Номер провадження: 22-ц/813/7516/22
Справа № 504/1667/19
Головуючий у першій інстанції Жовтан П. В.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
10.10.2022 м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого - Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
третя особа - ОСОБА_3 ,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 16 червня 2022 року у складі судді Жовтан П.В.,
У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи ОСОБА_3 , про стягнення грошової суми у розмірі 162 000 грн., що еквівалентно 6 000 доларам США, а також витрат на правову допомогу в розмірі 5 000 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 послався на те, що з відповідачем ОСОБА_2 він перебував у шлюбі з 01.08.1997 року, фактично їх шлюбні відносини припинилися у квітні 2008 році. У вказаний період вони проживали разом та вели спільне домашнє господарство, отже були єдиною сім'єю. 20.02.2014 рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області шлюб було розірвано. У 2004 році було придбано автомобіль марки «Форд» модель- Фокус, державний номер НОМЕР_1 , 2001 року випуску, який було оформлено на ім'я ОСОБА_1 , однак для фактичного користування автомобілем сином відповідача - ОСОБА_4 , про що в свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу наявна особлива відмітка, щодо особи яка має право керувати автомобілем. Позивач зазначив, що грошей на придбання даного автомобіля у колишнього подружжя не було в достатній мірі, тому ОСОБА_1 позичив грошові кошти на придбання даного автомобіля у громадянки ОСОБА_3 , про що свідчить розписка надана від його імені на суму 15 000 доларів США. В цій розписці вони домовились, що гроші, які вони з ОСОБА_2 позичили на придбання автомобіля Форд, будуть повернуті частками. За час шлюбу вони повернули грошові кошти в сумі 3 000 доларів США (в 2005, 2006, 2007 по одній тисячі в рік). Залишок грошових коштів 12 000 доларів США було ним повернуто на початку 2010 року. Фактично з моменту придбання та по теперішній час вказаним автомобілем користується син відповідача від першого її шлюбу - ОСОБА_4 . Рішенням апеляційного суду Одеської області від 06.12.2017 року у справі №522/4205/14-ц автомобіль «Форд» модель - Фокус, державний номер НОМЕР_1 , 2001 року випуску визнано спільною сумісною власністю подружжя, і з нього стягнуто половину його вартості. ОСОБА_1 зазначив, що оскільки після припинення шлюбних відносин він особисто повернув кошти в розмірі 12 000 доларів США, тому ОСОБА_2 має повернути йому 6 000 доларів США, що становить еквівалент 162 000 грн.
У серпні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя та просила суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь Ѕ отриманого на підставі договору займу, укладеного з ОСОБА_3 від 06.08.2004 року, що складає 7 500 доларів США, а також витрати на залучення адвоката у розмірі 2 000 грн.
В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 06.12.2017, яке залишено Верховним Судом в силі, встановлено факт, що автомобіль марки «Форд» модель - Фокус, державний номер НОМЕР_1 , 2001 року випуску був придбаний під час шлюбу та є спільним майном подружжя. Згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу (номерного агрегату) реєстраційний №5-7621 від 04.08.2004 року, громадянином ОСОБА_1 вказаний автомобіль був придбаний за 50 000 грн., що на час вчинення правової угоди становило 9 416 дол. США. Згідно з розпискою позивач ОСОБА_1 отримав вказану суму коштів лише 06.08.2014 у розмірі 15 000 дол. США. Зазначила, що ОСОБА_1 отримав кошти від громадянки ОСОБА_3 та приховав вказану позику і вказані кошти ніяким чином не йшли на покупку автомобіля. Про вказану розписку та про повернення коштів їй стало відомо 29.07.2019, а саме із вказаного позову. Також ОСОБА_2 в зустрічному позові послалася на положення пункту 30 Постанови Пленуму ВСУ №11 від 21.12.2007 року та вказала, що грошові кошти у розмірі 15 000 доларів США, отримані відповідачем від ОСОБА_3 за договором позики та приховані від неї є спільним сумісним майном, тому з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути на її користь половину від повернутих коштів, а саме 7 500 доларів США.
Рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 16 червня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд його скасувати частково і ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги до ОСОБА_2 , за участю третьої особи ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.
Апеляційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована тим, що суд першої інстанції не правильно встановив обставини у справі та ухвалив рішення з недодержанням норм матеріального і процесуального права. Послався на п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», зазначивши, що боргові зобов'язання повинні враховуватися при поділі майна подружжя. Апелянт зазначив, що посилання відповідача на ті обставини, що більша частина боргу погашена позивачем після припинення шлюбних відносин (з 2004 року по 2010 рік) не мають правового значення, оскільки вирішальним у цьому випадку є факт отримання сторонами кредитних коштів на придбання спірного нерухомого майна саме у період їх перебування у шлюбі. Заначив також, що ним не був пропущений строк позовної давності так як строк обчислюється від дня. Коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними. Вказав, що його права були порушені прийняттям рішення Верховного Суду в кінці 2018 року, тобто після розгляду в останній інстанції справи про поділ вказаного автомобіля між подружжям.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд його скасувати в частині відмови в задоволенні зустрічного позову про поділ майна подружжя та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя задовольнити.
Апеляційна скарга ОСОБА_2 обґрунтована тим, що грошові кошти, які ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 за договором позики у розмірі 15 000 дол. США та були приховані від ОСОБА_2 є спільним сумісним майном, тому половина суми від загального розміру позики підлягає стягненню на її користь. Вказала, що суд, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні зустрічного позову, невірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до невірного трактування законодавчих норм щодо зустрічного позову.
ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просила в задоволенні його позову відмовити з посиланням на те, що останнім не доведено той факт, що ним отримано кошти та витрати їх в інтересах сім'ї. Водночас відповідач спростувала позицію позивача з приводу отримання від ОСОБА_3 коштів на придбання автомобіля, надавши в якості доказу договір купівлі-продажу транспортного засобу від 04.08.2004 на придбання автомобіля. Зазначила, що ОСОБА_1 ніяк не спростував дату укладення договору купівлі-продажу автомобіля та або дату розписки, тому, на думку ОСОБА_2 , позивачем за первісним позовом пропущений строк позовної давності на подання позову.
Справу розглянуто без виклику учасників справи в порядку ст. 369 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню за таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд вказав, що останнім не надано належних та допустимих доказів того, що договір позики укладено ним в інтересах сім'ї та те, що кошти, одержані ним від ОСОБА_3 , використані ним в інтересах сім'ї. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 суд виходив з того, що позивач за зустрічним позовом помилився з природою правовідносин, що виникли між її чоловіком та третьою особою ОСОБА_3 та нею невірно обрано спосіб захисту.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору та підтверджує як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.
Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
Частинами 1, 2 статті 65 СК України передбачено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Відповідно до частини другої статті 73 СК України, стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Відтак, у спірних правовідносинах підлягає дослідженню, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім'ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також необхідно з'ясовувати, чи надавав інший з подружжя у письмовій формі згоду на укладення договору позики.
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 62 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Так, судом першої інстанції встановлено, що 01.08.1997 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який рішенням Комінтернівського районного суду Одеської області від 20.02.2014 року розірвано та встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживали та вели спільне господарство до квітня 2008 року.
В період шлюбу сторонами було придбано автомобіль марки «Форд» модель «Фокус», державний номер НОМЕР_1 , 2001 року випуску.
Згідно з копією договору купівлі-продажу транспортного засобу від 04.08.2004 року, складеного Центральною універсальною біржою «Запоріжжя», брокер брокерської контори №2 ЦУБ «Запоріжжя» Кліменко Л.А., що діє за дорученням на підставі договору від 04.08.2004 року №5-7621/1 в інтересах члена ЦУБ «Запоріжжя» ОСОБА_5 (продавець), з однієї сторони, та брокер брокерської контори №21 ЦУБ «Запоріжжя» Сокол Д.В., що діє за дорученням на підставі договору від 04.08.2004 року №5-7621/2 в інтересах члена ЦУБ «Запоріжжя» ОСОБА_1 (покупець), з іншої сторони, відповідно до ЗУ «Про товарну біржу», статуту та Правил біржової торгівлі ЦУБ «Запоріжжя», здійснили біржову операцію, уклавши цей договір про передачу продавцем у власність покупця транспортний засіб - автомобіль марки «Ford» модель «Focus», 2001 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , синього кольору за ціною 50 000 грн.
Відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого МРЕВ-2 в Одеській області від 13.11.2004, власником автомобіля марки «Ford» модель «Focus», н/з НОМЕР_1 , 2001 року випуску, кузов № НОМЕР_2 , синього кольору є ОСОБА_1 , в розділі «особливі відмітки» вказано АА2153337 06.08.2004 має право керувати ОСОБА_4 .
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 06.12.2017, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 26.12.2018, автомобіль «Форд Фокус» д.н. НОМЕР_1 , 2004 року випуску визнано таким, що придбаний під час шлюбу та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 , зокрема, Ѕ вартості вказаного автомобіля, що складає 49 500 грн.
Згідно з наявною у справі копією розписки від 06.08.2004 ОСОБА_1 взяв у бог в ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 15 000 доларів США, гроші зобов'язався повернути по першій вимозі. В розписці містяться письмові підтвердження свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про отримання ОСОБА_1 у борг вказаної грошової суми для придбання автомобіля, а також помітки ОСОБА_3 , про те, що: грошові кошти у сумі 1000 у.о. вона отримала 05.03.2005, грошові кошти в сумі 1000 у.о. отримала 06.06.2006; грошові кошти у сумі 1000 у.о. отримала 07.04.2007, а 15.02.2010 отримала 12 000 у.о., матеріальних претензій по даній розписці не має (т.1 а.с.30). Вказана розписка не містить відомостей щодо надання ОСОБА_2 згоди на її укладання.
Отже, вказана розписка не дає підстав для висновку про те, що договір позики укладено в інтересах сім'ї, а одержані в борг грошові кошти витрачені в інтересах сім'ї, оскільки доказів про надання дружиною згоди на укладення договору позики, як і доказів про те, що вона знала про існування такого договору та про придбання автомобіля за кошти отримані в борг за розпискою, позивачем за первісним позовом не надано.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження отримання заявленої позики зі згоди відповідача ОСОБА_2 , а також те, що отримані грошові кошти за договором позики було використано в інтересах сім'ї, тому відсутні підстави вважати, що спірний борг є спільним сумісним боргом сторін.
Крім того, договір купівлі-продажу транспортного засобу про придбання автомобіля марки «Форд» модель - Фокус, укладений ОСОБА_1 04.08.2004, за яким він придбав автомобіль вартістю 50 000 грн., що на час отримання коштів еквівалентно 9 416 дол. США, водночас розписка складена 06.08.2004 за якою ОСОБА_1 отримав від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 15 000 доларів США.
Отже, сума отримана у борг коштів не відповідає сумі, яка була витрачена на придбання транспортного засобу, згідно з договором купівлі-продажу, крім того, дата придбання автомобіля передує даті отримання коштів за договором позики.
У зв'язку з викладеним, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки відсутні підстави для визнання боргу за розпискою від 06.08.2004 спільним боргом подружжя так як належними, допустимими та достовірними доказами не доведено витрачання їх позичальником ОСОБА_1 в інтересах сім'ї.
Не можуть бути підставою для скасування рішення суду доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не врахував положення п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», оскільки вказане положення застосовується у випадку наявності боргових зобов'язань подружжя, які виникли в інтересах сім'ї. Водночас у даній справі не встановлено факту того, що позика, отримана позивачем ОСОБА_1 , була використана для потреб сім'ї на придбання спільного автомобіля, отже, не може вважатися спільним боргом подружжя.
З огляду на викладене, наведена позивачем ОСОБА_1 низка судових рішень Верхового Суду, зокрема постанова від 13.05.2019 у справі №638/1962/17, постанова від 06.03.2019 у справі №754/11103/16-ц, постанова від 30.01.2019 у справі №372/1558/16-ц, постанова від 17.04.2019 у справі №631/1982/16-ц, постанова від 10.10.2019 року у справі №607/2831/16-ц, як приклади для застосування, у яких предметом спору є поділ майна подружжя, не можуть бути підставою скасування рішення суду.
Апеляційний суд також вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про поділ майна подружжя з підстав того, що предметом спору є відносини, які виникли з договору позики, який на час розгляду справи є виконаним. Враховуючи, що позивач за зустрічним позовом наполягає на тому, що кошти було взято у борг в інтересах сім'ї, з огляду на положення ст.ст.61, 65 СК України, виконання одним з подружжя боргових зобов'язань створює правові підстави для звернення боржника, що їх виконав, до іншого подружжя з вимогою виконання своєї частини зобов'язань або відшкодування виконаного перед кредитором, що не відповідає меті зустрічного позову та, як наслідок, є невірно обраним способом захисту.
Щодо доводів ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу позовної давності, судом вірно зазначено, що позовна давність застосовується лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги, якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Саме такої позиції дотримуються суди при розглядів спорів (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №367/6105/16-ц, від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц тощо).
Враховуючи встановлення необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 , відсутні підстави для застосування позовної давності.
Інші доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову.
Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд доходить висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Комінтернівського районного суду Одеської області від 16 червня 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий:
Судді: