22 липня 2010 р. № 17/78-09(33/180-07)
22 липня 2010 року м. Київ справа № 17/78-09(33/180-07)
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Дроботової Т.Б.
суддів Гоголь Т.Г.,Волковицької Н.О.
за участю представників сторін
позивача
відповідача
не з'явились, повідомлені належним чином
не з'явились, повідомлені належним чином
розглянувши матеріали касаційної скаргиСільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Божедарівський елеватор"
на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.12.09
у справі
господарського суду№ 17/78-09(33/180-07)
Дніпропетровської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Правда"
доСільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Божедарівський елеватор"
про стягнення кукурудзи в кількості 298,058 тонн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Правда" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом, в якому просило стягнути з Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Божедарівський елеватор" 298,085 метричних тон некласної кукурудзи з визначеною якістю за середньодобовим зразком на суму 299000 грн. В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що упродовж листопада-грудня 2004 року на підставі складських квитанцій він передав відповідачеві для зберігання, сушіння і очищення насіння кукурудзи та сплатив за це 88464,12 грн, однак, відповідач вказану продукцію не повернув, відповіді на претензію про повернення зерна не надав. Товариство зауважувало на тому, що наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин зі зберігання насіння встановлена апеляційним судом у іншій справі №13/329(5/17)-06, а факт відмови відповідача повернути вказану продукцію установлений при розгляді справи №9/287.
Господарськими судами справа розглядалась неодноразово.
При новому розгляді господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 25.09.09 року ( суддя Суховаров А.В.) в задоволенні позовних відмовив. Господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов висновку про відсутність підстав для повернення зерна переданого на зберігання. Суд виходив з того, що залишки зерна в кількості 184848тон були реалізовані відповідно до частини 3 статті 31 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні"
Доповідач Гоголь Т.Г.
Дніпропетровський апеляційний господарський суд постановою від 08.12.09 року (судді Дмитренко А.К., Крутовських В.І., Чоха Л.В.) рішення господарського суду від 25.09.09 року скасував, стягнув з Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Божедарівський елеватор" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Правда" 184848т.зерна некласної кукурудзи. Судові витрати апеляційний господарський суд поклав на відповідача у справі. Постанову вмотивовано тим, що відповідач неправомірно реалізував зерно позивача, яке зберігається по складським квитанціям без строку зберігання, що підтверджує порушення відповідачем зобов'язань зі складського зберігання спірного зерна.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Правда" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.12.2009 року у справі скасувати, як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, провадження у справі припинити. На думку скаржника судом порушені приписи статті 31 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" та статей 32, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що при прийнятті постанови у справі, апеляційним судом не були враховані вказівки касаційної інстанції, які є обов'язковими під час нового розгляду справи. Скаржник зазначає, що лист №194 від 05.07.05 стосується зерна, переданого відповідачеві за договором складського зберігання від 21.10.04 №13-К/36/2004, і відношення до стягнення спірного зерна кукурудзи не має. Касатор посилається на те, що в порушення вимог пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України, в оскаржуваній постанові відсутні доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно правових актів.
Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Дніпропетровський апеляційний господарський суд в ході розгляду справи встановив, що протягом листопада-грудня 2004 року Відкрите акціонерне товариство "Божедарівський елеватор" прийняло від Товариства з обмеженою відповідальністю "Правда" для зберігання, сушіння та очищення насіння кукурудзи загальною фізичною вагою (загальною заліковою вагою 298,085 т), середньою вологістю 38,03% та середньою сміттєвою домішкою 11,97%, і це підтверджується складськими квитанціями: № 1140 від 06.11.04, № 1123 від 07.1 1.04 , № 1 154 від 08.11.04 , № 1199 від 11.11.04 , № 1238 від 12.11.04 , № 1225 від 13.11.04 , № 1246 від 15.11.04, ,№ 1276 від 24.11.04 , № 1281 від 26.11.04 , № 1393 від 29.11.04 ,№ 1401 від 30.11.04. Також в ході розгляду справи було встановлено, що постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.06.07 року у справі № 13/329(5/17)-06 між цими ж сторонами встановлено факт наявності зобов'язальних правовідносин по зберіганню насіння кукурудзи, внаслідок прийняття відповідачем від позивача насіння кукурудзи, що підтверджується складськими квитанціями.
Як правомірно зазначено в постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду, цей факт в силу частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доведенню при вирішенні даного спору.
Судом встановлено, що відповідного до складських квитанцій від 24.11.04 № 1276, від 07.11.04 № 1123, від 26.11.04 № 1281 та від 30.11.04 № 1401 відповідач зобов'язався зберігати зерно кукурудзи позивача загальною заліковою вагою 106 973 кг до 15.05.05.У складських квитанціях від 06.11.04 № 1140, від 08.11.04 № 1154, від 11.11.04 № 1199, від 12.11.04 № 1238, від 13.11.04 № 1225, від 15.11.04 № 1246, від 29.11.04 № 1393 строк зберігання зерна визначений не був.
27 та 30 травня 2005 року позивачу було відвантажено 169,2 т зерна кукурудзи, що встановлено рішенням господарського суду від 03.08.2006 року у справі №9/287-06. З урахуванням кількості повернутого зерна, залишок кукурудзи на зберіганні (неповернутої відповідачу) становив 184,848 т.
Як встановлено апеляційним господарським судом, на час звернення з вимогою про повернення зерна та на момент розгляду спору спірне зерно некласної кукурудзи відповідачем повернуто не було.
Правовідносини між власниками зерна та суб'єктами зберігання зерна (зерновими складами) регламентуються, зокрема, нормами глави 66 Цивільного кодексу України та Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні".
Статтею 936 Цивільного кодексу України унормовано, що змістом договору зберігання є обов'язок зберігача зберігати річ, яка передана на зберігання поклажодавцем і повернути її у схоронності.
Відповідно до приписів частини 3 статті 957 Цивільного кодексу України письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом.
В силу статті 938 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.
Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Статтею 949 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок зберігача повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.
Згідно з пунктом 10 статті 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання доробку, зберігання і відвантаження зерна. Пунктом 24 статті 1 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" визначено, що складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов'язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.
Обов'язок зернового складу з повернення зерна унормований і приписами статті 27 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні". Згідно зі статтею 24 цього ж Закону зерновий склад зобов'язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання.
У відповідності до статті 27 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна. Якщо строк зберігання зерна договором складського зберігання зерна не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зерновий склад зобов'язаний зберігати зерно до подання поклажодавцем вимоги про його повернення. Якщо строк зберігання зерна визначено моментом пред'явлення власником зерна вимоги про його повернення, зерновий склад має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від власника зерна забрати це зерно в розумний строк.
Зважаючи на викладене, апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку, що відповідач неправомірно реалізував зерно позивача, яке зберігається по складським квитанціям без строку зберігання, що, в свою чергу, підтверджує порушення відповідачем зобов'язань зі складського зберігання спірного зерна.
Неспроможними є і інші доводи викладені в касаційній скарзі, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів у справі.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів є виключною прерогативою суду першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі судом апеляційної інстанції. До юрисдикції касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка доказів та встановлення обставин, відхилених господарським судом при розгляді спору. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. .
Згідно з пунктом 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення коли визнає, що постанова прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, касаційні доводи не спростовують висновків викладених в постанові Дніпропетровського апеляційного господарського суду та не можуть бути підставою для зміни або скасування прийнятої у справі постанови, під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним судом на підставі повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 частини 1 статті 1119 , статтею 11111 , Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.12.09 року у справі № 17/78-09(33/180-07) залишити без змін, а касаційну скаргу Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства "Божедарівський елеватор" - без задоволення.
Постанова набуває чинності з дня її прийняття і не підлягає перегляду у касаційному порядку
Головуючий суддя Т.Дроботова
Судді Т.Гоголь
Н.Волковицька