10 жовтня 2022 року справа №360/8619/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 р. у справі № 360/8619/21 (головуючий І інстанції суддя С.В. Кисіль ) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Луганській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якій після уточнення позовних вимог просить:
- визнати противоправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 08 грудня 2021 року за наслідками розгляду заяви № 2357 про призначення позивачу пенсії за віком згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області повторно розглянути заяву та призначити позивачу пенсію з 07 грудня 2021 року.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 р. у справі № 360/8619/21 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 08 грудня 2021 року № 12385003332 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07 грудня 2021 року про призначення пенсії за віком, із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 19 грудня 1988 року по 01 квітня 1991 року на Ворошиловградському тепловозобудівельному заводі ім. Октябрської революції та з 02 квітня 1991 року по 18 листопада 1993 року на Малому підприємстві «Темпо».
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання судових витрат.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що спірні періоди не були взяті до уваги при призначенні пенсії в межах повноважень, та у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день звернення до ГУ ПФУ в Луганській області із заявою про призначення пенсії за віком їй виповнилося 60 років 03 місяці 21 день.
07 грудня 2021 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в Луганській області із заявою щодо призначення пенсії за віком.
Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 08 грудня 2021 року № 123850003332 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, в якому зазначено, що страховий стаж становить 23 роки 06 місяців 01 день, за результатами розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не зараховано періоди роботи з 24 березня 1982 року по 01 листопада 1991 року, оскільки дата наказу на звільнення (30 липня 1991 року) перевищує трьохмісячний термін, та з 02 квітня 1991 року по 18 листопада 1993 року, оскільки дата наказу на прийом (02 жовтня 1991 року) більша трьох місяців.
При вирішенні справи суд виходить з наступного.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(далі - Закон № 1058-IV) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічне положення закріплене пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) відповідно до якого, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пункт 3 зазначеного Порядку також вказує, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, записи про прийняття на роботу та про звільнення провадяться з додержанням певних правил, а саме необхідним є вказівка порядкового номеру запису (графа 1), дата прийняття на роботу/звільнення (графа 2), факт прийняття на роботу із вказівкою посади, відділу, підрозділу тощо/причина звільнення (графа 3), підстава внесення запису - наказ (розпорядження), його дата і номер (графа 4).
За змістом п. 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29 липня 1993 року № 58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Пунктом 2.4 Інструкції визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п. 2.12. Інструкції № 58 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.
Як вбачається з трудової книжки позивача, в ній містяться відповідні записи про періоди роботи позивача, які засвідчені підписами відповідальних осіб та печатками підприємств. Будь-яких виправлень зазначені записи не містять. Отже, достовірність записів у трудовій книжці не викликає сумніву та не може бути підставою для відмови в зарахуванні до страхового стажу.
В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення конституційного права на призначення пенсії, при тому, що всі записи спірного періоду роботи позивача, належним чином оформлені в трудовій книжці.
Верховний Суд неодноразово у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловлював правову позицію, що певні недоліки заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Суд вважає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при наданні трудової книжки.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом визначається Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV (далі - Закон № 1058).
В силу пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058 право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а у разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються, у тому числі, пенсія за віком (пункт 1 частини першої статті 9 Закону №1058).
Статтею 26 Закону № 1058 визначені умови призначення пенсії за віком.
За змістом частини першої статті 26 Закон № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, серед іншого: з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року не менше 28 років.
Частиною першою статті 44 Закону № 1058 занотовано, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Тобто, Законом № 1058 передбачено, що як для призначення, так і для перерахунку пенсії особа повинна звернутися із відповідною заявою та необхідними документами особисто або через представника до територіального органу Пенсійного фонду.
Правилами пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 окреслено: заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
В силу положень пункту 1.7 розділу І Порядку № 22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, «письмово повідомляє заявника» про те, які документи «необхідно подати» додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви (абзац третій пункту 1.7 розділу І Порядку).
Пунктом 3.3 розділу ІІІ Порядку № 22-1 визначено, що саме «орган, що призначає пенсію», надає роз'яснення особам з питань призначення та виплати пенсій.
Пункт 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 також визначає, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Натомість, відповідач проігнорував вище зазначені нормативно визначені вимоги для належного прийняття та розгляду документів щодо призначення пенсії позивачу.
З урахуванням положень пункту 4.7 розділу ІV Порядку № 22-1 саме відповідач як орган, що призначає пенсію, повинен спочатку всебічно, повно і об'єктивно розглянути усі подані документи, на підставі пункту 3.3 розділу ІІІ вказаного Порядку надати необхідні роз'яснення, і лише після цього вирішувати питання про наявність чи відсутність права особи на одержання пенсії.
Щодо незарахування відповідачем періоду роботи позивача на Ворошиловградському тепловозобудівельному заводі ім. Октябрської революції з 19 грудня 1988 року по 01 квітня 1991 року у зв'язку з тим, що дата наказу про звільнення (30 липня 1991 року) перевищує трьохмісячний термін, та на Малому підприємстві «Темпо» з 01 квітня 1991 року по 18 листопада 1993 року у зв'язку з тим, що дата наказу на прийом (02 жовтня 1991 року) більша трьох місяців, суд зазначає наступне.
Як вбачається із трудової книжки позивача за записом № 14 зазначено: 01 квітня 1991 року (01.04.1991) звільнена за переводом до Малого підприємства «Темпо», пункт 5 стаття 36 КЗПП УРСР, підстава - наказ № 2369 від 30 липня 1991 року; запис № 15: 01 квітня 1991 року (01.04.1991) прийнята по переводу до Малого підприємства «Темпо» лаборантом хімічного аналізу 4-го розряду, підстава - наказ № 31 від 02 жовтня 1991 року. При цьому запис містить підписи відповідальних осіб та печатки Ворошиловградського тепловозобудівельного заводу ім. Октябрської революції та Малого державного підприємства «Темпо».
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 677/277/17.
Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточність записів не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Крім того, вказані записи між собою пов'язані хронологічно, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв'язку із чим, відсутність печатки підприємства не може бути підставою для відмови у зарахуванні вищезазначеного періоду роботи до стажу.
Наведене у повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17.
Таким чином суд вважає, що є всі підстави для зарахування до страхового стажу період з 19 грудня 1988 року по 01 квітня 1991 року на Ворошиловградському тепловозобудівельному заводі ім. Октябрської революції та з 02 квітня 1991 року по18 листопада 1993 року на Малому підприємстві «Темпо».
З огляду на вказане суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо скасування рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 08 грудня 2021 року № 12385003332 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком та повторного розгляду заяви позивача від 07 грудня 2021 року про призначення пенсії за віком, із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 19 грудня 1988 року по 01 квітня 1991 року на Ворошиловградському тепловозобудівельному заводі ім. Октябрської революції та з 02 квітня 1991 року по 18 листопада 1993 року на Малому підприємстві «Темпо».
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України занотовано: в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. І відповідачем не доведено, що він у спірних правовідносинах діяв правомірно.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.
У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 205, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 р. у справі № 360/8619/21 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 р. у справі № 360/8619/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 10 жовтня 2022 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв