11 жовтня 2022 року Справа № 200/2589/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Донецького окружного адміністративного суду, в якій просить суд:
-визнати протиправними дії щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 , як судді Донецького окружного адміністративного суду, суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47 320 грн згідно ч. 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
-зобов'язати провести ОСОБА_1 , як судді Донецького окружного адміністративного суду, перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року відповідно до статті 135 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» без застосування обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», здійснити виплату з урахуванням раніше сплачених сум і з відрахуванням обов'язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вона працює на посаді судді у Донецькому окружному адміністративному суді та за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року їй нараховані розміри суддівської винагороди, які не відповідають розмірам, установленим положеннями Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Норма Закону України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"", якою доповнено Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 та встановлено на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, обмеження нарахування суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, не відповідає Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а тому законодавче обмеження не може бути застосовано на визначення позивачу розміру суддівської винагороди за спірний період. Оскільки фінансування судів України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України через Державну судову адміністрацію, наявні підстави для зобов'язання Державної судової адміністрації України перерахувати кошти на рахунок Полтавського апеляційного суду для виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16.02.2022 справу №200/2589/22 за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії передано Першому апеляційному адміністративному суду для вирішення питання щодо її підсудності.
Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 29.06.2022 визначено, що адміністративна справа №200/2589/22 за позовом ОСОБА_1 до Донецького окружного адміністративного суду, третя особа Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії підсудна Дніпропетровському окружному адміністративному суду.
Матеріали адміністративної справи №200/2589/22 направлено до Донецького окружного адміністративного суду для прийняття розпорядження про передачу справи за підсудністю відповідно до ч. 7 ст. 29 КАС України.
Відповідно до Розпорядження Донецького окружного адміністративного суду від 12.07.2022 справу №200/2589/22 передано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
18.07.2022 справа №200/2589/22 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.07.2022, справу передано на розгляд судді Калугіній Н.Є.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Постановлено здійснювати розгляд та вирішення справи у порядку загального позовного провадження.
05.08.2022 Донецький окружний адміністративний суд, як відповідач у справі, засобами електронного зв'язку надав заперечення на позовну заяву, які не скріплені електронним цифровим підписом.
Частинами 7 та 8 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Процесуальні документи в електронній формі мають подаватися учасниками справи до суду з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Частиною 10 ст.44 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним підписом учасника справи (його представника). Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника).
Отже, зазначеною нормою чітко встановлено, що якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).
У порушення ч.10 ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України, відзив на позовну заяву, який надійшов від Донецького окружного адміністративного суду до суду в електронній формі - не скріплений електронним цифровим підписом учасником справи (його представником).
Статтею 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" (далі - Закон №851-IV) визначено, що для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Відносини, пов'язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України "Про електронні довірчі послуги". Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб'єктами електронного документообігу на договірних засадах.
Згідно із ст. 12 Закону №851-IV, перевірка цілісності електронного документа проводиться шляхом перевірки електронного цифрового підпису.
Відповідно до абз. 1 ст. 7 Закону №851-IV, оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
Закон України "Про електронні довірчі послуги" (далі - Закон №2155-VIII) визначає правові та організаційні засади надання електронних довірчих послуг, у тому числі транскордонних, права та обов'язки суб'єктів правових відносин у сфері електронних довірчих послуг, порядок здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, а також правові та організаційні засади здійснення електронної ідентифікації. Метою цього Закону є врегулювання відносин у сферах надання електронних довірчих послуг та електронної ідентифікації.
Статтею 2 Закону №2155-VIII передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між юридичними, фізичними особами, суб'єктами владних повноважень у процесі надання, отримання електронних довірчих послуг, процедури надання цих послуг, нагляду (контролю) за дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг, а також основні організаційно-правові засади електронної ідентифікації.
Законами України можуть встановлюватися особливості правового регулювання надання електронних довірчих послуг та електронної ідентифікації в певних сферах суспільних відносин.
Пунктом 8 частини 1 статті 1 Закону №2155-VIII визначено, що електронна ідентифікація - процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи.
Враховуючи, що подані відповідачем заперечення не скріплені електронним цифровим підписом, судом під час прийняття рішення у справі означені заперечення не враховуються.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.08.2022 залучено до участі у справі в якості співвідповідача Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795).
Роз'яснено співвідповідачу про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.
Розгляд адміністративної справи розпочато спочатку.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.09.2022 з метою належної підготовки справи до розгляду по суті відкладено розгляд справи №200/2589/22 на 22.09.2022 о 13:00 год, у зв'язку з ненаданням Державною судовою адміністрацією України відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2022 закрито підготовче провадження в адміністративній справі №200/2589/22.
Призначено справу до судового розгляду по суті на 11 жовтня 2022 року о 10:00 год. у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду за адресою: 49005, м. Дніпро, вул. Академіка Чекмарьова, 5, зал №4.
Державною судовою адміністрацією України 03.10.2022 надано відзив на позовну заяву, згідно змісту якого у задоволенні позовних вимог останній просив відмовити з огляду на їх необґрунтованість.
Як зазначалось, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.08.2022 роз'яснено співвідповідачу про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.
Копія ухвали від 25.08.2022, позовна заява з доданими до неї документами та судова повістка надіслані на офіційну електронну адресу Державної судової адміністрації України 26.08.2022, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Згідно ч. 5 ст. 162 КАС України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.
Отже, з урахуванням ч. 1 ст. 120 КАС України, строк на надання відзиву на позовну заяву сплив 10.09.2022.
Клопотання про поновлення процесуального строку на надання відзиву на позову заяву від Державної судової адміністрації України не надходило.
З огляду на вказане, судом під час прийняття рішення у справі означений відзив Державної судової адміністрації України не може бути врахований з огляду на те, що він наданий до суду поза межами встановленого строку та без відповідної заяви про поновлення строку на подання відзиву із доказами поважних причин пропуску такого стрку.
Крім того, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.09.2022 закрито підготовче провадження в адміністративній справі №200/2589/22.
Відповідно до ч. 5 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
У судове засідання, що призначене на 11.10.2022 о 10:00, сторони не прибули, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись завчасно та належним чином, що підтверджено матеріалах справи.
Позивач надав до суду клопотання, згідно змісту якого розгляд справи просив здійснювати за його відсутності.
Відповідач - 1 - Донецький окружний адміністративний суд надав до суду клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника суду.
Згідно вимог ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
Указом Президента України «Про призначення суддів» № 336/2012 від 18 травня 2012 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду строком на п'ять років.
Наказом в.о. голови Донецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2012 № 132К позивача зараховано до штату Донецького окружного адміністративного суду та встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу судді.
Указом Президента України «Про призначення суддів» №148/2019 від 17 квітня 2019 року, після закінчення п'ятирічного строку повноважень, позивача призначено на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду.
Наказом голови Донецького окружного адміністративного суду від 18 квітня 2019№ 50/К-г, відповідно до ч. 5 ст. 126, ч. 1 ст. 128 та п.п. 2 п. 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, ОСОБА_1 вважається такою, що призначена на посаду судді Донецького окружного адміністративного суду з 17 квітня 2019 року.
Наказом в.о. голови Донецького окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 № 109/К-г позивачу встановлено доплату за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу судді.
За період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року позивачу була нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року та доплати за вислугу років в розмірі 30% від посадового окладу.
За період з 18.04.2020 по 28.08.2020 позивачу нарахована та виплачена суддівська винагорода відповідно до ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України".
Не погоджуючись із такими діями щодо обмеження розміру суддівської винагороди, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини 2статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Частиною 9 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Водночас, 12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12 березня 2020 року на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого, з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, відповідно до якої встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
Разом з тим, частиною 1 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
З огляду на викладене, будь-які обмеження суддівської винагороди не можуть бути застосовані до позивача іншими нормативно-правовими актами, окрім Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Конституційний Суд України в п. 4.1 рішення від 11 березня 2020 року в справі №4-р/2020 з посиланням в тому числі на норми міжнародного права зазначив, що: "Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 18 червня 2007 року №4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року №4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11 -р/2018, від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2., абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія "За демократію через право" (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 9 грудня 2019 року № 969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосудця (ч. 1ст. 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент «впливу на судову владу» через інші законодавчі акти.
Таким чином, суд дійшов висновку, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" прямо суперечить статті 130 Конституції України.
Відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Якщо суд робить висновок, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, то суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України, як норми прямої дії.
Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ „Прикінцеві положення "Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Отже, положення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року №553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Суд зазначає, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.
При цьому, матеріали справи свідчать, що за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року суддівську винагороду позивачу нараховано та виплачено не у відповідності до положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а в обмеженому розмірі - згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
З огляду на вказане, є правомірними позовні вимоги про визнання протиправними дій Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 , як судді Донецького окружного адміністративного суду, суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження згідно ч. 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та зобов'язання Донецького окружного адміністративного суду здійснити ОСОБА_1 , як судді Донецького окружного адміністративного суду, перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року відповідно до статті 135 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» без застосування обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та виплатити суму перерахованої суддівської винагороди, з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів.
Під час вирішення спору по суті судом також враховано, що відповідно до частин 3, 4 статті 148 Закону №1402-VIII, ДСА здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
Згідно з статтею 149 Закону №1402-VIII, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19 затверджено Положення про Державну судову адміністрацію України, основними завданнями якої, зокрема, є організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Пунктом 6 вказаного Положення передбачено, що ДСА України відповідно до визначених завдань здійснює, зокрема, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13.10.2021 року у справі №520/12960/2020, головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, тому саме ДСА як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди. У розрізі обставин цієї справи колегія суддів не намагається заперечити, що Господарський суд Харківської області є належним відповідачем за позовом. Зазначення цього органу як відповідача у цій справі видається цілком закономірним, адже саме він як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня нараховує і виплачує суддівську винагороду суддям Господарського суду Харківської області. Тож його дії у ситуації, яка виникла з виплатою (в обмеженому розмірі) суддівської винагороди теж вимагали правового оцінювання. Водночас, з огляду на наведені міркування, правильне вирішення справи і застосування ефективного способу захисту порушеного права вимагає, щоб відповідачем за цим позовом також була ДСА, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема й витрат на суддівську винагороду.
Схожі за змістом позиції щодо аналогічних обставин та норм права викладені у постановах Верховного Суду від 02.06.2022 у справі №620/6056/20, від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20.
Крім того, на думку колегії суддів Верховного Суду, яка відображена в постанові від 14 грудня 2021 року у справі №120/5245/20-а, для правильного вирішення цієї справи суди попередніх інстанцій мали б з'ясувати також правовий (звідси - і процесуальний) статус ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди (позивачу), передбачених ч.ч.1, 3 ст.29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), адже Вінницький апеляційний суд, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, може здійснювати свої повноваження виключно в межах тих асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, суд дійшов висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, належним способом захисту прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах є
визнання протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 , як судді Донецького окружного адміністративного суду, суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження згідно ч. 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
зобов'язання Донецького окружного адміністративного суду здійснити ОСОБА_1 , як судді Донецького окружного адміністративного суду, перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року відповідно до статті 135 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» без застосування обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та виплатити суму перерахованої суддівської винагороди, з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів;
зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Донецького окружного адміністративного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно.
Також судом враховано, що предметом спору є нарахування та виплата суддівської винагороди, тобто фактично нарахування та виплата заробітної плати.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно рішень Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8/рп-2013 та від 15.10.2013 року № 9/рп-2013 у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат; у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Отже, право на заробітну плату не обмежується будь-яким строком щодо судового захисту.
Вказана правова позиція суду викладена у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі № 460/1249/21.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (частина 1 статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат у вигляді судового збору, суд зазначає наступне.
За змістом ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295 КАС України суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Донецького окружного адміністративного суду щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 , як судді Донецького окружного адміністративного суду, суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застосуванням щомісячного обмеження згідно ч. 3 ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Зобов'язати Донецький окружний адміністративний суд (вул. Добровольського, буд. 1, м. Слов'янськ, Донецька область, 84112, код ЄДРПОУ 35099148) здійснити ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ), як судді Донецького окружного адміністративного суду, перерахунок суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року відповідно до статті 135 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» без застосування обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та виплатити суму перерахованої суддівської винагороди, з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування Донецького окружного адміністративного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Донецького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) недоплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року включно.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 11 жовтня 2022 року.
Суддя Н.Є. Калугіна