Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311
Іменем України
05.08.2010Справа №2-18/2435-2010
За позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю «Салютаріс», м Сімферополь (пров. Задорожний, б. ѕ, м. Сімферополь, 95047)
До відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Евентус-Т», м Сімферополь (пров. Задорожний, б. ѕ, м. Сімферополь, 95047)
Про стягнення 1947479,99 грн.
Суддя І.К. Осоченко
Від позивача - Барановська Л.О. - представник, дов. від 01.04.2010 року № 2
Від відповідача - Алексєєва Г.І. - представник, дов. від 06.04.2010 року.
СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Салютаріс», м Сімферополь - позивач, звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Евентус-Т», м Сімферополь - відповідача, в якій просить стягнути з відповідача суму заборгованості у розмірі 1947479,99 грн., з яких 1790000,00 грн. - сума боргу за договорами позики, 59280,99 грн. - сума інфляції, 98199,00 грн. - сума 3% річних.
Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 526, 625, 1050 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що 17.06.2009 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір позики № 1, 14.09.2009 року - Договір позики № 2, а також 01.12.2009 року - Договір позики № 3. Згідно з умовами Договору, позивач надав відповідачу за вказаними договорами безвідсоткову позику у розмірі 1790000,00 грн., а саме 990000,00 грн. - за Договором №1, 350000,00 грн. - за Договором № 2, 450000,00 грн. - за Договором № 3. Відповідач не виконав свої зобов'язання по поверненню позики за зазначеними договорами, у зв'язку з чим за ним склалася заборгованість за договорами позики у розмірі 1790000,00 грн., що і стало підставою звернення до суду позивача.
17.06.2010 року у судовому засіданні представник відповідача надав суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги визнав у повному обсязі, проте вказує, що у дійсний час не в змозі сплатити кошти у зв'язку із складним матеріальним становищем.
22.06.2010 року представник позивача надав суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій окремо розбив суму заборгованості за кожним із договорів та просить стягнути з відповідача за Договором №1 - заборгованість у сумі 990000,00 грн., інфляційні витрати у сумі 46211,29 грн., 3% річних у сумі 94149,00 грн.; за Договором № 2- заборгованість у сумі 350000,00 грн., інфляційні витрати у сумі 13069,70 грн., 3% річних у сумі 2520,00 грн.; за Договором № 3 - заборгованість у сумі 450000,00 грн., 3% річних у сумі 1530,00 грн.
Суд прийняв дану заяву до свого розгляду.
Слухання справи відкладалося, судом у справі оголошувалася перерва з 17.06.2010 року по 22.06.2010 року у порядку, передбаченому статтею 77 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -
17.06.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Салютаріс» (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Евентус-Т» (позичальник) укладено договір позики № 1.
Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 і 4.1 договору, позикодавець зобов'язується надати позичальнику позику у сумі 990000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути позику у строк до 17.12.2009 року
Згідно з пунктом 3.1 договору, позика надається у повному обсязі шляхом пеперахування коштів на розрахунковий рахунок позичальника у продовж 10 календарних днів з моменту підписання договору.
Позивач, виконуючи умови договору позики № 1 від 17.06.2009 року, платіжним дорученням № 1 від 24.06.2009 року перерахував на розрахунковий рахунок відповідача кошти у сумі 990000,00 грн. (а.с. 6).
Досліджуючи таке платіжне доручення у судовому засіданні судом встановлено, що у графі призначення платежу вказано: перерахування коштів по договору позики № 1 від 22.06.2009 року, у той час, як датою підписання договору № 1 є 17.06.2009 року.
У судовому засіданні 05.08.2010 року представник позивача надав суду лист АТ “Сведбанк” (публічне), в якому банк повідомляє, що відповідно до листа клиєнта вих № 18 від 19.07.2010 року ТОВ “Салютаріс” у платіжному дорученні № 1 від 24.06.2009 року (отримувач ТОВ “Евентус-Т” вважати вірним призначення платежу “фінансова допомога по договору позики № 1 від 17.06.2009 року”).
У подальшому, 14.09.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Салютаріс» (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Евентус-Т» (позичальник) укладено договір позики № 2.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 і 4.1 договору, позикодавець зобов'язується надати позичальнику позику у сумі 350000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути позику у строк до 14.01.2010 року
Згідно з пунктом 3.1 договору, позика надається у повному обсязі шляхом пеперахування коштів на розрахунковий рахунок позичальника у продовж 10 календарних днів з моменту підписання договору.
Позивач, виконуючи умови договору позики № 2 від 14.09.2009 року, платіжним дорученням № 5 від 18.09.2009 року перерахував на розрахунковий рахунок відповідача кошти у сумі 350000,00 грн. (а.с. 7).
Досліджуючи таке платіжне доручення у судовому засіданні судом встановлено, що у графі призначення платежу вказано: перерахування коштів по договору позики № 2 від 01.09.2009 року, у той час, як датою підписання договору № 2 є 14.09.2009 року.
У судовому засіданні 05.08.2010 року представник позивача надав суду лист АТ “Сведбанк” (публічне), в якому банк повідомляє, що відповідно до листа клиєнта вих № 19 від 19.07.2010 року ТОВ “Салютаріс” у платіжному дорученні № 5 від 18.09.2009 року (отримувач ТОВ “Евентус-Т” вважати вірним призначення платежу “фінансова допомога по договору позики № 2 від 14.09.2009 року”).
Також 01.12.2009 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Салютаріс» (позикодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Евентус-Т» (позичальник) укладено договір позики № 3.
Відповідно до пунктів 1.1, 1.2 і 4.1 договору, позикодавець зобов'язується надати позичальнику позику у сумі 450000,00 грн., а позичальник зобов'язується повернути позику у строк до 01.03.2010 року
Згідно з пунктом 3.1 договору, позика надається у повному обсязі шляхом пеперахування коштів на розрахунковий рахунок позичальника у продовж 10 календарних днів з моменту підписання договору.
Позивач, виконуючи умови договору позики № 32 від 01.12.2009 року, платіжним дорученням № 6 від 23.12.2009 року перерахував на розрахунковий рахунок відповідача кошти у сумі 450000,00 грн. (а.с. 8).
Досліджуючи таке платіжне доручення у судовому засіданні судом встановлено, що у графі призначення платежу вказано: фінансова допомога по договору позики № 3 від 01.12.2009 року, що відповідає дійсності.
Статтею 1049 Цивільного кодексу України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Оскільки у строки встановлені у договорах відповідач позивачу кошти не повернув, а саме: до 14.12.2009 року - 990000,00 грн., до 14.01.2010 року - 350000,00 грн., до 01.03.2010 року - 450000,00 грн., то позивач звернувся до суду з позовом про стягненя коштів у примусовому порядку.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Відповідач не представив суду доказів повернення коштів у сумах 990000,00 грн., 350000,00 грн. та 450000,00 грн., в той час як відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона має довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень способом, який встановлений законом для доведення такого роду фактів. У зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 1790000,00 грн. (990000,00+350000,00+450000,00) підлягають задоволенню.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач просить стягнути з відповідача за договором позики № 1 від 17.06.2009 року інфляційну суму у розмірі 46211,29 грн., за договором позики № 2 інфляційну суму у розмірі 13069,70 грн. Перевіривши розрахунок позивача у частині нарахування інфляційної суми, суд знаходить його вірним, у зв'язку із чим з відповідача підлягають стягненню інфляційні витрати у загальній сумі 59280,99 грн. (46211,29+13069,70).
У своїй позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача 3% річних за трьома договорами позики у сумі 98199,00 грн.
Перевіривши такий розрахунок, суд приходить до висновку, що сума 3% річних, заявлена позивачем підлягає перерахуванню та зменшенню. За розрахунками суду сума 3% річних за договором № 1 від 17.06.2009 року становить 9405,00 грн., за договором № 2 від 14.09.2009 року - 2450,00 грн., за договором № 3 від 01.12.2009 року - 1350,00 грн.
Приймаючи до уваги вищевикладене, з відповідача підлягає стягненню 3% річних у загальній сумі лише 13205,00 грн. (9405,00+2450,00+1350,00). У іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
05.08.2010 року у судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст рішення складено та підписано суддею 06.08.2010 року
На підставі вищевикладеного та керуючись 525, 526, 612, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Евентус-Т», м Сімферополь (пров. Задорожний, б. ѕ, м. Сімферополь, 95047, код ЄДРПОУ 36394130) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Салютаріс», м Сімферополь (пров. Задорожний, б. ѕ, м. Сімферополь, 95047, код ЄДРПОУ 36539859) 1790000,00 грн. заборгованості, 13205,00 грн. 3% річних, 59280,99 грн. інфляційної суми, 18624,86 грн. державного мита та 225,70 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
3. У іншій частині позову відмовити.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Осоченко І.К.