П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 жовтня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/6415/20
Головуючий в 1 інстанції: Левчук О.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів,-
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі ВЧ) та просив:
- скасувати незаконний наказ командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №262 від 29.05.2017 року «Про призначення службового розслідування щодо неприбуття вчасно з лікувального закладу солдата ОСОБА_1 », як неправомірний і незаконний, з порушенням норм права і законодавства;
- визнати процедуру проведення, результати і висновки акта службового розслідування від 31.05.2017 року, призначеного згідно наказу командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №262 від 29.05.2017 року «Про призначення службового розслідування щодо неприбуття вчасно з лікувального закладу солдата ОСОБА_1 » неправомірними і незаконними, з порушенням норм права і законодавства;
- скасувати акт службового розслідування від 31.05.2017 року, призначеного згідно наказу командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №262 від 29.05.2017 року «Про призначення службового розслідування щодо неприбуття вчасно з лікувального закладу солдата ОСОБА_1 », який складний з порушенням правових процедур, з порушенням норм права і законодавства та є неправомірним і незаконним;
- визнати протиправними та незаконними дії командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 щодо накладання дисциплінарного стягнення у вигляді догани на старшого солдата ОСОБА_1 згідно з наказом командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №269 від 31.05.2017 року;
- визнати протиправними та не законними дії командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 щодо позбавлення старшого солдата ОСОБА_1 згідно з наказом командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №269 від 31.05.2017 року грошового забезпечення премії за травень місяць 2017 року у повному обсязі;
- з'ясувати, встановити та визнати причини не виходу старшого солдата ОСОБА_1 на службу у період з 26 травня 2017 року по 31 травня 2017 року поважними під час перебування на стаціонарному лікуванні у цивільному закладі відповідно до даних виписного епікризу № 6049/643 від 31.05.2017 року КЗ «Кам'янська МЛ № 7 «ДОР»;
- скасувати незаконний наказ командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №269 від 31.05.2017 року «Про підсумки службового розслідування щодо неприбуття вчасно з лікувального закладу солдата ОСОБА_1 »;
- визнати протиправними і незаконними дії командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 щодо невиплати грошового забезпечення - премії за травень 2017 року старшому солдату ОСОБА_1 згідно з наказом командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №54 від 30.06.2017 року;
- скасувати незаконний наказ командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №54 від 30.06.2017 року про невиплату грошового забезпечення - премії за травень 2017 року старшому солдату ОСОБА_1 ;
- з'ясувати причини і встановити вину ВЧ щодо неправомірної невиплати грошового забезпечення - премії за травень 2017 року старшому солдату ОСОБА_1 згідно з наказом командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №54 від 03.06.2017 року;
- зобов'язати ВЧ нарахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення - премію за травень місяць 2017 року і включити до розрахунку 6 днів (служби) перебування ОСОБА_1 у військовому медичному закладі у період з 19 травня 2017 року по 25 травня 2017 року та 6 днів (служби) перебування у цивільному медичному закладі у період з 26 травня 2017 року по 31 травня 2017 року і виплатити грошове забезпечення за весь період, протягом якого ОСОБА_1 мав право на нього;
- стягнути з ВЧ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час неправомірної затримки виплати грошового забезпечення - премії за травень 2017 року при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку;
- визнати протиправними і незаконними дії командира ВЧ щодо не нарахування і не виплати грошового забезпечення за листопад місць 2017 року старшому солдату ОСОБА_1 ;
- з'ясувати причини і встановити вину ВЧ щодо неправомірної не виплати грошового забезпечення за листопад місяць 2017 року старшому солдату ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ВЧ нарахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення за листопад місяць 2017 року і виплатити грошове забезпечення за весь період, протягом якого ОСОБА_1 мав право на нього;
- стягнути з ВЧ на окристь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошового забезпечення за листопад 2017 року при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку;
- визнати протиправними дії командира ВЧ щодо не нарахування і не сплати грошового забезпечення за період з 01 грудня 2017 року по 10 грудня 2017 року (включно) у вигляді премії та щомісячної додаткової грошової винагороди;
- з'ясувати причини і встановити вину ВЧ щодо неправомірної не виплати грошового забезпечення за період з 01 грудня 2017 року по 10 грудня 2017 року (включно) у вигляді премії та щомісячної додаткової грошової винагороди старшому солдату ОСОБА_1 ;
- зобов'язати ВЧ нарахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 грудня 2017 року по 10 грудня 2017 року (включно) у вигляді премії та щомісячної додаткової грошової винагороди і виплатити грошове забезпечення за весь період, протягом якого ОСОБА_1 мав право на нього;
- стягнути з ВЧ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати частини грошового забезпечення, а саме премії і щомісячної грошової винагороди за період з 01 грудня 2017 року по 10 грудня 2017 року (включно) при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку;
- визнати протиправними і незаконними дії ВЧ щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017 рік при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 листопада 2019 року;
- з'ясувати причини і встановити вину ВЧ щодо неправомірного не нарахування та не виплати старшому солдату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017 рік при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 листопада 2019 року;
- зобов'язати ВЧ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 листопада 2019 року;
- стягнути з ВЧ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017 рік при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 листопада 2019 року;
- визнати протиправними і незаконними дії ВЧ щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2019 рік при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 листопада 2019 року;
- з'ясувати причини і встановити вину ВЧ щодо неправомірного не нарахування та не виплати старшому солдату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 листопада 2019 року;
- зобов'язати ВЧ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 листопада 2019 року;
- стягнути з ВЧ на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2019 рік при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 листопада 2019 року;
- стягнути з ВЧ на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 100000 грн., заподіяної протиправними діями та бездіяльністю.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року позов задоволено частково. Суд визнав протиправною бездіяльність ВЧ щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017 рік та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 листопада 2019 року. Також, суд зобов'язав ВЧ нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 13 листопада 2019 року. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з частковим порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову повністю.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її задоволення в частині з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ та є учасником бойових дій.
Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що 19.05.2017 року старший солдат ОСОБА_1 був направлений на лікування до військового шпиталю в м.Дніпро. 26.05.2017 року старший солдат ОСОБА_1 був виписаний та повинен був з'явитися на службу до Військової частини польова пошта НОМЕР_2 27.05.2017 року.
29 травня 2017 року на ім'я командира військової частини був поданий рапорт, яким повідомлено, що старший солдат ОСОБА_1 вчасно не прибув до військової частини з лікування.
29 травня 2017 року командиром Військової частини польова пошта НОМЕР_2 видано наказ №262 про проведення службового розслідування щодо неприбуття вчасно з лікувального закладу солдата ОСОБА_1
31 травня 2017 року складено акт службового розслідування, яким запропоновано за порушення вимог статей 11, 14, 17, 127, 128 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 1, 4 Дисциплінарного статут Збройних Сил України, особисту недисциплінованість, що виразилось в нез'явленні з лікувального закладу на службу старшого солдата ОСОБА_1 притягнути до дисциплінарної відповідальності, передбаченої Дисциплінарним статутом Збройних сил України та за вчинення військового адміністративного правопорушення передбаченого п.4 ст.172-11 КупАП (нез'явлення з лікувального закладу на службу тривалістю до десяти діб в умовах особливого періоду) скласти на старшого солдата ОСОБА_1 протокол за військове адміністративне правопорушення; у відповідності до підпункту 31.6 пункту 31 наказу Міністра оборони України від 11.06.2008 року № 260 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення» за нез'явлення з лікувального закладу на службу страшого солдата ОСОБА_1 позбавити премії за травень 2017 року.
31 травня 20117 року командиром Військової частини польова пошта НОМЕР_2 видано наказ №269, яким за відсутність на службі, порушення вимог статей 11, 14, 17, 127, 128 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 1, 4 Дисциплінарного статут Збройних Сил України на старшого солдата ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення догана та позбавлено премії за травень 2017 року.
03 червня 2017 року командиром Військової частини польова пошта НОМЕР_2 видано наказ №54, зокрема щодо не встановлення премії за травень 2017 року ОСОБА_1
13 листопада 2019 року наказом командира ВЧ № НОМЕР_3 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення.
Вказані обставини у сукупності і стали підставою для звернення з даним позовом до суду.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що наказ від 29 травня 2017 року №262 про проведення службового розслідування щодо неприбуття вчасно з лікувального закладу солдата ОСОБА_1 прийнято відповідно до приписів Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а тому посилання позивача на його протиправність є необґрунтованим.
Також суд зазначив, що станом на час проведення службового розслідування були відсутні належні та допустимі докази на підтвердження поважності причин неприбуття позивача вчасно з лікувального закладу.
Доводи позивача з приводу порушення порядку проведення службового розслідування, суд вважав необґрунтованими, оскільки порядок призначення і проведення службового розслідування відповідає Інструкції про порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженій наказом Міністра оборони України від 15.03.2004 № 82 (чинній на момент виникнення спірних правовідносин). При цьому, надання усних чи письмових пояснень є правом особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, а не обов'язком осіб, які проводять службове розслідування.
Також суд не прийняв до уваги посилання позивача на те, що особа, яка проводила службове розслідування, немає юридичного фаху та досвіду правової роботи, оскільки приписами п.1.5 Інструкції №82 чітко визначено, що службове розслідування може бути проведено особисто командиром (начальником) чи доручено іншій посадовій особі. При цьому, наказом №262 від 29.05.2017 року проведення службового розслідування доручено безпосередньо заступнику начальника роботи вогневої підтримки з морально-психологічного забезпечення.
Крім того, суд вважав необґрунтованими посилання позивача на те, що акт службового розслідування від 31.05.2017 року складений з порушенням правових процедур та підлягає скасуванню, оскільки акт не є рішенням суб'єкта владних повноважень, складання акту - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію результатів проведення службового розслідування та є предметом оцінки в якості доказу вчинення дисциплінарного проступку при розгляді питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Суд дійшов висновку, що відповідач, приймаючи накази від 29 травня 2017 року №262 та від 31 травня 2017 року №269 діяв на підставі Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та у межах своїх повноважень.
В той же час, суд зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до ВЧ із заявою щодо нарахування та сплати грошового забезпечення за листопад 2017 року та період з 01 грудня 2017 року по 10 грудня 2017 року. При цьому, згідно картки особового рахунку за 2020 рік ОСОБА_1 нараховано та сплачено відповідне грошове забезпечення, що також підтверджується випискою по картковому рахунку (а.с. 236, 140 т.1).
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позивач при звільненні з військової служби мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017 року та у 2019 році додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а ВЧ допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 листопада 2019 року.
Суд вказав, що оскільки права позивача в частині виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017 та 2019 роки, після вирішення спору на користь позивача не порушені, так як виплата не проведена, відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.
Крім того, судом наголошено, що позивачем не зазначено жодних обґрунтованих обставин на підтвердження заподіяння відповідачем моральної шкоди та не доведено факту заподіяння йому моральних та фізичних страждань, а отже не підтверджено наявність причинного зв'язку між заявленою моральною шкодою з не виплатою грошової компенсації.
Колегія суддів частково не погоджується з вказаними висновками з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи, а саме прохальної частини апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині позовних вимог, в задоволенні яких було відмовлено, а тому з врахуванням наведеного, колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.
Стосовно позовних вимог про стягнення з ВЧ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати грошового забезпечення за листопад 2017 року при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку; стягнення з ВЧ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати частини грошового забезпечення, а саме премії і щомісячної грошової винагороди за період з 01 грудня 2017 року по 10 грудня 2017 року (включно) при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку; стягнення з ВЧ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 листопада 2019 року; стягнення з ВЧ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 листопада 2019 року, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 суд роз'яснив, що «в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 2371 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Колегія суддів вважає, що метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати (та інших виплат) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Колегія суддів звертає увагу на те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, що передбачені статею 117 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої цією статтею.
Отже, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати (грошового забезпечення або інших виплат, що передбачені трудовим законодавством) у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України повинен стягнути на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.
Так, приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції зазначав, що позивач при звільненні з військової служби мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним у 2017 та 2019 роках додаткову відпустку як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», а ВЧ допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 цієї грошової компенсації, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 листопада 2019 року.
Наведені висновки суду першої інстанції в межах даної справи не оскаржуються ВЧ, тобто не є спірними, в зв'язку з чим, колегія суддів не надає їм правової оцінки, водночас, вважає їх доконаними, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для задоволення вимог позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки за 2017 та 2019 роки, тобто за період з листопада 2019 року по дату набрання рішенням суду апеляційної інстанції законної сили.
Стосовно стягнення середнього заробітку за весь час затримки грошового забезпечення за листопад 2017 року та період з 01 грудня 2017 року по 10 грудня 2017 року колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників
Згідно до ч.2 ст.159 КАС України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Так, відповідачем у відзиві на позов (т.1 а.с.226) зазначено, що згідно картки особового рахунку за 2020 рік, недоотримане грошове забезпечення за листопад та грудень 2017 року ОСОБА_1 нараховано та сплачено в повному обсязі у липні 2020 року, що, з огляду на обставину звільнення позивача зі служби 13 листопада 2019 року, свідчить про наявність підстав для стягнення передбаченої законом компенсації за затримку в період з листопада 2019 року по липень 2020 року.
Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 р. №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
В контексті даного спору подією, з якою пов'язана відповідна виплата, є звільнення позивача зі служби 13 листопада 2019 року, з огляду на що останніми двома календарними місяцями роботи, що передують місяцю, в якому відбувається вказана подія, є вересень та жовтень 2019 року.
Так, матеріали справи (т.3 а.с.178) містять довідку від 07 жовтня 2021 року №103513181531КП, видану ВЧ, з якої вбачаєьбся, що загальне грошове забезпечення позивача за вересень та жовтень 2019 року (61 день) складає 21043,5 грн., а середньоденний заробіток - 344,97 грн..
Таким чином, враховуючи, що період затримки виплати грошового забезпечення (до загальної суми якої входили несвоєчасно виплачене грошове забезпечення за листопад 2017 року та період з 01 грудня 2017 року по 10 грудня 2017 року, а також не виплачена взагалі грошова компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки за 2017 та 2019 роки) складає 1064 дні (з 14 листопада 2019 року по 12 жовтня 2022 року), колегія суддів приходить до висновку, що сума належна до стягнення в якості середнього заробітку за весь час затримки грошового забезпечення формально складає 367048,08 грн..
Водночас, встановлений ст.117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. При цьому, у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права.
Слід враховувати, що якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими в постанові від 26 червня 2019 року, справа № 761/9584/15-ц.
У вказаній справі касаційний суд з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві дійшов висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Верховний Суд України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16 дійшов висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, який має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Водночас Верховний Суд України зауважив, що разом із тим при розгляді даної справи необхідно взяти до уваги і такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Велика Палата Верховного Суду погодилась з таким висновком у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Таким чином, враховуючи все вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про належність застосування принципу пропорційності в даних спірних правовідносинах під час встановлення суми до стягнення з відповідача на користь позивача (як штрафної санкції за несвоєчасний розрахунок) у вигляді середнього заробітку за весь час затримки, яка (сума) з урахуванням принципу пропорційності повинна бути визначена у розмірі 5000, 00 грн.
При цьому, колегія суддів враховувала позицію Великої Палати Верховного Суду, зроблену у вищевказаній постанові від 26 червня 2019 року, справа № 761/9584/15-ц, у якій позивач вважаючи, що відповідач, порушуючи трудове законодавство, не оплатив роботу у вихідні дні у подвійному розмірі, не надав інших днів відпочинку та під час звільнення з роботи позивача не виплатив йому відповідної компенсації, просив стягнути з відповідача компенсацію за роботу у вихідні дні в розмірі 3443,96 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати (індексацію) у зв'язку з порушенням відповідачем строків її виплати в сумі 1932,06 грн, а також середній заробіток за час затримки розрахунку відповідача при звільненні позивача у сумі 440529,65 грн.. Приймаючи вказану постанову, ВП ВС було зменшено стягнутий з відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з 451148 грн 27 коп. до 11000 грн..
Стосовно позовних вимог, за якими ОСОБА_1 просив визнати протиправними і незаконними дії командира ВЧ щодо не нарахування і невиплати грошового забезпечення за листопад місць 2017 року старшому солдату ОСОБА_1 ; зобов'язати ВЧ нарахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення за листопад місяць 2017 року і виплатити грошове забезпечення за весь період, протягом якого ОСОБА_1 мав право на нього; визнати протиправними дії командира ВЧ щодо не нарахування і несплати грошового забезпечення за період з 01 грудня 2017 року по 10 грудня 2017 року (включно) у вигляді премії та щомісячної додаткової грошової винагороди; зобов'язати ВЧ нарахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 01 грудня 2017 року по 10 грудня 2017 року (включно) у вигляді премії та щомісячної додаткової грошової винагороди і виплатити грошове забезпечення за весь період, протягом якого ОСОБА_1 мав право на нього, коллегія суддів зазначає, що вказані вимоги повинні бути залишені без задоволення з огляду на таке.
Так, обгрунтовуючи вказані вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що під час звернення до волонтерської організації 13 квітня 2020 року йому стало відомо порушення своїх прав і інтересів відповідно до змісту відповіді адвоката за вих. № 13/37 К від 13.04.2020 року, зокрема щодо правопорушень невиплати командуванням ВЧ грошового забезпечення під час проходження військової служби та про те, що командування ВЧ ввело його в оману на предмет того, що нібито «не положено» (за формулюванням позивача) грошове забезпечення з підстав тривалого терміну перебування на лікуванні у листопаді місяці 2017 року.
Позивач зазначав, що з вини командування ВЧ виникла заборгованність по ненарахованому і несплаченому грошовому забезпеченню за листопад місяць 2017 року та за період з 01 грудня 2017 року по 10 грудня 2017 року (включно).
Також, в позові (а.с.49 т.1) було зазначено, що 13 липня 2020 року (тобто після звернення з даним позовом до суду) на банківський картковий рахунок позивача надійшли кошти від відповідача у сумі 7484,57 гривень з призначенним платежем «за перерахування коштів для виплати грошового забезпечення звільненим за липень 2020 року». Позивач зазначав, що можна припустити, що означений платіж це сплата відповідачем грошового забезпечення за листопад місяць 2017 току, але цей факт має бути встановлений судом під час розгляду адміністративної справи.
Наведені обставини щодо сплати грошового забезпечення за листопад та грудень 2017 року підтверджені також і ВЧ у відзиві на позов, що, на думку колегії суддів, фактично свідчить про визнання обгрунтованості в цій частині позову відповідачем та вищевказану суму, яка була сплачена позивачу.
Поряд з цим, подаючи апеляційну скаргу та обгрунтовуючи вказані вимоги в ній, апелянт лише висловив незгоду з відповідними висновками суду та вказував, що судом першої інстанції не було зазначено жодних математичних знаків, кількісних показників позовних вимог та не було досліджено, як обставин затримки виплати його грошового забезпечення, так і факту чи є грошова сума у розмірі 7484,57 гривень, перерахована відповідачем, грошовим забезпеченням за листопад-грудень 2017 року.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що згідно положень ч.1 та 5 ст.160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
В позовній заяві зазначаються, зокрема, зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.5 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Згідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
З аналізу наведеного вбачається, що першочерговий та пріоритетний обов'язок щодо не лише доведення, а й взагалі чіткого викладення обставин порушення прав та інтересів позивача, покладається саме на вказаного учасника процесу, якому опонує відповідач (суб'єкт владних повноважень), і вказані дійові особи доводять суду обгрунтованість своїх вимог та заперечень.
Вказані висновки узгоджуються з ч.1 ст.11 КАС України, за якою розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Водночас, звертаючись як з позовом до суду першої інстанції, так і з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 фактично лише зазначав про порушення його прав та не згоду з рішенням суду першої інстанції (при його оскарженні) у відповідній частині без належного, розумного обгрунтування та фактично делегував адміністративному суду, зокрема, суду апеляційної інстанції, свої право та обов'язок доказувати наявність порушення його прав та інтересів, що не передбачено чинним процесуальним законодавством та з урахуванням повноважень суду апеляційної інстанції, які є відмінними він суду першої інстанції, свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Стосовно стягнення моральної шкоди колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частин першої-другої статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 Цивільного кодексу України).
Як роз'яснено у п.п.3, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.
Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Як було зазначено вище, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.
Подібні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №818/1429/17.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що позивачем не було надано жодних доказів, які б обґрунтовували факт наявності втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, зокрема, втрати нормальних життєвих зв'язків, додаткових зусиль спрямованих на організацію свого життя або інших негативних явищ, та як наслідок підтверджували наявність моральної шкоди, що в свою чергу свідчить про неналежність її підтвердження. Позивачем не доведено, що порушення його прав, які частково мали місце, призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
Стосовно позовних вимог, щодо яких позивач просив з'ясувати, встановити та визнати причини не виходу старшого солдата ОСОБА_1 на службу у період з 26 травня 2017 року по 31 травня 2017 року поважними під час перебування на стаціонарному лікуванні у цивільному закладі відповідно до даних виписного епікризу № 6049/643 від 31.05.2017 року КЗ «Кам'янська МЛ № 7 «ДОР»; з'ясувати причини і встановити вину ВЧ щодо неправомірної невиплати грошового забезпечення премії за травень 2017 року старшому солдату ОСОБА_1 згідно з наказом командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №54 від 03.06.2017 року; з'ясувати причини і встановити вину ВЧ щодо неправомірної невиплати грошового забезпечення за листопад місяць 2017 року старшому солдату ОСОБА_1 ; з'ясувати причини і встановити вину ВЧ щодо неправомірної невиплати грошового забезпечення за період з 01 грудня 2017 року по 10 грудня 2017 року (включно) у вигляді премії та щомісячної додаткової грошової винагороди старшому солдату ОСОБА_1 ; з'ясувати причини і встановити вину ВЧ щодо неправомірного не нарахування та не виплати старшому солдату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 листопада 2019 року; з'ясувати причини і встановити вину ВЧ щодо неправомірного не нарахування та не виплати старшому солдату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 листопада 2019 року, колегія суддів зазначає, зазначає, що провадження по ним повинно бути закрито з огляду на таке.
Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Згідно з частиною 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в частині 2 статті 19 КАС України, а саме справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об'єднання, саморегульованої організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених пунктами 9, 10 частини першої цієї статті.
З наведеного вбачається, що КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб'єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.
Водночас, згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На думку колегії суддів, вказані положення КАС України належні до застосування в разі, якщо заявлені позивачем до адміністративного суду вимоги не підлягають судовому розгляду, як такі.
Питання тлумачення поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, неодноразово було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду, якою було викладено висновок, що поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Вказану правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладено, зокрема в постановах від 22 березня 2018 року у справі №9901/135/18, від 10 травня 2018 року у справі №800/227/17, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 16 січня 2020 року у справі №9901/342/19, від 05 листопада 2020 року у справі №9901/147/20, від 18 листопада 2021 року у справі № 9901/302/21.
З наведеного можна дійти висновку, що саме оскарження протиправної (на думку позивача) невиплати грошового забезпечення, не нарахування та не виплати старшому солдату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки і є належним способом захисту права особи, щодо якої вчинено вказані дії, натомість пред'явлення позовних вимог у вищезазначеній формі (щодо «встановлення», «з'ясування») не є належним способом захисту права.
Отже, враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про неможливість пред'явлення до суду вищевказаних вимог, оскільки з огляду на викладені вище приписи законодавчих норм такі дії не є діями суб'єкта владних повноважень в розумінні приписів пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України і відповідно розгляд таких вимог не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, що не відповідає завданням адміністративного судочинства.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Згідно до ч.1 ст.319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Стосовно позовних вимог, за якими позивач просив: скасувати незаконний наказ командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №262 від 29.05.2017 року «Про призначення службового розслідування щодо неприбуття вчасно з лікувального закладу солдата ОСОБА_1 », як неправомірний і незаконний з порушенням норм права і законодавства; визнати процедуру проведення, результати і висновки акта службового розслідування від 31.05.2017 року призначеного згідно наказу командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 № 262 від 29.05.2017 року «Про призначення службового розслідування щодо неприбуття вчасно з лікувального закладу солдата ОСОБА_1 » неправомірними і незаконними з порушенням норм права і законодавства; скасувати акт службового розслідування від 31.05.2017 року призначеного згідно наказу командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 № 262 від 29.05.2017 року «Про призначення службового розслідування щодо неприбуття вчасно з лікувального закладу солдата ОСОБА_1 », який складний з порушенням правових процедур, з порушенням норм права і законодавства та є неправомірним і незаконним; визнати протиправними та незаконними дії командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 щодо накладання дисциплінарного стягнення у вигляді догани на старшого солдата ОСОБА_1 згідно з наказом командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №269 від 31.05.2017 року; визнати протиправними та не законними дії командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 щодо позбавлення старшого солдата ОСОБА_1 згідно з наказом командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 № 269 від 31.05.2017 року грошового забезпечення премії за травень місяць 2017 року у повному обсязі; скасувати незаконний наказ командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 № 269 від 31.05.2017 року «Про підсумки службового розслідування щодо неприбуття вчасно з лікувального закладу солдата ОСОБА_1 »; визнати протиправними і незаконними дії командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 щодо невиплати грошового забезпечення премії за травень 2017 року старшому солдату ОСОБА_1 згідно з наказом командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №54 від 30.06.2017 року; скасувати незаконний наказ командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №54 від 30.06.2017 року про невиплату грошового забезпечення премії за травень 2017 року старшому солдату ОСОБА_1 ; зобов'язати ВЧ нарахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення премію за травень місяць 2017 року і включити до розрахунку 6 днів (служби) перебування ОСОБА_1 у військовому медичному закладі у період з 19 травня 2017 року по 25 травня 2017 року та 6 днів (служби) перебування у цивільному медичному закладі у період з 26 травня 2017 року по 31 травня 2017 року і виплатити грошову забезпечення за весь період, протягом якого ОСОБА_1 мав право на нього, коллегія суддів зазначає, що вказані вимоги повинні бути залишені без розгляду з огляду на пропуск строку звернення до суду.
Так, згідно з частиною першою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).
Колегія суддів зазначає, що інститут строків в адміністративному судочинстві сприяє досягненню юридичної визначеності в адміністративно-процесуальних відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Водночас строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за захистом своїх прав і законних інтересів.
Вказані висновки неодноразово були застосовані Верховним Судом у справах цієї категорії, зокрема у постановах від 17 липня 2019 року у справі №821/2004/17 та від 20 травня 2020 року у справі №826/14598/16.
Слід також зазначити, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Наведені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 16 грудня 2021 року справа № 320/1855/21.
Так, в заяві про поновлення строку звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів від 19 листопада 2020 року ОСОБА_1 зазначав, що лише 13 листопада 2020 року ним було отримано від Одеського окружного адміністративного суду письмові докази відповідача, а саме: завірену копію наказу командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 від 31.05.2017 року №269 та завірену копію наказу командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 від 03.06.2017 року №54.
Позивач наголосив про факт ознайомлення зі змістами вищезазначених наказів командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 станом на момент їх отримання 13 листопада 2020 року, з яких і дізнався по весь об'єм, мотиви та незаконні підстави порушення прав, свобод та інтересів відповідачем і оскаржив їх у Одеському окружному адміністративному суді.
Разом з тим, в контексті дотримання позивачем строків звернення до суду з позовом, колегія суддів не приймає до уваги вказані посилання та зазначає, що звертаючись з позовом до суду ОСОБА_1 зазначав, що 02 червня 2017 року він прибув у розташування військової частини в зону проведення АТО смт.Нікольське Донецької області. Надав до медичної служби військової частини виписний епікріз №2873 від 25.05.2017 року Окружного військового госпіталю (в/ч НОМЕР_4 ) м.Дніпра та випісний епікріз № 6049/643 від 31.05.2017 року КЗ "Кам'янська МЛ №7 "ДОР". Згодом начальник штабу військової частини заявив проте, що відносно позивача запроваджено службове розслідування щодо самовільного залишення військової частини на підставі не своєчасного повернення на службу без поважних причин з військового госпіталю.
Пізніше, 05 червні 2017 року його повідомили про те, що командир своїм наказом наклав дісциплінарне стягнення у вигляді позбавлення позивача грошового забезпечення за травень 2017 року на підставі рішення місцевого суду (смт.Нікольське Донецької області), яким його притягнуто до адміністративної відповідальності за нез'явлення без поважних причин з лікувального закладу на військову службу тривалістю до десяти діб в умовах особливого періоду за п.4 ст.172-11 КУ пАП.
Також, ОСОБА_1 в позові зазначив, що 13 квітня 2020 року він надав рекомендованим листом ПАТ "Укрпошта" на і'мя Командира ВЧ заяву про надання інформації щодо законих підстав ненарахування і несплати грошового забезпечення за листопад місяць 2017 року та за період з 01 грудня по 10 грудня 2017 року, однак, відповіді немає від командування ВЧ до сьогодні.
Крім цього, будо зазначено, що 14 квітня 2020 року він спілкувався за телефоним звязком з військовослужбовцем фінансові служби ВЧ ОСОБА_2 , якій доповів про факт не нарахування та не сплати грошового забезпечення за вказані періоди часу, на що йому порадили надати заяву на і'мя командира ВЧ про нарахування і сплату коштів. Позивач так і зробив та надійслав заяву поштовим відправленням "Нова Пошта" на ім'я вказаної особи. 19 квітня 2020 року позивач зателефонував ОСОБА_2 і дізнався проте, що вона отримала поштове відправлення і передала командирові.
Отже, враховуючи все вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що про порушення своїх прав, свобод та інтересів щодо проведення службового розслідування та не виплату грошового забезпечення за травень 2017 року позивач дізнався або повинен був дізнатись не пізніше червня 2017 року, водночас до суду з даним позовом (в цій частині) ОСОБА_1 звернувся 13 липня 2020 року (позов з додатками відправлено поштою), що свідчить про суттевий пропуск місячного строку звернення до суду за захистом своїх прав, свобод та інтересів та є підставою для залишення вказаних позовних вимог без розгляду.
Додатково, в контексті строків звернення до суду щодо не сплати позивачу грошового забезпечення за травень 2017 року (позбавлення премії) та вчинені ВЧ дій з приводу цього, колегія суддів зазначає таке.
Так, звертаючись з даним позовом, ОСОБА_1 посилався на рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України.
Разом з тим, колегія суддів вважає безпідставним посилання позивача на вказане рішення та зазначає, що Верховний Суд в постанові від 28 вересня 2022 року справа №420/358/22 вказав на таке: « 37. Доводи касаційної скарги про те, що вказаний спір є спором щодо оплати праці та до спірних правовідносин повинні застосовуватись положення статті 233 КЗпП України є помилковими, оскільки заявлені позивачем позовні вимоги щодо передчасного виключення його зі списків особового складу та внесення змін до наказу є спором щодо проходження публічної служби, а тому до спірних відносин застосовуються положення КАС України, якими встановлено спеціальні строки звернення до адміністративного суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби. Обґрунтування заявлених позивачем позовних вимог несвоєчасним розрахунком при звільненні та ненадання згоди на виключення зі списків особового складу не змінює предмету спору та не переводить спір пов'язаний з питаннями звільнення з публічної служби, у спір про нарахування та виплату невиплаченої частини грошового забезпечення, про що обґрунтовано зазначив суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі.
38. З огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах статті 233 КЗпП України.
39. З цих же підстав, Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій рішень Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013, №9-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України.».
Так, положеннями статті 49 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» передбачено, що на солдатів (матросів) (крім військовослужбовців строкової військової служби) можуть бути накладені такі стягнення:
а) зауваження;
б) догана;
в) сувора догана;
г) попередження про неповну службову відповідність;
д) призначення поза чергою в наряд на роботу - до 5 нарядів;
є) позбавлення військового звання старший солдат (старший матрос);
ж) звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.
Також, відповідно до п.31.6. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом МО України від 11.06.2008 року №260, командир військової частини позбавляє військовослужбовців премії повністю, зокрема, за невихід на службу без поважних причин.
З матеріалів справи вбачається, що наказом №269 від 31 травня 2017 року командиром військової частини польова пошта НОМЕР_2 за відсутність на службі, порушення вимог статей 11, 14, 17, 127, 128 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 1, 4 Дисциплінарного статут Збройних Сил України на старшого солдата ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення догана та позбавлено премії за травень 2017 року.
З аналізу наведеного вбачається, що спірне питання щодо позбавлення премії за травень 2017 року в даному спорі обумовлено невиходом позивача на службу без поважних причин після виписки з військового госпіталю, в зв'язку з чим його також було притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом винесення наказу №269 від 31 травня 2017 року про накладення догани і вказаний наказ та встановлені в ньому обставини ні в судовому, ні в адміністративному (тобто, керівником військової частини вищого рівня) порядку скасований не був.
Вказані обставини свідчать, що спірні правовідносини щодо грошового забезпечення за травень 2017 року (позбавлення премії) та вчинені ВЧ дії з приводу цього, склались не не в межах «спору щодо оплати праці», а в контексті «спору щодо проходження публічної служби», в зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку про належність застосування місячного строку звернення до суду з вказаними позовними вимогами, який (строк) передбачено ч.5 ст.122 КАС України.
Додатково колегія суддів зазначає, що оскільки позовні вимоги ОСОБА_1 щодо виплати грошового забезпечення за травень 2017 року (позбавлення премії) було залишено без розгляду, та, відповідно, не досліджувались по суті, то в задоволенні позовних вимог про стягнення з ВЧ на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час неправомірної затримки виплати грошового забезпечення - премії за травень 2017 року при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку слід відмовити.
Отже, при розгляді справи судом першої інстанції частково неправильно надана оцінка фактичним обставинам справи та допущено порушення норм матеріального та процесуального права, тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, закриття провадження, а також залишення без розгляду відповідних позовних вимог.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року скасувати.
Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017 рік та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 13 листопада 2019 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2017 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 13 листопада 2019 року.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_6 ) середній заробіток за весь час затримки виплати грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 та 2019 роки та за весь час затримки виплати грошового забезпечення за листопад 2017 року та період з 01 грудня 2017 року по 10 грудня 2017 року, у сумі 5000, 00 грн..
Провадження в частині позовних вимог, в яких позивач просив: з'ясувати, встановити та визнати причини не виходу старшого солдата ОСОБА_1 на службу у період з 26 травня 2017 року по 31 травня 2017 року поважними під час перебування на стаціонарному лікуванні у цивільному закладі відповідно до даних виписного епікризу №6049/643 від 31.05.2017 року КЗ «Кам'янська МЛ № 7 «ДОР»; з'ясувати причини і встановити вину ВЧ щодо неправомірної невиплати грошового забезпечення премії за травень 2017 року старшому солдату ОСОБА_1 згідно з наказом командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №54 від 03.06.2017 року; з'ясувати причини і встановити вину ВЧ щодо неправомірної невиплати грошового забезпечення за листопад місяць 2017 року старшому солдату ОСОБА_1 ; з'ясувати причини і встановити вину ВЧ щодо неправомірної невиплати грошового забезпечення за період з 01 грудня 2017 року по 10 грудня 2017 року (включно) у вигляді премії та щомісячної додаткової грошової винагороди старшому солдату ОСОБА_1 ; з'ясувати причини і встановити вину ВЧ щодо неправомірного не нарахування та не виплати старшому солдату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 рік при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 листопада 2019 року; з'ясувати причини і встановити вину ВЧ щодо неправомірного не нарахування та не виплати старшому солдату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 рік при звільненні з військової служби, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 13 листопада 2019 року - закрити.
Позовні вимоги, за якими ОСОБА_1 просив: скасувати незаконний наказ командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №262 від 29.05.2017 року «Про призначення службового розслідування щодо неприбуття вчасно з лікувального закладу солдата ОСОБА_1 », як неправомірний і незаконний з порушенням норм права і законодавства; визнати процедуру проведення, результати і висновки акта службового розслідування від 31.05.2017 року, призначеного згідно наказу командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 № 262 від 29.05.2017 року «Про призначення службового розслідування щодо неприбуття вчасно з лікувального закладу солдата ОСОБА_1 », неправомірними і незаконними з порушенням норм права і законодавства; скасувати акт службового розслідування від 31.05.2017 року призначеного згідно наказу командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №262 від 29.05.2017 року «Про призначення службового розслідування щодо неприбуття вчасно з лікувального закладу солдата ОСОБА_1 », який складний з порушенням правових процедур, з порушенням норм права і законодавства та є неправомірним і незаконним; визнати протиправними та незаконними дії командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 щодо накладання дисциплінарного стягнення у вигляді догани на старшого солдата ОСОБА_1 згідно з наказом командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №269 від 31.05.2017 року; визнати протиправними та не законними дії командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 щодо позбавлення старшого солдата ОСОБА_1 згідно з наказом командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №269 від 31.05.2017 року грошового забезпечення - премії за травень місяць 2017 року у повному обсязі; скасувати незаконний наказ командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №269 від 31.05.2017 року «Про підсумки службового розслідування щодо неприбуття вчасно з лікувального закладу солдата ОСОБА_1 »; визнати протиправними і незаконними дії командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 щодо невиплати грошового забезпечення - премії за травень 2017 року старшому солдату ОСОБА_1 згідно з наказом командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №54 від 03.06.2017 року; скасувати незаконний наказ командира Військової частини-польова пошта НОМЕР_2 №54 від 03.06.2017 року про невиплату грошового забезпечення - премії за травень 2017 року старшому солдату ОСОБА_1 ; зобов'язати ВЧ нарахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення - премію за травень місяць 2017 року і включити до розрахунку 6 днів (служби) перебування ОСОБА_1 у військовому медичному закладі у період з 19 травня 2017 року по 25 травня 2017 року та 6 днів (служби) перебування у цивільному медичному закладі у період з 26 травня 2017 року по 31 травня 2017 року і виплатити грошову забезпечення за весь період, протягом якого ОСОБА_1 мав право на нього - залишити без розгляду.
В решті позову відмовити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Федусик А.Г.
Судді Бойко А.В. Шевчук О.А.