Справа № 607/23782/21Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М.
Провадження № 22-ц/817/811/22 Доповідач - Гірський Б.О.
Категорія - 304000000
04 жовтня 2022 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
Головуючого - Гірський Б.О.
Суддів - Парандюк Т. С., Хома М. В.,
за участю секретаря - Панькевич Т.І.
представника позивачки - ОСОБА_1
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/23782/21 за апеляційною скаргою акціонерного товариства “Альфа-Банк” на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 травня 2022 року, ухваленого суддею Позняком В.М., повний текст якого складено 09 травня 2022 року, в справі за позовом ОСОБА_2 до акціонерного товариства “Альфа-Банк” про визнання припиненим договору кредиту та договору іпотеки, виключення запису про обтяження на нерухоме майно, -
В грудні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 29.12.2006 року між нею та акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі АКБ СР “Укрсоцбанк”), правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» укладено договір кредиту №770/38-381-06, згідно умов якого кредитор надав їй у тимчасове користування грошові кошти в сумі 5000 доларів США із сплатою 13 процентів річних з кінцевим терміном його дії до 10 грудня 2016 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором 29.12.2006 року між сторонами укладено іпотечний договір, згідно умов якого ОСОБА_3 передала в іпотеку банку земельну ділянку площею 2500 кв.м., яка знаходиться в с. Драганівка Тернопільського району Тернопільської області, належну їй на праві приватної власності.
На даний час в Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено заборону на відчуження вказаної земельної ділянки.
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26 жовтня 2012 року позов банку до ОСОБА_3 задоволено та стягнуто з неї заборгованість за кредитним договором в користь ПАТ «Укрсоцбанк» в розмірі 47 520,90 грн. та 875,21 грн. третейського збору.
На підставі вказаного рішення за заявою банку Дніпровським районним судом міста Києва 28 березня 2013 року видано виконавчий лист №755/4786/13, який був пред'явлений до виконання у Тернопільський районний відділ державної виконавчої служби РУЮ, яким 13 травня 2013 року відкрито виконавче провадження №37885033. Дане виконавче провадження було закінчено 29 грудня 2015 року у зв'язку з відсутню майна, на яке може бути звернуто стягнення та виконавчий документ був повернутий стягувачу. 03 грудня 2019 року первісний кредитор АТ «Укрсоцбанк» замінений на його правонаступника АТ «Альфа-Банк».
Вказує, що 02.11.2021 року позивачка виконала рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків та повністю погасила заборгованість за кредитним договором у визначеному розмірі, що підтверджується квитанціями №№62-1405К; 62-1497К.
15.11.2021 року вона звернулася до відповідача із заявою про визнання припиненими кредитного договору та договору іпотеки у зв'язку з повним погашенням заборгованості та проханням виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження на нерухоме майно, однак банком відмовлено з підстав наявної, на їхню думку, простроченої заборгованості за кредитним договором.
Враховуючи наведене, просила суд визнати припиненим договір кредиту №770/38-381-06 від 29.12.2006 року, укладений між нею та ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк»; визнати припиненим право іпотеки за договором іпотеки від 29.12.2006 року, укладеним між нею та ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Салій О.В., зареєстрований в реєстрі за №6689; виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження (заборону) на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку, площею 2500 кв.м., яка знаходиться в с. Драганівка Тернопільського району Тернопільської області, за договором іпотеки від 29.12.2006 року.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 травня 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано припиненим зобов'язання ОСОБА_4 як позичальника за договором кредиту за №770/38-381-06 від 29 грудня 2006 року, укладеним між акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_5 .
Визнано припиненим зобов'язання ОСОБА_4 як іпотекодавця за договором іпотеки від 29 грудня 2006 року, укладеним між рекламно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_5 , посвідченим приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Салій О.В., зареєстрованим в реєстрі за №6689, та вирішено виключити запис №4316424 від 29 грудня 2006 року про встановлення обтяження у вигляді заборони на нерухоме майно з Державного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо нерухомого майна, а саме земельної ділянки площею 0,25 га, яка знаходиться в с. Драганівка Тернопільського району Тернопільської області.
Стягнуто з акціонерного товариства «Альфа-Банк» на користь ОСОБА_2 8000 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 2724 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі АТ “Альфа-Банк” просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність окремих фактів, які суд визнав встановленими, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішенням третейського суду було стягнуто заборгованість у розмірі 47520,90 грн., що станом на 16.08.2012 року еквівалентно 5 697,28 дол США. Проте, 04.11.2021 року на погашення кредиту надійшло 1735,25 доларів.
Таким чином, вважає, що ОСОБА_6 належним чином в повному обсязі рішення третейського суду не виконала, стягнута заборгованість в повному обсязі не погашена, тому відсутні підстави для визнання кредитного договору та договору іпотеки припиненими.
Вказує, що позивачкою жодними доказами (квитанціями) не доведено, що оплата здійснювалась саме на погашення заборгованості, стягненої рішенням третейського суду.
Відповідно до Розрахунку заборгованості за спірним договором кредиту, станом на 14.02.2022 року (з врахуванням всіх платежів), заборгованість по тілу кредиту становить 2 694,71 дол. США, по відсотках 6 263,27 дол. США.
Під час розгляду справи третейським судом умови кредитного договору щодо нарахування заборгованості діяли і фактично правомірно мали б бути стягнуті станом на дату винесення рішення суду, так як воно фіксує суму заборгованості.
Однак з врахуванням того, що умови кредитного договору щодо нарахування відсотків діють до винесення судом рішення, а в період з 16.08.2012 року (дата розрахунку) по 26.10.2012 року (дата винесення рішення) нараховані проценти боржником не сплачені, тому відсутні підстави вважати припиненими кредитні правовідносини.
Зазначає, що банк не втратив право на нарахування відсотків до моменту пред'явлення вимоги про дострокове стягнення коштів, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові ВП ВС від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12.
Звертає увагу, що позивачка не виконала свого обов'язку повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані їй позикодавцем у строки та в порядку, що встановлені договором, що не відповідає правовому висновку, який викладено у постанові ВП ВС від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16-ц.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №761/12665/14-ц у разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу за валютним кредитом стягувачу має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні. Перерахування суми у національній валюті України за офіційним курсом НБУ не вважається належним виконанням.
Вказує, що оскільки кредитний договір діє до повного виконання зобов'язань, то до 02.11.2021 року (дати погашення) банк має право на нарахування відсотків, незалежно від наявності рішення суду, тому відсутні підстави вважати, що основне зобов'язання припинилось і договір іпотеки відповідно.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 зазначає, що кредитний договір припинив свою дію з моменту подачі банком в серпні 2012 року позову до суду про дострокове стягнення з неї усієї заборгованості за договором кредиту, а не з моменту винесення судового рішення третейським судом (26.10.2012 р.) як про це стверджує в апеляційній скарзі відповідач.
Залишок боргу за кредитом виник виключно за рахунок курсової різниці, що виникла внаслідок різкого збільшення курсу долара США в порівнянні між датою подачі позову до суду та датою погашення заборгованості.
Вважає, що даний залишок боргу у відповідності до чинного законодавства є необґрунтованим та в подальшому не може бути стягнутий з неї як в примусовому так і в позасудовому порядку.
Рішенням Третейського суду з неї було стягнуто заборгованість у національній грошовій одиниці - гривні. Банк із вказаним рішенням погодився та його не оскаржував.
Вказує, що “курсова різниця” жодним чином не може бути упущеною вигодою, оскільки кредитор міг і не отримати такі доходи. Коливання курсу валют, що призвело до курсової різниці, не можна розцінювати як неправомірні дії боржника, що призвели до позбавлення кредитора отримати прибуток. Кредитор, який сам визначив заборгованість у валюті гривні, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, а боржником сплачено таку заборгованість у повному обсязі, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.
Аналогічні правові висновки викладено у постанові ВП ВС від 30.05.2018 року у справі №750/8676/15-ц.
Твердження апелянта про те, що банк мав право нараховувати проценти за кредитним договором в період з 16.08.2012 року по 26.10.2012 року вважає безпідставними, оскільки таке право банку припинилось не з дати винесення рішення суду, а з дати пред'явлення вимоги до боржника про дострокове стягнення всієї заборгованості за кредитом, що підтверджується судовою практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема, постанові ВП ВС від 04.07.2018 року у справі №310/11534/13-ц.
Посилання відповідача на правові позиції ВС у справі №357/2808/16-ц від 21.02.2018 р. та у справі №520/16150/15-ц від 21.03.2018 року є необґрунтованими з огляду на існування постанови ВП ВС від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 та постанови ВП ВС від 04.07.2018 року в справі №310/11534/13-ц, в яких викладено інший правовий висновок.
Звертає увагу на те, що твердження апелянта про неповне виконання рішення суду та ненадання ОСОБА_2 доказів про погашення заборгованості спростовуються наявними в матеріалах справи копіями квитанцій.
В судовому засіданні представник ОСОБА_2 - адвокат Братівник І.В. проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 29.12.2006 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_5 укладено договір кредиту №770/38-381-06, згідно умов якого Кредитор надає Позичальнику у тимчасове користування грошові кошти в сумі 5000 доларів США зі сплатою 13 процентів річних та наступним погашенням суми основної заборгованості з кінцевим терміном погашення заборгованості по кредиту до 10 грудня 2016 року.
В якості забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між ОСОБА_5 та АКБ СР «Укрсоцбанк» 29.12.2006 року укладено іпотечний договір, за умовами якого Позичальник передає Кредитору в іпотеку нерухоме майно: земельну ділянку, загальною площею 2500 кв.м., яка знаходиться в с. Драганівка Тернопільського району Тернопільської області.
Загальна заставна вартість предмету іпотеки за погодженням сторін становить 32 825 грн., що еквівалентно 6500 доларів США, за офіційним курсом НБУ на дату укладення цього договору.
Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Тернопільського районного нотаріального округу Салій О.В. та зареєстрований в реєстрі за №4689 (а.с.16-20).
Відомості стосовно вказаної земельної ділянки внесені у Державний реєстр іпотек та Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, що підтверджується відповідними витягами №10794610 від 29.12.2006 року та №10794101 від 29.12.2006 року (а.с. 21,22).
Зі свідоцтва про зміну імені серії НОМЕР_1 від 20.07.2012 року вбачається, що ОСОБА_5 змінила прізвище на « ОСОБА_7 » (а.с.39).
Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26.10.2012 року позов ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в сумі 47 520,90 грн. та стягнуто 875,21 грн. третейського збору.
На підставі вказаного рішення 28.03.2013 року Дніпровським районним судом міста Києва видано виконавчий лист №755/4786/13 (а.с.30).
13.05.2013 року старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №37885033 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа (а.с.31).
З інформації про виконавче провадження від 14.11.2021 року вбачається, що 29.12.2015 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №37885033, на підставі вимог п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.32-33).
20.04.2018 року ОСОБА_8 зареєструвала шлюб із ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 . Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_10 » (а.с.40).
12.06.2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вегера Л.О. було вчинено виконавчий напис за №1237, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки - земельну ділянку площею 2500 кв.м., кадастровий номер 61252:82800:02:001:0023, яка знаходиться в с. Драганівка Тернопільського району Тернопільської області, в рахунок погашення заборгованості у розмірі 9236,78 доларів США, за період з 18 квітня 2017 року по 18 квітня 2019 року, з яких: 3874,91 доларів США - прострочена заборгованість по кредиту, 5361,87 доларів США - прострочена заборгованість за відсотками.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11.12.2019 року визнано виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Вегера Л.О. від 12.06.2019 року, що зареєстрований в реєстрі за №1237 таким, що не підлягає виконанню.
З квитанцій №62-1405К та №62-1497К від 02.11.2021 року вбачається, що ОСОБА_2 перерахувала на рахунок відповідача 47 520,90 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №770/38-381-06 від 29.12.2006 року згідно виконавчого листа №755/4786/13 від 28.03.2013 року та 875,30 грн. за відшкодування по сплаті третейського збору згідно виконавчого листа №755/4786/13 від 28.03.2013 року (а.с.34).
ОСОБА_2 звернулася в листопаді 2021 року до АТ “Альфа-Банк” із заявою, в якій просила визнати припиненими договір кредиту №770/38-381-06 від 29.12.2006 року; право іпотеки за іпотечним договором від 29.12.2006 року та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис про обтяження (заборону) на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку, загальною площею 2500 кв.м., яка знаходиться в с. Драганівка Тернопільського району Тернопільської області (а.с.35-36).
З відповіді АТ «Альфа-Банк» №101940-23.1-б/б від 24.11.2021 року вбачається про відмову у задоволенні такої заяви, з посиланням на те, що після винесення рішення суду нарахування за кредитним договором не зупинялися та станом на 24.11.2021 року обліковується прострочена заборгованість (а.с.37).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що позивачка повністю виконала судове рішення про дострокове стягнення з неї всієї суми заборгованості за кредитним договором, у зв'язку із чим основне зобов'язання припинилось на підставі статті 599 ЦК України, внаслідок чого припинились і зобов'язання за похідним від основного договором іпотеки, укладеним з метою забезпечення виконання умов кредитного договору.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він є обґрунтованим та відповідає фактичним обставинам справи.
Відповідно до частини 1, 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом частини другої статті 1050 ЦК України у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Реалізуючи своє право, передбачене вищезазначеною частиною статті 1050 ЦК України, шляхом звернення до суду про повне дострокове повернення всієї суми кредиту разом із нарахованими процентами та пені, ПАТ “Укрсоцбанк” в односторонньому порядку змінив строк виконання зобов'язання за кредитним договором і тим самим добровільно відмовився отримувати прибуток у вигляді відсотків за користування кредитом, які б могли бути отримані до закінчення строку дії кредитного договору.
Прийняття судом рішення за позовом кредитора ПАТ “Укрсоцбанк” про стягнення з позичальника всієї суми заборгованості за кредитним договором достроково змінило зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту частинами до певної дати на обов'язок з виконання судового рішення та повернення достроково всієї суми заборгованості за кредитним договором.
Таким чином, право ПАТ “Укрсоцбанк”, правонаступником якого є АТ «Альфа-Банк», нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося, оскільки в 2012 році ним було пред'явлено позов до позичальника згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Банком було розраховано розмір заборгованості станом на 16.08.2012 року та заявлений позов про її стягнення в національній грошовій одиниці - гривня, що підтверджується позовною заявою та рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 26 жовтня 2012 року (а.с.23-26; 27-29).
У даному випадку банк, як кредитор за кредитним договором відповідно до вимог статей 6, 627 ЦК України, реалізуючи право на звернення до суду і принцип диспозитивності щодо можливості самостійно визначити позовні вимоги та спосіб захисту порушеного права, у 2012 році звернувся до третейського суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором №770/38-381 від 29.12.2006 року, визначивши заборгованість у валюті гривні України, вказавши, що саме 47 520 грн. 90 коп. є повним розміром заборгованості, включаючи основну суму кредиту, заборгованість за відсотками та пеню.
Вказане рішення є виконаним.
Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що рішення суду, яке набрало законної сили та виконане боржником, та яким з боржника стягнуто визначену позивачем заборгованість, не може бути поставлене під сумнів та не підлягає тлумаченню, в розумінні повноти розміру заборгованості.
При цьому, офіційний курс гривні до іноземних валют в різні періоди часу може змінюватися (зростати або падати), однак дана обставина не дає підстав стороні у зобов'язанні, спір щодо якого вже вирішений судом та боржником належним чином виконано рішення суду, пред'являти після цього до сторони додаткові вимоги.
Враховуючи те, що заборгованість, яка визначена позивачем в гривнях та стягнута рішенням суду, є погашеною, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про виконання зобов'язання, а відтак і про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (частина перша статті 3 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно з частиною п'ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її; з інших підстав, передбачених цим Законом.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що внаслідок припинення основного зобов'язання припинились і зобов'язання за похідним від основного договором іпотеки та слід виключити відповідний запис з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Що стосується витрат на професійну правничу допомогу, то суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи (постанова Великої Палати у справі №755/9215/15-ц).
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, враховуючи критерії співмірності складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, критерій необхідності подання процесуальних документів, пошук та вивчення судової практики та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, відсутності заперечень відповідача щодо визначеного позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу, прийшов до вірного переконання про наявність правових підстав для стягнення в користь ОСОБА_2 понесених витрат у розмірі 8 000 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення не спростовують.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд апеляційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування в межах вимог, заявлених як у суді першої інстанції так і викладених в апеляційній скарзі.
Судові витрати, у відповідності до ст.141 ЦПК України, слід покласти на відповідача в межах сум ним понесених.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу акціонерного товариства “Альфа-Банк” - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 травня 2022 року - залишити без змін.
Судовий збір за розгляд справи в апеляційному суді покласти на акціонерне товариство “Альфа-Банк” в межах сум, ним понесених.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 10 жовтня 2022 року.
Головуючий Гірський Б.О.
Судді: Парандюк Т.С.
Хома М.В.