Справа № 489/2111/22
Провадження № 2/489/1447/22
Іменем України
03 жовтня 2022 року м. Миколаїв
Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Костюченко Г.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (письмове провадження) цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини,
Представник позивачки звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , стягнення аліментів на утримання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), а також судових витрат та витрат на правову допомогу у розмірі 3500,00 грн. Мотивуючи свої вимоги тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 06 червня 2013 року. Від шлюбу мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сторони з травня 2022 р. проживають окремо, спільне господарство не ведуть у зв'язку з різними поглядами на життя, відсутністю взаєморозуміння, при яких продовження сімейних відносин є неможливим. Між позивачкою та відповідачем не досягнуто згоди з приводу матеріального утримання та виховання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
Від представника відповідача ОСОБА_3 - ОСОБА_5 надійшов відзив, в якому відповідач визнав позовні вимоги про розірвання шлюбу та стягнення аліментів у розмірі ј заробітку на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та не заперечує проти задоволення позовних вимог у цій частині, однак заперечує проти стягнення з нього витрат на правову допомогу в розмірі 3500,00 грн., вважає їх не обґрунтованими співмірності витрат позивача, зазначає, що розмір витрат не спів мірний із складністю справи та є завищеним, при цьому позивачем не було додано попереднього розрахунку суми витрат на правову допомогу, детального опису робіт, виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Крім того, оскільки він визнає позовні вимоги до початку розгляду справи по суті, вважає, що повинно бути вирішено питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого нею при поданні позову.
Ухвалою суду від 29.07.2022, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Від сторін клопотання про проведення розгляду справи з їх викликом в судове засідання не надійшло, тому суд провів розгляд справи за наявними у ній матеріалами.
Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
З'ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.
Шлюб між сторонами зареєстрований 06 червня 2013 року Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції, про що зроблено актовий запис 257 від 06 червня 2013 року.
Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Вище викладені вимоги законодавства регламентовані також ст. 112 Сімейного кодексу України.
Згідно із ст. 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Таке положення національного законодавства України відповідає ст. 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя (ст. 110 СК України). Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.
За змістом ч. 2 ст. 114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Приймаючи до уваги, що сторони припинили шлюбні відносини, спільного господарства не ведуть, проживають окремо, причини, що спонукають наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, позов підлягає задоволенню.
Статтею 16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року визначено, що чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
У відповідності з ст. 113 Сімейного Кодексу України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище. Оскільки позивач при реєстрації шлюбу змінила прізвище, вона має право залишити його після розірвання шлюбу.
Післяшлюбне прізвище позивачки визначити як « ОСОБА_6 ».
Щодо вимог позивачки про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, суд приходить до наступного.
Позивачка в своєму позові зазначає, що неповнолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні. Між нею та відповідачем не досягнуто згоди з приводу матеріального утримання та виховання неповнолітньої дитини, якому повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку.
Відповідно до ч. 1 ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно із ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За змістом ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Зазначене підтверджується п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів».
У відповідності з ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України №789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Частиною 2 ст. 182 Сімейного кодексу України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і він може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ст. 191 цього Кодексу, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Оцінюючи всі зібрані по справі докази, враховуючи інтереси дитини для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя, повного та всебічного розвитку, суд приходить до висновку, що вимога про стягнення аліментів підлягає задоволенню, шляхом стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що відповідає нормам Сімейного кодексу та не порушує права та інтереси дитини.
Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 3500,00 грн., суд приходить до наступного.
Положеннями ст.59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч.ч.3,4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 5 ст.137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч.6 ст.137 ЦПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
На підтвердження судових витрат суду надано: договір про надання правничої допомоги від 27 липня 2022 р., ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВЕ № 1058898 від 27.07.2022.
Однак, в порушення вимог ст. 137 ЦПК України, представником позивача та позивачем не надано квитанції про сплату за послуги адвоката, попереднього розрахунку суми витрат на правову допомогу, детального опису робіт, виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, тощо, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу не підлягає задоволенню.
У зв'язку із визнанням відповідачем позову до початку розгляду справи по суті, відповідно до частини 1 статті 142 ЦПК України з державного бюджету позивачу підлягає поверненню 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при зверненні до суду з позовом.
Інші 50 відсотків сплаченого позивачем судового збору, відповідно до статті 141 ЦПК України підлягають стягненню на його користь з відповідача.
Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 200, 206, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позов представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини- задовольнити частково.
Шлюб, зареєстрований 06 червня 2013 року Ленінським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції, про що зроблено актовий запис 257 від 06 червня 2013 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - розірвати.
Післяшлюбне прізвище позивачки визначити як « ОСОБА_6 ».
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 28 липня 2022 року до досягнення дитиною повноліття.
Повернути з Державного бюджету України ОСОБА_1 50 відсотків судового збору, сплаченого нею при поданні позову до суду за квитанцією № 38326430 від 27.07.2022, що складає 496,20 грн. (чотириста дев'яносто шість гривень 20 коп.).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 496,20 грн. (чотириста дев'яносто шість гривень 20 коп.).
В задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користьОСОБА_1 , витрат на правничу допомогу - відмовити.
Допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста Миколаєва або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua або за веб-адресою Судової влади України: https://court.gov.ua/fair/.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , РНКОПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , РНКОПП НОМЕР_3 .
Суддя Ленінського районного
суду міста Миколаєва Г.С. Костюченко
Повний текст судового рішення складено «03» жовтня 2022 року.