27 липня 2010 р. № 7/191-09
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
суддівВолік І.М.
Капацин Н.В.
Кролевець О.А.
розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Дніпро-Атлантік"
на постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 19.03.2010 р.
у справі № 7/191-09
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Дніпро-Атлантік"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Зоотехнологія"
простягнення 16 185,05 грн.
за участю представників:
позивача: Слободян В.М.
відповідача: Меркулова О.В.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Дніпро-Атлантік" (надалі -"Компанія") звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі -"ТОВ") "Зоотехнологія" про стягнення 715,36 грн. пені, 15 380,28 грн. штрафу та 89,41 грн. 3 % річних.
Позовні вимоги мотивовані здійсненням відповідачем оплати поставленого за договором товару з порушенням погоджених сторонами строків та наявністю підстав для застосування норм ст.ст. 526, 549, 551, 610, 611, 625, 664, 670 ЦК України та ст. 193 ГК України.
Рішенням господарського суду Херсонської області від 03.12.2009 р. (суддя Задорожна Н.О.) позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Зоотехнологія" 715,36 грн. пені, 89,41 грн. 3 % річних та судові витрати.
Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення суми штрафу мотивовано невідповідністю даних вимог нормам ч.ч. 2, 6 ст. 231 ГК України. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення сум пені та 3 % річних суд виходив з норм ст. 625 ЦК України та ст.ст. 230 -232 ГК України.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 19.03.2010 р. (судді Кагітіна Л.П., Коробка Н.Д., Хуторний В.М.) рішення місцевого господарського суду скасовано частково та викладено резолютивну частину рішення в новій редакції, згідно якої з ТОВ "Зоотехнологія" стягнуто 715,36 грн. пені, 89,41 грн. 3 % річних, 5 000,00 грн. штрафу та судові витрати.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована неправильним застосуванням місцевим судом норм ч.ч. 2, 6 ст. 231 ГК України та наявністю підстав для зменшення розміру штрафу згідно ч. 3 ст. 83 ГПК України.
Не погоджуючись з прийнятим апеляційною інстанцією судовим актом, Компанія звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 19.03.2010 р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог у зв'язку з безпідставністю застосування судом норм ч. 3 ст. 83 ГПК України та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в ухвалі суду, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Господарськими судами встановлено, що 21.10.2008 р. між Компанією (продавець) та ТОВ "Зоотехнологія" (покупець) укладено договір купівлі-продажу № 21/10/08 (надалі -"Договір"), згідно умов якого позивач зобов'язався поставити та передати, а відповідач -прийняти у власність сільгосппродукцію та сплатити її вартість в порядку та в строки передбачені договором.
Судами також встановлено, що згідно накладної № РН-0000163 від 08.11.2008 р. позивач відвантажив відповідачу шрот соняшника в кількості 50,760 тон на суму 51 267,60 грн., який отримано представником ТОВ "Зоотехнологія" Пєтуховим А.О. на підставі довіреності № 533 від 07.11.2008 р.
Як вбачається з п. 3.3 Договору, відповідач зобов'язався оплатити вартість товару протягом 14-ти банківських днів з дати поставки товару шляхом перерахування грошових коштів на рахунок продавця.
Згідно п. 7.2 Договору, у разі невчасної оплати за товар відповідач сплачує позивачеві пеню у розмірі двох облікових ставок НБУ від суми несплаченого товару за кожен день прострочення.
Пунктом 7.4 Договору сторони передбачили, що у разі порушення строків оплати (невиконання умов договору (додатків до нього) відповідач сплачує позивачу штраф в розмірі 30 % від вартості поставленого та невчасно сплаченого товару.
Компанія, звертаючись з позовом, та суди, частково задовольняючи позовні вимоги, виходили з несвоєчасної сплати відповідачем коштів за поставлений товар та обґрунтованістю застосування норм ст.ст. 549, 625 ЦК України та ст.ст. 230 -232 ГК України.
Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про безпідставне застосування місцевим господарським судом обмежень, передбачених ч.ч. 2, 6 ст. 231 ГК України, до штрафних санкцій, погоджених сторонами у п. 7.4. Договору.
Втім, ані рішення місцевого, ані постанова апеляційного господарського суду не можуть бути визнані як такі, що прийняті із дотриманням норм ст. 43 ГПК України, з огляду на наступне.
Так, ст. 43 ГПК України містить імперативні норми, згідно яких господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Приймаючи рішення суди виходили з твердження позивача про те, що відповідачем перерахування коштів здійснювалось частками та з порушенням встановленого домовленістю сторін строку, а саме оплачено: 16.12.2008 р. 25 000,00 грн., 17.12.2008 р. 10 000,00 грн., 22.12.2008 р. 10 000,00 грн. та 23.12.2008 р. 6 267,60 грн.
Однак, судами залишено поза увагою, зокрема, норми ст. 32 ГПК України, якими визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, серед іншого, письмовими і речовими доказами
Поряд з цим господарський суд, згідно ст. 34 ГПК України, приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В порушення даних норм процесуального законодавства матеріали справи не містять доказів, які б в порядку ст. 33 ГПК України підтверджували обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Відповідно, господарськими судами прийнято рішення без дослідження доказів, якими б підтверджувалось як здійснення проплати відповідачем саме у зазначені вище дати, так і обґрунтованість розрахунку заявлених до стягнення штрафних санкцій.
Отже, наведене свідчить, що винесені судові акти підлягають скасуванню, а справа -направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір у відповідності з обставинами справи і вимогами закону.
Відповідно до п.1 Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. у справі № 1-1/2010 "В аспекті конституційного подання: -визначення у положенні пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України як однієї з основних засад судочинства "забезпечення … касаційного оскарження рішення суду" у системному зв'язку з положеннями частини першої статті 8, статті 125 Основного Закону України означає лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішення суду; законом можуть бути передбачені й інші форми оскарження та перегляду рішень судів загальної юрисдикції". Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Дніпро-Атлантік" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Херсонської області від 03.12.2009 р. та постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 19.03.2010 р. у справі № 7/191-09 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Херсонської області в іншому складі суду.
Згідно ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя І. Волік
Судді: Н. Капацин
О. Кролевець