Справа № 490/7301/21
нп 2/490/798/2022
Центральний районний суд м. Миколаєва
03 жовтня 2022 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді Шолох Л.М.,
при секретарі Марченку О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини, -
ОСОБА_1 звернулася до Центрального районного суду м. Миколаєва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Шевченківська районна у м. Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з нею.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2021 року визначено головуючого у справі суддю Шолох Л.М.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 24.09.2021 року справу прийнято до розгляду і відкрито загальне позовне провадження у справі.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 12.09.2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
У судове засідання сторони та третя особа у справі не з'явилися. Представник позивача просить розглядати справу без її з позивачем участі, проти заочного розгляду справи не заперечує, позовні вимоги підтримує. Представник третьої особи також подав до суду заяву з проханням справу розглядати без його участі. Відповідач до суду не з'явилася з невідомих суду причин.
Враховуючи думку позивача та його представника, які просять розглядати справу за їх з позивачем відсутності та не заперечують проти винесення заочного рішення, належним чином повідомлення відповідача про дату та час слухання справи, суд відповідно до частини першої статті 280 ЦПК України ухвалив провести розгляд справи у заочному порядку.
Дослідивши матеріали справи судом встановлено таке.
У період з 2015 року до серпня 2019 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 серпня 2019 року (справа № 761/37301/18).
Від цього шлюбу, ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження. Тобто на час розгляду справи судом, дитині виповнилося 8 років.
З матеріалів справи слідує, що після розлучення дитина проживає разом із матір'ю за адресою АДРЕСА_1 . За цією ж адресою зареєстровано місце проживання дитини.
Відповідно до висновку державної адміністрації Шевченківського району в місті Києві від 07 лютого 2022 року № 109/04/40-760, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір'ю ОСОБА_1 .
З матеріалів справи слідує, що батько дитини ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів на утримання дитини, участі в утриманні та вихованні дитини не приймає.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості позовних вимог, суд виходить із такого.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Наявними у справі доказами підтверджується, що позивач має самостійний дохід, місце для проживання за займається вихованням та утриманням сина, та може забезпечити дитині належні умови для проживання та її розвитку.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову та визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір'ю ОСОБА_1 . На думку суду це відповідатиме найкращим інтересам дитини.
Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України з відповідача на корить позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 908 грн 00 коп.
Керуючись статтями 12, 13, 79-81, 141, 259-265, 280, 281, 282 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити повністю.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908 грн 00 коп. судового збору.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте Центральним районним судом міста Миколаєва за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.
Інформація про сторони:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ;
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІНП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 .
Суддя Л.М. Шолох