12 жовтня 2022 р. Справа № 520/8457/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2021, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/8457/21
за позовом ОСОБА_1
до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Харківського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо відмови зарахувати навчання у військовому навчальному закладі - Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою до стажу військової служби;
- зобов'язати посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 зарахувати строк навчання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у військовому навчальному закладі - Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою в період з 15.08.1996 р. до 19.06.1999 р. до стажу військової служби та внести відповідні зміни до особової справи ОСОБА_1 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21 липня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судовим розглядом встановлено, що відповідно до витягу з наказу начальника Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою №4 від 15 серпня 1996 року (а.с.9) ОСОБА_1 зараховано до Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою та призначено ліцеїстом 1 роти.
Згідно з наказом начальника Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою №40 від 19 червня 1999 року «Про випуск ліцеїстів 1-ї роти у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою» (а.с.10) вручено атестат та нагрудний знак ОСОБА_1 , що підтверджується наявною в матеріалах справи копією атестату про повну загальну середню освіту серії НОМЕР_1 від 19 червня 1999 року (а.с.11).
Відповідний запис про навчання у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою міститься у послужному списку ОСОБА_1 (а.с.8).
Листом від 20.04.2021 № 12/3947 ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомив позивача, що період навчання в Донецькому військовому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою з 15.08.1996 до 19.06.1999 до вислуги років (для встановлення щомісячної грошової надбавки, тривалості щорічної відпустки, призначення пенсії тощо) не зараховується (а.с.13).
Вважаючи, що відповідачем протиправно відмовлено у зарахуванні строку навчання у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою в період з 15.08.1996 до 19.06.1999 до стажу військової служби, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, оскільки ліцей, у якому навчався позивач, не є військовим навчальним закладом у розумінні Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу", внаслідок чого навчання у такому учбовому закладі не можна вважати проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у ст.2 цього Закону, а тому строк його навчання не може бути зараховано у загальний строк військової служби.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Статтею 2 Закону № 2232-ХІІ визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.
Відповідно до ст. 24 Закону №2232-XII (в редакції від 25.03.1992) початком перебування на військовій службі вважався, зокрема, й день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.
При цьому, у ст. 2 Закону № 2232-XII встановлено такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин; військова служба жінок за контрактом на посадах солдатів і матросів, сержантів і старшин, прапорщиків і мічманів та офіцерського складу; військова служба за контрактом прапорщиків і мічманів; військова служба за контрактом курсантів (слухачів) військово-навчальних закладів і студентів кафедр військової підготовки (факультетів військової підготовки, відділень військової підготовки) вищих цивільних навчальних закладів; військова служба за контрактом офіцерського складу.
Водночас, такого виду як навчання у військових ліцеях вказаний перелік не містить.
За приписами ч.1 ст.25 Закону (в редакції на час навчання позивача) громадяни, які навчаються у військово-навчальних закладах, перебувають на військовій службі і не мають звань прапорщиків чи мічманів та офіцерського складу, є курсантами, а ті, що мають такі звання, - слухачами. Навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону №2232-XII громадяни України, які виявили бажання вступити до вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, можуть проходити попередню підготовку в загальноосвітніх навчальних закладах, військових ліцеях, ліцеях з посиленою військово-фізичною підготовкою, у військових оркестрах, навчальних закладах громадських організацій, на підготовчих курсах при вищих військових навчальних закладах або військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів.
Аналіз вказаної норми Закону свідчить, що навчання у військовому ліцеї є лише підготовкою до вступу у вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів.
Так, відповідно до положень Закону України "Про загальну середню освіту" від 13.05.99 № 651-XIV, ліцей - навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням та допрофесійною підготовкою (може надавати освітні послуги II ступеня, починаючи з 8 класу).
Так, на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 490 від 19 серпня 1992 року на базі Донецького вищого військово-політичного училища інженерних військ і військ зв'язку ім. Єпішева створений Донецький ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою.
Крім того, вказаною постановою затверджено перелік вищих навчальних закладів, в яких здійснюватиметься військова підготовка студентів, до якого жодний із створених ліцеїв, в тому числі і Донецький ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, в якому навчався позивач, не включений.
Отже, цей ліцей не є військовим навчальним закладом в розумінні Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" та навчання у такому ліцеї не можна вважати одним із видів військової служби, перелічених у статті 2 вказаного Закону, а тому строк навчання позивача у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою не може бути зараховано у загальний строк військової служби.
З вищевказаного слідує, що період навчання позивача з 15.08.1996 р. до 19.06.1999 р у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою є лише підготовкою ОСОБА_1 до вступу на навчання у військовому навчальному закладі і не може вважатися безпосередньо військовою службою. Про вказане свідчить також виданий позивачу за результатами навчання атестат про повну загальну середню освіту. Крім того, згідно з витягом з наказу начальника Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою №4 від 15 серпня 1996 року (а.с.9) ОСОБА_1 зараховано до Донецького ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою та призначено "ліцеїстом", а не курсантом чи слухачем.
Також, за змістом Закону №2232-ХІІ, необхідною умовою прийняття на військову службу є, зокрема, досягнення громадянином України відповідного віку.
Так, за правилами ст. 15 ч. 1 Закону №2232-ХІІ (у редакції на час навчання) для статусу військовослужбовця необхідно досягнення 18-річного віку.
Крім того, за правилами ст. 20 цього Закону на військову службу у добровільному порядку приймаються особи, які відповідають вимогам військової служби, зокрема: громадяни віком від 17 до 21 року, в тому числі ті, котрі досягли 17-річного віку в рік зарахування на навчання, а також військовослужбовці та військовозобов'язані віком від 18 до 23 років, які не мають військових звань офіцерського складу і виявили бажання вчитися у військово-навчальних закладах, - на військову службу курсантів військово-навчальних закладів; курсанти військово-навчальних закладів і офіцери запасу - на військову службу офіцерського складу.
У той же час, як вбачається із матеріалів справи, позивачу станом на момент його зарахування до військового ліцею було лише 15 років, тобто він був неповнолітньою особою, яка в силу Закону не могла бути призваною на військову службу.
Також відповідно до частини третьої статті 2 Закону №2232-ХІІ в редакції, чинній протягом періоду навчання позивача в ліцеї, громадяни України, які призвані або добровільно вступили на військову службу, приймають Військову присягу на вірність народу України і тільки після цього можуть бути направлені на навчання чи для інших військових потреб за межі України.
В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач приймав Військову присягу під час навчання Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що ліцей, у якому навчався позивач, не є військовим навчальним закладом у розумінні Закону №2232-ХІІ, внаслідок чого навчання у такому учбовому закладі не можна вважати проходженням військової служби згідно з переліком її видів, що закріплений у ст.2 цього Закону, а тому строк його навчання не може бути зараховано у загальний строк військової служби.
Аналогічну позицію підтримав і Верховний Суд у постанові від 10.10.2018 у справі № 825/1086/17.
При цьому суд звертає увагу, що питання про включення до загального військового стажу терміну навчання у суворівських (нахімовському) училищах, військових ліцеях та ліцеях із посиленою військово-фізичною підготовкою, неодноразово розглядалось Верховним Судом України, який у своїх рішеннях підкреслив, що навчання у таких закладах не слід вважати проходженням військової служби (справи № 21-41а11, № 21-129а11, № 21-358а11, №21-7а12, №21-107а13, №21-330а13).
За таких обставин, відсутні підстави стверджувати, що відповідачем неправомірно не враховано строк навчання позивача у Донецькому ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою до строку його військової служби.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі “Трофимчук проти України” ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 по справі № 520/8457/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк