12 жовтня 2022 року м. Житомир справа № 240/10373/22
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати з 23.02.2022 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити з 23.02.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, що дорівнює трьом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
В обґрунтування позову вказує, що зареєстрована і проживає в населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджених постановою КМУ №106 від 23.07.1991 віднесено до зони безумовного (обов'язкового) відселення та перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області. Вважає, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 відновлено її право на отримання підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, а тому відповідач повинен проводити виплату щомісячної доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на радіоактивно забрудненій території, передбачені статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильської катастрофи». Вважає бездіяльність відповідача протиправною.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 19.09.2022 внесено виправлення до ухвали суду.
Відповідач відзив на адміністративний позов не надав, про причини неподання відзиву не повідомив, тому суд, у відповідності до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішує справу за наявними матеріалами.
Частиною 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідачем не заперечується, що позивач перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.
Листом від 19.05.2022 відповідач повідомив позивача про те, що частина 2 статті 39 Закону №796-ХІІ (відновлена за рішенням Конституційного Суду України) не передбачає та не дає право на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення.
Вважаючи таку відповідь необґрунтованою та протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся із позовом до суду.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796).
Стаття 39 Закону №796 у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена наступним чином:
1. Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
2. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
3. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України".
Встановлено, що 28.12.2014 прийнято Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76-VIII, який набрав чинності 01.01.2015, підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.2020 у справі №240/4937/18 (номер провадження №Пз/9901/55/18), з 17.07.2018 відновила дію редакція статті 39 Закону №796, яка була чинною до 01.01.2015.
Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення від 17.07.2018 №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що бездіяльність відповідача щодо непроведення нарахування та виплати позивачу доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, яка передбачена статтею 39 Закону №796-ХІІ у редакції, яка була чинною до 01.01.2015, є протиправною.
Надаючи правову оцінку позовним вимогам в частині покладення на відповідача обов'язку здійснити відповідне підвищення до пенсії, виходячи із розміру 3 мінімальних заробітних плат, суд виходить з наступного.
Як вбачається з постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020, ухваленої за результатами розгляду зразкової справи №240/4937/18, надаючи правову оцінку висновку суду першої інстанції про розмір підвищення, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, Суд зазначив про помилковість делегування права визначення такого Кабінету Міністрів України. Наведений висновок Суду обумовлений тим, що норма закону має вищий пріоритет над нормою підзаконного нормативно-правового акта.
Водночас, у цій справі, виходячи з доводів позивача, а також доводів відповідача, суд приходить до висновку, що спірні правовідносини потребують оцінки судом застосування норм Законів України №796-ХІІ та №1774-VІІІ, зокрема, визначення розрахункової величини для проведення розрахунку доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення.
Так, розглядаючи зразкову справу №240/4946/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 визнала помилковим висновок суду першої інстанції щодо обчислення розміру щомісячної грошової допомоги, передбаченої статтею 37 Закону №796-ХІІ у відсотковому відношенні до мінімальної заробітної плати з наступних підстав.
01.01.2017 набрав чинності Закон України №1774-VІІІ.
За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону (у редакції, чинній на час прийняття рішення судом першої інстанції) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
За результатами аналізу наведених положень Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за загальним правилом дії норм права у часі, у зв'язку з набранням чинності Законом України №1774-VІІІ, яким установлено розрахункову величину для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат і заборонено застосовувати мінімальну заробітну плату після набрання чинності цим Законом, положення статті 37 Закону №796-XII щодо обчислення щомісячної грошової допомоги у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.
Наведений висновок обумовив зміну рішення Верховного Суду в частині слів "мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на відповідний рік" на слова та цифри "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року".
З огляду на викладене, дійшов висновку про наявність у позивача права на нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру який проживає у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, у розмірі трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який встановлено на 01 січня календарного року, а не у розмірі 3-х мінімальних заробітних плат, як вважає позивач.
Аналогічна позиція викладена у постановах Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2022 у справі №140/16883/21 та Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.09.2022 у справі №320/3839/21.
Правова позиція щодо розрахункової величини при виплаті зазначеного підвищення до пенсії висловлена також Сьомим апеляційним адміністративним судом у постанові від 05.09.2022 у справі №240/5904/22.
Такий висновок суду не суперечить положенням статті 71 Закону №796-ХІІ. Зазначеною правовою нормою закріплено, що дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону.
Однак, положення пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №1774-VІІІ визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень статті 39 Закону №796-ХІІ, що не має своїм правовим наслідком призупинення дії такої.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом під час розгляду зразкової справи №200/9195/19-а, з яким погодилась Велика Палата Верховного Суду.
Так, у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду названої справи зазначено, що Законом України №1774-VІІІ змінено підхід до визначення розмірів посадових окладів і заробітної плати працівників, а також інших виплат (наприклад, для розрахунку розміру плати за надання адміністративних послуг, у колективних договорах та угодах усіх рівнів). Тобто цим Законом запроваджено нову розрахункову величину для визначення розмірів тих чи інших виплат шляхом заміни мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум.
Однак, як встановлено з матеріалів справи, зокрема з довідки форми ОК-5 (а.с.11-16) позивач у лютому 2022 року отримував виплати від Комунального підприємства "Комунальник" Народицької селищної ради, тобто був у вказаний період працюючим пенсіонером.
Таким чином, враховуючи наведене, встановлені обставини справи, позивач має право з 01.03.2022, за виключенням періоду, коли він працював, на щомісячне отримання підвищення до пенсії, як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, а бездіяльність відповідного органу Пенсійного фонду, яка потягла ненарахування та невиплату позивачу вказаного підвищення з 01.03.2022, за виключенням періоду, коли він працював, є протиправною. Отже, вимоги позивача підлягають задоволенню частково - в частині вимог щодо нарахування та виплати вказаного підвищення в період, коли позивач працював, належить відмовити.
Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню шляхом зобов'язання відповідача провести позивачу з 01.03.2022 нарахування і виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає у зоні безумовного (обов'язкового) відселення відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ, у розмірі трьох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, який встановлено на 01 січня календарного року.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору та не поніс судових витрат, тому суд не стягує з відповідача на користь позивача судові витрати.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича, 7, м.Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01.03.2022 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 з 01.03.2022 нарахування та виплату підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, у розмірі, що дорівнює трьом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, розмір якого встановлено законом на 01 січня календарного року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Д.М. Гурін