20 липня 2010 р. № 1/167-09
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Разводової С.С. -головуючого,
Бернацької Ж.О. -доповідача,
Плюшка І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янський завод марочних вин"
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 25.02.2010
у справігосподарського суду Херсонської області № 1/167-09
за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Ельграф"
дотовариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янський завод марочних вин"
простягнення суми
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилися,
від відповідача: не з'явилися,
Позивач -товариство з обмеженою відповідальністю "Ельграф" у вересні 2009 року звернувся до господарського суду Херсонської області з позовною заявою до відповідача -товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янський завод марочних вин" про стягнення 114256,92 грн. основного боргу, 6601,06 грн. пені та 824,52 грн. трьох процентів річних.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 13.10.2009 (суддя Губіна І.В.) задоволено позов з підстав його правомірності та обґрунтованості, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янський завод марочних вин" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ельграф" 115081,44 грн. основного боргу з урахуванням річних, 6601,06 грн. пені, 1452,83грн. судових витрат.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 25.02.2010 (судді: Антонік С.Г. -головуючий, Зубкова Т.П., Хуторной В.М.) апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янський завод марочних вин" залишена без задоволення, рішення господарського суду Херсонської області від 13.10.2009 скасовано частково і прийнято нове рішення: позов задоволено частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янський завод марочних вин" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Ельграф" 114256,92 грн. основного боргу, 824,52 грн. три проценти річних, 1095,15 грн. державного мита та 212,4 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, в решті позову відмовлено.
Постанова мотивована тим, що під час прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права щодо стягнення пені.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 25.02.2010, обґрунтовуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю "Ельграф" (виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Кам'янський завод марочних вин" (замовник) 08.04.2008 укладений договір № 23, за умовами якого виконавець (позивач) зобов'язався виготовити для замовника (відповідач), згідно його письмових заявок (замовлень), поліграфічну продукцію, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити продукцію на умовах цього договору.
Асортимент продукції вказується у доповненнях до договору, які є його невід'ємними частинами (пункт 1.1 договору).
Ціна та порядок розрахунків узгоджені сторонами у розділі 3 договору.
Згідно пункту 3.1 договору виконавець поставляє продукцію за цінами, які є договірними та орієнтованими на день укладання договору. Конкретні ціни на продукцію, що виготовляється та поставляється по кожному окремому замовленню (заявці) замовника, погоджуються доповненнями до договору, які є його невід'ємними частинами.
Договір вступає у дію з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2010 (пункти 7.3 та 7.4 договору).
На виконання умов договору виконавцем виготовлено та відвантажено замовнику поліграфічну продукцію на загальну суму 154256,92 грн., що підтверджується видатковими накладними: № ЕЛ 0000224 від 20.05.2009 на суму 34742,05 грн., № ЕЛ 0000265 від 28.05.2009 на суму 45279,83 грн., № ЕЛ 0000284 від 05.06.2009 на суму 74235,04 грн. та довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯНЗ: № 251889 від 19.05.2009, № 251956 від 26.05.2009 та № 251963 від 05.06.2009.
Згідно банківських виписок від 09.04.2009, від 14.04.2009, від 22.04.2009, від 05.06.2009 та від 17.08.2009 замовник частково оплатив вартість отриманого від виконавця товару, перерахувавши на його розрахунковий рахунок грошові кошти в загальній сумі 40000 грн.
Станом на 01.07.2009 заборгованість відповідача складала 124256,92 грн., що підтверджується двостороннім підписаним та завіреним печатками підприємств актом звірки взаєморозрахунків.
Після проведення звірки взаєморозрахунків відповідач 17.08.2009 здійснив часткове погашення заборгованості за товар та додатково сплатив 10000 грн. за отриманий товар від позивача. Таким чином, заборгованість за товар зменшилась і становила 114256,92 грн.
У зв'язку з частковою несплатою поставленого товару позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 114256,92 грн. основного боргу, 6601,06 грн. пені та 824,52 грн. трьох процентів річних.
Згідно частин 2, 3 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є: договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного ними договору, який породив взаємні обов'язки: обов'язком позивача стало виконання робіт, визначених у розділі 1.1 договору - виготовлення поліграфічної продукції для відповідача, а обов'язком відповідача -прийняття виконаних позивачем робіт: виготовлення поліграфічної продукції і оплата їх вартості.
За своєю правовою природою укладений сторонами договір є договором підряду.
Згідно статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити роботу.
Приймання виконаних робіт здійснюється у порядку, встановленому законом і договором.
Згідно пунктів 2.3 та 2.4 договору відвантаження продукції здійснюється транспортом виконавця. Партія товару, що відвантажується, супроводжується накладною-рахунком, податковою накладною, гігієнічним висновком.
Відповідно до статті 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк.
Пунктом 3.2 договору встановлено, що оплата здійснюється замовником наступним чином: 30 % суми замовлення -попередня оплата, решта 70 % - протягом 20-ти календарних днів від дати відвантаження готової продукції зі складу виконавця.
Проте в порушення умов договору замовник зобов'язання щодо оплати прийнятої продукції частково виконав -у сумі 40000 грн.
В результаті неналежного виконання договірних зобов'язань у відповідача утворилась заборгованість у сумі 114256,92 грн., доказів оплати якої відповідач не надав.
Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно погодився з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача 114256,92 грн. основного боргу за договором.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи наявність заборгованості та норми частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції правильно погодився з висновком місцевого господарського суду про обґрунтованість позовних вимог про стягнення 824,52 грн. трьох процентів річних.
Проте суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про скасування рішення в частині стягнення пені, враховуючи наступне.
Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналогічна норма міститься у частині 2 статті 343 Господарського кодексу України.
Пунктом 5.4 договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати за поставлені товари замовник сплачує виконавцю на його вимогу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Оскільки договором передбачено розмір пені -у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що сторони не досягли згоди щодо розміру пені.
Тому місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 6601,06 грн. пені.
Враховуючи викладене, постанова апеляційної інстанції підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні пені, а рішення місцевого господарського суду - залишенню без змін.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кам'янський завод марочних вин" задовольнити частково.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 25.02.2010 у справі господарського суду Херсонської області № 1/167-09 скасувати в частині відмови у стягненні пені, а в іншій частині залишити без змін.
Рішення господарського суду Херсонської області від 13.10.2009 залишити без змін.
Головуючий, суддя:С. Разводова
Судді:Ж. Бернацька
І. Плюшко