61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
іменем України
12.10.2022 Справа №910/18334/21
Господарський суд Донецької області у складі судді Аксьонової К.І. за участю секретаря судового засідання Парахотіна Ю.А., розглянувши матеріали справи
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», м. Київ
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєплон», м. Маріуполь, Донецька область
про стягнення заборгованості у розмірі 209259,99грн, пені у сумі 12476,14грн, 3% річних у сумі 3484,93грн та інфляційних втрат у сумі 9128,45грн, всього 234349,51грн
За участю:
від позивача: представник не з'явився
від відповідача: представник не з'явився
Позивач, Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», м. Київ, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєплон», м.Маріуполь, Донецька область, про стягнення заборгованості у розмірі 209259,99грн, пені у сумі 12476,14грн, 3% річних у сумі 3484,93грн та інфляційних втрат у сумі 9128,45грн, всього 234352,51грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором №532987 про постачання теплової енергії від 17.01.2019 в частині здійснення повної та своєчасної оплати за поставлену теплову енергію.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.11.2021 позовну заяву з доданими до неї матеріалами направлено за підсудністю до Господарського суду Донецької області.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2022 для розгляду даної справи визначено суддю Господарського суду Донецької області Аксьонову К.І.
Провадження у справі відкрито ухвалою Господарського суду Донецької області від 17.01.2022; розгляд справи вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання призначене на 15.02.2022 з подальшим оголошенням перерви в розгляді справи до 17.03.2022.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Згідно з наказом Господарського суду Донецької області «Про встановлення особливого режиму роботи Господарського суду Донецької області» №20 від 28.02.2022 встановлено особливий режим роботи суду в умовах воєнного стану та тимчасово до усунення обставин, які зумовили загрозу життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів та працівників суду, в умовах воєнної агресії проти України, обмежено доступ до приміщення суду.
Приймаючи до уваги неможливість забезпечити безпечне перебування суддів, працівників суду та відвідувачів в приміщенні суду, проведення судових засідань не вбачалось за можливе. Отже 17.03.2022 судове засідання у справі №910/18334/21 з огляду на запровадження на території України воєнного стану та ведення активних бойових дій на території міста Харкова та Харківської області не відбулось.
Указами Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, від 18.04.2022 №259/2022 від 17.05.2022 №341/2022, від 12.08.2022 №573/2022 продовжений строк дії воєнного стану в Україні. Наведені Укази Президента України затверджені Верховною Радою України відповідними законами.
Згідно з опублікованими Радою суддів України 02.03.2022 Рекомендаціями щодо роботи судів в умовах воєнного стану судам України рекомендовано оптимізувати роботу зі сторонами та враховувати те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу реалізувати свої процесуальні права через залучення до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя.
Враховуючи зазначене, а також небезпечну ситуацію, яка склалася у місті Харкові, Господарський суд Донецької області продовжує свою роботу, зокрема у дистанційному режимі.
Рішенням зборів суддів Господарського суду Донецької області від 13.06.2022, зберігаючи віддалений режим роботи, відновлено можливість доступу працівникам суду до приміщення суду у разі процесуальної необхідності.
З метою дотримання завдань та принципів господарського судочинства суд ухвалою від 22.08.2022 постановив призначити судове засідання у справі №910/18334/21 на 27.09.2022; на підставі приписів п.3 ч.2 ст.202 Господарського процесуального кодексу України з причини неможливості позивача взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції ухвалою суду від 27.09.2022 розгляд справи відкладено на 12.10.2022.
З метою повідомлення сторін про дату, час та місце судового засідання, враховуючи зупинення направлення поштової кореспонденції в Господарському суді Донецької області з 22.02.2022 у зв'язку з відсутністю фінансування на відправлення вихідної поштової кореспонденції, відповідальним працівником суду було здійснено направлення ухвали від 27.09.2022 на електронні адреси сторін та шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційній сторінці Господарського суду Донецької області веб-порталу «Судова влада України».
Отже судом виконані всі можливі дії з метою повідомлення всіх учасників справи про дату, час та місце судового засідання. В розумінні вимог ст. 120 Господарського процесуального кодексу України сторони є такими, що належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.
Представники учасників справи у судове засідання 12.10.2022 не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином; 03.10.2022 на адресу суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника позивача.
Зважаючи на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст. ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу по суті.
Враховуючи ненадання відповідачем відзиву, згідно з положеннями ст.178 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
17.01.2019 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Водоканал-Сервіс» (споживач) укладено договір №532987 про постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався виробити та поставити теплову енергію споживачу для потреб опалення, вентиляції та гарячого водопостачання, а споживач зобов'язався отримувати її та оплачувати відповідно до умов, викладених в цьому договорі (п. 1.1).
За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач 29.06.2021 змінив своє найменування з Товариства з обмеженою відповідальністю «Водоканал-Сервіс» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаєплон».
Умовами договору встановлено, що постачальник зобов'язується безперебійно постачати теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності із споживачем (додатки 3, 4) для потреб опалення - в період опалювального сезону; для гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними в додатку № 1 (п.2.2.1 договору).
Відповідно до п.2.3.1 договору споживач зобов'язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку № 1, не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку № 2.
Споживач зобов'язується забезпечувати, зокрема своєчасне надходження коштів на рахунок постачальника за спожиту теплову енергію (п.2.3.5 договору).
Положеннями п.3.3 договору передбачено, що споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі обумовленому чинним законодавством України.
Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.05.2019, а в частині зобов'язання споживача розрахуватися за спожиту теплову енергію, до повного виконання (п.4.1 договору). Керуючись ст. 631 ЦК України сторони домовились про те, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018 (п.4.2). Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії жодною із сторін не буде письмово заявлено про його припинення (п. 4.4 договору).
Виходячи з того, що матеріали справи не містять доказів звернення сторін договору протягом місяця після закінчення терміну дії договору з заявою про припинення дії договору, суд дійшов висновку, що на час виникнення спірних правовідносин договір був чинним.
Додатком №1 до договору сторони передбачили обсяги постачання теплової енергії.
Додатком № 2 до договору сторони узгодили тарифи та порядок розрахунків.
Згідно з п.8 додатку №2 до договору споживач щомісячно з 12 по 15 числа отримує в ЦОК за адресою: вул. Волоська, 42, оформлену постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кільцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання-передавання товарної продукції; облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює (підписує необхідні документи) і повертає один примірник акта приймання-передавання товарної продукції, акта звіряння постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.
Споживач на розрахунковий рахунок постачальника щомісячно, не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, забезпечує оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію на поточний рахунок постачальника (п.9 додатку №2 до договору).
У виконання умов договору №532987 про постачання теплової енергії у гарячій воді від 17.01.2019 позивачем за період з листопада 2020 по квітень 2021 поставлено, а відповідачем отримано теплову енергію у гарячій воді. На підтвердження постачання теплової енергії у гарячій воді, обсягу та її вартості позивач надає акти приймання-передавання товарної продукції підписані з боку позивача, а саме: за листопад від 30.11.2020 на суму 31685,30грн, за грудень 2020 від 31.12.2020 на суму 47648,30грн, за січень 2021 від 31.01.2021 на суму 62200,61грн, за лютий 2021 від 28.02.2021 на суму 56860,63грн, за березень 2021 від 31.03.2021 на суму 46503,68грн, за квітень 2021 від 30.04.2021 на суму 12009,77грн, всього на суму 256908,29грн.
Як вказує позивач, з урахуванням здійснення відповідачем часткової оплати вартості поставленої теплової енергії за договором №532987 від 17.01.2019 у сумі 47648,30грн, несплаченими залишились вартість на суму 209259,99грн.
Позивач зазначає про вжиття заходів досудового врегулювання спору шляхом направлення відповідачу платіжних документів для сплати заборгованості. Заборгованість відповідачем сплачена не була.
Підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення заборгованості у розмірі 209259,99грн, пеню у сумі 12476,14грн, 3% річних у сумі 3484,93грн та інфляційних втрат у сумі 9128,45грн, всього 234352,51грн стало порушення відповідачем прийнятих на себе зобов'язань в частині остаточної та своєчасної оплати за поставлену теплову енергію за період з листопада 2020 по квітень 2021.
Розглядаючи спір по суті позовних вимог, суд виходить з такого.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Відповідно до приписів ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладений між сторонами договір №532987 від 17.01.2019 є договором енергопостачання.
Відповідно до ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України «Про ринок електричної енергії».
Відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».
Комунальними послугами є послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами (п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України.
Як зазначалось, за наслідком постачання теплової енергії в гарячій воді позивачем було складено акти приймання-передавання товарної продукції, а саме: за листопад від 30.11.2020 на суму 31685,30грн, за грудень 2020 від 31.12.2020 на суму 47648,30грн, за січень 2021 від 31.01.2021 на суму 62200,61грн, за лютий 2021 від 28.02.2021 на суму 56860,63грн, за березень 2021 від 31.03.2021 на суму 46503,68грн, за квітень 2021 від 30.04.2021 на суму 12009,77грн, всього на суму 256908,29грн, підписані з боку позивача.
Відповідачем не отримано в ЦОК вказаних актів приймання-передавання товарної продукції у строки встановлені п.8 додатку №2 до договору. Разом з цим матеріали справи не містять заперечень відповідача щодо отримання вказаних актів та рахунків.
Судом також враховано, що факт належного виконання позивачем зобов'язань з постачання теплової енергії за договором №532987 від 17.01.2019 відповідачем не оспорюється.
Відсутність мотивованої відмови відповідача від підписання актів приймання-передавання товарної продукції зумовлює висновок суду про їх прийняття без зауважень та погодження.
За твердженням позивача відповідачем здійснена часткова оплата 29.01.2021 у сумі 47648,30грн, яка була зарахована в рахунок оплати за поставлену теплову енергію в грудні 2020. Доказів таких оплат позивачем до матеріалів справи не надано, разом з тим суд приймає ці посилання позивача до уваги як такі, що не є спірними.
Несплаченою як вказує позивач залишилась вартість послуг на суму 209259,99грн. Протилежне відповідачем не доведено.
Ухилення відповідача від оплати вартості поставленої теплової енергії у строк встановлений додатком №2 до договору №532987 від 17.01.2019 - не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, тобто, за поставлену теплову енергію у листопаді 2020 за актом від 30.11.2020 до 28.12.2020 включно (з урахуванням ст.254 Цивільного кодексу України), у грудні 2020 за актом від 31.12.2020 до 25.01.2021 включно, у січні 2021 за актом від 31.01.2021 до 25.02.2021 включно, у лютому 2021 за актом від 28.02.2021 до 25.03.2021 включно, у березні 2021 за актом від 31.03.2021 до 26.04.2021 включно (з урахуванням ст.254 Цивільного кодексу України), у квітні 2021 за актом від 30.04.2021 до 25.05.2021, у зв'язку з чим за вимогами ст.253 Цивільного кодексу України днями порушення строку оплати є 29.12.2020, 26.02.2021, 26.03.2021, 27.04.2021, 26.05.2021, відповідно, є порушенням зобов'язання (неналежним виконанням) в розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.
Внаслідок наведеного у відповідача виникла заборгованість за договором №532987 від 17.01.2019 у розмірі 209259,99грн.
З огляду на невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань з своєчасної та повної оплати за надані послуги з централізованого постачання гарячої води, судом встановлено, що відповідач згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України є боржником, який прострочив виконання зобов'язання.
З урахуванням наведеного та з огляду на відсутність доказів сплати відповідачем заборгованості у розмірі 209259,99грн, суд дійшов висновку про правомірність позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за договором №532987 від 17.01.2019 у розмірі 209259,99грн, отже позов в цій частині підлягає задоволенню.
Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення пені у сумі 12476,14грн за порушення строків оплати за поставлену теплову енергію за договором №532987 від 17.01.2019, суд виходить з такого.
Несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленої продукції є порушенням зобов'язання (неналежним виконанням) в розумінні ст.610 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.
Згідно з ч.2 ст.193, ч.1 ст.216 та ч.1 ст.218 Господарського кодексу України за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського кодексу України, іншими законами та договором.
Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217, ч.1 ст.230 Господарського кодексу України є штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня).
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Як встановлено ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч.2 ст.551 Цивільного кодексу якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Заявлену до стягнення пеню у сумі 12476,14грн позивачем нараховано на підставі п.3.3 договору №532987 від 17.01.2019, за умовами якого споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі обумовленому чинним законодавством України.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне невиконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне невиконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» визначено, що, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Таким чином, неустойка у вигляді пені є договірною санкцією, яка обов'язково має бути узгоджена сторонами, окрім випадків встановлення санкції певним нормативним актом.
Пунктом 3.3 договору №532987 від 17.01.2019, на який позивач посилається як на підставу нарахування пені, не визначено конкретний розмір пені, зі змісту позовної заяви не вбачається, яким законом встановлено розмір пені.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність нарахування пені за неналежне виконання грошових зобов'язань з мотивів відсутності передбачених укладеним сторонами договору умов щодо нарахування пені за порушення споживачем строку оплати вартості поставленої теплової енергії.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 12476,14грн задоволенню не підлягають.
Розглядаючи позов в частині стягнення з відповідача на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат у сумі 9128,45грн та 3% річних у сумі 3484,93грн за заявлені позивачем періоди прострочення, суд виходить з такого.
Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За наслідком перевірки періодів нарахування 3% річних судом встановлено, що позивачем неправильно визначені початкові дати виникнення прострочення виконання зобов'язань.
Здійснивши перерахунок 3% річних, суд встановив, що належним розміром 3% річних за правильні періоди є 2931,90грн. Отже заявлені позовні вимоги про стягнення 3% річних у сумі 3484,93грн підлягають задоволенню частково у розмірі 2931,90грн; решта вимог щодо стягнення 3% річних задоволенню не підлягає
За результатом проведеної перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат судом встановлено, що позивачем неправильно визначені початкові дати виникнення прострочення виконання зобов'язань. Крім того, методологія нарахування є неправильною, оскільки позивачем були враховані індекси інфляції за неповні місяці існування заборгованості.
Здійснюючи перевірку розрахунку інфляційних втрат за заявлений позивачем період, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 у справі №910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Водночас, суд наголошує на врахуванні індексів виключно за цілі місяці існування прострочення певної суми, оскільки зі змісту п.6 Методики, затвердженої Наказом Державного комітету статистики №265 від 27.07.2007 випливає, що мінімальний період застосування індексу є саме повний місяць, за який він розрахований, оскільки відсутні будь-які підстави стверджувати про знецінення коштів на відповідній коефіцієнт індексу за частину такого місяця. Означений висновок узгоджується із правовою позицією з цього приводу, сформульованою Верховним Судом у постанові №910/9938/17 від 10.10.2018.
Здійснивши розрахунок інфляційних втрат за повні місяці існування заборгованості, суд встановив, що інфляційні втрати складають 6236,06грн. Таким чином позов підлягає задоволенню в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 6236,06грн, в решті вимог щодо стягнення інфляційних втрат позов є таким, що задоволенню не підлягає.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог за приписами п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, до розподілу між сторонами учасниками справи заявлено не було.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєплон» (87526, Донецька область, м.Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, б.4, код ЄДРПОУ 37880620) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, б.5, код ЄДРПОУ 40538421) заборгованість у розмірі 209259,99грн, 3% річних у сумі 2931,90грн, інфляційні втрати у сумі 6236,06грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 3276,42грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В судовому засіданні 12.10.2022 складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 13.10.2022.
Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку, визначеному ст.257 Господарського процесуального кодексу України. До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається з урахуванням пп.17.5 пп.17 п.1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Суддя К.І. Аксьонова