Справа № 177/1084/22
Провадження № 1-кп/177/128/22
11 жовтня 2022 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Кривому Розі обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості в кримінальному провадженні № 62022080030000136 від 01.09.2022 за обвинуваченням:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Кам'яниця Дубенського району Рівненської області, українця, громадянина України, з професійно-технічною освітою, військовослужбовця військової служби за мобілізацією, солдата, неодруженого, утриманців не маючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,
за участі:
секретаря судового засідання ОСОБА_3 ,
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_2 ,
захисника обвинуваченого,
адвоката ОСОБА_5 ,
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.05.2022 № 2, військовослужбовця військової служби за мобілізацією солдата ОСОБА_2 зараховано до списків особового складу військової частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду водія-радіотелефоніста стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти цієї ж військової частини.
Відповідно до ст. ст. 19, 68 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Як визначено ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.
З 05 год. 30 хв. 24.02.2022, з часу видання Президентом України Указу № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та затвердження його Законом України № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» та до теперішнього часу, відповідно до Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», почав діяти воєнний стан в України.
Відповідно до ст. 4 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статуту), повсякденне життя і службова діяльність військовослужбовців регулюються Конституцією України, законами України, цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_2 , відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, беззастережно викопувати накази командирів, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов'язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.
Статтями 29, 31 Статуту також передбачено, що за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Майор ОСОБА_6 , перебуваючи на посаді командира військової частини НОМЕР_1 , являється начальником за посадою та військовим званням для солдата ОСОБА_2 , перебуваючого на посаді гранатометника стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до ст. 35 Статуту, накази віддаються, як правило, у порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.
Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку.
Згідно зі ст. 37 Статуту, військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.
Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Разом з цим, солдат ОСОБА_2 , достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження військової служби, порядок віддання та виконання наказів та відповідальність за невиконання наказів начальника, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.
Так, 30.08.2022, близько 15 год. 00 хв., командиром військової частини НОМЕР_1 , майором ОСОБА_6 , для реалізації виконання бойового розпорядження, виданого ним же 27.08.2022, солдату ОСОБА_2 віддано усний наказ висунутись із населеного пункту Нововоронцовка Бериславського району Херсонської області в районі опорного пункту «Кавун» та зайняття визначеного рубежу.
Отримавши вказаний наказ, солдат ОСОБА_2 , перебуваючи на території командно-спостережного пункту цієї ж військової частини у АДРЕСА_2 , діючи умисно, у порушення статутних вимог, в умовах воєнного стану, з мотивів боягузтва, відкрито відмовився виконати накази начальника, а саме: усний наказ командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_6 , а також його бойове розпорядження від 27.08.2022, щодо зайняття визначеного рубежу та опорного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_2 », про що відкрито заявив командиру військової частини НОМЕР_1 майору ОСОБА_6 , та, як наслідок, не виконав ці накази, хоча об'єктивно повинен був і міг їх виконати.
При цьому, унаслідок відмови солдата ОСОБА_2 виконати наказ начальника та його бойове розпорядження, особовий склад стрілецького взводу виконував бойові завдання з відсічі збройної агресії російської федерації без участі останнього, що призвело до зниження боєздатності вказаного військового підрозділу.
Дії ОСОБА_2 кваліфіковано за ч. 4 ст. 402 КК України, за ознаками: непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану.
Обвинувальний акт у вказаному кримінальному провадженні надійшов з угодою про визнання винуватості, що укладена 26.09.2022 між прокурором Херсонської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Грубником ОСОБА_7 , якому на підставі ст. 37 КПК України надано повноваження прокурора в даному кримінальному провадженні та обвинуваченим ОСОБА_2 , за участі його захисника, адвоката ОСОБА_5 .
Відповідно до умов угоди, її сторони дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 4 ст. 402 КК України, істотних для даного кримінального провадження обставин, беззастережне визнання обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні злочину, виду та міри покарання, а також щодо наслідків укладення та затвердження угоди, передбачених ч. 2 ст. 473 КПК України, щодо наслідків невиконання угоди, передбачених ст. 476 КПК України та щодо умисного невиконання угоди про визнання винуватості.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у вчиненні інкримінованого йому злочину визнав повністю, пояснив, що розуміє права, визначені ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, покарання, яке буде застосовано до нього у разі затвердження угоди судом. Просив затвердити угоду про визнання винуватості, яку він уклав добровільно.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_2 , адвокат ОСОБА_5 , проти затвердження угоди не заперечував.
Прокурор ОСОБА_4 просив затвердити угоду, укладену між ним, обвинуваченим ОСОБА_2 , його адвокатом ОСОБА_5 , яку вони підписали добровільно 26.09.2022. З узгодженою сторонами мірою покарання обвинуваченому ОСОБА_2 , згоден. Наслідки укладання та затвердження зазначеної угоди, передбачені ст. 473 КПК України, прокурору зрозумілі.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України, при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 468 КПК України, у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів.
На підставі об'єктивно з'ясованих обставин, суд дійшов висновку, що мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_2 , передбачене ч. 4 ст. 402 КК України, за ознаками: непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, вчинена в умовах воєнного стану, яке відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до тяжких злочинів.
Суд шляхом проведення опитування сторін кримінального провадження переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді. При цьому, судом з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_2 повністю усвідомлює зміст укладеної з прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватим, цілком розуміє свої права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, а також наслідки укладення, затвердження даної угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання, передбачені ст. 476 КПК України.
Також, судом встановлено, що при укладенні угоди про визнання винуватості прокурором враховані обставини відповідно до ст. 470 КПК України, зокрема: характер і тяжкість обвинувачення, ступінь і характер сприяння підозрюваним у проведенні кримінального провадження, особу ОСОБА_2 , який раніше не судимий, у подальшому бажає проходити військову службу та захищати суверенітет та територіальну цілісність України, а також, наявності передбачених ст. 66 КК України обставин, що пом'якшують його покарання у виді щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Сторонами угоди узгоджена міра покарання із застосуванням ст.ст. 60, 69 КК України, із урахуванням наявності низки обставин, які пом'якшують покарання, а саме, що ОСОБА_2 щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, беззастережно визнав свою винуватість.
З урахуванням того, що ОСОБА_2 є військовослужбовцем, а також, зважаючи на конкретні обставини справи, особу обвинуваченого, наявність обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд вважає можливим призначити ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст.ст. 60, 69 КК України, призначивши йому більш м'який вид покарання, не передбачений санкцією ч. 4 ст. 402 КК України, а саме покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні строком на 1 рік, що визначено сторонами угоди.
Узгоджена міра покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, буде необхідною і достатньою для виправлення ОСОБА_2 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Таким чином, при вирішенні питання про відповідність угоди вимогам ст. 474 КПК України, судом встановлено, що умови угоди про визнання винуватості не суперечать вимогам цього Кодексу, правова кваліфікація дій злочину правильна, умови угоди відповідають інтересам суспільства та не порушують прав, свобод, чи інтересів сторін або інших осіб, не встановлені підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, не є очевидною можливість не виконання обвинуваченим взятих на себе зобов'язань за угодою, фактичні підстави для невизнання винуватості відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду, і призначає узгоджену сторонами міру покарання.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості і призначення узгодженого сторонами покарання.
Цивільний позов у кримінальному провадженні до обвинуваченого ОСОБА_2 не подавався.
Запобіжний захід до обвинуваченого ОСОБА_2 не застосовувався.
Процесуальні витрати та речові докази у кримінальному провадженні відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 314, 349, 369-376, 395, 474, 475,ч. 15 ст. 615 КПК України, суд, -
Затвердити угоду про визнання винуватості, укладену 26.09.2022 між прокурором Херсонської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері ОСОБА_4 , якому на підставі ст. 37 КПК України надано повноваження прокурора в даному кримінальному провадженні та обвинуваченим ОСОБА_2 , за участі його захисника, адвоката ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62022080030000136 від 01.09.2022 щодо ОСОБА_2 , за ч. 4 ст. 402 КК України.
ОСОБА_2 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 4 ст. 402 КК України та призначити йому узгоджене сторонами покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні строком на 1 (один) рік.
Строк відбуття покарання ОСОБА_2 обчислювати з моменту приведення цього вироку до виконання після набрання ним законної сили.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо ОСОБА_2 не обирати.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Роз'яснити ОСОБА_2 , що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення до відповідальності, встановленої законом.
Вирок на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинувачем може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Криворізький районний суд Дніпропетровської області протягом 30 днів з дня його проголошення в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 394 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя: