вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" жовтня 2022 р. Справа№ 910/14741/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Буравльова С.І.
суддів: Андрієнка В.В.
Шапрана В.В.
секретар Рибчич А.В.
за участю
представників: позивача - Сальников В.В.
відповідача - Єфімов В.І.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем-Джи Трейд"
на рішення Господарського суду м. Києва від 16.02.2022 р. (повний текст складено 21.02.2022 р.)
у справі № 910/14741/21 (суддя - Спичак О.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем-Джи Трейд"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Програматехніка"
про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину
У вересні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ем-Джи Трейд" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Програматехніка" про визнання недійсним, припинення господарського зобов'язання та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом зобов'язання відповідача сплатити грошові кошти у розмірі 132480,00 грн.
Вимоги позивача обгрунтовані тим, що ним було внесено передплату за договором № 101220-1 від 10.12.2020 р., проте оскільки між сторонами не було досягнуто істотних умов договору, позивач вважає його нікчемним та просить застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 16.02.2022 р. у справі № 910/14741/21 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем-Джи Трейд".
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ем-Джи Трейд" подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач посилається на те, що місцевим судом було помилково встановлено правову природу укладеного між сторонами договору як договору поставки, оскільки вказаний договір є ліцензійним та вимагає дотримання письмової форми.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2022 р. апеляційну скаргу у справі № 910/14741/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2021 р. витребувано з Господарського суду м. Києва матеріали справи № 910/14741/21 та відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем-Джи Трейд" на рішення Господарського суду м. Києва від 16.02.2022 р. до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 911/14741/21.
До суду 13.07.2022 р. надійшли матеріли справи № 910/14741/21.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2022 р. апеляційну скаргу у справі № 910/14741/21 залишено без руху на підставі ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали шляхом звернення до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.08.2022 р. було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ем-Джи Трейд» на призначено справу до розгляду на 20.09.2022 р.
У судовому засіданні 20.09.2022 р. представники сторін надали усні пояснення по суті апеляційної скарги, після чого було оголошено перерву до 04.10.2022 р.
У судовому засіданні 04.10.2022 р. представники сторін надали додаткові усні пояснення по суті апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
10.12.2020 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ем-Джи Трейд» (далі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Програматехніка» (далі - виконавець) було укладено договір № 101220-1 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору замовник доручає, а виконавець бере на себе обов'язки протягом дії цього договору поставити замовнику комп'ютерну програму «ПТ-Авто 8.3», яка включає в себе конфігурацію (комп'ютерну програму) та документацію по «ПТ-Авто 8.3».
Згідно з п. 1.5 договору обслуговування та впровадження «ПТ-Авто 8.3» здійснюється на підставі окремого договору.
Як передбачено п. 2.1 договору, за комп'ютерну програму «ПТ-Авто 8.3» замовник перераховує виконавцю кошти у розмірі 132420,00 грн; сплата коштів здійснюється на підставі рахунку, виставленого виконавцем.
За п. 2.2 договору після сплати коштів виконавець здійснює поставку «ПТ-Авто 8.3» у 4-денний строк.
У відповідності до п. 3.1 договору після виконання п. 1.1 договору виконавець надає замовнику акт приймання-передачі комп'ютерної програми «ПТ-Авто 8.3».
Вбачається, що вказаний договір не підписаний з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ем-Джи Трейд».
Позивач зазначає, що у грудні 2020 року між ним та відповідачем велись переговори щодо надання позивачу майнових прав на користування комп'ютерною програмою «ПТ-Авто 8.3» для господарської діяльності.
У зв'язку з наведеними обставинами відповідач надіслав позивачу примірник договору №101220-1 від 10.12.2020 р., однак у проекті договору були відсутні істотні умови, зокрема, не було зазначено жодних характеристик програмного забезпечення, а також були відсутні положення про строк та умови надання позивачеві майнового права користування програмним забезпеченням.
Не зважаючи на те, що позивачем не було підписано договір, відповідач виставив рахунок № 101220-1 від 10.12.2020 р., в якому зазначено, що він виставлений відповідно до договору № 101220-1 від 10.12.2020 р.; найменування - комп'ютерна програма «ПТ-Авто 8.3» у кількості 1 одиниці, вартістю 132480,00 грн.
11.12.2020 р. позивач сплатив на користь відповідача грошові кошти у сумі 132480,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 356 від 11.12.2020 р., призначення платежу - оплата за ліцензію комп'ютерну програму (система) «ПТ-Авто 8.3»).
11.12.2020 р. відповідач надав позивачеві можливість ознайомитися з програмним забезпеченням та його характеристиками.
Однак, ознайомившись із реальним функціоналом програмного забезпечення, позивач переконався у тому, що усно описані відповідачем характеристики не відповідають дійсності, тому звернувся до відповідача з пропозицією погодити та укласти договір і зафіксувати у ньому програмне забезпечення, включаючи усі його технічні складові та характеристики, як об'єкт інтелектуальної власності, права на користування яким позивач висловлював намір отримати шляхом оплати рахунку № 101220-1 від 10.12.2020 р. на суму 132480,00 грн.
23.12.2020 р. та 25.06.2021 р. позивач направляв на адресу відповідача листи про повернення сплачених грошових коштів, оскільки ті характеристики, які дійсно були в комп'ютерній програмі «ПТ-Авто 8.3», не відповідали тим характеристикам, які потрібні були позивачу.
Відповідач оплачену позивачем суму авансу не повернув.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що оскільки між сторонами не було дотримано письмової форми договору, такий договір, на думку позивача, є нікчемним, у зв'язку з чим сума сплаченого авансу у розмірі 132480,00 грн підлягає поверненню.
У свою чергу, відповідач вказує на те, що, сплативши рахунок № 101220-1 від 10.12.2020 р., позивач погодився з умовами, викладеними у договорі № 101220-1 від 10.12.2020 р.
Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Як передбачено ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
У відповідності до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Статтею 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
За ч. 1 ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом
Відповідно до ч. 1 ст. 420 ЦК України до об'єктів права інтелектуальної власності, належать, зокрема комп'ютерні програми.
Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору (ст. 421 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 424 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності; 3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 426 ЦК України використання об'єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом.
Умови надання дозволу (видачі ліцензії) на використання об'єкта права інтелектуальної власності можуть бути визначені ліцензійним договором, який укладається з додержанням вимог цього Кодексу та іншого закону (ч. 4 ст. 426 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1107 ЦК України розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності здійснюється на підставі таких договорів: 1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
Як передбачено ч. 2 ст. 1107 ЦК України договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним. Законом можуть бути встановлені випадки, в яких договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності може укладатись усно.
Отже недодержання письмової форми договору щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності свідчить про те, що такий договір є недійсним в силу закону, тобто договір є нікчемним, у зв'язку з чим заінтересована особа може звернутися з позовом про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
За ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Як встановлено вище, відповідачем було надіслано позивачу для підписання проект договору № 101220-1 від 10.12.2020 р., в якому зазначено, що замовник доручає, а виконавець бере на себе обов'язки протягом дії цього договору поставити замовнику комп'ютерну програму «ПТ-Авто 8.3», яка включає в себе конфігурацію (комп'ютерну програму) та документацію по «ПТ-Авто 8.3».
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
На виконання умов договору відповідач виставив позивачу рахунок № 101220-1 від 10.12.2020 р., в якому зазначено, що він виставлений відповідно до договору № 101220-1 від 10.12.2020 р.
У свою чергу, позивач здійснив оплату на користь відповідача у розмірі 132480,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 356 від 11.12.2020 р.
Згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Враховуючи те, що позивачем було оплачено виставлений відповідачем рахунок на суму, яка зафіксована у договорі № 101220-1 від 10.12.2020 р., відтак між сторонами було досягнуто домовленостей щодо всіх необхідних істотних умов договору купівлі-продажу (поставки) комп'ютерної програми.
Крім цього, зазначений договір є повністю виконаний сторонами, оскільки позивачем було здійснено оплату вартості товару (програмного забезпечення), а відповідачем надано доступ до завантаження позивачем програмного забезпечення.
При цьому, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Отже, якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.
Колегія вважає, що за своєю правовою природою договір № 101220-1 від 10.12.2020 р. є договором поставки комп'ютерної програми, в п. 1.5 якого додатково зазначено, що розпорядження цією комп'ютерною програмою повинно здійснюватися на підставі іншого окремого договору, що не суперечить нормам ст. 1107 ЦК України.
Оскільки матеріали справи свідчать про укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ем-Джи Трейд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Програматехніка» договору поставки програмного забезпечення у спрощений спосіб, тому доводи позивача про те, що між сторонами не було укладено договору у письмовій формі є необґрунтованими.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача про визнання недійсним, припинення господарського зобов'язання та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом зобов'язання відповідача сплатити грошові кошти у розмірі 132480,00 грн не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги позивача є, фактично, тотожними тим доводам, які були викладені ним у позовній заяві, а відтак, вже оцінені судом вище.
Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 276 ГПК передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 16.02.2022 р. у справі № 910/14741/21 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем-Джи Трейд" задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ем-Джи Трейд" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 16.02.2022 р. у справі № 910/14741/21 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Ем-Джи Трейд".
4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складено 12.10.2022 р.
Головуючий суддя С.І. Буравльов
Судді В.В. Андрієнко
В.В. Шапран