ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04 жовтня 2022 року м. ОдесаСправа № 915/1567/21
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Ярош А.І,
суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.,
секретар судового засідання: Молодов В.С.
за участю представників сторін:
від прокурора: Дичко В.О.
від позивача: не з'явився
від 1 відповідача: не з'явився
від 2 відповідача: Бортик Р.О.
від 3 відповідача: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції
апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Точилкіна Сергія Анатолійовича
на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04 лютого 2022 року про забезпечення позову, суддя в І інстанції Смородінова О.Г.
у справі № 915/1567/21
за позовом: Керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради
до відповідачів:
1) Відяпіна Миколи Івановича ,
2) фізичної особи-підприємця Точилкіна Сергія Анатолійовича,
3) фізичної особи-підприємця Бєглова Олега Юрійовича
про: скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, припинення права власності, зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом знесення торгівельного комплексу,
У жовтні 2021 року керівник Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до Господарського суду Миколаївської області в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради з позовом до Відяпіна Миколи Івановича , фізичної особи-підприємця Точилкіна Сергія Анатолійовича , фізичної особи-підприємця Бєглова Олега Юрійовича, в якому просив суд:
- скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Відяпіним Миколою Івановичем на нежитлові приміщення торгівельного комплексу загальною площею 130,8 кв.м., що складається з приміщення магазину літ. А-1, магазину літ. В-І, навісу літ. Б-1 за адресою: АДРЕСА_1 (запис №28052312 від 19.09.2018) з одночасним припиненням такого права;
- визнати недійсним укладений 17.10.2018 між Відяпіним Миколою Івановичем та Точилкіним Сергієм Анатолійовичу , Бєгловим Олегом Юрійовичем договір купівлі-продажу №847 нежитлових приміщень торгівельного комплексу за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним припиненням права власності на нього (записи №28399488, №28399415 від 17.10.2018);
- зобов'язати Відяпіна Миколу Івановича усунути перешкоди в користуванні Миколаївській міській раді земельною ділянкою з кадастровим номером 4810137200:10:016:0015 шляхом знесення самочинно збудованих нежитлових приміщень торгівельного комплексу загальною площею 130,8 кв.м., що складаються з приміщення магазину літ. А-1, магазину літ. В-1, навісу літ. Б-1 за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування пред'явлених вимог прокурор посилався на те, що будівництво торгівельного комплексу АДРЕСА_1 , оформлення права власності на нього та його відчуження на підставі договору купівлі-продажу є незаконними та порушують інтереси держави. Так, Відяпін М.І. здійснив будівництво без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, а торгівельний комплекс не введено в експлуатацію у визначеному законом порядку. Крім того, будівництво торгівельного комплексу здійснено на земельній ділянці комунальної власності, яка не була відведена для цієї мети, а також за рахунок самовільно зайнятої частини земельної ділянки комунальної власності (площа торгівельного комплексу в 4 рази перевищує площу орендованої земельної ділянки). Згідно з договорами оренди землі № 1376 від 12.11.2002 та № 5325 від 06.12.2007 з подальшими змінами до них, земельну ділянку комунальної власності площею 32 кв.м. відведено к користування ФОП Відяпіну М.І. для тимчасового розміщення торговельного павільйону по Одеському шосе без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме мано. Також, Миколаївською міською радою не приймалось відповідного рішення про внесення змін до договору оренди землі в частині надання ФОП Відяпіну М.І. згоди на оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме мано. Проте, всупереч умовам договору оренди землі та вимогам законодавства ФОП Відяпін М.І. отримав право власності на спірне нерухоме майно - торгівельний комплекс загальною площею 130,8 кв.м. З урахуванням викладеного, торгівельний комплекс є об'єктом самочинного будівництва, державну реєстрацію права власності на який здійснено без документа, що засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта. Отже, ФОП Відяпін М.І. не набув права власності на спірний торговельний комплекс у визначений законом спосіб, як того вимагає ст. 328 ЦК України і не отримав передбачені ч. 1 ст. 317 ЦК України повноваження власника ділянки, тому й не мав права розпоряджатися ним, а саме продавати Бєглову О.Ю. та Точилкіну С.А . Таким чином, відповідачі не є добросовісними набувачами торгівельного комплексу.
Також, 02.02.2022 Керівник Окружної прокуратури міста Миколаєва в порядку статей 136, 137 ГПК України подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- накладення арешт на нежитлові приміщення торгівельного комплексу загальною площею 130,8 кв.м., що складається з приміщення магазину літ. А-1, магазину літ. В-1, навісу літ. Б-1 за адресою: АДРЕСА_1 ., а також заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нього;
- заборони Бєглову Олегу Юрійовичу укладати договори, вчиняти інші правочини, здійснювати будь-які дії щодо відчуження та передачі Ѕ торгівельного комплексу загальною площею 130,8 кв.м., що складається з приміщення магазину літ. А-1, магазину Літ. В-1, навісу літ. Б-1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборони Точилкіну Сергію Анатолійовичу укладати договори, вчиняти інші правочини, здійснювати будь - які дії щодо відчуження та передачі Ѕ торгівельного комплексу загальною площею 130,8 кв.м., що складається з приміщення магазину літ. А-1, магазину літ. В-1, навісу літ. Б-1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборони Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради (адреса: вул. Адміральська, б. 20, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код юридичної особи 41256954) та іншим органам державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об'єктів нерухомості по АДРЕСА_1 ;
- заборони виконавчому комітету Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код юридичної особи 04056612) присвоювати, змінювати адресу нерухомого майна по АДРЕСА_1 .
В обґрунтування вказаної заяви прокурор зазначав, що підставою для пред'явлення позову стали порушеннями містобудівного, земельного та іншого законодавства під час будівництва торгівельного комплексу за вищевказаною адресою. Відповідно до позову і долучених доказів, спорудження торгівельного комплексу здійснено Відяпіним М.І. без містобудівних умов і обмежень на забудову земельної ділянки комунальної власності та без документів про право на здійснення будівельних робіт і введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту.
Також торгівельний комплекс протиправно збудований на ділянці комунальної власності площею 32 кв.м. з кадастровим номером 4810137200:10:016:0015, яка відводилась в оренду Відяпіну М.І. лише для тимчасового розміщення торговельного павільйону без права оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно. З урахуванням умов договорів оренди землі №1376 від 12.11.2002, №5325 від 06.12.2007 (з подальшими змінами, внесеними договорами №340-12 від 11.12.2012 та №439-15 від 13.11.2015), наявні обґрунтовані підстави вважати, що Відяпіним М.І. порушено вимоги ст. 629 ЦК України під час набуття права власності на спірний торгівельний комплекс.
Окрім того, необхідність скасування державної реєстрації права власності за Відяпіним М.І. на торгівельний комплекс з одночасним припиненням такого права обґрунтована прокурором незаконністю будівництва спірного об'єкту за рахунок самовільно зайнятої частини земельної ділянки комунальної власності. При цьому, оскільки площа торгівельного комплексу (130,8 кв.м.) в 4 рази перевищує площу орендованої земельної ділянки (32 кв.м.), то на торгівельний комплекс відповідача поширюється правовий режим самовільно побудованого об'єкту.
Прокурор також зазначав, що Відяпін М.І. побудував торгівельний комплекс у межах червоних ліній магістральної вулиці загальноміського значення. Такі дії суперечать ст. 18 Закону України «Про автомобільні дороги», п. 1.3 ДБН В.2.3-5-2001 «Споруди транспорту. Вулиці та дороги населених пунктів», пункту 1.2 глави І частини II Правил використання та забудови території м. Миколаєва, затверджених рішенням Миколаївської міської ради № 15/41 від 17.10.2003 та ін.
Підставою для скасування державної реєстрації права власності за Відяпіним М.І. на торгівельний комплекс вказано також ч. 3 ст. 13 ЦК України, що забороняє зловживання цивільними правами. Останні полягали в будівництві відповідачем спірного об'єкту без будь-яких дозвільних документів на земельній ділянці, оренда якої містила чітку заборону оформлення свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
З положень ст. 182 ЦК України, ч. 4 ст. 3, ч. 1 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» вбачається, що у разі реєстрації речового права на майно з ним можуть вчинятись будь-які дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення права.
При вчиненні нотаріально засвідчених правочинів, до яких віднесено договори купівлі-продажу, реєстрація переходу права власності відбувається невідкладно після завершення нотаріальної дії (ст.ст. 209, 367, 577, 657, 719, 732, 1031 ЦК України).
На думку прокурора, наявність у Бєглова О.Ю. і Точилкіна С.А. правомочностей співвласників зазначеного торгівельного комплексу вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення, розпорядитись спірним об'єктом на користь третіх осіб повністю/частково, реконструювати зі збільшенням площі забудови та ін.
Таким чином, прокурор вважав, що вчинення відповідачами будь-якої з указаних дій призведе до неможливості реального виконання судових рішень та захисту інтересів, Миколаївської міської ради, потребуватиме вжиття додаткових заходів до скасування правовстановлюючих документів на об'єкт нерухомості.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 04 лютого 2022 року заяву Окружної прокуратури міста Миколаєва № 51-1184ВИХ-22 від 01.02.2022 про забезпечення позову у справі № 915/1567/21 задоволено частково.
Вжито заходи забезпечення позову у справі № 915/1567/21, а саме:
- накладено арешт на нежитлові приміщення торгівельного комплексу загальною площею 130,8 кв.м., що складається з приміщення магазину літ. А-1, магазину літ. В-1, навісу літ. Б-1 за адресою: АДРЕСА_1 , а також заборони органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нього;
- заборонено Бєглову Олегу Юрійовичу укладати договори, вчиняти інші правочини, здійснювати будь-які дії щодо відчуження та передачі Ѕ торгівельного комплексу загальною площею 130,8 кв.м., що складається з приміщення магазину літ. А-1, магазину Літ. В-1, навісу літ. Б-1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборонено Точилкіну Сергію Анатолійовичу укладати договори, вчиняти інші правочини, здійснювати будь - які дії щодо відчуження та передачі Ѕ торгівельного комплексу загальною площею 130,8 кв.м., що складається з приміщення магазину літ. А-1, магазину літ. В-1, навісу літ. Б-1 за адресою: АДРЕСА_1 ;
- заборонено виконавчому комітету Миколаївської міської ради присвоювати, змінювати адресу нерухомого майна по вул. Одеське шосе, б. 86/2ж, м. Миколаїв.
В задоволенні заяви Окружної прокуратури міста Миколаєва № 51-1184ВИХ-22 від 01.02.2022 про забезпечення позову в іншій частині - щодо заборони Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради та іншим органам державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об'єктів нерухомості по АДРЕСА_1 - відмовлено.
Ухвала мотивована тим, що предметом позову є вимоги немайнового характеру, а тому у цій справі має досліджуватися обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову, а також питання, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
При цьому, суд зауважував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19).
Виходячи з наведеного, співмірними та справедливими в даному випадку суд вважав заходи забезпечення позову щодо накладення арешту на спірні нежитлові приміщення, з забороною органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нього, а також щодо заборони Фізичній особі-підприємцю Бєглову Олегу Юрійовичу та Фізичній особі-підприємцю Точилкіну Сергію Анатолійовичу укладати договори, вчиняти інші правочини, здійснювати будь-які дії щодо відчуження та передачі спірних нежитлових приміщень, оскільки наявність у Фізичної особи-підприємця Бєглова Олега Юрійовича та Фізичної особи-підприємця Точилкіна Сергія Анатолійовича правомочностей власників спірного нерухомого майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним об'єктом на користь третіх осіб.
Наведене, на думку суду, може призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду, у зв'язку з чим суд вважав обґрунтованим припущення прокурора про те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірні нежитлові приміщення, з забороною органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нього, а також щодо заборони Фізичній особі-підприємцю Бєглову Олегу Юрійовичу та Фізичній особі-підприємцю Точилкіну Сергію Анатолійовичу укладати договори, вчиняти інші правочини, здійснювати будь-які дії щодо відчуження та передачі спірних нежитлових приміщень може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів міської ради, по захист яких прокурор звернувся до суду.
При цьому, суд вбачав наявний зв'язок між конкретними заходами забезпечення позову (накладення арешту на нерухоме майно та заборона вчиняти будь-які дії щодо відчуження вказаного майна) та предметом позовних вимог (скасування державної реєстрації права власності за Відяпіним М.І. на спірні нежитлові приміщення торгівельного комплексу; визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу нежитлових приміщень торгівельного комплексу; усунення перешкод Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих нежитлових приміщень торгівельного комплексу); співмірність вказаних заходів забезпечення позову і предмету позову.
Отже, суд дійшов висновку про те, що вищевказані заходи забезпечення позову відповідають статтям 136, 137 Господарського процесуального кодексу України, а також вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог.
Водночас, суд не вбачав підстав для застосування такого заходу забезпечення позову як заборона Управлінню державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради та іншим органам державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду здійснювати реєстрацію дозвільних документів щодо будівництва та введення в експлуатацію об'єктів нерухомості по вул. Одеське шосе, б. 86/2ж, м. Миколаїв, оскільки він не узгоджуються з предметом позовних вимог.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, ФОП Точилкін Сергій Анатолійович звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
При цьому, в апеляційній скарзі зазначено дату оскаржуваної ухвали 28.01.2022 року, однак 17.02.2022 року до суду надійшла заява про виправлення описки в апеляційній скарзі та вказано вірну дату оскаржуваної ухвали 04.02.2022 року (про забезпечення позову).
Скаржник вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з невірним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що заява позивача про забезпечення позову, а також оскаржувана ухвала від 28.01.2022 не містять посилання на докази, які свідчать про намір відповідачів здійснити відчуження об'єкта нерухомості - торгівельний центр по вул. Одеське шосе, 86/2ж в м. Миколаєві, а містять лише посилання на гіпотетичну можливість.
Крім того, прокурор звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру: про скасування державної реєстрації права власності на вищеназваний торгівельний центр, а також з вимогою про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
На думку скаржника, закон передбачає, що такий захід забезпечення позову як арешт, обов'язковою умовою для його застосування передбачає наявність матеріальної вимоги, яка в майбутньому, у випадку задоволення позову, буде виконана за рахунок арештованих коштів та (або) передачі чи реалізації арештованого майна. У той же час, позовні вимоги у справі, що розглядається, не містять матеріальних вимог взагалі, або вимог, які могли б бути задоволені за рахунок передачі Позивачу арештованого майна або за рахунок реалізації цього майна. (СУДОВА ПРАКТИКА відбиває такий довід)
Отже, запропоновані позивачем заходи забезпечення позову не відповідають критерію співмірності з заявленими позовними вимогами та меті вжиття заходів забезпечення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу прокурор заперечував проти її задоволення та вважав оскаржувану ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою. При цьому, зокрема, прокурор зазначав, що суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у разі, якщо під час розгляду справи або набрання рішенням законної сили фізичні особи - підприємці Бєглов О.Ю., Точилкін С.А. здійснять відчуження належних їм часток торгівельного комплексу, - зазначене призведе до необхідності звернення до суду з іншими позовами та до тривалого непоновлення інтересів держави. Також, прокурор вказував, що законом не передбачено будь-яких заборон щодо накладення судом арешту на майно у випадку немайнової позовної вимоги.
В судове засідання 04.10.2022 року представники позивача та інших відповідачів не з'явилися, про день, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про що свідчать відповідні поштові повідомлення.
Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 ГПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників зазначених осіб.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до вимог ст. ст. 240, 283 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Дослідивши матеріали оскарження ухвали та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить наступних висновків.
Згідно зі статтею 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з пунктами 1, 2, 4 частини 1 статті 137 ГПК позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Отже, накладення арешту на майно, заборона відповідачу та іншим особам вчиняти певні дії щодо предмета спору є одним із визначених законом способів забезпечення позову.
Сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина 4 статті 137 ГПК).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Суд зазначає, що обрання належного, відповідного до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.
Касаційний господарський суд звертає увагу на те, що, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, в разі задоволення позову.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" наголошено, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. При цьому, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії", поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, оскільки предметом спору у даній справі є вимоги немайнового характеру, то у цьому випадку, має бути досліджено наявність такої підстави вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
При цьому, у немайнових спорах у випадку ствердної відповіді на це питання, встановленню підлягають обставини щодо того чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Наведена правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постановах Верховного Суду 16.10.2019 у справі № 904/2285/19, від 16.03.2020 у справі № 916/3245/19 та від 14.04.2021 у справі № 910/11177/20.
Зі змісту пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) або повернення майна чи про стягнення грошових коштів. При цьому, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору.
Близький за змістом висновок сформульовано у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18 та від 05.09.2019 у справі № 911/527/19.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову місцевим господарським судом було враховано, що у такому випадку існує прямий зв'язок між обраними позивачем заходами забезпечення позову - накладення арешту на нерухоме майно та заборона вчиняти будь-які дії щодо відчуження вказаного майна та предметом позовних вимог - скасування державної реєстрації права власності за Відяпіним М.І. на спірні нежитлові приміщення торгівельного комплексу; визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу нежитлових приміщень торгівельного комплексу; усунення перешкод Миколаївській міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно збудованих нежитлових приміщень торгівельного комплексу.
При цьому, суд першої інстанції виходив із того, що співмірними та справедливими в даному випадку є заходи забезпечення позову щодо накладення арешту на спірні нежитлові приміщення, з забороною органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нього, а також щодо заборони Фізичній особі-підприємцю Бєглову О.Ю. та Фізичній особі-підприємцю Точилкіну С.А. укладати договори, вчиняти інші правочини, здійснювати будь-які дії щодо відчуження та передачі спірних нежитлових приміщень, оскільки наявність у Фізичної особи-підприємця Бєглова О.Ю. та Фізичної особи-підприємця Точилкіна С.А. правомочностей власників спірного нерухомого майна вказує на можливість у будь-який момент, в тому числі під час розгляду справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, розпорядитись спірним об'єктом на користь третіх осіб.
Отже, у будь-який момент, в тому числі і під час розгляду даної справи судом, але до прийняття ним остаточного рішення у справі, існує реальна можливість, що відповідачі можуть розпорядитись спірним об'єктом на користь третіх осіб.
Враховуючи, що такі обставини можуть призвести до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав позивача в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про обґрунтованість припущення прокурора, що невжиття таких заходів забезпечення позову як накладення арешту на спірні нежитлові приміщення, з забороною органам, які здійснюють реєстрацію речових прав на нерухоме майно, здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо нього, а також заборона Фізичній особі-підприємцю Бєглову Олегу Юрійовичу та Фізичній особі-підприємцю Точилкіну Сергію Анатолійовичу укладати договори, вчиняти інші правочини, здійснювати будь-які дії щодо відчуження та передачі спірних нежитлових приміщень, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів міської ради, по захист яких прокурор звернувся до суду.
Колегія суддів вважає, що застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони вчинення певних дій щодо спірного нерухомого майна не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідачів чи інших осіб, які не є учасниками справи, не призведе до блокування їх господарської діяльності, а лише, як вірно зазначено місцевим господарським судом, запровадить законні обмеження, наявність яких дозволить створити належні умови для запобігання перешкод для виконання рішення суду в разі повного чи часткового задоволення позовних вимог.
В такий спосіб, колегія суддів приходить до висновку, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом спору та по суті спрямовані на збереження існуючого наразі стану речей.
При цьому, суд в оскаржуваній ухвалі навів достатньо переконливі та мотивовані підстави, які свідчать про реальну ймовірність ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав позивача в межах цієї справи, у разі задоволення позову.
Твердження скаржника про те, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову не відповідають критерію співмірності з заявленими позовними вимогами та меті вжиття заходів забезпечення позову, а також що накладення судом арешту на майно можливе тільки у випадку наявності майнової вимоги, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки у позові є немайнова вимога про усунення перешкоди позивачу в користуванні земельною ділянкою комунальної власності шляхом знесення самочинно збудованого торгівельного комплексу.
При цьому, колегія суддів наголошує, що законом не передбачено будь-яких заборон щодо накладення судом арешту на майно у випадку немайнової позовної вимоги. В оскаржуваній ухвалі суд першої інстанції правомірно наголосив, у випадку звернення особи до суду з позовними вимогами немайнового характеру має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Тобто, одним з критеріїв накладення арешту на спірне нерухоме майно є не матеріальний характер позовної вимоги, а доведення того факту, що невжиття даного заходу може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Таким чином, місцевим судом було правильно застосовано ті норми процесуального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, а незгода скаржника із оскаржуваною ухвалою і бажання винесення нового рішення на його користь не свідчить про те, що судом було порушено норми процесуального права. Водночас, скаржником в порушення принципів доказування, не надано належних та допустимих доказів того, що існують обставини, які б прямо чи опосередковано свідчили про відсутність необхідності у забезпеченні позову.
Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, суд оцінює критично та не бере до уваги, оскільки вони не стосуються предмету доказування у питанні обґрунтованості вжитих заходів забезпечення позову.
Зважаючи на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що при ухваленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції правильно надав оцінку обґрунтованості доводів позивача, встановивши безпосередній зв'язок між конкретними заходами забезпечення позову та предметом позову, і не порушив положення статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України.
Вжиті заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.
Посилання скаржника на неправильне застосування норм процесуального права під час винесення оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту апеляційний господарський суд не вбачає.
Враховуючи викладене та беручи до уваги унормовані статтею 269 ГПК України межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не припустився порушення або неправильного застосування норм процесуального права, отже, оскаржувана ухвала скасуванню або зміні не підлягає.
З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про залишення ухвали місцевого господарського суду без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.
З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає то в порядку ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги в сумі 2481 грн. покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 270, 271, 275, 276, 281-284 ГПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Точилкіна Сергія Анатолійовича залишити без задоволення.
Ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 04 лютого 2022 року у справі №915/1567/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст.ст.287-288 Господарського кодексу України.
Повний текст постанови складено 11.10.2022р.
Головуючий суддя А.І. Ярош
Судді: Г.І. Діброва
Н.М. Принцевська