Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 201
Іменем України
04.08.2010Справа №2-33/2574-2010
за позовом заступника прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Ради міністрів АР Крим, (95000, м. Сімферополь, пр.Кірова, 13)
до відповідачів приватного підприємства фірми «Шарм», (98635, м. Ялта, вул. Ломоносова, 1,3)
фізичної особи-підприємця Єрмакова Володимира Петровича, (98600, м. Ялта, вул. Горького, 20)
Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації м. Ялти, (98600, м. Ялта, вул. Дзержинського, 4);-
Лівадійська селищна рада (м. Ялта, смт. Лівадія, вул. Батуріна, 8).
виконавчий комітет Лівадійської селищної ради (м. Ялта, смт. Лівадія, вул. Батуріна, 8).
про визнання недійсним договору купівлі-продажу та спонукання до виконання певних дій
Суддя Радвановська Ю.А.
Представники:
Прокурор: Кулібаба Станіслав Євгенович, посвідчення № 07121.
Позивача: Куріло Артур Олександрович, представник, довіреність від 02 червня 2010 року № 01-01/1719, Рада міністрів АРК.
Відповідачів: Старушко Тетяна Василівна, представник, довіреність від 01.01.2010 р., ПП Фірма «Шарм»;
Нізяєва Юлія Юріївна, представник, довіреність від 25.05.2010 р. № 833, фізична особа-підприємець Єрмаков Володимир Петрович.
Треті особи: не з'явилась, КП БТІ м. Ялти
не з'явилась, виконавчий комітет Лівадійської селищної ради,
не з'явилась, Лівадійська селищна рада.
Суть спору: заступник прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Ради міністрів АР Крим звернувся до господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідачів, приватного підприємства Фірми «Шарм», фізичної особи-підприємця Єрмакова Володимира Петровича, та просить визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі реєстраційний № 3693 від 01 жовтня 2008 року та зобов'язати відповідача знести самовільно побудовану нежитлову будівлю, що розташована за адресою: АР Крим, сщ. Охотниче, вул. Ай-Петрінська, 8, літер «А», загальною площею 9.6 кв.м, за власний рахунок.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що на момент укладення спірного договору купівлі-продажу, відповідач, приватне підприємство фірма «Шарм», не був власником спірного майна та побудував його самовільно, без згоди орендодавця на те.
Так, прокурор вказує, що рішення господарського суду АР Крим від 18 січня 2007 року по справі № 2-13/920-2007, на підставі якого приватне підприємство фірма «Шарм» отримало право власності на побудовані ним споруди було скасовано касаційною інстанцією, тобто і право власності таким чином, у відповідача на спірні об'єкти продажу відсутнє.
Відповідач, приватне підприємство фірма «Шарм», позов не визнав за мотивами, що викладені у відзиві (а.с. 90-96).
Відповідач, фізична особа-підприємець Єрмаков В.П., позов також не визнав, просить відмовити прокурору в позові, за мотивами, що викладені у відзиві (а.с. 114-115).
Ухвалою господарського суду АР Крим від 05 липня 2010 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучений виконавчий комітет Лівадійської селищної ради (а.с. 122-123).
Ухвалою господарського суду АР Крим від 20 липня 2010 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучена Лівадійська селищна рада (а.с. 127-127).
Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні учасникам процесу та прокурору роз'яснені процесуальні права та обов'язки.
За клопотанням учасників судового процесу та прокурора відповідно до статті 10 Конституції України, статті 10 Закону України «Про судоустрій України», пояснення та клопотання по справі надавалися ними російською мовою.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу та прокурора, дослідивши представлені докази, суд
встановив:
На підставі постанови Ради міністрів АР Крим від 09 липня 2002 року № 243 «Про передачу земельних ділянок в оренду приватному підприємству фірмі «Шарм» та товариству з обмеженою відповідальністю «Старінвест», затверджені проекти відведення земельних ділянок приватному підприємству фірмі «Шарм» для будівництва та обслуговування торгового центру із земель Лівадійської селищної ради м. Ялта (а.с. 11).
Пунктом 2 вказаної постанови припинено право користування земельною ділянкою землекористувачу - Ялтинському виконавчому комітету площею 4.16 га за межами населеного пункту Лівадійської селищної ради та передано в оренду строком на 50 років земельну ділянку площею 2.794 га приватному підприємству фірмі «Шарм» для будівництва та обслуговування торгового центру.
22 липня 2002 року Ялтинським міським нотаріальним округом посвідчений договір оренди земельної ділянки, укладений між Радою міністрів АР Крим (орендодавець) та приватним підприємством фірмою «Шарм» (орендар) (а.с. 12-15).
Відповідно до пункту 1.1 цього договору орендодавець надав, а орендар прийняв в довгострокове тимчасове користування на умовах оренди земельну ділянку площею 2.794 га за межами населеного пункту Лівадійської селищної ради, за адресою: АР Крим, м. Ялта, кадастровий номер земельної ділянки 0111947900:09:001:001.
Відповідно до розділу 2.1 договору, вищеназвана земельна ділянка надається в оренду для будівництва та обслуговування торгового центру. Зміна цільового призначення орендованої земельної ділянки в період дії договору допускається лише за згодою орендодавця.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами у справі, що в період дії вказаного договору оренди земельної ділянки приватним підприємством фірмою «Шарм» було побудовано на неї нерухоме майно - торговий центр за власні кошти.
Рішенням господарського суду АР Крим від 18 січня 2007 року (справа № 2-13/920-2007) задоволений позов приватного підприємства фірми «Шарм» до виконавчого комітету Лівадійської селищної ради та комунального підприємства «Ялтинське бюро технічної інвентаризації»; за позивачем визнано право власності на об'єкти нерухомого майна торгового центру, розташованого в сщ. Охотниче, по вул. Ай-Петрінська (а.с. 16-19, 21-22).
01 жовтня 2008 року між приватним підприємством фірма «Шарм» (продавець) та фізичною особою-підприємцем Єрмаковим Володимиром Петровичем (покупець) укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі, розташованої в сщ. Охотниче, вул. Ай-Петрінська, 8, літер «А» реєстраційний номер 3693 (а.с. 7-9).
Відповідно до умов цього договору, продавець продає, а покупець покупає нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АР Крим, м. Ялта, сщ Охотниче, вул. Ай-Петрінська, 8, літер А.
Заступник прокурора міста Ялти вважає, що такий договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим просить визнати його недійсним та застосувати правові наслідки недійсності правочину шляхом зобов'язання відповідача, приватне підприємство фірму «Шарм», знести самовільно побудовану нежитлову будівлю за власний рахунок.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін та прокурора, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Предметом даного позову є вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, які обґрунтовані посиланнями на статті 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, а також на положення Земельного кодексу України.
Відповідно до вимог частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Крім того, згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України судом може бути визнано недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).
Так, відповідно до пункту 1.3 спірного договору купівлі-продажу від 01 жовтня 2008 року на момент його укладення право власності на нежитлову будівлю, розташовану в сщ. Охотниче, вул. Ай-Петрінська, 8, літер «А» належало продавцеві, приватному підприємству фірми «Шарм» на підставі рішення господарського суду АР Крим від 18 січня 2007 року по справі № 2-13/920-2007, яке набрало законної сили 30 січня 2007 року та ухвали господарського суду АР Крим від 19 січня 2007 року по справі № 2-13/920-2007 року (а.с. 7).
Однак, постановою Вищого господарського суду України від 27 лютого 2008 року рішення господарського суду АР Крим від 18 січня 2007 року в цій справі скасоване, справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.23-26).
Ухвалою господарського суду АР Крим справа прийнята суддею господарського суду АР Крим Ковтун Л.О. із привласненням справі № 2-1/3930.1-2008.
Ухвалою суду від 04 березня 2010 року позов приватного підприємства фірми «Шарм» про визнання права власності залишений без розгляду на підставі пункту 5 статті 81 Господарського процесуального кодексу України (а.с. 99-101).
Згідно з пунктом 1.7 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (далі - Положення), Реєстр прав власності на нерухоме майно є інформаційною системою, яка містить відомості про зареєстровані права власності, суб'єктів прав, об'єкти нерухомого майна, правовстановлювальні документи, на підставі яких здійснено реєстрацію прав власності.
Пунктом 2.8 Положення передбачено, що документи, що підтверджують виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно і подаються для реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, установленим цим Положенням та іншими актами чинного законодавства України.
В Інформаційному листі від 31 січня 2001 року № 01-8/98 Вищий господарський суд України зазначив, що вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності чи усуненням перешкод у користуванні майном, арбітражні суди повинні мати на увазі, що підтвердженням наявності такого права можуть бути насамперед правовстановлювальні документи. Перелік таких документів наведено у додатку № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 N 7/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 28.01.2003 N 6/5).
Згідно з пунктом 10 додатку № 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення до переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, відносяться рішення судів.
У розділі Методичних рекомендацій щодо державної реєстрації прав власника на об'єкти нерухомості майна на підстав рішень судів, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 26 травня 2009 року № 914/5, зазначено, що судове рішення - це вирок, рішення, постанова, ухвала що ухвалені (постановлені) судами у кримінальних, цивільних, господарських справах, у справах адміністративної юрисдикції та у справах про адміністративні правопорушення, а також судовий наказ, виданий в порядку наказного провадження у цивільних справах (пункт 2 Порядку ведення Єдиного державного реєстру судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 2006 року № 740).
Статтею 45 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.
Згідно зі статтею 82 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення.
Таким чином, рішення про визнання права власності на нерухоме майно є правовстановлюючим документом, на підставі якого проводиться державна реєстрація прав власності.
Статтею 108 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України.
У роз'ясненнях Міністерства юстиції України від 22 червня 2007 року № 19-32/30 вказується, що згідно зі статтею 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги (подання) має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково (у таких випадках рішення суду першої інстанції, постанови апеляційної інстанції, Вищого господарського суду України не є правовстановлювальними документами, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності).
Згідно з частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідній обсяг цивільної дієздатності
В силу вимог статті 658 Цивільного кодексу України право продажу належить власникові.
Таким чином, суд погоджується з доводами прокурора про те, що на момент укладення спірного договору купівлі-продажу, відповідач, приватне підприємство фірма «Шарм», не був власником майна, яке було ним відчужено, з огляду на відсутність у нього права власності на таке майно.
Крім того, як вбачається з пункту 1.3 спірного договору право власності продавця на предмет договору зареєстроване комунальним підприємством «Ялтинське бюро технічної інвентаризації» згідно з витягом про реєстрацію права власності на майно від 02 лютого 2007 року № 13439919.
Однак, відповідно до пункту 5.7 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно є дійсним протягом трьох місяців з моменту його видачі.
Отже, відповідач, приватне підприємство фірма «Шарм», укладаючи договір купівлі-продажу майна був обізнаний про відсутність у нього права власності на спірне самовільно побудоване майно, однак, всупереч чинному законодавству, не попередив про це покупця.
У відповідності до частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Абзацом 2 частини 1 статті 229 Цивільного кодексу України визначене, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Таким чином, суд вважає, що твердження прокурора про відсутність у приватного підприємства фірми «Шарм» права власності на спірне майно на час укладення оспорюваного правочину є обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи, у зв'язку з чим позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 01 жовтня 2008 року № 3693 підлягають задоволенню.
Одночасно, прокурор просив суд зобов'язати відповідача, приватне підприємство фірму «Шарм», знести самовільно побудовану нежитлову будівлю, розташовану в сщ. Охотниче, вул. Ай-Петрінська, 8 літер А, загальною площею 9.6 кв.м., за власний рахунок.
В обґрунтування цих вимог прокурор посилається на положення статті 216 Цивільного кодексу України, якою передбачені правові наслідки недійсності правочину.
Суд вважає, що дані вимоги повинні бути залишені без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Отже, з огляду на положення цієї правової норми, правовими наслідками недійсності оспорюваного у даній справі правочину є повернення сторонами за ним все, що вони одержали на його виконання, а саме - майна та коштів, а не знесення спірної будівлі, як просить прокурор.
Згідно з роз'ясненнями, наданими Вищим господарським судом України в Інформаційному листі від 29 червня 2010 № 01-08/369 господарські суди у вирішенні спорів повинні застосувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони.
Також, як на правову підставу вимог про знесення смоавльно побудованого майна, прокурор посилається на статтю 376 Цивільного кодексу України та зазначає, що відповідачем, приватним підприємством фірмою «Шарм», будівництво спірної нежитлової будівлі було проведене з порушенням статті 4 Закону України «Про архітектурну діяльність» та частини 3 статті 18 Закону України «Про основи містобудування», а саме - будівлю не було введено до експлуатації.
Відповідно до пункту 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Будівництво вважається самочинним, якщо у діях особи є одна з ознак, передбачених у пункті 1 названої статті цього кодексу. Тому дія цієї статті не поширюється на випадки розміщення на земельній ділянці об'єктів, які не пов'язуються із землею фундаментом і не визнаються у законодавстві нерухомістю.
Відповідно до пункту 7 статті 376 Цивільного кодексу України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Отже, вирішення господарським судом питання щодо зобов'язання сторони перебудувати або знести самовільно побудоване майно залежить від з'ясування таких обставин як, зокрема, встановлення факту самочинності будівництва, наявності доказів порушення норм та правил будівництва чи істотного відхилення від проекту, а також наявність заперечень власника земельної ділянки, на якій побудоване спірне майно.
Відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В своїх роз'ясненнях від 23 серпня 1994 року № 02-5/612 «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України» президія Вищого арбітражного суду України зазначила, що при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 статті 81 ГПК України можливо лише за наявності таких умов: витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору; позивач не подав витребувані документи чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин. Отже, перш ніж залишити позов без розгляду господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність.
З матеріалів справи вбачається, що прокурор та позивач на виклик суду до судових засідань, призначених на 28 травня 2010 року, 17 червня 2010 року, 05 липня 2010 року, 20 липня 2010 року не з'являлися, витребуваних судом документів та доказів не надавали. При цьому, суд звертає увагу на те, що така явка у судове засідання визнавалась обов'язковою, а також прокурора та позивача було зобов'язано, зокрема, надати докази в обґрунтування вимог про знесення спірного майна.
Прокурор та представник позивача, в судовому засіданні, що відбулося 03 серпня 2010 року, заявили, що витребувані судом документи надати не представляється можливим, у зв'язку з їх відсутністю.
Суд вважає, що ненадання витребуваних судом доказів робить неможливим з'ясування у повній мірі обставин справи, надання оцінки правовому змісту заявлених позовних вимог, що у свою чергу унеможливлює розгляд справи по суті у цієї частині із прийняттям відповідного рішення.
Згідно з частиною пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України якщо позивач без поважних причин не подав витребуваних господарським судом матеріалів, необхідних для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору, господарський суд залишає позов без розгляду.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати відносяться на відповідача, приватне підприємство фірму «Шарм» пропорційно задоволеним позовним вимогам.
На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 81, 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлової будівлі реєстраційний № 3693 від 01 жовтня 2008 року, укладений між приватним підприємством фірма «Шарм» та фізичною особою-підприємцем Єрмаковим Володимиром Петровичем.
3. Позов заступника прокурора міста Ялти в інтересах держави в особі Ради міністрів АР Крим в частині вимог про зобов'язання приватного підприємства фірми «Шарм» знести самовільно побудовану нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АР Крим, сщ. Охотниче, вул. Ай-Петрінська, 8 літер А, загальною площею 9.6 кв.м, за власний рахунок залишити без розгляду.
4. Стягнути з приватного підприємства фірми «Шарм» (98635, м. Ялта, вул. Ломоносова, 1, 3, ІПН 20710519) в дохід Державного бюджету України (п/рахунок 31115095700002, банк одержувач ГУ Державного казначейства України в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополь, код платежу 22090200, код в ЄДРПО України 34740405) 85.00 грн. державного мита.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Радвановська Ю.А.