вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"17" січня 2022 р. Справа № 911/1133/21
Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., за участю секретаря судового засідання Харченко М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль”
до Приватного акціонерного товариства “Авіакомпанія “Міжнародні авіалінії України”
про стягнення 1 444 008,06 гривень
за участю представників
від позивача: Мітченко К.В. (самопредставництво)
від відповідача: Радченко Р.О. (самопредставництво)
Через канцелярію Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” (далі - ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль”/позивач) до Приватного акціонерного товариства “Авіакомпаніця “Міжнародні авіалінії України” (далі - ПрАТ “МАУ”/відповідач) про стягнення 1 279 955,59 гривень, з яких: 999 975,73 грн основного боргу, 37 175,14 грн пені, 9 104,88 грн 3% річних, 23 704,94 грн інфляційних втрат та 209 994,90 грн 21% штрафу.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.04.2021 у справі №911/1133/21 залишено позовну заяву Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” без руху, постановлено виявлені недоліки усунути протягом десяти днів з дня вручення зазначеної ухвали.
11.05.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області від ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” надійшло клопотання про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.05.2021 у справі №911/1133/21 прийнято позовну заяву ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 31.05.2021, а також встановлено сторонам строк для вчинення процесуальних дій, зокрема встановлено відповідачу строк для подання відзиву - до 31.05.2021.
Як слідує з наявних в матеріалах справи рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення, про відкриття провадження у справі, відповідні процесуальні права і обов'язки та строки для їх реалізації і виконання, сторони були повідомлені належним чином.
Поряд з тим у вступній частині вказаного вище позову ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” зазначено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.
Відповідно до приписів ч.ч. 1, 3 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Однак позивачем не обґрунтовано, на які права та обов'язки Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях щодо однієї із сторін може вплинути рішення у даній справі, зокрема які права та обов'язки можуть з'явитися у вказаної особи у разі задоволення поданого позивачем позову, як наслідок не доведено наявність підстав для залучення вказаної особи у якості третьої особи у розумінні ст. 50 ГПК України.
До того ж суд звертає увагу позивача на те, що приписи ст. 50 ГПК України презюмують право учасника справи заявити про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, однак не передбачають права одного з учасників при поданні відповідної заяви обирати, на боці кого зі сторін має брати участь така третя особа, оскільки саме остання реалізує відповідне право згідно поданої нею заяви про вступ у справу на стороні позивача або відповідача.
28.05.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про зміну предмету позову, згідно якої ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” зазначило про виникнення у відповідача обов'язку по сплаті орендної плати за березень 2021 року, внаслідок чого сума основного боргу збільшилась, як і збільшились суми нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат, відтак позивач просив суд: стягнути з ПрАТ “МАУ” 1 444 008,06 грн, з яких: 1 131 246,37 грн основного боргу, 58 541,42 грн пені, 13 520,60 грн 3% річних, 30 704,77 грн інфляційних втрат та 209 994,90 грн штрафу.
До вказаної вище заяви позивачем долучено копії рахунку на сплату орендної плати за березень 2021 року, акта приймання-здачі виконаних послуг від 31.03.2021, реєстра виданих/отриманих оригіналів документів, картки рахунку 361.76 та платіжне доручення про доплату судового збору.
Вказану вище заяву судом прийнято до розгляду та надалі розгляд справи здійснювався з урахуванням відповідно уточнених вимог.
27.05.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області від Приватного акціонерного товариства “Авіакомпанія “Міжнародні авіалінії України” надійшло клопотання про продовження процесуального строку.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.05.2021 у справі №911/1133/21 клопотання про продовження процесуального строку повернуто Приватному акціонерному товариству “Авіакомпанія “Міжнародні авіалінії України” без розгляду, відкладено підготовче засідання на 22.06.2021.
02.06.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого ПрАТ “МАУ” просило відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Вказаний відзив, який надіслано відповідачем до суду засобами поштового зв'язку 28.05.2021, тобто - у встановлений судом строк.
11.06.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшли:
- відповідь на відзив, згідно якої ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” не погодилось з доводами відповідача;
- письмові пояснення на поставлені судом у підготовчому засіданні 31.05.2021 питання.
Вказані вище відповідь разом з доданими до неї документами та письмові пояснення прийнято судом до розгляду.
17.06.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області від ПрАТ “Авіакомпанія “Міжнародні авіалінії України” надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів наявності у представника відповідача Шаповал І.О. повноважень на самопредстаництво.
18.06.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області від ПрАТ “Авіакомпанія “Міжнародні авіалінії України” надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання за відсутності представника відповідача.
Відповідно до вказаного вище клопотання відповідач також просив:
- прийняти відзив на позовну заяву та долучити його до матеріалів справи;
- розглянути та задовольнити клопотання про долучення до матеріалів справи доказів про наявність у Шаповал І.О. повноважень на самопредстаництво;
- призначити справу до розгляду по суті.
Враховуючи вказане вище судом прийнято до розгляду як доказаи наявності у Шаповал І.О. повноважень на представництво інтересів відповідача, так і поданий відповідачем відзив разом з доданими до нього документами.
Заявлене ж відповідачем клопотання про призначення справи до розгляду по суті не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Приписами ч.ч. 1, 3 ст. 177 ГПК України визначено, що завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з'ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
З огляду вказаного вище, оскільки станом на момент заявлення відповідачем про перехід до розгляду справи по суті не виконано у повному обсязі завдання підготовчого провадження, а строк його проведення не закінчився, суд дійшов висновку про відсутність процесуальних підстав для переходу на стадію розгляду справи по суті, а тому і про відмову у задоволенні відповідного клопотання відповідача.
В розрізі вказаного вище судом враховано, що стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 22.06.2021 у справі №911/1133/21 відкладено підготовче засідання на 13.07.2021.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.07.2021, занесеною до протоколу судового засідання від 13.07.2021, у справі №911/1133/21 відкладено підготовче засідання на 26.07.2021.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.07.2021 у справі №911/1133/21 відкладено підготовче засідання на 31.08.2021.
Ухвалами Господарського суду Київської області від 31.08.2021 та 21.09.2021, занесеними до протоколу судового засідання від 31.08.2021 та 21.09.2021 відповідно, у справі №911/1133/21 відкладено підготовче засідання на 21.09.2021 та 12.10.2021.
05.10.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшли пояснення щодо правової позиції судів стосовно спірних правовідносин. Вказані пояснення прийнято до розгляду.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 12.10.2021, занесеною до протоколу судового засідання від 13.07.2021, у справі №911/1133/21 відкладено підготовче засідання на 02.11.2021.
02.11.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшли заперечення на пояснення позивача щодо правової позиції судів стосовно спірних правовідносин. Вказані заперечення прийнято до розгляду.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.11.2021, занесеною до протоколу судового засідання від 13.07.2021, у справі №911/1133/21 відкладено підготовче засідання на 23.11.2021.
11.11.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів надіслання позивачу поданих до суду заперечень на пояснення щодо правової позиції судів.
18.11.2021 через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшли пояснення на заперечення відповідача стосовно пояснень позивача щодо правової позиції судів.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.11.2021, занесеною до протоколу судового засідання від 23.11.2021, у справі №911/1133/21 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.12.2021.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.12.2021, занесеною до протоколу судових засідань від 07.12.2021, у справі №911/1133/21 оголошено перерву у судовому засіданні до 28.12.2021 відповідно.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.12.2021 у справі №911/1133/21 оголошено перерву у судовому засіданні до 17.01.2022 відповідно.
У судовому засіданні 17.01.2022 після закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами судом оголошено про перехід до судових дебатів, по закінченні яких суд вийшов до нарадчої кімнати. Після виходу з нарадчої кімнати суд
30.10.2013 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області як орендодавцем та ПрАТ “МАУ” як орендарем укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1505 (далі - договір оренди), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - приміщення №1.4.27, 1.4.29, 1.4.50, 1.4.68, 1.4.69, 1.4.100 загальною площею 264,6 кв.м. на 1-му поверсі терміналу D; частину приміщення №3.1.4 загальною площею 30,0 кв м. на 3-му поверсі терміналу D, частину приміщення №4.2.59 загальною площею 69,7 кв м. на 4-му поверсі терміналу D (далі - майно).
Згідно пп. 1.3., 3.1., 3.2., 3.6. та 10.1. договору оренди майно передається в оренду з метою здійснення діяльності з авіаційних пасажирських перевезень.
Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, і становить без ПДВ за перший місяць оренди - вересень 2013 року - 118 953,82 грн.
Нарахуваня ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% на 30% щомісяця, не пізніше 15 числа місяця відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж, згідно з рахунком-фактурою, який надає орендарю балансоутримувач.
Цей договір укладено строком на один рік, що діє з 30.10.2013 до 30.10.2014 включно.
Згідно підписаного 30.10.2013 сторонами договору акта приймання-передачі державного майна, за погодження балансоутримувача, орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування визначене договором оренди майно.
Копії вказаних вище договору оренди та акта приймання-передачі наявні в матеріалах справи.
29.08.2014 та 29.09.2015 актами приймання-передачі, копії яких наявні в матеріалах справи, орендар, за погодження орендодавця, повернув балансоутримувачу з користування майно: приміщення №1.4.27 площею 12,7 кв.м. на 1-му поверсі терміналу D; частину приміщення №3.1.4 загальною площею 30,0 кв м. на 3-му поверсі терміналу D.
Надалі, у тому числі з огляду на вказане вище, між сторонами договору укладено ряд додаткових договорів про внесення змін до договору оренди, зокрема, щодо продовження терміну дії договору та зміни нумерації орендованих приміщень і розміру орендної плати за їх користування, а також щодо зміни у преамбулі договору назви орендодавця у зв'язку з його реорганізацією на Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях.
Також згідно пп. 3, 4 додаткового договору №7 від 03.02.2020 сторони погодили, зокрема таке:
- пункти 1.1., 1.2. та 3.1. договору викласти в такій редакції: орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлові приміщення №1.4.29, 1.4.50, 1.4.68, 1.4.69, 1.4.100 загальною площею 251,9 кв.м. на 1-му поверсі терміналу D та частину приміщення №4.2.59 загальною площею 69,7 кв м. на 4-му поверсі терміналу D (далі - майно); майно знаходиться на балансі ДП «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (далі - балансоутримувач) та розміщене за адресою: 08307, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гора, вул. Бориспіль-7, вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 30.09.2019 і становить за незалежною оцінкою 24 399 000,00 грн без врахування ПДВ;
- термін дії договору продовжено на 1 рік до 29.10.2020 включно, відповідно до наказу Фонду державного майна України від 04.11.2019 №1075 «Про деякі питання продовження договорів оренди на новий строк».
20.11.2020 згідно акта приймання-передачі орендар, за погодження орендодавця, повернув балансоутримувачу з користування майно: частину приміщення №4.2.59 загальною площею 69,7 кв м. на 4-му поверсі терміналу D.
Копії вказаних вище додаткових договорів до договору оренди, акта від 20.11.2020 наявні в матеріалах справи.
В обгрунтування поданого позову ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” зазначено, що в порушення умов договору оренди відповідач не сплатив позивачу, як балансоутримувачу, 30% орендної плати за період з серпня 2020 року по березень 2021 року, внаслідок чого у відповідача за відповідний період виникла заборгованість у розмірі 1 131 246,37 грн.
В розрізі вказаного вище позивач зазначив, що за вказані вище місяці оренди позивачем виставлено, а відповідачем отримано як рахунки-фактури на сплату оренди, так і акти приймання-здачі виконаних послуг, в підтвердження чого позивачем додано до матеріалів справи копії: рахунків-фактури та відповідно оформлені акти приймання-здачі виконаних послуг згідно договору, реєстрів виданих/отриманих оригіналів документів.
Так, зі змісту наведеного позивачем у заяві про зміну предмету позову розрахунку суми основного боргу та наявних в матеріалах справи рахунків-фактури слідує, що виставлений до сплати на корисить балансоутримувача у кожному місяці орендний платіж складається з суми, що розрахована як 30% відповідного орендного платежу, визначеного у розмірі 100% згідно умов договору, та суми податку на додану вартість, нарахованого на повну суму (100%) орендного платежу, а саме:
- згідно рахунку-фактури №76/1489 від 31.08.2020 за серпень 2020 року виставлено до сплати загалом за всі приміщення (два об'єкти оренди) 310 488,60 грн та 62 097,72 грн ПДВ, з яких позивачем обраховано до сплати відповідачу 30% від 310 488,60 грн, що разом з усією сумою ПДВ, загалом склало 155 244,30 грн;
- згідно рахунку-фактури №76/1733 від 30.09.2020 за вересень 2020 року виставлено до сплати загалом за всі приміщення (два об'єкти оренди) 312 041,04 грн та 62 408,21 грн ПДВ, з яких позивачем обраховано до сплати відповідачу 30% від 312 041,04 грн, що разом з усією сумою ПДВ, загалом склало 156 020,52 грн;
- згідно рахунку-фактури №76/1922 від 31.10.2020 за жовтень 2020 року виставлено до сплати загалом за всі приміщення (два об'єкти оренди) 315 161,45 грн та 63 032,29 грн ПДВ, з яких позивачем обраховано до сплати відповідачу 30% від 315 161,45 грн, що разом з усією сумою ПДВ, загалом склало 157 580,72 грн;
- згідно рахунку-фактури №76/2098 від 30.11.2020 за листопад 2020 року виставлено до сплати загалом за всі приміщення (два об'єкти оренди) 319 258,55 грн та 63 851,71 грн ПДВ, з яких позивачем обраховано до сплати відповідачу 30% від 319 258,55 грн, що разом з усією сумою ПДВ, загалом склало 159 629,27 грн;
- згідно рахунку-фактури №76/2300 від 31.12.2020 проведено коригування рахунку за листопад 2020 року в частині 10 днів оренди приміщення №4.2.59 загальною площею 69,7 кв м. та виставлено до сплати на користь позивача від'ємну суму -27 677,02 грн разом з ПДВ;
- згідно рахунку-фактури №76/2348 від 31.12.2020 за грудень 2020 року виставлено до сплати за приміщення №1.4.29, 1.4.50, 1.4.68, 1.4.69, 1.4.100 (один об'єкт оренди) 252 316,60 грн та 50 463,32 грн ПДВ, з яких позивачем обраховано до сплати відповідачу 30% від 252 316,60 грн, що разом з усією сумою ПДВ, загалом склало 126 158,30 грн;
- згідно рахунку-фактури №76/267 від 31.01.2021 за січень 2021 року виставлено до сплати за приміщення №1.4.29, 1.4.50, 1.4.68, 1.4.69, 1.4.100 (один об'єкт оренди) 255 596,72 грн та 51 119,34 грн ПДВ, з яких позивачем обраховано до сплати відповідачу 30% від 255 596,72грн, що разом з усією сумою ПДВ, загалом склало 127 798,36 грн;
- згідно рахунку-фактури №76/517 від 28.02.2021 за лютий 2021 року виставлено до сплати за приміщення №1.4.29, 1.4.50, 1.4.68, 1.4.69, 1.4.100 (один об'єкт оренди) 258 152,69 грн та 51 630,54 грн ПДВ, з яких позивачем обраховано до сплати відповідачу 30% від 258 152,69 грн, що разом з усією сумою ПДВ, загалом склало 129 076,35 грн;
- згідно рахунку-фактури №76/830 від 31.03.2021 за березень 2021 року виставлено до сплати за приміщення №1.4.29, 1.4.50, 1.4.68, 1.4.69, 1.4.100 (один об'єкт оренди) 262 541,28 грн та 52 508,26 грн ПДВ, з яких позивачем обраховано до сплати відповідачу 30% від 262 541,28 грн, що разом з усією сумою ПДВ, загалом склало 131 270,64 грн.
За доводами позивача вказані вище рахунки-фактури та відповідно оформлені акти приймання-здачі виконаних послуг згідно договору отримано відповідачем згідно реєстрів виданих/отриманих оригіналів документів, копії яких разом з копіями вказаних рахунків-фактур та актів приймання-здачі виконаних послуг додано до позовної заяви.
Як зауважив позивач, в порушення умов договору вказані вище рахунки в частині 30% орендної плати загалом на суму 1 131 246,37 грн відповідач не сплатив, в підтвердження чого позивачем надано копії: звіту по проводках за серпень 2020 року - лютий 2021 року та банківської виписки по рахунку.
Отже, посилаючись на те, що відповідач свої грошові зобов'язання за договором оренди не виконав, позивач просить суд стягнути з відповідача, зокрема, 1 131 246,37 грн основного боргу.
Не погодившись із вказаними вище обставинами та заявленими вимогами, ПрАТ “МАУ” зазначило, що воно є транспортним підприємством з перевезення пасажирів, а майно передано за договором у користування саме з метою здійснення діяльності з авіаційних пасажирських перевезень. В підтвердження вказаних обставин відповідачем надано копію ліцензії серії АГ №505921 від 27.06.2012 та сертифіката АО №000553 від 14.10.2019.
Водночас, враховуючи введення з 12.03.2020 по всій території України карантинних обмежень внаслідок поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, відповідач зазначив про те, що у вказаний період стосовно суб'єктів господарювання діяли заборони та обмеження, а кількість польотів повітряних суден значно скоротилась, як наслідок орендовані приміщення не могли використовуватись у повному обсязі через обмеженість та заборону виконання польотів.
З огляду на вказані вище обставини, у тому числі мету використання орендованого майна, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України “Про деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час карантину” №611 від 15.07.2020 (далі - Постанова №611), згідно якої орендна плата має нараховуватись у розмірі 50% від нарахованої за договором орендної плати, відповідач вважає, що він має право на зменшення орендної плати.
В розрізі наведеного вище відповідач зазначив, що він звертався до орендодавця з листами щодо перерахунку орендної плати, відповіді на які не отримав, тоді як позивач не є стороною договору, а тому не забезпечує нарахування орендної плати.
До відзиву на позов відповідачем додано копії адресованих орендодавцю та балансоутримувачу листів №01.3.1/10-52 від 20.03.2020, №01.3.1.-10/120 від 13.10.2020 з доказами їх надіслання.
Надалі, як зауважив відповідач, орендодавець листом №50.02.02-1510 від 05.04.2021 повідомив орендаря та балансоутримувача про необхідність застосування вимог постанови №611 та нарахування орендної плати у розмірі 50% від загальної суми орендного платежу. Копію вказаного листа додано до відзиву на позов.
Також до відзиву на позов відповідачем додано розрахунок заборгованості перед позивачем за період серпень 2020 - лютий 2021р.р.
З огляду на вказане вище, здійснивши власний розрахунок орендної плати за заявлені місяці, відповідач зазначив, що до сплати позивачу підлягало 499 987,87 грн, а тому просив суд позовні вимоги задовольнити частково та зменшити суму основного боргу на 50% і встановити його у розмірі 579 802,50 грн.
Не погодившись із відповідними запереченнями відповідача, позивач зазначив, що обмеження регулярних пасажирських перевезень було введено тимчасово - до червня 2020 року, а відповідачем не підтверджено обставин відсутності пасажирських перевезень.
До того ж, за доводами позивача, як згідно відомостей з ЄДР, так і згідно наданої відповідачем ліцензії ПрАТ “МАУ” здійснює декілька видів господарської діяльності, в тому числі і такий вид діяльності як вантажний авіаціний транспорт, тоді як звітами обсягів прямого та трансферного вантажу на прибуття/відправлення а/к МАУ за період з 01.08.2020 по 31.03.2021 підтверджується значна кількість авіаперевезень за вказаний період.
До відповіді на відзив позивачем додано копії звітів обсягів прямого та трансферного вантажу на прибуття/відправлення а/к МАУ за період з 01.08.2020 по 31.03.2021
Стосовно ж наданої відповідачем копії сертифіката експлуатанта, то такий документ, на переконання позивача, не можна оцінити без наданих до нього експлуатаційних специфікацій, що визначають право відповідача здійснювати комерційні повітряні перевезення, а тому відповідач хоч і підпадає під визначення «авіаційний транспорт», попри те не є підприємством, яке здійснює виключно пасажирські перевезення.
З огляду на вказане вище позивач зазначив, що положення Постанови №611 не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, як і не може бути підставою для зменшення орендного платежу на 50% лист орендодавця №50.02.02-1510 від 05.04.2021, оскільки зменшення орендної плати, що може бути здійснено лише з моменту внесення відповідних змін до договору шляхом укладення письмового договору та його нотаріального посвідчення у порядку, передбаченому приписами Цивільного та Господарського кодексів України.
Водночас, за доводами позивача, постанова Кабінету Міністрів України “Про деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час карантину” №611 від 15.07.2020 не містить ані умов щодо відсутності необхідності укладення додаткових угод про зміну орендної плати, ані можливості змінити орендну плату на підставі листів орендодавця.
Додатково, у тому числі і стосовно правових підстав для застосування Постанови №611, позивач зазначив, що при прийнятті Верховним Судом постанови від 26.08.2021 у справі №910/13397/20 не було враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України від 18.03.2015 у справі №3-19гс15 (№14/59/5022-941/2012 (18/18/5022-404/2012), від 29.03.2017 у справі №916/1689/15, а також у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №916/1578/15-г.
На переконання позивача, викладені у вказаних вище постановах висновки підтверджують позицію позивача про те, що постанова №611 дає право зацікавленій стороні ініцювати внесення відповідних змін до договору, а згідно норм Конституції України та рішення Конституційного Суду України від 28.10.2009 №28-рп/2009 положення постанови №611 не можуть змінювати або встановлювати інший, ніж передбачений законом порядок внесення змін до договору, як наслідок до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ЦК України, ГК України та Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, які мають вищу юридичну силу, ніж постанова №611.
Своєю чергою відповідач заперечив проти такої позиції позивач, оскільки:
- дія постанови №611 обмежена періодом карантину та не змінює розміру орендної плати, а лише надає пільгу орендарям, як наслідок підстави для внесення змін до договору оренди відсутні;
- у постановах суду, на які позивачем здійснено посилання, застосовно матеріальне право, яке діяло на момент спірних правововідносин, тоді як висновок про застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 26.08.2021 у справі №910/13397/20, стосувався аналізу змісту пункту 2 Постанови №611, а саме питань сплати орендної плати за державне та комунальне майно під час дії карантину.
Не погодившись із відповідними запереченнями відповідача, позивач зазначив, що відповідач як не зазначив жодного нормативного акту на заборону здійснення авіаційних перевезень пасажирів в аеропорту Бориспіль, так і не надав жодних доказів на підтвердження відповідних обставин обмеження у здійсненні авіаційних перевезень пасажирів у період з серпня 2020 року по березень 2021 року.
Стосовно ж зауважень відповідача про неможливість врахування правової позиції судів, на яку послався позивач, то останній вказав, що правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного договору оренди з 30.10.2013, а тому такі відносини регулюються законом, який діяв на момент укладення сторонами відповідного правочину.
Також, за доводами позивача, згідно ч. 2 ст. 632 ЦК України зміна ціни договору після його укладення можлива лише у випадках, встановлених договором та законом, тобто у даному разі - лише за взаємної згоди сторін та погодження балансоутримувача, тоді як наслідком надання згідно постанови №611 так званої «пільги» є зменшення розміру орендної плати.
Крім того помилковими вважає позивач посилання відповідача на можливість застосування до нього положень Постанови №611, як до розміщеного в аеропорту транспортного підприємства, оскільки у такій постанові чітко виокремлено орендарів, які знаходяться в аеропортах і до яких застосовується знижка, та до вказаної категорії не віднесено транспортні підприємства, тобто Постанова №611 не містить у положенні про транспортні підприємства такої конкретизації як «зокрема в аеропортах».
З'ясувавши обставини справи та дослідивши подані докази, заслухавши заключне слово представників сторін, суд дійшов таких висновків.
Приписами ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 283, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Об'єктом оренди можуть бути, зокрема, державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до приписів ч. ч. 1, 3, 5 ст. 762, ст. 629 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Договір є обов'язковим для виконання.
Під час розгляду даної справи сторони спору не заперечили обставин продовження правовідносин за договором оренди як між його сторонами, так і баласоутримувачем протягом завленого періоду - серпень-грудень 2020 року, січень-березень 2021 року.
З огляду вказаного вище, суд дійшов висновку, що підписання договору оренди відповідачем та користування ним в серпні-грудні 2020 року, січні-березні 2021 року орендованим майном в силу законодавчих приписів і договірних положень, зокрема пункту 3.6. договору оренди породжує для відповідача обов'язок по сплаті позивачу, як балансоутримувачу, 30% орендної плати, з урахуванням повної суми ПДВ, у передбачені договором строки, а саме до 15-го числа, включно, кожного із вказаних вище місяців.
В розрізі наведеного вище висновку суд вважає за необхідне зазначити, що:
- неможливість використання орендованого майна, тобто повна відсутність доступу до орендованих приміщень не є тотожною неможливості здійснювати звичайну господарську діяльність у таких приміщеннях з метою отримання прибутку в очікуваному розмірі;
- запровадження Кабінетом Міністрів України обмежувальних заходів під час карантину (у тому числі заборона роботи, яка передбачає приймання відвідувачів) само по собі не свідчить про принципову неможливість використання орендарем майна у розумінні частини 6 статті 762 ЦК України.
Стосовно ж розміру необхідної до внесення відповідачем у серпні-грудні 2020 року, січні-березні 2021 року орендної плати слід зазначити таке.
Згідно з ч. 7 ст. 193 ГК України, що кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Пунктом 14 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України установлено, що з моменту встановлення карантину, введеного постановою Кабінету Міністрів України “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” від 11.03.2020 №211 (із наступними змінами і доповненнями), і до його відміни (скасування) в установленому законом порядку, плата за користування нерухомим майном (його частиною) підлягає зменшенню за вимогою наймача, який здійснює підприємницьку діяльність з використанням цього майна, впродовж усього часу, коли майно не могло використовуватися в підприємницькій діяльності наймача в повному обсязі через запроваджені обмеження та (або) заборони.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2” (з подальшими змінами та доповненнями) з 12.03.2020 на усій території України запроваджено карантин, який неодноразово продовжувався відповідними постановами Кабінету Міністрів України Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 № 239, від 22.04.2020 № 291, від 11.05.2020 № 349, від 20.05.2020 № 392, від 17.06.2020 № 500, від 22.07.2020 № 641, від 26.08.2020 № 760, від 13.10.2020 № 956, від 09.12.2020 № 1236 та станом на момент розгляду даної справи не припинено.
Пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України №611 від 15.07.2020 “Про деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час карантину” передбачено, що на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2:
1) звільняються від орендної плати орендарі за переліком згідно з додатком 1;
2) нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном, розрахованої відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786, здійснюється у розмірі:
50 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 2;
25 відсотків суми нарахованої орендної плати для орендарів за переліком згідно з додатком 3.
Орендодавцям державного майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови починаючи з дати встановлення карантину.
Згідно пункту 1 додатку №2 до вказаної вище постанови №611 - "Перелік орендарів, для яких нарахування орендної плати за користування нерухомим державним майном здійснюється у розмірі 50 відсотків", до цього переліку включено, зокрема, орендарів, які використовують нерухоме державне майно для розміщення транспортних підприємств з перевезення пасажирів.
З огляду на вказане вище, враховуючи специфіку господарської діяльності відповідача та визначену пунктом 1.3. договору оренди мету передачі майна в користування - забезпечення діяльності з пасажирських перевезень, суд дійшов висновку, що відповідач має право на зниження орендної плати на 50 відсотків згідно пункту 1 додатку №2 до постанови Кабінету Міністрів України №611 від 15.07.2020 “Про деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час карантину” як орендар, який використовує нерухоме державне майно для розміщення транспортного підприємства з перевезення пасажирів.
В розрізі вказаного вище суд звертає увагу на те, що постанова Кабінету Міністрів України “Про деякі питання сплати орендної плати за державне майно під час дії карантину” №611 від 15.07.2020 не встановлює будь-якої процедури надання передбачених нею звільнень і знижок, у тому числі не передбачає необхідності отримання погоджень або укладення додаткових угод про внесення змін до договору оренди, а нарахування орендної плати орендарям у розмірах, передбачених пунктом 1 такої постанови, є державним регулюванням плати та виникає автоматично, в силу прямої норми закону і не потребує документального переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.12.2021 у справі №911/354/21, від 21.09.2021 у справі №910/13158/20 та від 26.08.2021 у справі №910/13397/20.
Зазначеним вище спростовуються доводи позивача про можливість зменшення заявленої ним до стягнення орендної плати виключно лише у разі внесення змін до договору оренди шляхом укладення додаткової угоди в частині зміни розміру орендної плати, а також про необхідність застосування норм ЦК України, ГК України та Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, які мають вищу юридичну силу, ніж постанова №611, позаяк положеннями відповідної постанови зміни до договорів оренди не вносяться, а лише тимчасово - на період дії карантину, здійснюється державне регулювання плати, зокрема шляхом її зменшення, що не є тотожним зміні розміру орендної плати, методика розрахунку та визначення якої залишилась незмінною.
Також, у тому числі з огляду зазначеного вище, судом визнаються неспроможними доводи позивача про те, що основною діяльністю відповідача є вантажні перевезення, а не виключно перевезення пасажирів, як того вимагає Постанова №611, а також те, що Постанова №611 не містить положення про те, що її дія поширюється саме транспортні підприємства з перевезення пасажирів «зокрема в аеропортах», позаяк:
- положення як самої Постанови №611, так і додатків до неї не містять жодних конкретизацій та або посилань на виключність здійснення орендарем такої господарської діяльності як пасажирські перевезення, як умови тримання знижки на орендну плату;
- наявність у додатку №2 до Постанови №611 такого зауваження як «зокрема в аеропортах» лише стосовно орендарів, які використовують майно для розміщення офісних приміщень, а також стосовно вітчизняних юридичних і фізичних осіб, що є суб'єктами малого підприємництва, фізичних осіб, які провадять виробничу діяльність безпосередньо на орендованих виробничих площах, жодним чином не нівелює презюмованого такою постановою права на отримання відповідної знижки інших орендарів, зокрема тих, які орендують державне нерухоме майно з метою розміщення транспортних підприємств з перевезення пасажирів, незлажено від того, де таке майно розміщено, оскільки визначальним є обставини використання з метою розміщення транспортних підприємств з перевезення пасажирів саме державного нерухомого майна, що у даному спорі підтверджено та не спростовано позивачем.
Суд звертає увагу на те, що згідно спірних у даній справі правовідносин у користування відповідачу, з метою здійснення діяльності з авіаційних пасажирських перевезень, передано саме нерухоме майно, що належить до державної власності, тоді як згідно наведених вище висновків право на зменшення орендної плати (або звільнення від її сплати) орендарі відповідної категорії отримують автоматично, за умови відповідності критеріям, прямо визначеним Постановою №611 та не залежно від того, чи припинили такі орендарі свою діяльність на орендованому майні внаслідок запровадження карантину.
Посилання ж позивача на постанови Верховного Суду України від 18.03.2015 у справі №3-19гс/15 (№14/59/5022-941/2012 (18/18/5022-404/2012), від 29.03.2017 у справі №916/1689/15, постанови Верховного Суду від 15.02.2018 у справі №916/1578/15-г судом не приймаються до уваги, оскільки обставини у вказаних справах, зважаючи на відмінний зміст спірних правовідносин та фактично встановлені обставини у цих справах, не є подібними із обставинами даної справи, а отже не є релевантними для її вирішення.
Водночас, суд звертає увагу на те, що згідно ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме у постановах Верховного Суду, тоді як саме по собі зауваження позивача на недоліки постанови Верховного Суду від 26.08.2021 у справі №910/13397/20 та неврахування судом певних правових позицій є неспроможними, оскільки рішення суду касаційної інстанції у відповідній справі набрало законної сили з моменту його прийняття, є остаточним і оскарженню не підлягає.
Посилання позивача на правову позицію, викладену в рішенні Конституційного Суду України від 28.10.2009 №28-рп/2009, судом відхиляються, оскільки викладені у такому рішенні висновки Конституційного Суду України не стосуються спірних у даній справі відносин та не впливають на вказані вище висновки суду щодо застосування норм права саме до спірних у даній справі правовідносин.
Отже, враховуючи встановлені судом вище обставини та зроблені судом висновки щодо необхідності зменшення відповідачу орендної плати на 50% згідно додатку 2 до Постанови №611, суд дійшов висновку, що належною до нарахування та сплати відповідачем на користь позивача, як балансоутримувача, є орендна плата в розмірі 30% орендного платежу, визначеного у розмірі 100% згідно умов договору із зменшенням такого платежу на 50%, з урахуванням 100% суми податку на додану вартість, нарахованого на відповідно зменшену суму орендного платежу, а саме:
- згідно рахунку-фактури №76/1489 від 31.08.2020 за серпень 2020 року - 77 622,15 грн з ПДВ;
- згідно рахунку-фактури №76/1733 від 30.09.2020 за вересень 2020 року - 78 010,26 грн з ПДВ;
- згідно рахунку-фактури №76/1922 від 31.10.2020 за жовтень 2020 року - 78 790,36 грн з ПДВ;
- згідно рахунку-фактури №76/2098 від 30.11.2020 за листопад 2020 року - 74 048,59 грн з ПДВ;
- згідно рахунку-фактури №76/2348 від 31.12.2020 за грудень 2020 року - 63 078,91 грн з ПДВ;
- згідно рахунку-фактури №76/267 від 31.01.2021 за січень 2021 року - 63 899,18 грн з ПДВ;
- згідно рахунку-фактури №76/517 від 28.02.2021 за лютий 2021 року - 64 538,04 грн з ПДВ;
- згідно рахунку-фактури №76/830 від 31.03.2021 за березень 2021 року - 65 635,07 грн з ПДВ, що загалом складає 565 622,56 грн.
В розрізі вказаного вище та визначення відповідно правильної суми 30% орендного платежу на користь позивача, як балансоутримувача, судом враховано, що здійснення позивачем коригування платежу за листопад 2020 року із відповідним виставленням рахунку на від'ємне значення (зменшення такого платежу) лише 31.12.2020 є безпідставним, оскільки частину приміщення №4.2.59 загальною площею 69,7 кв м. повернуто орендарем 20.11.2020 балансоутримувачу, який згідно умов договору передає орендарю рахунки на оплату, та відповідно був обізнаний про відсутність підстав для нарахування орендної плати за користування таким приміщенням з 21.11.2020, як наслідок арифметично правильним є обрахунок оренди за листопад 2020 року таким чином:
- 46 128,36 грн за 20 днів користування частиною приміщення №4.2.59 загальною площею 69,7 кв м., як 100% орендного платежу згідно умов договору, 50% якого згідно Постанови №611 складає 23 064,18 грн та ПДВ - 4 612,89 грн;
- 50% орендного платежу за користування приміщеннями №1.4.29, 1.4.50, 1.4.68, 1.4.69, 1.4.100 протягом 30 днів (250 066,01 грн) згідно Постанови №611, що складає 125 033,00 грн та відповідно ПДВ - 25 006,60 грн, як наслідок загальний платіж складає 148 097,18 грн та 29 619,44 грн ПДВ, належних до сплати позивачу 30% якого складає 44 429,15 грн та вся сума ПДВ, тобто загалом - 74 048,59 грн.
Поряд з тим, належних та допустимих доказів сплати відповідачем на рахунок позивача орендної плати за відповідно вказані вище місяці, у тому числі у відповідно розрахованому арифметично правильному розмірі - загалом 565 622,56 грн, суду не надано, тоді як проведені відповідачем платежі за попередні місяці, згідно наданих позивачем банківських виписок та бухгалтерської картки рахунку, судом не приймаються як докази оплати коштів за спірні у даній справі місяці, оскільки відповідні платежі містять призначення платежу щодо кожного із відповідно оплачених місяців, а здійснення перевірки та встановлення розміру орендної плати за попередні місяці і самостійне визначення судом порядку зарахування коштів із визначеним призначенням платежу виходить як за межі предмету та підстав відповідного позову, так і за межі повноваження суду під час розгляду даної справи.
Отже, з урахуванням вказаного вище, арифметично правильна сума орендної плати за період користування відповідачем держаним нерухомим майном в в серпні-грудні 2020 року, січні-березні 2021 року загалом складає 565 622,56 грн, а тому, враховуючи відсутність проведених відповідачем оплат, арифметично правильна сума боргу складає 565 622,56 грн.
Беручи до уваги наведене вище, оскільки станом на день прийняття рішення відповідач орендну плату позивачу не сплатив, а також враховуючи встановлений судом арифметично привальний розмір боргу, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 1 131 246,37 грн основного боргу підлягає задоволенню, як така що доведена позивачем належними доказами та не спростована у встановленому порядку відповідачем, частково у розмірі 565 622,56 грн.
У зв'язку з неналежним виконанням орендарем своїх грошових зобов'язань за договором оренди із внесення орендної плати балансоутримувачу та порушенням строків виконаня відповідного грошового обов'язку, позивач просить суд стягнути з відповідача:
- 58 541,42 грн пені, 13 520,60 грн 3% річних, 30 704,77 грн інфляційних втрат, нарахованих:
з 16.09.2020 по 21.05.2021 на 155 244,30 грн заборгованості за серпень 2020 року;
з 16.10.2020 по 21.05.2021 на 156 020,52 грн заборгованості за вересень 2020 року;
з 16.11.2020 по 21.05.2021 на 157 580,72 грн заборгованості за жовтень 2020 року;
з 16.12.2020 по 31.12.2020 на 159 629,27 грн заборгованості за листопад 2020 року;
з 16.01.2021 по 21.05.2021 на 148 097,18 грн заборгованості за листопад 2020 року;
з 16.01.2021 по 21.05.2021 на 126 158,30 грн заборгованості за грудень 2020 року;
з 16.02.2021 по 21.05.2021 на 127 798,36 грн заборгованості за січень 2021 року;
з 16.03.2021 по 21.05.2021 на 129 076,35 грн заборгованості за лютий 2021 року;
з 16.04.2021 по 21.05.2021 на 131 270,64 грн заборгованості за березень 2021 року;
- 209 994,90 грн 21% штрафу, нарахованого у порядку пункту 3.8. договору оренди на вказані вище суми боргу у кожному місяці за період з серпня 2020 року по лютий 2021 року.
Заперечуючи проти вказаних вище вимог, відповідач зазначив, що позивач не є стороною договору оренди, а тому такий правочин не може вважатися правочином, вчиненим у письмовій формі між ДП “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” та ПрАТ “МАУ”
щодо забезпечення орендної плати пенею та штрафом, а тому, на переконання відповідача, у позивача відсутні підстави для стягнення сум пені та штрафу.
Також, посилаючись на п. 3.3. договору оренди, відповідач зауважив на безпідставності нарахування інфляційних втрат на суми орендної плати, які вже відкориговані на на індекс інфляції. Тобто, на переконання відповідача, відбувається подвіне нарахування інфляції, що підтверджується викладеною у постанові Вищого господарського суду України від 06.04.2010 у справі №40/300 позицією.
Крім того, заперечуючи проти стягнення відповідно нарахованих позивачем сум, відповідач:
- з посиланням на ч. 4 ст. 612 ЦК України вказав на прострочення орендодавця, як кредитора, оскільки останній не привів нарахування орендної плати у відповідність з вимогами законодавства, а відповідач не був обізнаний із правильним розміром орендної плати, тоді як надані позивачем рахунки на оплату не можуть бути враховані, оскільки позивач не є стороною договору оренди та наділений повноваженнями зменшувати розмір орендної плати;
- з огляду на прострочення кредитора не відбулось прострочення боржника, що виключає стягнення пені, штрафу та процентів за час такого прострочення.
З огляду на вказане вище відповідач зазначив, що провів власні розрахунки заявлених до стягнення сум, а відповідний розрахунок додано до відзиву на позов.
Не погоджуючись із вказаними вище запереченнями відповідача, позивач наголосив на положеннях договору оренди, згідно яких він як балансоутримувач передає орендарю рахунки на оплату, а також має право на отримання як орендного платежу, так і передбачених договором штрафних санкцій.
Приписами ст. ст. 546, 549, 551, 611 ЦК України унормовано, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно пункту 3.7 договору оренди орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації та стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.
Приписами ст. ст. 598, 599, 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Враховуючи вказані вище законодавчі приписи та обставини необхідності зменшення відповідачу орендної плати на 50% та, відповідно, визначені правильні суми орендних платежів, суд дійшов висновку, що позивачем здійснено нарахування сум пені, 3% річних та інфляційних втрат на суми, по сплаті яких відповідач не вважався таким, що прострочив грошове зобов'язання, а тому здійснював обрахунок відповідно заявлених до стягнення сум в межах вказаних позивачем періодів, з урахуванням відповідно встановлених обставин справи:
з 16.09.2020 по 21.05.2021 на 77 622,15 грн заборгованості за серпень 2020 року;
з 16.10.2020 по 21.05.2021 на 78 010,26 грн заборгованості за вересень 2020 року;
з 16.11.2020 по 21.05.2021 на 78 790,36 грн заборгованості за жовтень 2020 року;
з 16.12.2020 по 31.12.2020 на 74 048,59 грн заборгованості за листопад 2020 року;
з 16.01.2021 по 21.05.2021 на 74 048,59 грн заборгованості за листопад 2020 року;
з 16.01.2021 по 21.05.2021 на 63 078,91 грн заборгованості за грудень 2020 року;
з 16.02.2021 по 21.05.2021 на 63 899,18 грн заборгованості за січень 2021 року;
з 16.03.2021 по 21.05.2021 на 64 538,04 грн заборгованості за лютий 2021 року;
з 16.04.2021 по 21.05.2021 на 65 635,07 грн заборгованості за березень 2021 року;
Оскільки арифметично правильний розмір пені, 3% річних, обрахований судом в межах заявлених позивачем періодів з урахуванням законодавчих приписів та обставин справи, складає 29 599,77 грн, 6 844,03 грн відповідно, вимоги позивавча про стягнення з відповідача 58 541,42 грн пені, 13 520,60 грн 3% річних підлягають частковому задоволенню, відповідно, у розмірі 29 599,77 грн та 6 844,03 грн.
Водночас, оскільки розмір заявлених до стягнення інфляційних втрат, обрахований судом з у рахуванням вказаного вище, складає 31 754,66 грн, а суд при прийнятті рішення не може виходити за межі позовних вимог, заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача 30 704,77 грн інфляційних втрат є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Заперечення ж відповідача щодо неможливості нарахування інфляційних втрат на суми орендної плати, яка вже відкоригована на індекс інфляції, судом визнаються безпідставними, оскільки право на нарахування інфляційних у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України виникає з моменту прострочення та триває до повного виконання грошового зобов'язання, тоді як згідно умов договору та Методики орендна плата за поточний місяць встановлюється шляхом коригування орендної плати за по передній місяць на індекс інфляції за наступний, а тому стягнення заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції у відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України та індексація поточної орендної плати у відповідності до умов договору та Методики не є тотожними поняттями.
В розрізі зазначеного вище суд звертає увагу на те, що згідно ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України орендна плата з урахуванням її індексації є істотною умовою договору оренди, тоді як сплата суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України є правовим наслідком прострочення боржником виконання грошового зобов'язання.
Посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Вищого господарського суду України від 06.04.2010 у справі №40/300, відхиляються судом оскільки обставини у вказаних справах не є релевантними для вирішення даної справи, а оцінка відповідно спірних правовідносин здійснюється судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням обставин конкретної справи.
Решта ж доводів відповідача стосовно прострочення кредитора із відповідним посиланням на ч. 4 ст. 612 ЦК України визнаються судом неспроможними, позаяк:
- відповідно до умов договору оренди момент виникнення обов'язку по сплаті орендної плати не ставиться в залежність безпосередньо від виставлення рахунку на оплату, а орендар не позбавлений права самостійно визначити суму орендної плати згідно умов договору і положень Методики та, проявляючи розумну обачність щодо власних договірних обов'язків, внести плату за користування майном;
- умовами договору оренди передбачено, що саме позивач як балансоутримувач надає відповідачу як орендарю рахунки на оплату.
Що ж до вимоги позивача про стягнення з відповідача 209 994,90 грн 21% штрафу, нарахованого у порядку пункту 3.8. договору оренди, слід зазначити таке.
З огляду на вказані вище судом приписи ст. ст. 546, 549, 551, 611 ЦК України неустойка, зокрема штраф може стягуватись виключно у випадку, коли основне зобов'язання прямо забезпечено відповідною неустойкою у чинному договорі, тобто таке забезпечення встановлено за згодою сторін чи законом, а також якщо договором чи законом встановлено розмір відповідної штрафної санкції.
Так, положеннями пункту 3.8. договору оренди, на який як на правову підставу стягнення штрафу посилається позивач, передбачено, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 21% від суми заборгованості.
Втім вказаний вище пункт договору оренди не встановлює безпосередньої відповідальності орендаря, тобто відповідача, у вигляді сплати штрафу за порушення останнім обов'язку по сплаті 30% орендної плати на користь позивача, як балансоутримувача, а тому, оскільки балансоутримувач не є стороною договору оренди, суд дійшов висновку, що відповідним договором не забезпечено таким видом неустойки як штраф виконання відповідачем зобов'язання перед позивачем.
Водночас суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що:
- господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань поділяється на встановлену законом і договірну, а необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір. Відповідну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 (провадження № 12-117гс19);
- умовами договору оренди позивача не визначено, як відповідну управнену сторону такого правочину в частині забезпечення зобов'язання відповідача зі сплати 30% орендної плати на рахунок балансоутримувача, тоді як саме лише визначення пунктом 3.7. договору права балансоутримувача на отримання 30% орендної плати з урахуванням пені не свідчить про поширення відповідних умов і на пункт 3.8. договору та визначення отримувачем штрафу балансоутримувача.
Доказів же укладення між позивачем та відповідачем у письмовій формі іншого правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання перед балансоутримувачем за договором оренди не надано, як і не доводено забезпечення виконання такого зобов'язання законом.
Отже, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до відповідача такої міри відповідальності, як сплата штрафу, у тому числі у розмірі 21% згідно п. 3.8. договору оренди, за прострочення сплати балансоутримувачу 30% орендної плати, як наслідок - про відмову у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 209 994,90 грн 21% штрафу.
Витрати позивача по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються судом на сторін, позивача та відповідача, пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Авіакомпанія “Міжнародні авіалінії України” (вул. Лисенка, 4, м. Київ, 01030, ідентифікаційний код 14348681) на користь Державного підприємства “Міжнародний аеропорт “Бориспіль” (08300, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Гора, вул. Бориспіль-7, ідентифікаційний код 20572069):
- 565 622 (п'ятсот шістдесят п'ять тисяч шістсот двадцять дві) грн 56 коп. основного боргу;
- 29 599 (двадцять дев'ять тисяч п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 77 коп. пені;
- 6 844 (шість тисяч вісімсот сорок чотири) грн 03 коп. 3% річних;
- 30 704 (тридцять тисяч сімсот чотири) грн 77 коп. інфляційних втрат;
- 9 507 (дев'ять тисяч п'ятсот сім) грн 32 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 12.10.2022.
Суддя В.А. Ярема