного реєстру - Реєстр прав власності на нерухоме майно - є архівною складовою частиною. З 01.01.2013р. ніякі реєстраційні дії в цьому розділі не вчиняються, а тому в ньому і залишається наявний запис про право власності позивача, який носить інформативний допоміжний характер.

За таких обставин доводи позивача про те, що його право власності на частку квартири не припинилося є необґрунтованими, оскільки таке право припинилося 17.04.2013р. у встановленому законом порядку на підставі правочину, який укладений між ОСОБА_7 , позивачем та відповідачем».

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

За вимогами ст.12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

У пунктах 8, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" судам роз'яснено, що ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК України, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини. Разом з тим рішення не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення в даній справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Оцінюючі всі зібрані докази по справі в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності і взаємному зв'язку, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити в цілому за безпідставністю та недоведеність.

Згідно ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі відмови в позові, покладаються на позивача.

Таким чином, понесені стороною позивача судові витрати по справі, у зв'язку з відмовою у даному позові, слід залишити за позивачем.

На підставі вищевикладеного, та ст.ст. 4, 12, 13, 81, 258 - 259, 263, 264, 265, 355 ЦПК України, суд,-

Вирішив:

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Придніпровський відділ державної виконавчої служби міста Черкаси головного територіального управління юстиції у Черкаській області, завідувач Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Мала Н.А., приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Корчемна М.В., приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Старовойтова Л.В. про визнання договору розірвання договору дарування недійсним, визнання договорів дарування недійсними, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири в частині визнання недійсним договору від 10.02.2017 про дарування квартири АДРЕСА_3 укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Старовойтовою Л.В.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Придніпровський відділ державної виконавчої служби міста Черкаси головного територіального управління юстиції у Черкаській області, завідувач Першої Черкаської державної нотаріальної контори Починок Ю.В., приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Мала Н.А., приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Корчемна М.В., приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Старовойтова Л.В. про визнання договору розірвання договору дарування недійсним, визнання договорів дарування недійсними, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Повний текст рішення буде виготовлений 01.09.2022.

Головуючий: Н. М. Кондрацька