П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 жовтня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/15246/21
Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Коваля М.П.,
- Зуєвої Л.Є.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виплатити середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні,
25 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати йому при звільненні з військової служби всіх належних грошових сум;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.03.2020 року по 28.07.2021 року відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що на виконання рішення суду №420/4445/20 Військовою частиною НОМЕР_1 28.07.2021 року йому сплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 25 202,28 грн. Позивач зазначив, що несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення, на яку він мав право відповідно до закону, має наслідком застосування до спірних правовідносин ст. 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що індексація була виплачена не в день фактичного звільнення через специфічний порядок фінансування всіх військових частин, які не є розпорядниками бюджетних коштів. Несвоєчасний розрахунок з позивачем відбувся не з вини військової частини НОМЕР_1 . На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу та усіх видів забезпечення з 02.03.2020 року, військовою частиною НОМЕР_1 були проведені усі необхідні розрахунки при звільненні відповідно до наказу командира № 44 від 02.03.2020.
Заявлена позивачем вимога щодо виплати середнього заробітку за затримку виплат не може бути задоволена, так як даний вид відповідальності до відповідача може бути застосований лише частково, в процентному співвідношенні до відповідальності за несвоєчасну виплату інших сум, які належали позивачу до виплати на день звільнення, що відповідає висновкам постанови Верховного Суду від 30.11.2020 року по справі №480/3105/19.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби всіх належних грошових сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.03.2020 року по 28.07.2021 року з урахуванням висновків суду.
В задоволені іншої частини позовних вимог відмолено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що несвоєчасна виплата позивачу індексація сталася не з вини відповідача. Крім того, апелянтом зазначено, що суд першої інстанції взагалі не розрахував суму середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені, яка підлягає стягненню на користь позивача, із урахуванням принципу пропорційності та співмірності. По якій самій формулі відповідач має здійснити нарахування позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні судом першої інстанції не зазначено.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , з якої виключений 02.03.2020 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.12.2020 року у справі №420/4445/20 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка виразилася у порушенні вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 при нарахуванні індексації ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 06 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Базовим місяцем при нарахуванні індексації ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 06 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року вважати січень 2008 року. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 06 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2021 року, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15 грудня 2020 року - скасовано. Прийнято по справі нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірними дії військової частини НОМЕР_1 по встановленню базового місяця - січень 2016 року при проведенні індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 06 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу індексації грошового забезпечення позивача за період з 06 квітня 2016 року по 28 лютого2018 року із застосуванням базового місяця - жовтень 2014 року, з урахуванням виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
28 липня 2021 року на виконання зазначеного рішення відповідачем виплачена індексація грошового забезпечення ОСОБА_1 у розмірі 25 202,28 грн.
Позивач вважає, що відповідач повинен виплатити йому середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.03.2020 року по 28.07.2021 року, а оскільки відповідачем така виплата проведена не була позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не проведено остаточний розрахунок при звільненні ОСОБА_1 , що призвело до порушення конституційного права позивача на соціальний захист, а тому відповідач повинен нести відповідальність відповідно до ст.117 КЗпП України.
Судова колегія частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо.
Разом з тим, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16.
Вищевказане спростовує доводи апелянта щодо помилкового застосування судом першої інстанції норм КЗпП України.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Судова колегія звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця. Відшкодування ж передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Викладене спростовує доводи апеляційної скарги, що положення ст. 117 КЗпП не можуть розповсюджуватись на спірні правовідносини, як такі, що виникли в результаті виконання судових рішень про присудження виплати недоплаченого грошового забезпечення.
З матеріалів справи вбачається, що 28 липня 2021 року, Військова частина НОМЕР_3 виплатила суму недоплаченої індексації 25 202,28 грн, тобто відповідачем проведено фактичний розрахунок із позивачем поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд першої інстанції зробив правильний висновок що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної допомоги.
Разом з тим, судом першої інстанції помилково не розраховано суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Апелянтом вірно зазначено, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, повинна бути визначена з урахуванням розміру простроченої заборгованості, періоду затримки, співмірності тощо.
Дійсно, ВП ВС у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц наголосила, що визначений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми, а отже визначення чіткої суми стягнення є обов'язковим в даному випадку.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Водночас формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
У цій справі Верховний Суд зазначив, що синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави суду зробити висновки, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Відтак, аналіз правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. Цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
При вирішенні питання правильності обраного способу зменшення заробітку, колегія суддів враховує, що на виконання ухвали П'ятого апеляційного адміністративного суду, військовою частиною НОМЕР_3 надана довідка про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 перед звільненням від 15.09.2022 № 110, з якої вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача, за останні два місяці перед звільненням, складає 700,80 грн (21 023,90*2/60).
Затримка у виплаті спірної грошової суми становить 524 календарні дні, отже, розмір середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 367 219,20 грн (524 дні *700,80 грн).
Невиплачена індексація грошового забезпечення за період з 2016 року по 2018 рік станом на день звільнення зі служби, 02.03.2020 складає 25 202,28 грн.
Отже, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 6,86 % (25202,28/367219,20*100%)
Таким чином, сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 6,86 % розраховується наступним чином: 700,80 грн (середньоденний заробіток позивача) х 6,86 % х 524 (дні затримки розрахунку) та дорівнює - 25 191,24 грн.
Відтак, враховуючи вказані Великою Палатою Верховного Суду критерії розміру простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, колегія суддів дійшла висновку, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути стягнутий з відповідача на користь позивача у розмірі 25 191,24 грн.
Наведена формула розрахунку середнього заробітку з урахуванням принципу співмірності є актуальною та застосовною Верховним Судом, зокрема в постанові по справі № 380/6837/20 від 29 липня 2022 року.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Колегія суддів наголошує, що оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об'єктивного дослідження справи, однак не зобов'язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою.
Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частинні зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.03.2020 року по 28.07.2021 року з урахуванням висновків суду. з ухваленням постанови про зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 25 191,24 грн.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 30 серпня 2021 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року скасувати в частинні зобов'язання Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 02.03.2020 року по 28.07.2021 року з урахуванням висновків суду.
Прийняти в цій частині постанову, якою зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 02 березня 2020 року по 28 липня 2021 у розмірі 25 191,24 грн (двадцять п'ять тисяч сто дев'яносто одна гривня двадцять чотири копійки).
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2021 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В. Вербицька
Суддя: М.П. Коваль
Суддя: Л.Є. Зуєва