28 липня 2010 р. № 07/37-92 (07/34-92)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. -головуючого,
Костенко Т.Ф., Коробенко Г.П.
розглянувши матеріали
касаційної скарги приватного підприємства "Володимир-Єлена", м. Володимир-Волинський
на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду
від 15.03.2010р.
у справігосподарського суду Волинської області
за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Агрокультура Волинь", смт. Голоби Ковельського району Волинської області
доприватного підприємства "Володимир-Єлена", м. Володимир-Волинський
провизнання недійсними договорів купівлі-продажу №1, №2 від 29.10.2008 року та застосування правових наслідків недійсності правочину
за участю представників:
позивача: не з'явився,
відповідача: Власюк П.М. (представник за дов. від 01.07.2010р. б/н)
ТОВ "Агрокультура Волинь" звернулось з позовами до ПП "Володимир-Єлена" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу №1, №2 від 29.10.2008 р. та застосування правових наслідків недійсності правочину, які ухвалою місцевого господарського суду від 01.06.2009р. об'єднані в одне провадження у справі № 07/34-92.
Позовні вимоги мотивовані тим, що договори купівлі-продажу №1, №2 від 29.10.2008р. суперечать ст.ст. 203, 655, 691, 692 ЦК України, оскільки в договорах відсутній строк оплати, а самі договори не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що ними обумовлені, так як в договорах не зазначено обов'язку покупця оплатити придбаний товар.
Рішенням господарського суду Волинської області від 19.08.2009р. у справі №07/34-92 в задоволенні позовів відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2010р. з даної справи рішення господарського суду Волинської області від 19.08.2009р. скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним з моменту укладення договорів купівлі-продажу № 1 та №2 від 29.10.2008 р., укладений між ТОВ "Агрокультура Волинь" та ПП "Володимир-Єлена". Зобов'язано ПП "Володимир-Єлена" повернути ТОВ "Агрокультура Волинь" млин, крупоцех та гербіциди "Раундап-максі" в кількості 13 тон, отримані за договорами купівлі-продажу № 1 та № 2 від 29.10.2008 р. та передані відповідачу згідно актів прийому-передачі від 29.10.2008 р..
Вказана постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що спірні договори спрямовані не на реальне настання правових наслідків, що ними обумовлені, а на забезпечення виконання зобов'язань, які виникли між сторонами на підставі договору про надання послуг № 2/28 від 29.10.2008 р., тобто фактично предмет договорів купівлі-продажу № 1 та № 2 від 29.10.2008 р. було передано відповідачу в якості застави з метою забезпечення виконання зобов'язань позивача по іншому договору про надання послуг № 2/28 від 29.10.2008 року.
Не погоджуючись з вказаною постановою, ПП "Володимир-Єлена" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі, мотивуючи скаргу тим, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.
Судом попередніх інстанцій встановлено, що 29.10.2008 р. між сторонами у справі було укладено договори купівлі продажу № 1 та № 2, згідно умов яких продавець (позивач) зобов'язався передати належний йому товар, а саме: млин і крупоцех загальною вартістю 160000,00 грн. (договір № 2) та гербіциди "Раундап-максі" в кількості 13 тон (договір № 1) у власність покупцеві (відповідач), який зобов'язався прийняти товар тa оплатити його на умовах договору.
Згідно актів прийому-передачі від 29.10.2008 р. продавець передав, а покупець прийняв обумовлений договорами № 1 та № 2 від 29.10.2008 р. товар.
Пунктом 4.3 цих договорів передбачено, що оплата проводиться після виконання умов договору 2/28 від 29.10.2008 р.
Одночасно 29.10.2008р. між ТОВ "Агрокультура Волинь" (замовник) та ПП "Володимир-Єлена" (виконавець) укладено договір № 2/28, предметом якого є надання виконавцем послуг по організації підписання, реєстрації договорів оренди земельних ділянок та/або земельних часток (паїв), згідно яких замовник отримає право на користування (оренду) земельними ділянками, земельними частками (паями) в кількості не менше 20000 га. та оплата замовником цих послуг в порядку, передбаченому даним договором.
У п. 6.7 договору № 2/28 сторони обумовили, що для забезпечення часткової гарантії виконання своїх зобов'язань замовник (позивач) передає виконавцю (відповідачу) на баланс млин, крупоцех та гербіциди, які будуть повернуті назад замовнику після виконання цього договору або зараховані виконавцеві в суму договору після повного виконання умов договору.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Отже договір купівлі-продажу за своєю правовою природою спрямований на безповоротне відчуження продавцем майна і перехід його у власність покупця та не може бути способом забезпечення виконання іншого зобов'язання.
Натомість, як встановлено судом апеляційної інстанції, виходячи з положень договорів купівлі-продажу № 1 та № 2 від 29.10.2008р. момент переходу права власності на предмет цих договорів до покупця визначити неможливо, а сам факт передачі спірного майна згідно п. 6.7 договору про надання послуг № 2/28 від 29.10.2008р. на баланс відповідача не свідчить про виникнення у останнього права власності на це майно, оскільки знаходження майна на балансі підприємства не є безспірною ознакою його права власності.
Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямованим на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до приписів ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.
Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційним господарським судом дана належна юридична оцінка обставинам справи, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, судове рішення про задоволення позовів відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11.03.2010 року, ст. 1115, 1117, 1118, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
В задоволенні касаційної скарги відмовити.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.03.2010р. у справі № 07/34-92 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її прийняття і касаційному перегляду не підлягає.
Головуючий суддя : В.С. Божок
Судді: Т.Ф. Костенко
Г.П. Коробенко