04 жовтня 2022 року м.Київ № 320/4707/19
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І.,
при секретарі судового засідання - Єжелі А.О.,
за участю:
представника позивача - Бекірова С.Н.,
відповідача - Баладжаєва О.Ф.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та податкової вимоги,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005291303, №0005281303, №0005321303, №0005301303 від 23.05.2019, рішення про застосування штрафних санкцій №0005311303, №0005351303 від 23.05.2019, вимогу про сплату боргу №0005451303 від 23.05.2019.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов'язаної з будівництвом та продажем нерухомого майна, за результатами якої було складено акт перевірки від 09.04.2019 № 274/10-36-13-03/ НОМЕР_1 .
В акті перевірки встановлено, що позивач протягом періоду, який перевірявся, здійснив будівництво багатоповерхових будинків за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , 6Б, 8Б, 8, 6, 69Б, 67Б, 2Г, 4, 2, 19, 2Б, 2, 59, АДРЕСА_3 (до проведення адміністративно-територіальної реформи - Києво-Святошинського району) Київської області. Протягом охопленого перевіркою періоду позивач здійснював продаж квартир у вказаних багатоповерхових будинках. Доходи від продажу таких квартир склали за даними перевірки 450 574 958, 23 грн., а за даними податкових декларацій про майновий стан та доходи позивача за 2012-2018 роки 21 218 977,17 грн.
Доходи від продажу квартир оподатковувалися позивачем згідно із ст. 172 Податкового кодексу України (далі - ПК України) за ставкою 5% податку на доходи фізичних осіб та згідно зі п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України за ставкою 1,5% військового збору. При цьому податок на доходи фізичних осіб та військовий збір сплачувався позивачем до нотаріального посвідчення відповідних договорів купівлі-продажу.
Відповідач в акті перевірки зазначає, що позивач фактично здійснював господарську діяльність. Отже, доходи позивача повинні були оподатковуватися не на підставі ст. 172 ПК України як доходи звичайної фізичної особи, яка продає нерухоме майно, а як доходи фізичної особи-підприємця, яка не обрала спрощену систему оподаткування, на підставі ст. 177 ПК України із застосуванням ставок 15-17 (20%) та 18% (залежно від року виникнення доходу).
Крім того, позивач вказує на процедурні порушення проведення перевірки відповідачем, порушення відповідачем строку донарахування податкових зобов'язань, визначених ст. 102 ПК України та неврахування понесених витрат позивачем під час винесення оскаржуваних рішень.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечував. Відповідач, зокрема, в обґрунтування своїх заперечень посилається на такі обставини:
- жодних процедурних порушень під час проведення перевірки відповідачем допущено не було; перевірка проводилася у точній відповідності до вимог ПК України;
- під час вирішення справи потрібно врахувати висновок щодо застосування норм права у подібних відносинах, зроблений Касаційним адміністративним судом у постанові від 13.03.2018 у справі № 826/13138/15 про те, що продаж значної кількості нерухомості фізичною особою протягом податкового періоду потрібно розглядати як підприємницьку діяльність, дохід від якої оподатковується відповідно до ст. 177 ПК України.
- за будь-яких умов при розрахунку об'єкта оподаткування позивача згідно із ст. 177 ПК України немає підстав для врахування витрат позивача на спорудження багатоквартирних будинків, бо позивачем не було надано первинні документи, які підтверджують такі витрати, на етапі проведення перевірки.
- грошові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб і військового збору за 2015 рік були визначені позивачу без порушення передбаченого п. 102.1 ПК України строку давності тривалістю 1095 днів; згідно з п. 102.2.1 ПК України строки давності не застосовуються у випадку неподання податкової декларації і позивачем не було подано за 2015 рік податкової декларації про майновий стан і доходи саме як фізичною особою-підприємцем (подання податкової декларації про майновий стан і доходи позивачем за 2015 рік як звичайною фізичною особою, на думку відповідача, не є обставиною, яка зумовлює необхідність застосування строків давності).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.11.2019 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (суддя Брагіна О.Є.).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.01.2021 справу прийнято до провадження суддею Лисенко В.І. та призначено підготовче засідання на 02.02.2021.
Протокольною ухвалою суду від 02.02.2021 здійснено заміну відповідача у порядку процесуального правонаступництва на ГУ ДПС у Київській області.
Ухвалою суду від 23.03.2021 призначено судово-економічну експертизу в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Київській області про скасування податкових повідомлень - рішень та рішення про застосування штрафних санкцій та податкової вимоги.
26.01.2022, на адресу суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшла до суду дана справа, а також висновок судово-економічної експертизи.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.06.2022 поновлено провадження в даній справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.06.2022 закрите підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд даний адміністративний позов задовольнити.
Представник відповідача у судових засідання проти даного адміністративного позову заперечував, просив суд відмовити у його задоволенні. Звернув увагу суду на наявність окремої думки в постанові Верховного суду від 23.05.2022 у справі №810/3116/18 та просив її врахувати при вирішенні даного спору. Наполягав, що в окремій думці чітко зазначено, що виходячи із систематичного характеру продажу позивачем об'єктів нерухомості, що є підприємницькою діяльністю, відповідач правомірно застосував до спірних правовідносин норми податкового законодавства, що регулюють оподаткування фізичних осіб-підприємців.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що даний адміністративний позов слід задовольнити повністю, виходячи з наступного.
Як убачається з матеріалів справи, 01.04.2019 між ОСОБА_1 (інвестор) та ТОВ "Укржитло-будінвест" укладено інвестиційний договір №01-2010, згідно умов якого інвестор забезпечує інвестування об'єкта будівництва за адресою АДРЕСА_1 (до проведення адміністративно-територіальної реформи - Києво-Святошинського району) Київської області (а.с 51-58 т. 1).
Також, 11.03.2013 між ОСОБА_1 (замовник) та ТОВ "Укржитло-будінвест" (підрядник) укладено договір підряду №11-03/13 на будівельно-монтажні роботи, згідно умов якого підрядник зобов'язується виконати роботи по будівництву об'єкта комплексу багатоповерхових житлових будинків за адресою вул. Шалімова, Софіївська Борщагівка Бучанського (до проведення адміністративно-територіальної реформи - Києво-Святошинського району) Київської області (а.с 62-69 т. 1).
У подальшому, як не заперечувалося представниками сторін, позивачем реалізовувалися об'єкти нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу, які посвідчувалися нотаріально.
Як убачається з матеріалів справи, у період з 27.03.2019 по 02.04.2019 посадовими особами ГУ ДФС у Київській області було проведено документальну позапланову перевірку платника податків ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних податків і зборів при отриманні доходу від здійснення діяльності, пов'язаної з будівництвом та продажем об'єктів нерухомого майна за період з 01.01.2012 по 31.12.2018. Результати перевірки викладені в акті перевірки від 09.04.2019 № 274/10-36-13-03/ НОМЕР_1 (далі - акт перевірки).
Контролюючий орган встановив, що ОСОБА_1 в період з 01.01.2012 по 31.12.2018 провадив господарську діяльність, що полягала у будівництві та наступному продажу об'єктів нерухомого майна, доходи від якої не включив до загального річного оподатковуваного доходу та не сплатив з них податок на доходи фізичних осіб у розмірі, встановленому ПК. Так, за інформацією, яка міститься в інтегрованих картках ІС "Податковий блок", встановлено, що позивачем отримано дохід від реалізації нерухомого майна в сумі 450 474 958, 23 грн.
Беручи до уваги обсяги побудованих та реалізованих позивачем об'єктів нерухомості (квартир), систематичний характер такої діяльності, контролюючий орган в акті перевірки дійшов висновку про здійснення ОСОБА_1 підприємницької діяльності без реєстрації фізичною особою-підприємцем, дохід від якої у загальному розмірі 476 964 618,98 грн не був задекларований та оподаткований у порядку, що встановлений статтею 177 ПК.
Ці фактичні обставини контролюючий орган кваліфікував як порушення позивачем статті 58, частини шостої статті 128 ГК тобто, здійснення господарської діяльності без державної реєстрації фізичної особи-підприємця та незабезпечення ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності; пунктів 49.2 ст. 49, підпункту 49.18.5 п. 49 ст. 49, п. 177.11 статті 177 ПК в частині неподання декларацій про майновий стан і доходи за 2012-2018 роки; підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168, пунктів 177.1, 177.2 статті 177 ПК в частині заниження податку на доходи фізичних осіб за 2012-2018 роки на 64 907 512,98 грн.; абз.1п. 2 ч. 1 ст.7, п.11 ст. 8, ч. 2 ст.9 Закону України від 08.07.2010р. №2464-УІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в частині заниження єдиного соціального внеску всього у сумі 690 966,82 грн., пунктів 2, 9 та 11 розділу 111 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.215 №435 в частині неподання звітів щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2012 - 2018 роки, пункту 16.1 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу в частині заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності всього у сумі 1472411,11 грн., пункту 1 ст. З Закону України від 06.07.1995р. №265/95-ВР “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг”, ст. 18 Закону України від 15.05.2003 року №755-ІУ „Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ” в частині неподання державному реєстратору документів для державної реєстрації фізичної особи - підприємця.
На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005291303, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 64 907 512,98 грн. та штрафні санкції у розмірі 16 226 878,25 грн.; податкове повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005281303, яким донараховано військовий збір у розмірі 1 472 411,11 грн. та штрафні санкцій у розмірі 368 102,78 грн.; податкове повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005301303, яким нараховано штрафну санкцію згідно з п. 120.1 ст 120 ПК України у розмірі 510,00 грн. за платежем "податок на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування, код платежу 11010500"; податкове повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005321303, яким нараховано штрафну санкцію згідно з п. 120.1 ст 120 ПК України у розмірі 1090 грн. за платежем "податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фіз особами за результатами річного декларування, код платежу 11010500", рішення від 23.05.2019 №0005311303, яким застосовано фінансову санкцію у розмірі 1190 грн. за порушення п.7 ч. 11 ст. 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”; рішення від 23.05.2019 №0005351303, яким донараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ) у розмірі 225 605,89 грн.; вимогу про сплату боргу від 23.05.2019 №Ф-0005341303 у розмірі 690 966,82 грн.
За наслідками адміністративного оскарження вказаних рішень, рішенням ДФС України від 12.08.2019 №38730/6/99-99-11-06-01-25 оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Визначаючи позивачеві податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, контролюючий орган виходив з того, що діяльність позивача, що полягає у послідовному будівництві об'єктів житлового фонду з наступною їх реалізацією населенню для задоволення його соціальних потреб є підприємницькою, у зв'язку з чим доходи від такої діяльності повинні оподатковуватись за правилами, встановленими для фізичних осіб-підприємців, а не для фізичних осіб, які реалізують власну нерухомість.
Таким чином, правильність вирішення спору між позивачем та контролюючим органом залежить від визначення, чи мають операції позивача, зміст яких полягає у продажі нерухомого майна, ознаки підприємницької діяльності.
Відповідно до приписів статті 42 Конституції України кожний громадянин має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Це право закріплено також у статті 50 Цивільного кодексу України. При цьому, визначено, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації у порядку, встановлену законом.
Юридичний статус «фізична особа-підприємець» сам по собі жодним чином не обмежує будь-яких прав фізичної особи, які випливають з її цивільної право - та дієздатності.
Цивільний кодекс України (стаття 50) передбачає право фізичної особи на здійснення нею підприємницької діяльності, не забороненої законом. Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Інформація про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців є відкритою.
Суд зазначає, що громадянин, який бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, є таким після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур.
Згідно з частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 55 ГК України громадяни України визнаються учасниками господарських відносин (тобто є суб'єктами господарювання) за умови їх державної реєстрації як підприємців.
При цьому, суд зазначає, що така реєстрація має відбуватися в добровільному, а не примусовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» державна реєстрація проводиться за заявницьким принципом. Тобто, реєстрація фізичної особи підприємцем проводиться лише за наявності відповідного наміру (волевиявлення), який реалізується шляхом подання відповідної заяви.
Суд наголошує на тому, що законодавством не передбачено надання фізичній особі статусу фізичної особи-підприємця в обхід встановленій процедурі, в тому числі й за рішенням будь-якого суб'єкта владних повноважень. Вчинення таких дій суб'єктом владних повноважень безумовно свідчить про порушення принципу належного урядування та безпідставне втручання до майнових прав фізичної особи.
Згідно з пунктом 111.1 статті 111 ПК України за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна.
Відповідно до пункту 111.2 статті 111 ПК України фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
Так, зокрема, провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка передбачає санкцію за таке порушення у вигляді накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої.
Отже, у разі встановлення факту провадження фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації як фізичної особи-підприємця настає відповідальність, передбачена законодавством.
Водночас, суд зазначає, що положення діючого законодавства, в тому числі й податкового, не містять норм, які б уповноважували контролюючі органи нараховувати податкові зобов'язання фізичній особі у разі виявлення факту провадження такою особою підприємницької діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання.
Окрім того, суд зазначає, що у даному випадку нарахування контролюючим органом податкових зобов'язань в будь-якому випадку не може вважатись обґрунтованим та правомірним, оскільки існують вимоги щодо визначення бази оподаткування, яку фактично визначити не можливо, у зв'язку із відсутністю відомостей про склад та розмір витрат позивача, пов'язаних із здійсненою діяльністю. При цьому, визначення податкового зобов'язання виключно виходячи з розміру доходу є абсолютно необґрунтованим втручанням в майнові права позивача.
В свою чергу відповідач, обґрунтовуючи власну правову позицію, стверджує про систематичність (більше трьох разів) здійснення позивачем будівництва та продажу об'єктів нерухомості (кімнат), однак не наводить положень чинного законодавства, які б регулювали питання систематичності такого продажу та встановлювали відповідні обмеження. Податковий кодекс України визначення «систематичності» та відповідного регулювання не містить.
Водночас, судом встановлено, що на момент проведення операцій з продажу майнових прав на об'єкт нерухомого майна, позивач не був зареєстрований як фізична особа-підприємець та не здійснював підприємницьку діяльність.
Враховуючи те, що позивач не є та ніколи не був зареєстрованим як фізична особа-підприємець (суб'єкт господарювання), тому оподаткування його доходів має здійснюватися із застосуванням встановлених Податковим кодексом України правил загальної системи оподаткування для платників податків - фізичних осіб, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Оцінюючи правомірність податкового повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005291303, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 64 907 512,98 грн. та штрафні санкції у розмірі 16 226 878,25 грн. на підставі підпункту 168.2.1 п. 168.2 ст. 168. п. 177.1. п. 177.2 ст.177 Податковою кодексу України, суд зауважує на наступному.
ПК України передбачає прямі норми для ряду випадків щодо порядку оподаткування, однак відсутні повноваження контролюючого органу (ДПС України) визнавати доходи фізичної особи підприємницькими та оподатковувати їх як підприємницькі. Навпаки норми ПК України розмежовують доходи фізичної особи-підприємця від доходів самої фізичної особи.
Так, стаття 177 ПК України визначає оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.
Тобто положення даної статті в цілому стосуються оподаткування доходів фізичної особи-підприємця, а саме особи, яка була у встановленому порядку зареєстрованою як підприємець.
При цьому, відповідно до п. 177.6 ст. 177 ПКУ у разі якщо фізична особа - підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку - фізичних осіб.
Положення цієї статті дають розуміння, що до доходів фізичної особи-громадянина належать навіть ті доходи, які були отримані такою фізичною особою під час здійснення нею підприємницької діяльності не за обраними нею видами такої діяльності. Зважаючи на те, що позивач взагалі не був зареєстрованим як підприємець і, відповідно, не обирав жодних видів такої діяльності (як вказує відповідач - КВЕД 41.10 Організація будівництва будівель та КВЕД 68 Операції з нерухомим майном), то суд констатує, що доходи позивача від продажу квартир є його власними доходами як фізичної особи та оподатковуються за загальними правилами, встановленими ПК України для платників податку - фізичних осіб.
До того ж, наприклад, стаття 292 ПК України встановлює порядок визначення доходів та їх склад для платників єдиного податку першої - третьої груп. Так пп. 1 п. 292.1 ст. 292 ПК України прямо застерігає, що до доходу платника єдиного податку фізичної особи-підприємця не включаються доходи, отримані такою фізичною особою, від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі.
Суд погоджується з доводами позивача, що норми ПК України прямо передбачають можливість фізичної особи здійснювати продаж більш як одного об'єкти нерухомого майна (будинки, квартири тощо) та передбачають відповідні ставки для цього.
Так, відповідно до п. 172.2 ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті (зокрема - житлового будинку, квартири), або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного в пункті 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу, тобто 5 %.
Суд зауважує, що положення п. 172.2 ст. 172 ПК України не обмежують кількість продажів фізичною особою об'єктів нерухомості (зокрема житлових будинків чи квартир) для цілей їх оподаткування податком з доходів фізичних осіб.
Відповідно, застосування відповідачем до спірних правовідносин підпункту 168.2.1 п. 168.2 ст.168, п. 177.1. п. 177.2 ст.177 ПК України є неправомірним, адже положення та обов'язки, що передбачені цими нормами права стосуються оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності. Подання ж визначеної 168.2.1 п. 168.2 ст.168 ПК України звітності продавцем нерухомості-фізичною особою (позивачем) не вимагається, адже згідно з п. 173.4 ст. 173 ПКУ нотаріус щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про посвідчені договори купівлі-продажу (міни), про вартість кожного договору та про суму сплаченого податку у порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку. Для цілей цього пункту платник податку самостійно визначає суму податку і сплачує його до бюджету через банківські установи.
З наведеного вище вбачається, що позивач, здійснюючи продаж належних йому на праві власності об'єктів нерухомості, діяв у прямо передбачений законом спосіб. А тому суд не вбачає законних підстав для оподаткування податком на доходи фізичних осіб доходів позивача як таких, що отримані ним від підприємницької діяльності.
А тому, податкове повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005291303, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 64 907 512,98 грн. та штрафні санкції у розмірі 16 226 878,25 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.
При цьому, під час під час вирішення даної справи адміністративний суд враховує правовий висновок Касаційного адміністративного суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, зроблений у постанові від 23.05.2022 у справі №810/3116/18.
У даній постанові Касаційним адміністративним судом було зроблено висновок щодо застосування ст. 177 ПК України, яка регулює оподаткування доходів фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування.
Згідно з висновком Касаційного адміністративного суду лише ті фізичні особи, які зареєстровані як фізичні особи-підприємці, можуть оподатковуватися за правилами, визначеними для фізичних осіб-підприємців. Відповідно, передбачений ст. 177 ПК України режим оподаткування не може застосовуватися до фізичних осіб, незареєстрованих як фізичні-особи підприємці, навіть якщо вони “де-факто” здійснюють господарську діяльність.
Оцінюючи правомірність податкового повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005281303, яким донараховано військовий збір у розмірі 1 472 411,11 грн. та штрафні санкцій у розмірі 368 102,78 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.
Ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються у порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, за ставкою, визначеною підпунктом 1.3 цього пункту.
Відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.
Згідно пп. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 ПК України платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Приписи п. 163.1 ст. 163 ПК України визначають, що об'єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
За правилами п. 164.1 ст. 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.
Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.
Згідно з п. 176.2 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані:
а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;
б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду.
Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.
Відповідно до п. 172.4. ПК України під час проведення операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна (зареєстрованої відповідно до пункту 172.3 цієї статті) та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.
Відповідно до Акта перевірки №274/10-36-13-03/2075021138 від 09.04.2019 - перевіркою встановлено заниження фізичною особою ОСОБА_1 чистого оподатковуваного доходу за період з 01.01.2012 по 31.12.2018 на суму 476 964 618,98 грн, що призвело до заниження військового збору від здійснення підприємницької діяльності на суму 1 472 411,11 грн., чим порушено пункт 16 підрозділу 10 розділу XX Перехідних положень Кодексу.
Об'єктом оподаткування військовим збором є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого, зокрема, включається і частина доходу від операцій з нерухомим майном (пп. 1.2 п. 16№ підрозділу 10 розділу ХХ ПК України).
Порядок оподаткування операцій з продажу (обміну) нерухомого майна визначено статтею 172 ПК України. Так, дохід, отриманий громадянином від продажу нерухомого майна, не частіше 1 разу протягом звітного податкового року та за умови перебування такої нерухомості у власності платника не менше останніх 3 років, не підлягає оподаткуванню. Це правило дійсне і для оподаткування військовим збором. У всіх інших випадках дохід, отриманий від продажу нерухомості підлягає оподаткуванню військовим збором за ставкою 1,5%.
Таким чином, за підконтрольні операції продажу нерухомого майна сплачено максимальний розмір військового збору, в силу відсутності коригування бази оподаткування витратами, як про це зазначається у Акті, а висновок про заниження чистого оподатковуваного доходу є безпідставним.
А тому, податкове повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005281303 підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Оцінюючи правомірність оскаржуваних рішень відповідача: рішення від 23.05.2019 №0005351303, яким донараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 225 605,89 грн. та вимогу про сплату боргу від 23.05.2019 №Ф-0005341303 у розмірі 690 966,82 грн., суд зважає на наступне.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон N 2464).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 7 Закону №2464 визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону №2464 єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Отже, єдиний внесок нараховується, утримується та перераховується із сум чистого доходу, який визначається виходячи із документально підтверджених витрат, пов'язаних з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця і підлягає обкладанню податком на доходи фізичних осіб з урахуванням максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, визначеного п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону N 2464, яка дорівнює п'ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.
Відповідач вважає, що позивач, не нарахував та не сплатив єдиний внесок всього на загальну суму 690 966,82 грн. Такий висновок контролюючого органу ґрунтується на тому, що позивачем, нібито занижено оподатковуваний дохід в 2012-2018 роках.
На підставі такого висновку відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 23.05.2019 №Ф-0005341303 зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у розмірі 690 966,82 грн та рішення про застосування штрафних санкцій від 31.05.2019 № 25010031305 за донарахування відповідним фіскальним органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 81 917,12 грн.
Враховуючи спростування правомірності збільшення відповідачем суми оподатковуваного доходу позивача за вказаний період, беручи до уваги відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця, і, як наслідок, статусу платника єдиного внеску, неправомірним є також донарахування позивачу суми єдиного внеску на вказану суму доходу, що тягне за собою також визнання протиправними та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23.05.2019 №Ф-0005341303 зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 690 966,82 грн. та рішення про застосування штрафних санкцій від 31.05.2019 року №25010031305 за донарахування відповідним фіскальним органом своєчасно не нарахованого єдиного внеску на суму 81 917,12 грн.
Оскільки судом встановлено відсутність ознак підприємницької діяльності в діях позивача при здійсненні продажу належних йому на праві власності об'єктів нерухомості, решта оскаржуваних рішень мають похідний характер по відношенню до викладеного вище та підлягають скасуванню, а саме:
- податкове повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005301303, яким нараховано штрафну санкцію згідно з п. 120.1 ст 120 ПК України у розмірі 510,00 грн. за платежем "податок на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування, код платежу 11010500";
- податкове повідомлення-рішення від 23.05.2019 №0005321303, яким нараховано штрафну санкцію згідно з п. 120.1 ст 120 ПК України у розмірі 1090 грн. за платежем "податок на доходи фізичних осіб, що сплачуються фіз особами за результатами річного декларування, код платежу 11010500";
- рішення від 23.05.2019 №0005311303, яким застосовано фінансову санкцію у розмірі 1190 грн. за порушення п.7 ч. 11 ст. 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”.
Відповідно до п. 49.18. ПКУ податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб - підприємців - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року (пп. 49.18.5 п. 49.18 ст. 49 ПК України). Згідно з 177.5 ПК України фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.
При цьому, п. 179.2 ПК України вказує, що відповідно до цього розділу обов'язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу.
Відповідно до п. 172.4 ПК України під час проведення операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна (зареєстрованої відповідно до пункту 172.3 цієї статті) та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.
За змістом пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України один з принципів, на якому ґрунтується податкове законодавство є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Також суд бере до уваги висновок судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, який має вищу економічну освіту, судовий експерт другого кваліфікаційного класу, кандидат економічних наук, який має кваліфікацію судового експерта за спеціальностями: 11.1 «Дослідження документів бухгалтерського, податкового обліку і звітності», 11.3 «Дослідження документів фінансово-кредитних операцій» (свідоцтво від 14.12.2021 №339-21/Д, видане ЦЕКК МЮ України), стаж експертної роботи з 2011 року.
В порядку ст.104 Кодексу адміністративного судочинства України судового експерта попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Відтак у розумінні ч. 1 ст. 74 КАС України вказаний доказ є допустимим.
У висновку судового експерта КНДІСЕ №26668/21-72/39414-39423/21-72 від 30.12.2021 за результатами проведення судово-економічної експертизи встановлено, що висновки, викладені в Акті документальної позапланової невиїзної перевірки ГУ ДПС у Київській області від 09.04.2019 № 274/10-36-13-03/2075021138 щодо порушення фізичною особою ОСОБА_1 в період з 01.01.2012 р. по 31.12.2018р. законодавства України, що призвело до заниження об'єкта оподаткування та податків і обов'язкових платежів до бюджету, в т.ч. податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску та військового збору, нормативно та документально не підтверджуються.
Також при прийнятті рішення у даній адміністративній справі судом враховується наступне.
Відповідальність за порушення порядку провадження господарської діяльності передбачена ст. 164 КУпАП.
Згідно з ч. 1 даної статті, провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов'язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди), -
тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення цього адміністративного правопорушення, чи без такої.
Так, у провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебувала справа про адміністративне правопорушення, що надійшла з ГУ ДФС у Київській області про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 164 КУпАП (справа №369/6896/19).
Зі змісту постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.10.2019 у справі №369/6896/19 слідує, що відповідно до протоколу №42 від 21.05.2019 року ОСОБА_1 протягом 2012 - 2018 років порушував ст. 58, ч. 6 ст. 128 Господарського Кодексу України від 16.01.2003 №436-IV, з змінами, в частині здійснення підприємницької діяльності без державної реєстрації під час будівництва та продажу об'єктів нерухомого майна та не забезпечення ведення обліку результатів своєї підприємницької діяльності, ст. 18 Закону України від 15.05.2003 №755- IV "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань" в частині неподання державному реєстратору документів для держаної реєстрації фізичної особи підприємця, що підтверджується актом перевірки.
За протоколом ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 164 КУпАП (провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання).
Водночас, за наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення №369/6898/19 судом встановлено, що у діях ОСОБА_1 відсутній умисел, а виходячи із диспозиції ст. 164 КУпАП - подія та склад вказаного правопорушення.
Оскільки особа не вчинила порушення, яке підпадало під ознаки правопорушення передбаченого ст. 164 КУпАП, Києво-Святошинський районний суд Київської області вказаною постановою від 08.10.2019 провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрив за відсутності події та складу адміністративного правопорушення (т. 2, а.с. 166-168).
Суд встановив, що постанова Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.10.2019 у справі №369/6896/19 набрала законної сили 11.02.2020.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 6 ст. 78 КАС України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що доводи контролюючого органу про провадження позивачем господарської діяльності без державної реєстрації як суб'єкта господарювання, які, у свою чергу, покладені в основу висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства та прийняття оскаржуваних рішень, є необґрунтованими.
Оцінюючи доводи позивача щодо процедурних порушень під час перевірки, суд зазначає наступне.
Так, аналіз наявного у матеріалах справи наказу відповідача від 13.03.2019 №550 про проведення податкової перевірки показує, що він не містить зазначення фактичної підстави для проведення перевірки. У ньому лише вказано, що перевірка проводиться на підставі пп. 78.1.1, 78.1.2. та 78.1.13 ст. 78 ПК України, і не наведено будь-якого обґрунтування щодо існування обставин, зазначених у вказаних нормах ПК України.
Таким чином, наказ відповідача від 13.03.2019 №550 суперечить абз. 3 п. 81.1 ПК України, який вимагає зазначення у наказі про перевірку підстав для проведення перевірки.
Роблячи висновок про протиправність проведення перевірки у зв'язку з відсутністю у наказі про перевірку зазначення фактичної підстави перевірки, адміністративний суду враховує висновки Касаційного адміністративного суду у справах № 810/3188/17 (постанова від 05.05.2018) та № 640/14490/19 (постанова від 09.12.2020).
Зокрема, у постанові від 05.05.2018 у справі № 810/3188/17 Касаційний адміністративний суд, зазначив:
“... згідно з пунктом 79.1 статті 79 ПК України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу.
З огляду на зміст вищенаведених правових норм колегія суддів зауважує, що оцінка правомірності наказу про проведення документальної перевірки, у тому числі позапланової невиїзної, повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.
Як вбачається з [оскаржуваного наказу], у ньому міститься лише посилання на пп. 78.1.13 п. 78.1 ст. 78 ПК України, у зв'язку з чим неможливо ідентифікувати передбачену ПК України фактичну підставу для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача”.
Суд також зауважує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Так, у рішенні від 10.02.2010 р. у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Водночас у рішенні від 27.09.2010 р. по справі "Гірвісаарі проти Фінляндії " зазначено, що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Згідно з ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки про порушення позивачем вимог закону, і не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому останні підлягають скасуванню.
Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 9 665, грн. Оскільки суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати зі сплати судового збору.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0005291303 від 23.05.2019.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0005281303 від 23.05.2019.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0005321303 від 23.05.2019.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0005301303 від 23.05.2019.
Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій №0005311303 від 23.05.2019.
Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій №0005351303 від 23.05.2019.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу №0005451303 від 23.05.2019.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) судовий збір у сумі 9605 (дев'ять тисяч шістсот п'ять) грн 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Державної податкової служби у Київській області (код ЄДРПОУ - 44096797, м.Київ, вул.Святослава Хороброго, 5а).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 12 жовтня 2022 р.