ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
28 липня 2010 року < Час проголошення > № 2а-697/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Васильченко І.П., при секретарі Мостовій Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві
про зобов'язання вчинити дії
за участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача: Старостенко О.О.
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління МВС України в м. Києві (далі -ГУ МВС України в м. Києві) про зобов'язання вчинити дії, а саме, надати статус учасника бойових дій.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 02 березня 1988 року відповідно до наказу начальника Харківського вищого військового училища тилу МВС СРСР від 03.03.1988 року № 55 проходив службу в Азербайджанській РСР, звідки повернувся 11.03.2010 року та відповідно до ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22.10.1993 року №3552-ХII, пункту 6 приміток постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»має право на визнання його учасником бойових дій, а тому відповідачем неправомірно відмовлено позивачу в наданні статусу учасника бойових дій.
Відповідач - ГУ МВС України в місті Києві проти позовних вимог заперечує з огляду на те, що ОСОБА_1 у 1988 році був слухачем Харківського вищого військового училища МВС СРСР, бути військовим фахівцем він не міг, а тому підстав для визнання позивача учасником бойових дій у відповідача немає, оскільки статус учасника війни встановлюється комісіями при органах праці та соціального захисту населення за місцем їх проживання. Крім того, зазначив, що Постанова Кабінету Міністрів України № 63 «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»визначено перелік країн, на території яких велись бойові дії. В наведеному переліку Азербайджанська РСР не значиться.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1, під час проходження служби у Харківському вищому військовому училищі тилу МВС СРСР у складі створеного зведеного загону військового оперативного резерву від Харківського вищого військового училища тилу МВС СРСР (далі - ВОРез ХВВУТ МВС СРСР), який був сформований з числа офіцерів та курсантів училища. В березні 1988 року за рішенням уряду СРСР та вказівкою МВС СРСР виконував спеціальні завдання в умовах надзвичайного стану та під час збройних конфліктів в Закавказькому регіоні.
Як вбачається з матеріалів справи, 02 березня 1988 року у відповідності до наказу начальника Харківського вищого військового училища тилу МВС СРСР (далі - ХВВУТ МВС СРСР) від 03.03.1988 року № 55, позивач у складі зведеного загону ВОРез ХВВУТ МВС СРСР проходив службу в Азербайджанській РСР, звідки повернувся 11.03.2010 року (наказ начальника ХВВУТ МВС СРСР від 12.03.1988 року №64). Наявною в матеріалах справи копією заяви ОСОБА_3 повідомив, що з 1985 року по 1989 року навчався разом з ОСОБА_1 у Харківському вищому військовому училищі тилу МВС СРСР та у 1988 році за рішенням уряду СРСР та розпорядженням начальника ВВ МВС СРСР був направлений у службове відрядження в район надзвичайного стану до республік Закавказзя, де проходив службу у складі військової оперативної групи внутрішніх військ МВС СРСР та виконував спеціальні завдання по охороні громадського порядку. Разом з ОСОБА_3 до республік Закавказзя у складі військової оперативної групи внутрішніх військ СВС СРСР з 02.03.1988 року по 11.03.1988 року були направлені курсанти 5 та 6 роти Харківського вищого військового училища тилу МВС СРСР, зокрема і ОСОБА_1
У зазначений період в республіках Закавказзя відбувався збройний конфлікт між азербайджанцями та вірменами, для припинення яких вводились війська та підрозділи Міністерства внутрішніх справ СРСР. Під час проходження ОСОБА_1 служби, в бойовому спорядженні, зі зброєю та правом її застосування, виконував завдання по охороні громадського порядку, здійснював контроль по дотриманню населенням міст та населених пунктів умов введеного комендантського часу, при цьому забезпечував охорону державних установ та стратегічних об'єктів, проводив вилучення вогнепальної зброї у конфліктуючих сторін. У складі оперативно-військових груп та нарядів, з використанням бронетехніки, позивач брав участь у військових операціях з прочісування місцевості щодо виявлення та знешкодження незаконних збройних формувань, здійснював контрольно-оборонні дії на блокпостах, здійснював оборону колон з вірменськими біженцями під час нападу на них збройних груп в районі м. Сумгаїті.
Рішенням Комісії з питань розгляду матеріалів про призначення права учасників війни та учасників бойових дій Головного управління МВС України в місті Києві від 25 листопада 2009 року № 1/ П - 3698 у визнанні ОСОБА_1 учасником бойових дій йому відмовлено на підставі того, що територію Азербайджанської РСР, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» не віднесено до території для визначення участі у бойових діях і встановлення статусу учасника бойових дій.
Позивач просить суд визнати протиправною зазначену відповідь відповідача про відмову ОСОБА_1 у визнанні останнього учасником бойових дій, викладену в листі ГУ МВС України в м. Києві від 25.11.2009 року № 1/П-3698.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»від 22.10.1993 року №3552-ХII, учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно пункту 6 приміток постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1994 року № 63 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялися військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, інформацію про участь в яких надавав Генеральний штаб Збройних Сил СРСР.
Щодо осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які приймали участь у бойових діях, питання отримання інформаційних документів законодавством не передбачено. Водночас є загальновідомими факти, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме з 1988 по 1991 рік в СРСР, зокрема в Закавказьких республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувалися збройними сутичками. Внутрішні війська МВС СРСР і органи внутрішніх справ в даних регіонах виконували бойові завдання щодо захисту мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін.
За таких осбтавин суд приходить до висновку, що позивач брав участь у виконання бойових завдань по захисту Батьківщини у складі зведеного загону ВОРез ХВВУТ МВС СРСР та проходив службу в Азербайджанській РСР, а тому, враховуючи положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»є учасником бойових дій, які велись в Азербайджанській РСР на час перебування там позивача. А тому, вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача в ненаданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій є обгрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідач посилається на те, що позивач не є пенсіонером МВС України, а тому, враховуючи положення Типового положення про комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до Закону «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», повноваження надавати особі статус учасника війни належать органам праці та соціального захисту населення за місцем проживання такої особи.
Позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення виконавчого органу Оболонської районної у місті Києві ради із заявою про визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій та видачу відповідного посвідчення.
У відповідь на заяву позивача Управлінням праці та соціального захисту населення виконавчого органу Оболонської районної у місті Києві ради направлений лист № 04-20-5800 від 03.06.2010 року, яким позивача повідомлено, що питання про встановлення позивачу статусу учасника бойових дій повинно вирішуватись органами Міністерства внутрішніх справ. Копія листа наявна в матеріалах справи.
Пунктом 7 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 року № 302 визначено, що посвідчення учасника бойових дій і нагрудний знак видаються органами Міноборони, МВС, Мінтрансзвязку, МНС, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Державного департаменту з питань виконання покарань, Управління державної охорони, ДПА, Адміністрації Державної прикордонної служби, Держспецзвязку за місцем реєстрації ветерана.
Зазначеним спростовуються твердження відповідача про те, що до його повноважень не відноситься розгляд питання про встановлення позивачу статусу учасника бойових дій та видачу відповідного посвідчення.
Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідачем в судовому засіданні не надано доказів правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими, законними, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Вимоги про стягнення судового збору позивачем не заявлені.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 86, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_1 в наданні статусу учасника бойових дій.
Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві надати ОСОБА_1 статус учасника бойових дій.
Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Васильченко І.П.
Постанова складена в повному обсязі та підписана 06.08.2010 року.