27 липня 2010 р. № 16/192-09-5351
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоЧернова Є.В.,
суддів:Уліцького А.М.,
Цвігун В.Л.
розглянувши касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Остра"
на постановувід 29.04.10 Одеського апеляційного господарського суду
та на рішеннявід 17.02.10
у справі№16/192-09-5351
господарського судуОдеської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Гарант-АСІСТАНС"
доПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Остра"
простягнення 284973,1 грн.
за участю представників сторін
від позивача:ОСОБА_1, дов.
від відповідача:ОСОБА_2, дов.
Рішенням від 17.02.10 господарського суду Одеської області (суддя Желєзна С.П.) задоволено позов Товариство з обмеженою відповідальністю "Гарант-АСІСТАНС" до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Остра" (правонаступник Страхового акціонерного товариства "Остра"): стягнуто з відповідача на користь позивача 279441,79 грн. заборгованості за договором-дорученням №01-06-06 від 01.06.06; 2794,42 грн. державного мита; 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; 17640 грн. витрат на оплату послуг адвоката.
Судове рішення мотивовано тим, що спірна заборгованість відповідача підтверджена належними та допустимими доказами, а тому відповідно до ст.ст. 11, 509, 525, 526, 549, 611, 615, 625, 629, 1000, 1007 ЦК України підлягає стягненню на користь позивача. Також суд визнав доведеними на підставі ст.ст. 44, 48, 49 ГПК України понесені позивачем витрати на оплату послуг адвоката, що мають бути покладені на відповідача.
Постановою від 29.04.10 Одеський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: Єрмілова Г.А. -головуючого, Воронюка О.Л., Мишкіної М.А.) рішення суду першої інстанції скасував у частині стягнення судових витрат, відмовивши в цій частині вимог, оскільки сума витрат на консультаційні та юридичні послуги, надані позивачеві юридичною компанією "Бона Фідес", не може бути віднесена до складу судових витрат у розумінні статті 44 ГПК України.
Ухвалою від 05.07.10 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення і постанови в справі та відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій та курсових різниць за договором доручення.
Касатор доводить перевищення позивачем повноважень при відшкодуванні шкоди, застрахованої відповідачем гр. ОСОБА_3, здійснення розрахунку пені, річних відсотків з перевищенням визначеному законом строку, а також відсутність погодження в договорі щодо оплати витрат, пов'язаних з курсовою різницею при розрахунках по виконанню зобов'язань зі страхування.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 01.06.06 між сторонами у справі укладено договір-доручення №01-06-06, відповідно до п.п. 1.1, 1.2, 1.3 якого відповідач (Страховик) доручив, а позивач (Повірений) прийняв на себе зобов'язання обслуговувати за межами України від імені та за рахунок Страховика осіб, що мають укладений з цією особою договір страхування за Правилами добровільного страхування відповідальності за витрати, пов'язані з наданням медичних та інших послуг за межами країни постійного проживання, затвердженими 03.03.06, Правилами добровільного страхування від нещасних випадків, затвердженими 07.02.97, і відповідними програмами страхування, за комісійну нагороду і на умовах, визначених даним договором.
При цьому обслуговування застрахованих включає: прийом звернень застрахованих при настанні страхового випадку; перевірка валідності договору страхування; організація і контроль за наданням медичних та інших послуг застрахованим відповідно до Правил і Програм страхування; оплата дебет нот, інвойсів, одержаних від закордонної сервісної компанії (включаючи винагороду) за надання застрахованим послуг від імені і за рахунок страховика; розповсюдження реклами страхових послуг страховика. Повірений - це сервісний центр в Україні, який діє як Повірений по супроводу договорів страхування, від імені і за дорученням Страховика, для вирішення питань по врегулюванню страхових подій, що відбулися із застрахованими за межами країни постійного місця проживання, а також будь-яких питань, пов'язаних з наданням послуг, проведенням взаєморозрахунків із закордонними провайдерами послуг і закордонними сервісними компаніями.
Згідно зі ст. 2 договору-доручення №01-06-06 від 01.06.06 Повірений зобов'язався надавати застрахованим послуги відповідно до Програм страхування Страховика.
Відповідно до ст.ст. 1000, 1003, 1007 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії; правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному; дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. Довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором: забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення; негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення; виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.
Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій відповідач не довів, що позивач здійснював витрати та операції по валютуванню при виплаті страхових відшкодувань, а також витрати по перевезенню гр. ОСОБА_3 поза умовами договорів страхування страхувальникам, страхові випадки з якими сталися за межами України, або не були ним схвалені після повідомлення про настання страхового випадку.
А відтак згідно з п. 2 ст. 1007 ЦК України вимоги позивача про відшкодування витрат повіреного є обґрунтованими, у тому числі витрати, пов'язані з купівлею (обміном) валюти, які пов'язані з обов'язками повіреного.
Також відповідач не довів відсутність обставин, передбачених у ст. 625 ЦК України, та відсутність грошового зобов'язання за договором доручення, тому відшкодування втрат від грошової заборгованості попередніми судовими інстанціями здійснені правомірно.
В частині ж вимог про стягнення пені касатор, посилаючись на п. 6 ст. 232 ГК України, доводить неправомірність стягнення пені, оскільки її нарахування за законом припиняється через 6 місяців з дня виникнення підстав для застосування санкцій.
Відповідно до п.п. 5.3, 5.4, 5.9, 9.3 договору-доручення №01-06-06 від 01.06.06 позивач повинен був довести факт здійснених ним платежів двостороннім підписаним актом, який є підставою виникнення у відповідача обов'язку протягом двох банківських днів сплатити рахунки позивача, а в разі невчасної оплати сплатити позивачу пеню у розмірі 0,01% від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.
Задовольняючи позов у частині стягнення пені, попередні судові інстанції не встановили передбачені п. 6 ст. 232 ГК України обставини та момент виникнення права позивача на нарахування пені, а також право позивача на нарахування пені понад 6 місяців.
Неповне встановлення вищевказаних обставин у справі є підставою для часткового скасування прийнятих у справі рішення і постанови судів попередніх інстанцій та направлення справи для здійснення нового розгляду в цій частині спору з урахуванням встановлення усіх суттєвих обставин щодо правомірності стягнення пені у визначеному позивачем розмірі.
Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, ст.ст. 6, 8, 125, 129, 150 Конституції України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.96 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", рішенням Конституційного Суду України №8-рп/2010 від 11.03.10, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу задовольнити частково.
2. Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.04.10 та рішення господарського суду Одеської області від 17.02.10 у справі №16/192-09-5351 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені. Справу передати до суду першої інстанції для здійснення нового розгляду в цій частині спору.
3. В решті постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.04.10 у справі №16/192-09-5351 залишити без змін.
4. Дію п. 3 резолютивної частини ухвали Вищого господарського суду України від 05.07.10 у справі №16/192-09-5351 припинити.
Постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий Є.Чернов
Судді А.Уліцький
В.Цвігун