Справа № 308/13462/22
11 жовтня 2022 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої - судді Шумило Н.Б.
за участю секретаря судового засідання - Луцака В.Я..
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Ужгород заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Карапетян Армена Рафіковича про забезпечення позову у цивільній справі № 308/13462/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансу та штрафу, -
встановив:
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Карапетян Армен Рафікович, звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача аванс в сумі 1 741 350 грн. та штраф в розмірі 4 753 918 гривень.
Крім цього, представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Карапетян Арменом Рафіковичем було подано заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову про стягнення авансу та штрафу шляхом накладення арешту на житловий будинок у Черкаській обл., реєстраційний номер в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28472527, що належить ОСОБА_2 .
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що 07 червня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в особі представника ОСОБА_3 було укладено попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, згідно з яким Відповідач зобов'язується продати житловий будинок, спарений індивідуальний об'єкт житлової нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 201,91 кв.м., житловою площею 84.48 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: 618768521101 та земельну ділянку - 1/6 частину земельної ділянки загальною площею 0,1417 га для; будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за кадастровим номером 2110100000:42:001:0466. Договір був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тарасюком Михайлом Вікторовичем. Відповідно до п. 7 Попереднього договору на підтвердження дійсності намірів про наступне укладання договору купівлі-продажу, Позивач передав Відповідачу 1 741 350 (один мільйон сімсот сорок одна тисяча триста п'ятдесят) грн. Зазначена сума розцінювалася Позивачем та Відповідачем як аванс. Проте, у порушення умов Попереднього договору, зазначені Житловий будинок та Земельна ділянка не були продані Позивачу після отримання відповідної пропозиції, а були продані третій особі. У зв'язку з вищезазначеними обставинами, у Позивача виникло право вимоги щодо повернення авансу та сплати штрафу у розмірі 200% від ціни земельної ділянки відповідно до п.11 Попереднього договору. Загальна сума грошових коштів, що підлягають сплаті Позивачу дорівнює 6 495 450 (шість мільйонів чотириста дев'яносто п'ять тисяч чотириста п'ятдесят) грн. 00 коп., яка складається з 1 741 350 (один мільйон сімсот сорок одна тисяча триста п'ятдесят) грн. 00 коп. авансу та 4 753 918 (чотири мільйони сімсот п'ятдесят три тисячі дев'ятсот вісімнадцять) грн. 00 коп. штрафу.
Представник позивача вказує, що їм відомо, що у Відповідача на праві власності знаходиться житловий будинок у Черкаській обл., реєстраційний номер в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28472527. Це єдине майно Відповідача, про яке відомо Позивачу. Зазначає, що виходячи з суті спору та предмету позову, існують обґрунтовані підстави вважати, що якщо житловий будинок Відповідача буде відчужений або обтяжений, це може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та відновлення порушених прав та інтересів Заявника, оскільки без вищевказаного майна виникають сумніви щодо спроможності Відповідача повернути аванс та виплатити штраф. Враховуючи вищевикладене, представник позивача посилається на те, що позов необхідно забезпечити шляхом накладення арешту на житловий будинок у Черкаській обл., реєстраційний номер в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28472527. Накладення арешту на земельну ділянку та житловий будинок, розташований на ній є необхідним для реального та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь Заявника і, як наслідок, ефективного захисту його прав і законних інтересів. Вказує, що забезпечення позову по даній справі не завдасть збитків Відповідачу, у сплаті зустрічного забезпечення немає необхідності.
У відповідності до положень частини 1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Дослідивши заяву про забезпечення позову та додані матеріали, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з приписами частини 2 статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на його користь, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до п. 1 ч.1 ст.150 ЦПК України позов забезпечується шляхом накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Статтею 12 ЦПК України передбачено принцип змагальності сторін, згідно якого учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п. 4 та 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх судових рішеннях (від 10 березня 2020 року у справі № 750/12430/19, від 28 травня 2020 року у справі № 211/374/20, від 30 листопада 2020 року у справі № 127/17451/20 та ін.) під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, не порушує речове право володіння особи майном, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте, тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового рішення, а також перешкоджання завдавання значної шкоди позивачам.
Цивільній процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено виконання рішення при задоволенні позову. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав та законних інтересів. При цьому ухвалою про забезпечення позову не може вирішуватися спір по суті.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Отже, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.
Такий вид забезпечення позову як накладення арешту застосовується судом, як правило, у майнових спорах у тих випадках, коли спірне майно може бути відповідачем продане, розтрачене, кошти витрачені, що в майбутньому перешкоджатиме виконанню рішення або взагалі зробить його виконання неможливим. Отже, необхідними умовами для вжиття забезпечувальних заходів, зокрема арешту майна, є, насамперед, належність цього майна відповідачеві, розумна співмірність вартості арештованого майна ціні позову, обґрунтування необхідності вжиття заходів для захисту прав позивача та можливість такого заходу забезпечити реальне виконання очікуваного позивачем рішення.
Згідно з положенням ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного інтересу», при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду» з огляду на те, що національні органи влади краще знають потреби власного суспільства і знаходяться в кращому становищі, ніж міжнародний суддя, для оцінки того, що становить «суспільний інтерес». Це поняття має широке значення, втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі публічного, загального інтересу (public, generalinterest), який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
У заяві про забезпечення позову представник позивача посилається на те, що виходячи з суті спору та предмету позову, існують обґрунтовані підстави вважати, що якщо житловий будинок Відповідача буде відчужений або обтяжений, це може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та відновлення порушених прав та інтересів заявника, оскільки без вищевказаного майна виникають сумніви щодо спроможності Відповідача повернути аванс та виплатити штраф.
Як вбачається із змісту позовної заяви позивач просить про стягнення з ОСОБА_2 на його користь аванс в сумі 1 741 350 грн. та штраф в розмірі 4 753 918 гривень.
Визначена позивачем ціна позову становить 6 495 450 гривень.
До матеріалів справи представником позивача долучено інформацію сформовану за допомогою додатку «Реєстр нерухомості», згідно якої зазначено наступні відомості про об'єкт нерухомого майна: реєстраційний номер майна - 28472527; тип майна - будинок; адреса нерухомого майна - Черкаська обл.; загальна площа - 57,5 кв.м., житлова площа - 30,3 кв.м.; відомості про право власності: дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 05.11.2009 року; частка власності - 1/1; ОСОБА_2 ; підстава виникнення права власності - свідоцтво про право на спадщину, 2937, 04.11.2009, Городищенська державна нотаріальна контора.
Разом із тим, суд звертає увагу, у вказаному витягу відсутні інші ідентифікуючі дані власника майна (номер та за наявності серія документа, що посвідчує таку особу; реєстраційний номер облікової картки платника податків), які достовірно дають можливість встановити, що вказана у витязі особа є відповідачем у даній справі.
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Зокрема, про такі обставини в даній справі могли би свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є підставою для задоволення відповідної заяви.
Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року, справа б/н, провадження № 61-16635ав20.
Заявником не доведено необхідність вжиття заходів забезпечення позову, не надано достатнього обґрунтування та належних і допустимих доказів на підтвердження вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.
Враховуючи наведене та те, що викладені в заяві мотиви не дають підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, ефективний захист прав позивача, суд приходить до висновку, що в задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст.149-150, 153,Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
постановив:
У задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Карапетян Армена Рафіковича про забезпечення позову у цивільній справі № 308/13462/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення авансу та штрафу, -відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Ужгородського міськрайонного
суду Закарпатської області Н.Б. Шумило