27 липня 2010 р. № 25/458
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді
суддівВолік І.М.
Капацин Н.В.
Кролевець О.А.
розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Газвидобування"
на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2009 р. та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2010 р.
у справі № 25/458
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Газвидобування"
доЗакритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Галактика"
пророзірвання договору та стягнення 188 161,65 грн.
за участю представників:
позивача: Гайдабура Д.В.
відповідача: не з'явився
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю Промислова компанія (надалі -"ТОВ") "Газвидобування" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Галактика" (надалі -"Страхова компанія") про розірвання договору добровільного медичного страхування № 20/01-11-00083 від 20.09.2006 р. та стягнення 188 161,65 грн. сплаченої страхової премії.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору страхування в частині здійснення страхових виплат та наявністю підстав для застосування норм ст. 651 ЦК України.
Рішенням господарського суду міста Києва від 08.12.2009 р. (суддя Морозов С.М.) в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване нормами ст.ст. 651, 653 ЦК України та відсутністю підстав для розірвання спірного договору у зв'язку зі спливом строку його дії.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2010 р. (судді Рєпіна Л.О., Дикунська С.Я., Алданова С.О.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з підстав недоведеності позовних вимог.
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, ТОВ "Газвидобування" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2009 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2010 р. і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована прийняттям господарськими судами рішень з порушенням норм ст.ст. 1, 41, 38, 43, 51, 54 ГПК України та неправильним застосуванням норм ст. 651 ЦК України та ст. 28 Закону України "Про страхування" (надалі -"Закон").
Сторони, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.
Заслухавши пояснення представників позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч. 1 ст. 1117 ГПК України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.09.2006 р. між Страховою компанією (страховик) та ТОВ "Газвидобування" (страхувальник) укладено Договір добровільного медичного страхування № 20/01-11-00083 (надалі -"Договір").
Стаття 979 ЦК України визначає, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідне визначення містить ст. 16 Закону, згідно якої договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
У відповідності до ст. 10 Закону, сторони у п. 2.3. Договору погодили, що загальний страховий платіж є платою за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику, згідно із договором страхування. Сума загального страхового платежу, яка підлягає перерахуванню страховику, становить 3 000,00 грн. за кожну застраховану особу.
Судами встановлено, що позивачем на дотримання п. 5.5.3 Договору сплачено відповідачу страховий платіж в сумі 188 161,65 грн. згідно платіжних доручень № 2790 від 01.10.2008 р. та № 3266 від 21.11.2008 р.
У відповідності до п. 1.3 Договору страховим випадком є звернення застрахованої особи до медичного закладу з метою одержання консультативно-діагностичної, лікувально-оперативної, або іншої медичної допомоги, що потребує надання медичних послуг в межах їх переліку, передбаченого програмою страхування (додаток 1), при гострому захворюванні, загостренні хронічного захворювання та розладі здоров'я, в тому числі внаслідок нещасного випадку.
При настанні страхового випадку страховик у відповідності до п. 2.1. Договору здійснює виплату страхового відшкодування на умовах Договору в межах страхової суми, яка згідно п. 2.1.1. Договору становить 110 000,00 грн. для кожної застрахованої особи, а в цілому за Договором -3 080 000,00 грн.
У випадку порушення страховиком умов Договору та доведення цього факту у суді, страхувальник може вимагати розірвання договору згідно п. 11.4. та повернення сплаченої страхової премії повністю.
Стаття 28 Закону передбачає можливість дострокового припинення договору страхування за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. В той же час, ст. 28 Закону також встановлює, що про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено. Дане положення закріплено сторонами і в п. 11.4. Договору.
Розглядаючи позовні вимоги про розірвання Договору на підставі норм ст. 651 ЦК України та п. 11.4. Договору судами правомірно зазначено про недотримання позивачем норм ст.ст. 32, 33 ГПК України.
Так, п. 1.1. Договору визначив, що об'єктом добровільного медичного страхування за Договором є майнові інтереси, пов'язані із здоров'ям і працездатністю застрахованих осіб, перелічених у додатку №3, по відшкодуванню збитків та витрат, викликаних розладом здоров'я та пов'язаних із одержанням медичної допомоги.
Як зазначено судом апеляційної інстанції, позивачем не подано суду вказаний додаток № 3 із переліком застрахованих осіб. В свою чергу, наявні в матеріалах справи додаткові угоди до договору із зазначенням кількості застрахованих осіб -працівників позивача, не містять список таких осіб.
Не подано позивачем і належних доказів на підтвердження позбавлення працівників ТОВ "Газвидобування" з грудня 2008 року можливості в повній мірі отримувати передбачені Договором медичні послуги та медикаменти в зв'язку із заборгованістю відповідача перед медичними закладами по страховим виплатам за надані послуги та перед аптеками за відпущені медпрепарати.
Крім того, сторонами у Розділах 7 та 9 передбачено як порядок організації медичної допомоги, так і порядок та умови здійснення страхової виплати.
Втім, як встановлено судом апеляційної інстанції, відсутні докази повідомлення відповідача про настання страхового випадку, докази звернення працівників позивача до медичної установи, згідно додатку № 1 до договору (перелік установ) та отримання відповідної відмови у наданні допомоги в зв'язку з заборгованістю відповідача перед цими медичними установами, рівно як і докази направлення відповідачу претензії (на час настання страхових випадків) щодо невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором та повідомлення про розірвання Договору в порядку п. 11.4. Договору та ст. 28 Закону.
Отже, враховуючи встановлені судами обставини справи, а також положення законодавства, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Розглянувши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів зазначає наступне.
Частина 2 статті 651 ЦК України передбачає можливість зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. При цьому у випадку розірвання договору в порядку даної статті застосовуються загальні наслідки розірвання договорів, визначені ст. 653 ЦК України. Так, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються, а якщо договір розривається у судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.
З урахуванням даних норм місцевим господарським судом мотивовано зазначено про те, що законодавством передбачено розірвання існуючого договору, строк дії якого не закінчився та умови якого породжують виникнення прав та обов'язків для сторін, які внаслідок розірвання договору мають бути припинені.
Судами встановлено, що у відповідності до п. 4.1. Договору цей договір діє з 20.09.2006 р. по 19.09.2007 р. Додатковою угодою № 19 від 18.09.2008 р. сторони погодили продовження дії Договору до 19.09.2009 р. Правочину щодо подовження дії Договору на строк після 19.09.2009 р. сторонами не укладалось.
Оскільки, на момент винесення рішення по позовних вимогах про розірвання договору сам договір припинив свою дію, у місцевого господарського суду не було правових підстав для задоволення вимог про його дострокове розірвання.
Отже, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарських судів, колегія суддів дійшла висновку, що судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін, враховано положення ст.ст. 32, 33, 34 ГПК України.
Відповідно до п.1 Рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. у справі № 1-1/2010 "В аспекті конституційного подання: -визначення у положенні пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України як однієї з основних засад судочинства "забезпечення … касаційного оскарження рішення суду" у системному зв'язку з положеннями частини першої статті 8, статті 125 Основного Закону України означає лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішення суду; законом можуть бути передбачені й інші форми оскарження та перегляду рішень судів загальної юрисдикції". Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислова компанія "Газвидобування" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2009 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.02.2010 р. у справі № 25/458 залишити без змін.
Згідно ст.ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11.03.2010 р. постанова касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя І. Волік
Судді: Н. Капацин
О. Кролевець