Справа № 607/1500/21Головуючий у 1-й інстанції Вийванко О.М.
Провадження № 22-ц/817/718/22 Доповідач - Шевчук Г.М.
Категорія -
30 вересня 2022 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
Головуючої - Шевчук Г.М.
Суддів - Костів О. З., Міщій О. Я.,
секретаря - Романська К.М.
та сторін - представника позивача АТ КБ “Приватбанк” - адвокат Дурдинець Р.Ю., представника відповідача ОСОБА_1 - адвокат Братівник І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/1500/21 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»(далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулось в суд із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 40 248,49 грн.
В обґрунтування вимог вказує, що 09.07.2014 між позивачем та відповідачем укладено договір, згідно умов якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Взяті на себе зобов'язання відповідач не виконує, у зв'язку з чим станом на 23.11.2020 має заборгованість в розмірі 54 311,73 грн, з яких: 40248,49 грн заборгованість за тілом кредиту (20,00 грн заборгованість за поточним тілом кредиту та 40228,49 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту); 14063,24 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит. Однак, представник позивача просить суд стягнути з боржника заборгованість по кредиту в розмірі 40248,49 грн та судові витрати.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2022 року в задоволенні позову АТ КБ “Приватбанк” до ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішення суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати, оскільки вважає його незаконним, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права, та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ “Приватбанк” в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції не врахував тієї обставини, що підписуючи 09.07.2014 року анкету-заяву відповідача, користуючись кредитними коштами та здійснюючи погашення заборгованості висловив свою згоду з формою договору та його умовами, в тому числі і щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами.
Також скаржник вважає, що висновок експертів за результатами проведення судово-економічної експертизи від 07 квітня 2022 року №678/679/21-22 про те, що відповідач здійснив зарахування на свою картку більшої суми коштів, ніж використав, є невірним, оскільки експерт не врахував, що ОСОБА_1 користувався не лише кредитними коштами, але й використовував картку з власними коштами в період з 09.07.2014 по 14.06.2016 року, з 02 по 03.07.2016 року та з 07 по 12.10.2016 року (знімав з власного рахунку та поповнював його).
Вказує, що за період з 09.07.2014 по 13.11.202 роки відповідач використав кредитних коштів в розмірі 40101,54 грн. (в які не входять відсотки, пеня, комісія, страхування), в той же час погасив лише 34 633,17 грн.
Крім того зазначає, що з огляду на незначну складність справи, великий стаж адвоката, а також його участь у трьох засіданнях, стягнута сума на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн. не відповідає вимогам розумності, справедливості, та співмірності з обсягом виконаних робіт.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Братівник І.В. просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги АТ “ПриватБанк”, оскільки вважає, що вона є безпідставною та необґрунтованою.
Вказує, що стороною позивача не доведено підставності позовних вимог та не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів щодо укладання між АТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 кредитного договору, ознайомлення відповідача з Умовами та Тарифами Банку при користуванні кредитом, видачі відповідачу кредитних карток, відкриття рахунків для обліку кредитних коштів, отримання коштів від банку за рахунок відкритої кредитної лінії, наявної заборгованості перед позивачем.
Крім того просить додатково стягнути з позивача 5000 грн. за надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, з яких 4 000 грн. - підготовка відзиву на апеляційну скаргу та 1000 грн. за участь у судовому процесі апеляційного суду.
В судовому засіданні представник позивача АТ КБ “ПриватБанк” просив задовольнити апеляційну скаргу з підстав, наведених у ній.
Відповідач ОСОБА_1 та його представник просив апеляційну скаргу АТ КБ “ПриватБанк” залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2022 року - без змін.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши думку сторін по справі, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу АТ КБ “ПриватБанк” слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Даним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 09.07.2014 між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого в свою чергу є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого останній отримав кредит, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.
У заяві зазначено, що відповідач згідний з тим, що дана заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Згідно із наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 23.11.2020 становить 54311,73 грн, з яких: 40248,49 грн заборгованість за тілом кредиту (20,00 грн заборгованість за поточним тілом кредиту та 40228,49 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту); 14063,24 грн заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит.
Разом з тим, позивач просив стягнути з відповідача лише частину суми заборгованості за кредитом, а саме, 40248,49 грн заборгованість за тілом кредиту, яка складається з: 20,00 грн заборгованість за поточним тілом кредиту та 40228,49 грн заборгованість за простроченим тілом кредиту.
Обґрунтовуючи рішення про відмову в задоволенні позову АТ КБ “ПриватБанк” суд першої інстанції зазначив, що оскільки заборгованість відповідача ОСОБА_1 відсутня, а проценти, пеня та штрафи, нараховані банком, не можуть бути стягнуті з огляду на те, що умови нарахування останніх не були підписані відповідачем, тому дійшов висновку, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
З таким висновком суду погоджується і колегія суддів.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов'язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов'язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов'язання.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частини першої статті 1054 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі (частина перша статті 1055 ЦК України).
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини перша та друга статті 207 ЦК України в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору).
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина першій статті 634 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що
«у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.
Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, кредитор має право вимагати виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2020 року у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що:
«в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Встановивши, що анкета-заява від 18 березня 2011 року не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов'язку по сплаті заборгованості за відсотками пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, а відтак, суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту.
Судова практика у цій категорії справ є незмінною, що не може свідчити про порушення прав банку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19)».
У справі, що переглядається;
в анкеті-заяві від 09.07.2014 року строки здійснення періодичних платежів не встановлені, процентна ставка не зазначена, крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення комісії та відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру (а. с. 40);
вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання з підстав та у розмірах, установлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України, банк не пред'явив;
оскільки в анкеті-заяві від 09.07.2014 року року строки здійснення періодичних платежів за кредитом не встановлені, то суд першої інстанції обґрунтовано визнав неправомірним та безпідставним списання банком внесених на погашення боржником коштів в рахунок погашення відсотків за користування кредитом та зарахував ці кошти на погашення тіла кредиту.
За результатами проведення судово-економічної експертизи у даній справі, судом встановлено , що сума коштів, яка була знята ОСОБА_1 з картки та використана на купівлю товарів за період з 09.07.2014, відповідно до виписки, наявної у справі, становить 251070,93 грн. Даною експертизою встановлено, що ОСОБА_1 зараховано на свій картковий рахунок, відповідно до виписки, наявної у справі, кошти в сумі 264414,17 грн.
В Додатку № 1 до Висновку експерта, згідно наданої на дослідження виписки АТ КБ «Приватбанк» по особовому рахунку ОСОБА_1 , відображено зарахування і використання грошових коштів банку за період з 09.07.2014 по 13.11.2020.
Згідно з Додатком до Висновку № 1 за період з 09.07.2014 по 13.11.2020, відповідно до виписки по картках: № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , ОСОБА_1 було внесено на дані картки 264 414,17 грн.
Слід зауважити, що по картці № НОМЕР_4 проведено нарахування та списання відсотків і пені. Списано з вищезгаданих карточок 318 725,90 грн, в тому числі:
- Зняття готівки в банкоматі, переказ на свою карту - 142 211,55 грн;
- Оплата товарів та послуг - 108 859,38 грн;
- Списання відсотків за використання кредитного ліміту - 59 744,02 грн;
- Пеня за прострочку за кредитом - 1 900,00 грн;
- Комісія за обслуговування (членський внесок) - 760,00 грн;
- Страховий платіж за договором - 5 150,95 грн;
- Комісія за випуск персоніфікованої картки - 100,00 грн.
На дослідження не надано розрахунок нарахування відсотків, не підтверджено, по якій саме кредитній картці ОСОБА_1 обслуговувався та який саме відсоток застосовувався для нарахування відсотків; аналогічно відсутній розрахунок пені.
Також, сплату та нарахування страхового платежу за договором «Страхування кредитного ліміту» не підтверджено договором страхування.
Отже, сума коштів, яка була знята ОСОБА_1 з карти та використана на купівлю товарів за період з 09.07.2014 по 13.11.2020, відповідно до виписки, наявної у справі, становить 251 070,93 грн (142 211,55 + 108 859,38).
Списані кошти у сумі 67 654,97 грн (59744,02+1900,00+760,00+5150,95+100), враховуючи вищенаведене, підтвердити чи спростувати не має можливості.
Отже, ОСОБА_1 зараховано на свій картковий рахунок, відповідно до виписки, наявної у справі, кошти у сумі 264 414,17 грн.
В розрахунках, наданих на дослідження експерта, які додані до матеріалів кредитної справи, відображена заборгованість у сумі 251070,93 грн, а в позовних вимогах 40248,49 грн.
Із врахуванням висновку експерта сума коштів, яка була знята ОСОБА_1 з карти та використана на купівлю товарів за період з 09.07.2014р. по 13.11.2020, відповідно до виписки, наявної у справі, становить 251 070,93 грн, натомість, ОСОБА_1 зараховано на свій картковий рахунок, відповідно до виписки, наявної у справі, кошти у сумі 264 414,17 грн, що є більшою від суми отриманих коштів.
Враховуючи вищенаведені доводи апеляційної скарги, що судом безпідставно взято до уваги висновок експертизи, апеляційний суд не приймає до уваги як необґрунтовані.
Суд першої інстанції оцінивши наданий банком розрахунок кредитної заборгованості, врахувавши висновки експертизи на підставі наданих доказів вірно прийшов до висновку про відмову в позові.
Доводи апеляційної скарги, що суд безпідставно стягнув витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн., не заслуговують на увагу, як такі що не знайшли підтвердження.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
При цьому, склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
На підтвердження факту витрат на оплату послуг адвоката, відповідачем надано договір про надання правової допомоги від 20.03.2021, укладений між адвокатом Братівник І.В. та ОСОБА_1 , акт виконання робіт від 05.04.2021 та квитанцію до прибуткового касового ордера № 25 від 05.04.2021 на суму 8000,00 грн.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених відповідачем на професійну правову допомогу, взявши до уваги вищевказані докази на підтвердження факту витрат на оплату послуг адвоката, дійшов правильного висновку про те, що оскільки рішенням суду у задоволенні позову відмовлено, враховуючи співмірність витрат зі складністю справи та із наданим адвокатом відповідача обсягом послуг під час розгляду справи в суді, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов'язаність цих витрат із розглядом справи, взявши до уваги, виконані роботи, з урахуванням принципу розумності та справедливості, стягнув з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн.
Крім того, в суді апеляційної інстанції адвокатом також заявлено і вимогу щодо стягнення з позивача витрат на правову допомогу за участь у судових засідання в суді апеляційної інстанції, а також за написання відзиву на апеляційну скаргу в сумі 5 000 грн.
Згідно акту виконаних робіт до договору про надання правової допомоги укладеної між ОСОБА_1 і адвокатом Братівником В.В. клієнт отримав правничу (правову) допомогу в наступному обсязі: підготовка відзиву на апеляційну скаргу (4 год) - 4000 грн., представництво та захист інтересів клієнта в судовому засіданні 1 грн.
З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про доведеність відповідачем понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції в сумі 5000 грн розмірі, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, необхідних процесуальних дій сторони та часу, витраченого адвокатом на надання правничої допомоги у суді апеляційної інстанції.
Згідно із ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скарзі доводами, апеляційний суд не вбачає, оскільки доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними. Залежно від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00№23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства комерційний банк “Приватбанк” залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2022 року року залишити без змін.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк”(01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, к/р НОМЕР_5 в Національному банку України МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) в користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 5 000 (п'ять тисяч) гривень.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 05 жовтня 2022 року.
Головуюча : Г. М. Шевчук
Судді: О. З. Костів
О. Я. Міщій