07 жовтня 2022 року ЛуцькСправа № 140/4669/22
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації відпусток, як матері військовослужбовця - ОСОБА_2 , який помер під час проходження військової служби, учасника бойових дій, за період з 2019 по 14.10.2021 включно;
зобов'язання нарахувати і виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткових відпусток, як матері військовослужбовця - ОСОБА_2 , який помер під час проходження військової служби, учасника бойових дій, за період з 2019 по 14.10.2021 включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , який проходив військову службу у відповідача, був учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_2 , та загинув в дорожньо-транспортній пригоді. Після смерті сина відкрилась спадкова справа №68760942, до складу якої входять всі права та обов'язки померлого. Спадкоємцем ОСОБА_2 є ОСОБА_1 .
Позивач зазначає, що ОСОБА_2 призначений наказом командира на посаду водія зенітного зводу, отримавши статус учасника бойових дій, мав додаткову пільгу, передбачену п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а саме: додаткову відпустку із збереженням заробітної плати. Але, в той же час, оскільки він продовжував перебувати на військовій службі, не мав можливості скористатися цією пільгою, оскільки пункт 19 статті 10-1 цього Закону забороняє додаткові відпустки військовослужбовців під час особливого періоду.
ОСОБА_1 посилається на те, що на її звернення до відповідача щодо виплати грошової компенсації за невикористання додаткової відпустки, як матері військовослужбовця, який помер під час проходження військової служби, учасника бойових дій, їй надана відповідь від 23.12.2021 №40/2186 командуванням військової частини НОМЕР_1 , якою відмовлено і роз'яснено, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій не нараховувалась та не виплачувалась і законних підстав для вчинення таких дій у командира військової частини немає.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та зазначає, що невиплата грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як мамі військовослужбовця ОСОБА_2 , який помер під час проходження військової служби, учасника бойових дій, за період з 2019 року порушує її конституційні права та гарантії на належний соціальний захист, оскільки право на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку свого сина як учасника бойових дій перейшло до неї як матері. Також ОСОБА_1 посилається на те, що відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбаченої п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» як матері військовослужбовця, який помер під час проходження військової служби, учасника бойових дій, з 2019 року.
Ухвалою суду від 11.07.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.15).
В поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.20-22) відповідач позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні, посилаючись на те, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 29.10.2021 №271 «Про результати розслідування загибелі молодшого сержанта ОСОБА_3 » молодший сержант ОСОБА_4 , перебуваючи у звільненні від виконання службових обов'язків на святковий та наступні вихідні дні, 14.10.2021 загинув, потрапивши у ДТП на трасі Стрий-Ізварине. Даний нещасний випадок визнаний комісією з розслідування таким, що не пов'язаний із виконанням обов'язків військової служби військовослужбовцем. За даним фактом внесено відомості до ЄРДР за № 1202124000000522 за ч. 2 ст. 286 КК України.
Відповідно до наказу командира військової частин НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.10.2021 №216 молодшого сержанта ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , виключено зі списків особового складу військової частини, виплачено грошове забезпечення та матеріальну допомогу у визначених розмірах.
На звернення ОСОБА_1 до в/ч НОМЕР_1 їй надана відповідь за вих. №40/2186 від 23.12.2021, де зазначено, що оскільки військовослужбовець ОСОБА_2 не звільнявся з військової служби, а був виключений зі списків особового складу у зв'язку зі смертю, то виплачувати грошову компенсацію членам його сім'ї за невикористані військовослужбовцем дні додаткової відпустки як учасника бойових дій не має підстав згідно діючого законодавства.
Представник відповідача зазначає, що в законодавстві про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей відсутні гарантії щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки у разі смерті військовослужбовця його спадкоємцям. Також посилається на роз'яснення, направлене до військових частин для керівництва в роботі Директором Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 27.03.2022 вих. № 248/1305, в якому вказується, що оскільки військовослужбовець у разі загибелі (смерті) не звільняється з військової служби, а виключається зі списків особового складу у зв'язку зі смертю, то підстав для виплати компенсації за невикористані дні відпустки немає.
Інші заяви по суті спору від сторін не надходили.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що молодший сержант ОСОБА_2 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 (а.с.20).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 28.11.2019 ОСОБА_2 був учасником бойових дій (а.с.4).
18.10.2021 наказом тво командира в/ч НОМЕР_1 №216 молодшого сержанта ОСОБА_2 , командира відділення технічного обслуговування 5 зенітної ракетної батареї 2 зенітного ракетного дивізіону, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок випадків ушкодження з невизначеним наміром, в результаті поєднаної тупої травми голови та тулуба, у зв'язку зі смертю з 15 жовтня 2021 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а з фінансового забезпечення виключено з 31 жовтня 2021 року і направлено документи до першого відділу Ковельського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки м.Любомль Волинської області (а.с.24).
Позивач звернулася до відповідача щодо виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, якими не скористався ОСОБА_2 за життя.
Листом від 23.12.2021 №40/2186 в/ч НОМЕР_4 повідомила позивача, що оскільки військовослужбовець ОСОБА_2 не звільнявся з військової служби, а був виключений зі списків особового складу у зв'язку із смертю, виплачувати грошову компенсацію членам його сім'ї за невикористані військовослужбовцем дні додаткової відпустки як учасника бойових дій не має підстав згідно діючого законодавства (а.с.6).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частини друга і третя статті 9 Закону №2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року №3551-XII (далі - Закон №3551-XII), відповідно до статті 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (стаття 5 Закону №3551-XII).
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону №3551-XII учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII) та «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-XII (далі - Закон №1932-XII).
За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак, Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку військовослужбовець набув за період проходження ним військової служби.
Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону №504/96-ВР.
Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.
Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, вказаними в постанові від 21.08.2019 року у зразковій справі №620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 є матір'ю померлого сина ОСОБА_2 , військовослужбовця, учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 28.11.2019, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 внаслідок ДТП.
Відповідно до наказу тво командира в/ч НОМЕР_1 від 18.10.2021 №216 молодшого сержанта ОСОБА_2 , командира відділення технічного обслуговування 5 зенітної ракетної батареї 2 зенітного ракетного дивізіону, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок випадків ушкодження з невизначеним наміром, в результаті поєднаної тупої травми голови та тулуба, у зв'язку зі смертю з 15 жовтня 2021 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.24).
Згідно з частиною третьою статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Загиблий (померлий) військовослужбовець виключається із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) з наступного після загибелі (смерті) дня, військовослужбовець, визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім або оголошений померлим, - з дня набрання законної сили рішенням суду.
Таким чином, військовослужбовці, які загинули (померли), виключаються зі списків особового складу військової частини у зв'язку зі смертю (загибеллю), а не звільняються з військової служби.
Матеріалами справи підтверджується той факт, що ОСОБА_2 не був звільнений з військової служби, а був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв'язку зі смертю. В даному випадку підстави для виплати компенсації за невикористані дні відпустки відсутні, позаяк така компенсація виплачується безпосередньо військовослужбовцю при його звільненні із служби.
Зважаючи на вищевикладене, відповідач правомірно відмовив позивачу, як члену сім'ї військовослужбовця, у виплаті грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, оскільки військовослужбовець був виключений із списків особового складу у зв'язку із смертю і не звільнявся з військової служби.
Беручи до уваги зібрані та досліджені письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій