Справа № 601/1543/20Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/817/232/22 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія - ч. 2 ст. 286 КК України
28 вересня 2022 р. Тернопільський апеляційний суд колегією суддів судової палати у кримінальних справах у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченої ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Тернопільського апеляційного суду 28 вересня 2022 р. матеріали справи за апеляційною скаргою з доповненнями обвинуваченої ОСОБА_8 на вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 29 червня 2022 р. у кримінальному провадженні за №1202020000000092, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань 09 лютого 2020 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку та жительку АДРЕСА_1 , має на утриманні одну неповнолітню дитину, раніше не судиму
засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 (три) роки.
На підставі статті 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування основного покарання, призначеного цим вироком з випробуванням з іспитовим строком на 3 (три) роки.
На підставі статті 76 КК України покладено на ОСОБА_8 такі обов'язки:
1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави витрати на залучення експертів для проведення експертиз під час досудового розслідування: 1 256 гривень 08 копійок - витрати за проведення автотехнічної експертизи; 1 413 гривень 09 копійок - витрати за проведення транспортно-трасологічної експертизи.
Вироком суду також вирішено питання щодо речових доказів, а саме: скасовано арешт на автомобіль ЗАЗ-110307, н.з. НОМЕР_1 (2004 року випуску), накладений ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 лютого 2020 року, та повернуто власниці ОСОБА_8 .
В доповненій апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_8 просить скасувати вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 29 червня 2022 р. та винести новий, яким виправдати її у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, через відсутність у її діях складу злочину. Також просить під час судового розгляду апеляційної скарги повторно дослідити докази, надані суду першої інстанції стороною обвинувачення та отримані ним під час судового розгляду.
Крім цього, просить викликати в судове засідання для допиту слідчих - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , судово-медичного експерта ОСОБА_12 , який провів судово-медичну експертизу, ОСОБА_13 , та доручити прокурору провести в умовах, наближених до таких, які були у день ДТП, слідчі експерименти: з потерпілою ОСОБА_14 , під час якого відтворити, як вона йшла з матір'ю, ОСОБА_13 , у день ДТП; з ОСОБА_8 щодо того, як саме вона рухалась автомобілем до моменту ДТП.
За наслідками дослідження в суді наявних доказів, допиту вищевказаних осіб просить призначити судово-автотехнічну експертизу обставин ДТП, на вирішення якої поставити питання: “Чи була у водія ОСОБА_8 технічна можливість не допустити ДТП та наїзду на потерпілу ОСОБА_13 .?”.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції залишив поза увагою факт недоведення її вини в інкримінованому кримінальному правопорушенні через невстановлення того, чи була у неї технічна можливість уникнути ДТП, коли пішоходи ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ступили із тротуару на проїзну частину дороги. При цьому вказує, що судом було допущено неповноту судового розгляду, яка проявилась у тому, що її звинуватили у наїзді на пішохода ОСОБА_13 на ділянці прямої дороги. Проте ця дорога такою не являється, вона має уклон та поворот ліворуч. Дані неточності привели до помилкового висновку суду першої інстанції та вплинули на невірну кваліфікацію її дій.
Вказує, що посилання суду на дані, що містяться у протоколі медичного огляду та висновку щодо результатів медичного огляду для встановлення факту вживання алкоголю і стану сп'яніння від 09.02.2020; висновку експерта №314 Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи; висновку експерта №207 Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи; висновку експерта №88 Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи; висновку експерта №4/6-133/20 від 19.02.2020 Тернопільського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру є безпідставними, оскільки з висновків даних експертиз не вбачається будь-якої інформації щодо її винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Наголошує на тому, що вона не надавала показань про те, що 09 лютого 2020 року їхала на своєму автомобілі “Славута” у м. Почаїв. Зазначає, що в судовому засіданні пояснила, що рухалась автомобілем по м. Почаїв з однієї вулиці на іншу. При виїзді на вул. Радивилівську зупинилась, щоб пропустити інші транспортні засоби та згодом повернула ліворуч, коли на дорозі не було перешкод (інших автомобілів та пішоходів). В момент, коли розминулась із зустрічним автомобілем, її засліпило сонце, і вона відчула удар збоку. Вказує, що через миттєве осліплення променями сонця у ранковий морозний день у неї не було технічної можливості зупинити автомобіль до пішоходів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які допустили необережність та ступили на проїзну частину зліва з тротуару. Однак, щодо цього слідчий експеримент не проводився, судово-автотехнічна експертиза стороною обвинувачення не призначалась.
Звертає увагу на те, що у показаннях потерпілої ОСОБА_14 невірно зазначені окремі обставини справи. Зокрема, потерпіла пояснила, що 09 лютого 2020 року зранку вона із матір'ю вийшли з дому та тротуаром йшли до церкви. На тротуарі було слизько, тому вони перейшли із тротуару на проїзну частину дороги та пройшли 100 метрів. У момент ДТП був зустрічний автомобіль. Проте, показання потерпілої в частині того, що вони з матір'ю пройшли 100 метрів до моменту, коли під праву передню частину керованого обвинуваченою автомобіля ступила ОСОБА_14 , є технічно неспроможні, оскільки при виконанні повороту ліворуч з примикаючої вулиці на вул. Радивилівську вона обов'язково побачила б пішоходів і відповідно у неї була можливість уникнути ДТП.
Посилається на те, що у неї не було технічної можливості об'їхати пішоходів зліва, так як назустріч їхав автомобіль, про що ствердно заявила в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_14 .
Вказує, що допитані свідки ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 суду пояснили, що бачили дві пари слідів взуття у снігу, які вели з тротуару на дорогу, де лежало тіло мертвої ОСОБА_13 . Зазначає, що дана слідова інформація не була зафіксована слідчим у протоколі огляду місця події.
Наголошує на тому, що показання свідка ОСОБА_18 , яка нібито пояснила суду, що вона проживає неподалік місця ДТП, біля 150-200 метрів, та 09 лютого 2020 року вона була вдома та бачила, що в той день сталось ДТП і була збита людина, не відповідають дійсності, оскільки ОСОБА_18 таких показань не надавала. Так, свідок пояснила, що не бачила, як сталось ДТП.
Зазначає, що під час досудового розслідування механізм ДТП практично не досліджувався, що стверджується тим, що не була проведена судово-криміналістична експертиза взуття та одягу ОСОБА_13 , а також її доньки, ОСОБА_14 .
Посилається на те, що у висновку судово-медичний експерт ОСОБА_12 зазначив, що встановити конкретну послідовність утворення кожного з виявлених у ОСОБА_13 тілесних ушкоджень за обставин вказаної ДТП лише за даними СМЕ немає можливості без дослідження судовим експертом одягу та взуття останньої через непризначення слідчим відповідної експертизи в рамках даного кримінального провадження. Стверджує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки цим обставинам.
Звертає увагу на те, що в порушення вимог п. 8, п. 17 ч. 1 ст. 218 КПК України, розділу V Наказу Міністерства внутрішніх справ України “Про організацію діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України” №570 від 06.07.2017 начальник відділу СУ ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_10 не уповноважений був виносити та підписувати постанову про створення групи слідчих для проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні без відповідної постанови начальника СУ ГУНП в Тернопільській області або його заступника, повідомляти про підозру та виносити постанову про створення групи слідчих у кримінальному провадженні. Вважає, що у зв'язку із цим докази, зібрані слідчим, є недопустимими.
При цьому вказує, що їй вручено повідомлення про підозру не слідчим ОСОБА_11 , який проводив досудове розслідування кримінального провадження, а іншою особою - начальником відділу ОСОБА_10 без відповідної та належної постанови, винесеної начальником СУ ГУНП в Тернопільській області або його заступником. Вважає, що у зв'язку з цим слідчими була порушена належна правова процедура щодо проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні, що відповідно є порушенням гарантованого кожному ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Наголошує на тому, що такий підхід узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 22.02.2021 у справі №754/7061/15 (провадження №51-4584кмо18).
Зазначає, що висновки суду про те, що ні стороною обвинувачення, ні стороною захисту не надано суду постанови, винесеної заступником начальника СУ ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_19 від 26.06.2020 про створення слідчої групи у кримінальному провадженні, а тому стороною обвинувачення не було допущено порушення вимог КПК, - є безпідставними. Так, судом залишено поза увагою те, що у реєстрі, доданому до обвинувального акту, вказано, що заступником начальника СУ ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_19 була винесена відповідна постанова від 26.06.2020, а стороною обвинувачення була додана інша постанова, винесена ОСОБА_10 , тобто неуповноваженою особою, про яку немає відомостей у реєстрі.
Стверджує, що стороною обвинувачення допущено порушення права на захист, яке виразилось у приєднані до матеріалів справи документів на іноземній мові (окремі тексти експертиз на російській мові), що позбавило їх розуміння.
Так, згідно вироку суду 09 лютого 2020 року близько 08 години 45 хвилин водій ОСОБА_8 керувала технічно-справним автомобілем «ЗАЗ-110307», н.з. НОМЕР_1 , та рухалася правою смугою по вулиці Радивилівській в місті Почаїв в напрямку міста Кременець.
Під час руху в денну пору доби, ясну погоду, сухою та прямою ділянкою проїзної частини дороги в межах населеного пункту ОСОБА_8 в порушення вимог п.п. 1.5 ч. 1, 1.10 (в частині визначення поняття «безпечна швидкість», «безпечний інтервал», «дорожні умови», «дорожня обстановка») Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року із змінами та доповненнями, не врахувала дорожні умови та обстановку, не обрала такі прийоми керування транспортним засобом та безпечну швидкість руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним і в такий спосіб своїми діями не створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрозу життю і здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Унаслідок цього і в порушення пунктів 2.3 «б», 12.1, 13.1 ПДР України водій ОСОБА_8 не була уважною, не стежила за дорожньою обстановкою, відповідно не реагувала на її зміну, не врахувала її під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, а також не дотримувалася безпечного інтервалу. У цей час частково правим краєм проїзної частини дороги та частиною «вкатаного снігу», прилягаючого до проїзної частини праворуч, в попутному напрямку відносно вищевказаного автомобіля рухалися у темпі спокійної ходьби пішоходи ОСОБА_13 та ОСОБА_14 . Наближаючись в порушення п. 12.3 ПДР України керованим автомобілем «ЗАЗ-110307», н.з. НОМЕР_1 , в денну пору доби до перешкоди для руху - вищезазначених пішоходів, яку водій ОСОБА_8 об'єктивно спроможна була виявити, вона негайно не вжила заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу.
Своїми діями, які не відповідали вищевказаним вимогам пунктів ПДР України, ОСОБА_8 поставила себе в такі умови, що не змогла забезпечити безпеку дорожнього руху та скоїла наїзд передньою центральною частиною автомобіля «ЗАЗ-110307» на пішохода ОСОБА_13 .
У результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_13 отримала тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми з переломом кісток склепіння та основи черепа, крововиливами під оболонки головного мозку та у його речовину, від яких настала її смерть.
Порушення водієм ОСОБА_8 вищеперелічених вимог України перебуває у прямому причинному зв'язку із настанням даної дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням загибелі ОСОБА_8 .
В судовому засіданні на запитання головуючої судді, чи мають сторони клопотання перед початком слухання кримінального провадження захисник ОСОБА_7 та обвинувачена ОСОБА_8 відповіли, що клопотань немає, з чого суд апеляційної інстанції робить висновок про відмову від заявленого обвинуваченою у апеляційній скарзі клопотання про повторне дослідження доказів у справі.
Так, відповідно до положень статті 404 КПК України повторне дослідження доказів є правом, а не обов'язком суду. Така позиція узгоджується з правовим висновком у постанові колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 9 липня 2019 року у справі № 676/603/17 (провадження № 51-392км19).
Так, згідно ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК України сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим кодексом.
Статтею 94 КПК України передбачено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
У частині 2 ст. 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але якщо суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, останній не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції (див. рішення у провадженнях № 51-1208км18, № 51-297км19, № 51-1139км18).
Враховуючи, що в апеляційній скарзі ОСОБА_8 не наведено будь-яких обґрунтувань, які б вказували на те, що докази сторони обвинувачення судом першої інстанції досліджені не повністю або з порушеннями, - колегія суддів вважає, що підстави для повторного дослідження доказів та задоволення клопотання обвинуваченої відсутні ще й з цієї причини.
Заслухавши доповідь судді, обвинувачену ОСОБА_8 та її захисника ОСОБА_7 , які просять задовольнити подану апеляційну скаргу з наведених в ній мотивів, прокурора, який зазначив, що немає підстав для задоволення апеляційної скарги, ознайомившись з доводами апеляційної скарги та матеріалами кримінального провадження, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченої, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченої ОСОБА_8 до задоволення не підлягає, виходячи із наступного.
Згідно статті 392 КПК України рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності і обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Вирок є обґрунтованим, якщо він постановлений на матеріалах, повністю зібраних, всебічно і повністю досліджених і правильно оцінених судом, а висновки суду, в тому числі про винуватість або невинуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, з достовірністю випливають з матеріалів справи.
Мотивувальна частина обвинувального вироку згідно ст. 374 КПК України повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 91 КПК України при розгляді справи в суді серед інших обставин підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення і винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Судом першої інстанції дані вимоги кримінально-процесуального закону були дотримані в повній мірі.
Так, висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінального провадження, винуватості ОСОБА_8 у порушенні правил дорожнього руху України особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілої, є правильними і ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні та наведених у вироку доказах в їх сукупності та взаємозв'язку, яким суд дав належну оцінку, обґрунтовано визнавши їх належними, допустимими та достатніми для висновку про винуватість обвинуваченої у вчиненні злочину.
З огляду на фактичні обставини, встановлені судом, та доведеність винуватості вірною є і кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України.
В судовому засіданні місцевого суду, не визнаючи свою вину у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, обвинувачена ОСОБА_8 пояснила, що 09 лютого 2020 року вона їхала на своєму автомобілі «Славута» в місто Почаїв. Зупинилася автомобілем, щоб пропустити інші транспортні засоби та почала повертати на головну дорогу в напрямку міста Кременець. Після того включила другу передачу та на швидкості 25 км/год. рухалася по своїй смузі дороги. В цей час вона не бачила пішоходів на дорозі. Коли вона розминулася із зустрічним автомобілем, то її засліпило сонце, і вона відчула удар збоку, однак продовжила рух своїм автомобілем, оскільки злякалася. Через декілька метрів машина заглохла. Засліплення та удар відбулися майже одночасно. Однак, більше уваги нею було приділено зустрічному транспорту, а не пішоходам на тротуарі. Вважає, що пішоходи хотіли перебігти дорогу (це також вказано у витягу з ЄРДР). Дорога була не пряма, під уклоном. Під час ДТП дорога була мокра. Її автомобіль рухався на відстані біля 2-х метрів від краю проїзної частини. Відстань від місця наїзду до перехрестя, з якого вона виїхала на ділянку дороги, де сталася ДТП, складає біля 100 метрів. Вона шкодує, що так сталося, усвідомлює, що збила людину, вважає те, що сталося, непоправним горем, однак, на її думку, вона не могла уникнути ДТП, оскільки не бачила пішоходів внаслідок її засліплення сонцем. Обвинувачена відшкодувала потерпілій 25 000 гривень (1 000 доларів), пізніше ще 7 000 гривень, оскільки все - таки наїзд вона вчинила.
Незважаючи на таку позицію обвинуваченої, суд першої інстанції на її спростування належним чином проаналізував і оцінив у вироку, визнавши достовірними зібрані у справі докази, якими і обґрунтував своє рішення.
Колегія суддів апеляційного суду прийшла до переконання, що досудове розслідування та судовий розгляд проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні злочину, за який вона засуджена, ґрунтуються на зібраних у справі доказах, які відповідають фактичним обставинам справи, підтверджуються сукупністю досліджених у судовому засіданні та оцінених судом з точки зору належності, допустимості достовірності, достатності та взаємозв'язку й детально наведених у вироку доказах.
Доводи сторони захисту щодо недоведеності вини обвинуваченої в інкримінованому йому злочині є аналогічними тим, що перевірялись судом першої інстанції, не знайшли вони свого підтвердження і під час апеляційного перегляду вироку суду.
Колегія суддів критично відноситься до доводів апеляційної скарги про відсутність доказів порушення Правил дорожнього руху України саме ОСОБА_8 .
Так, дані твердження обвинуваченої спростовуються поясненнями допитаних в судовому засіданні потерпілої та свідків.
Зокрема, потерпіла ОСОБА_14 пояснила в судовому засіданні місцевого суду, що 09 лютого 2020 року зранку вони з мамою вийшли з дому та по центральній вулиці зійшли з тротуару на узбіччя дороги, оскільки на тротуарі було слизько. Погода була сонячна, чи був зустрічний транспорт - не пам'ятає. Інші машини їх об'їжджали. Почули, що їде автомобіль, обернулися. Вона взяла маму за руку, щоб потягнути до себе, але мама її підштовхнула, в результаті чого вона впала на сніговий пагорб та втратила свідомість. Коли прийшла до тями, побачила, що мама вже лежала без свідомості. Вони з мамою не мали наміру перебігати дорогу перед автомобілем обвинуваченої. По обочині дороги йшли довший час - майже від свого будинку. Потерпіла відшкодувала 1 000 доларів, а пізніше ще 7 000 гривень. Не наполягає на реальній та суворій мірі покарання.
Законний представник потерпілої ОСОБА_20 в судовому засідінні місцевого суду повідомила про те, що підтримує показання потерпілої. Обвинувачена дійсно частково відшкодувала шкоду. Не наполягає на суворій мірі покарання.
Свідок ОСОБА_16 суду пояснив, що 09 лютого 2020 року до нього подзвонила матір обвинуваченої та повідомила, що її дочка, ОСОБА_8 , скоїла ДТП. Після чого він з батьком обвинуваченої виїхали на місце ДТП. В той день була сонячна погода. Згодом приїхала швидка,яка встановила, що збита жінка померла. Біля місця ДТП тротуар був очищений від снігу. З тротуару було видно дві пари слідів - дорослі та дитячі.
Свідок ОСОБА_15 суду повідомив те, що 09 лютого 2020 року до нього прийшов сусід та повідомив, що його дочка, ОСОБА_8 , скоїла ДТП. Після чого вони разом приїхали на місце ДТП, жінка непритомна лежала на асфальті. В той день була сонячна погода. Згодом приїхала швидка і поліція, які повідомили, що збита жінка померла. Біля місця ДТП тротуар був очищений від снігу. На сніговому пагорбі на обочині дороги неподалік від потерпілої бачив дві пари слідів. Потім приїхав слідчий та робились виміри.
Свідок ОСОБА_17 суду пояснила, що вона є рідною сестрою обвинуваченої. 09 лютого 2020 року зранку після ДТП вона приїхала на місце скоєння ДТП. Підійшла ближче та побачила, що лежить потерпіла, взута в чоботи. На тротуарі на нагорнутому снігу було видно дві пари слідів. Погода була морозяна та сонячна. Зі слів сестри, ОСОБА_8 засліпило очі, коли вона розминалася з іншою машиною та відчула удар, після чого вона натиснула на гальмо автомобіля.
Свідок ОСОБА_18 суду повідомила те, що вона проживає неподалік місця ДТП, біля 150-200 метрів. 09 лютого 2020 року вона була вдома, та бачила, що в той день сталося ДТП, і була збита людина.
Твердження апелянта про те, що показання свідка ОСОБА_18 не відповідають дійсності, оскільки остання таких показань не надавала, та насправді пояснила, що не бачила як сталось ДТП, спростовуються вищенаведеним.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно поклав в основу обвинувального вироку вищенаведені показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_20 та ОСОБА_18 , які, будучи попередженими про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, дали пояснення, які об'єктивно узгоджуються між собою, не є суперечливими, підстав обмовляти обвинувачену зазначеними свідками в останніх немає і у матеріалах справи така інформація не міститься.
При цьому суд першої інстанції дійшов правильно не взяв до уваги показання свідків ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 в тій частині, що вони бачили дві пари слідів взуття на обочині дороги на снігу біля місця події, де лежала потерпіла, оскільки вказана інформація не підтверджена іншими доказами по справі. Так, під час огляду місця події не зафіксовано будь-яких слідів взуття біля місця ДТП, які могли б залишити потерпілі.
Крім цього, дані показання свідків спростовуються вищенаведеними поясненнями потерпілої ОСОБА_14 , яка повідомила, що вони з мамою дорогу не переходили.
Піддавати сумніву дані пояснення потерпілої ОСОБА_14 в колегії суддів немає, оскільки вони узгоджуються з матеріалами справи щодо фактичних обставин події, та об'єктивно підтверджується доказами, безпосередньо дослідженими судом та викладеними судом у вироку, зокрема:
- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 09.02.2020 зі схемою та фототаблицею до нього, згідно якого наїзд на пішохода відбувся на вулиці Радивилівська в місті Почаїв, Кременецького району, Тернопільської області. Проїжджа частина дороги в місці ДТП із сухим асфальтно-бетонним покриттям пряма в плані горизонтального профілю, призначена для руху транспорту у двох напрямках та має по одній смузі руху в обох напрямках, горизонтальна дорожня розмітка відсутня. ДТП відбулося навпроти будинку № 53. Під час огляду виявлено: ґудзик чорного кольору із фрагментами чорної нитки; прим'ятість снігового покриву розміром 0.27х0.36 м. на правому краю п.ч.д., осип невеликих за розміром фрагментів із полімерного матеріалу чорного кольору на відстані 25 м від БЛ та 6.85 до БЛ1, тягнеться довжиною 5.2 м. шириною в місці найбільшого розширення 2.1 м. Відстань від правого краю осипу до БЛ1 5.7 м.; труп ОСОБА_13 лежав на лівому боці на правому краю п.ч.д. перпендикулярно до елементів дороги головою до правого тротуару, ногами до середини п.ч.д. Відстань від голови до БЛ 27.4 м. до БЛ1 5.9 м. Ліва рука витягнута вздовж тіла, права рука направлена в напрямку міста Радивилів під кутом 90 градусів. Обидві ноги зігнуті в колінах під кутом 90 градусів; автомобіль ЗАЗ 110307 легковий д.н.з. НОМЕР_2 , 2004 року випуску, зеленого кольору. В протоколі не зафіксовано слідової інформації про наявність будь-яких двох пар слідів взуття біля місця ДТП;
Враховуючи даний доказ, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_8 , яка, керуючи транспортним засобом «ЗАЗ-110307», н.з. НОМЕР_1 , грубо порушила вимоги п.п. 1.5 ч. 1, 1.10, 2.3 "б", 12.1, 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху України, тобто під час руху в денну пору доби, ясну погоду, сухою та прямою в плані ділянкою проїзної частини дороги в межах населеного пункту, не обрала такі прийоми керування транспортним засобом та безпечну швидкість руху, щоб мати змогу постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним і в такий спосіб своїми діями не створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрозу життю і здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків, та не була уважною, не стежила за дорожньою обстановкою, відповідно не реагувала на її зміну, не враховувала її під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, а також не дотримувалася безпечного інтервалу.
Внаслідок цього, наближаючись керованим автомобілем «ЗАЗ-110307», н.з. НОМЕР_1 , в денну пору доби до перешкоди для руху - пішоходів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які в цей час рухались у темпі спокійної ходьби частково правим краєм проїзної частини дороги та частиною «вкатаного снігу», прилягаючого до проїзної частини праворуч, в попутному напрямку відносно вищевказаного автомобіля, обвинувачена негайно не вжила заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу.
Відповідно до висновку експерта № 4/6-132/20 від 20.02.2020 Тернопільського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, наїзд на пішоходів відбувся передньою центральною та передньою правою частинами автомобіля «ЗАЗ 110307» на відстані наближено 0-9 см вліво і 0-59 см вправо від повздовжньої осі автомобіля. Наїзд автомобіля «ЗАЗ 110307» на пішоходів відбувся у поперечному напрямку по відношенню до елементів дороги в межах смуги руху до міста Кременець по вулиці Радивилівській у місті Почаїв та ділянки вкатаного снігу, яка прилягає до цієї смуги руху, у повздовжньому напрямку в місці, що дещо передує розміщенню «… ґудзика чорного кольору…», зафіксованого у протоколі огляду та на схемі до нього під умовним позначенням № 1, якщо переміщатись в напрямку руху транспортного засобу. Встановити в абсолютних величинах місце наїзду автомобілем на пішохода не надається можливим у зв'язку з відсутністю уточнюючої слідової інформації, зафіксованої під час огляду місця пригоди.
Такий механізм контактування вказує на недодержання водієм «ЗАЗ-110307», н.з. НОМЕР_1 вищенаведених Правил дорожнього руху та її неуважність.
Наявність моменту засліплення, зі слів ОСОБА_8 , на думку суду, не виключає складу інкримінованого обвинуваченій кримінального правопорушення, оскільки водій, керуючи транспортним засобом, який до того ж є джерелом підвищеної небезпеки, повинен бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, та враховувати її під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху, та дотримуватись безпечного інтервалу, чого ОСОБА_8 зроблено не було.
Так, з протоколу огляду місця події та фотознімків, зроблених на місці ДТП, вбачається, що ОСОБА_8 не намагалась уникнути зіткнення шляхом екстреного гальмування або зміни напрямку руху, про що свідчить відсутність гальмівного шляху. При цьому у водія була можливість застосувати такі технічні прийоми, оскільки, згідно з висновком експерта по дослідженню технічного стану № 4/6-133/20 від 19.02.2020 Тернопільського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру, - на момент експертного дослідження несправностей (невідповідностей) систем рульового керування, робочої гальмівної системи та стану коліс і шин наданого на дослідження транспортного засобу «ЗАЗ-110307», н.з. НОМЕР_1 не виявлено, а тому вони були у працездатному стані і дозволяли обвинуваченій керувати ним з відомою йому ефективністю.
З урахуванням вищевказаного, колегія суддів приходить до висновку, що у обвинуваченої не було будь-яких перешкод, які б не дозволили їй виконати вимоги п.п. 1.5 ч. 1, 1.10, 2.3 "б", 12.1, 12.3, 13.1 Правил дорожнього руху України.
Саме невиконання ОСОБА_8 цих вимог Правил призвело до смерті потерпілої ОСОБА_13 , що стверджується висновком експерта №110 Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи, згідно якого смерть гр. ОСОБА_13 настала внаслідок відкритої черепно-мозкової травми з переломом кісток склепіння та основи черепа, крововиливами під оболонки головного мозку та у його речовину. Таким чином, між виникненням вказаної черепно-мозкової травми та настанням смерті ОСОБА_13 існує прямий причинно-наслідковий зв'язок. Незадовго до настання смерті гр. ОСОБА_13 алкогольні напої не вживала, що підтверджується відсутністю запаху алкоголю від досліджуваних порожнин та внутрішніх органів, а також результатом судово-токсикологічної експертизи взірця крові з її трупа, в якому спиртів не виявлено. Множинність, масивність та різноманітний характер тілесних ушкоджень, локалізація їх на різних анатомічних ділянках та поверхнях тіла, особливості пошкоджень одягу та взуття в сукупності дають підстави вважати, що в даному випадку мала місце транспортна травма. ОСОБА_13 в момент наїзду знаходилася у вертикальному чи близькому до нього положенні та була обернена до автомобіля задньою частиною тіла, коли було здійснено наїзд (удар виступаючими частинами) транспортного засобу (не виключено за наведених у постанові обставин). Тобто, в момент наїзду потерпіла не перебігала чи переходила дорогу, а йшла в попутному напрямку, обернута спиною до автомобіля, яким керувала обвинувачена.
На підставі сукупності досліджених доказів суд першої інстанції надав належну оцінку і дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_8 допущено порушення вимог п. п. 1.5 ч. 1, 1.10, 2.3 "б", 12.1, 12.3, 13.1 ПДР України, які з технічної точки зору знаходились в причинному зв'язку з наслідками у вигляді заподіяння тілесних ушкоджень, що призвело до смерті ОСОБА_13 , а також про наявність у діях обвинуваченої складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
При цьому суд першої інстанції правильно звернув увагу на той факт, що небезпека для руху ОСОБА_8 виникла не миттєво, а задовго до ДТП - з моменту виїзду на головну дорогу (біля 100 метрів), а тому обвинувачена мала достатньо часу та об'єктивну можливість виявити перешкоду для руху та вжити негайних заходів для безпечного об'їзду перешкоди (пішоходів) чи зупинки транспортного засобу, який був у справному технічному стані, з чим погоджується і колегія суддів.
В апеляційній скарзі обвинувачена ОСОБА_8 наголошувала на тому, що у неї не було технічної можливості об'їхати пішоходів зліва, так як назустріч нібито їхав автомобіль, про що ствердно заявила в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_14 , однак дане твердження не відповідає дійсності, оскільки в суді першої інстанції під час надання пояснень потерпіла ОСОБА_14 вказала, що не пам'ятає, чи був зустрічний транспорт, що спростовує доводи апелянта.
Відтак колегія суддів не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи обвинуваченої ОСОБА_8 про те, що вона не вина в даній дорожньо-транспортній пригоді, так як діяла в межах ПДР України, а причиною ДТП стали виключно дії потерпілих, які зненацька для неї вийшли на дорогу, і оскільки вона була засліплена сонцем та назустріч їй їхав автомобіль, у неї не було технічної можливості уникнути зіткнення з потерпілою, оскільки вина обвинуваченої стверджується сукупністю вищевказаних доказів, досліджених у справі, які в свою чергу об'єктивно узгоджуються між собою.
При цьому колегія суддів відхиляє твердження ОСОБА_8 про те, що органом досудового розслідування не доведено належними та допустимими доказами її вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення у зв'язку із тим, що не було проведено слідчого експерименту з нею та ОСОБА_14 та не призначено автотехнічну експертизу, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції, орган досудового розслідування не зобов'язаний проводити вказані слідчі дії, це є його правом з огляду на достатність чи недостатність інших доказів у справі.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, слідчий експеримент органом досудового розслідування не проводився, так як в ході досудового розслідування не було встановлено відомостей, які необхідно перевіряти та уточнювати шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
Слідчий експеримент, який полягає лише у повідомленні учасником відомостей про факти, які мають значення для кримінального провадження, і не містить відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, має розцінюватися як повторний допит і не може мати в суді доказового значення з огляду на частину 4 статті 95 КПК. На цьому наголосив Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду розглянув у справі №688/756/18.
Крім цього, у ході досудового розслідування для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження - в даному випадку причини настання ДТП та відповідності дій учасників ПДР, не потрібно було спеціальних знань. Як було з'ясовано, ОСОБА_8 керувала автомобілем в денну пору доби, на прямій ділянці дороги і наближалася до перешкоди для руху - пішоходів, яких вочевидь повинна була бачити. Указані обставини свідчать про відсутність необхідності проведення будь-яких технічних розрахунків та застосування спеціальних знань.
Згідно ч. 1 ст. 242 КПК України не допускається проведення експертизи для з'ясування питань права. При відсутності необхідності у технічних розрахунках слідство (суд) на підставі правового аналізу матеріалів провадження вирішує питання про причину дорожньо-транспортної пригоди в цілому (головного, вирішального фактору, що спричинив пригоду), оскільки це питання права.
Таким чином, колегія суддів критично оцінює позицію ОСОБА_8 стосовно необґрунтованості її засудження за вищевказані злочинні дії, розглядаючи це як спосіб захисту обвинуваченої, та приходить до висновку, що показання ОСОБА_8 , надані нею під час судового розгляду, є такими, що не відповідають всебічно вивченим і проаналізованими доказам, а поведінку в судовому засіданні обвинуваченої колегія суддів розцінює як захисно-установчу в суб'єктивно складній несприятливій для неї судово-слідчій ситуації з метою уникнути покарання за скоєний злочин та незгоди з оцінкою, яку надав їм суд першої інстанції.
Також вина ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення доводиться наступними доказами:
- протоколом медичного огляду та висновку щодо результатів медичного огляду для встановлення факту вживання алкоголю і стану сп'яніння від 09.02.2020, згідно яких ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 09 лютого 2020 року о 10:10 годині була оглянута на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного пристрою Алконт 01сУ-И, показник - 0,1 проміле. Тобто, не перебувала в стані алкогольного сп'яніння;
- висновком експерта №314 Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи, згідно якого при газохроматографічному дослідженні взірця крові гр. ОСОБА_8 , відібраного медичними працівниками КНП «Кременецька районна комунальна лікарня» 09 лютого 2020 року о 10:00 годині метилового, етилового, пропілового, бутилового, алілового спиртів та їх ізомерів не виявлено;
- висновком експерта №146 Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи, згідно якого було досліджено шматочки внутрішніх органів (легенів та серця) від трупа ОСОБА_13 . Встановлено переважне малокрів'я, інтерстиційний набряк в серці, міокардіодистрофію, кардіосклероз, вогнищеве стромальне ожиріння серця. Повнокров'я, підвищення судинної проникливості (набряк) в легенях, вогнищева пневмонія;
- висновком експерта № 207 Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи ОСОБА_13 метилового, етилового, пропілового, бутилового, амілового спиртів та їх ізомерів не виявлено;
- висновком експерта № 88 Тернопільського обласного бюро судово-медичної експертизи, згідно якого кров від трупа ОСОБА_13 належить до групи 0(I) з ізогемаглютинінами анти-А і анти-В за ізосерологічною системою АВ0.
Твердження апелянта про те, що з висновків даних експертиз не вбачається будь-якої інформації щодо її винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не свідчать про відсутність складу злочину в діях обвинуваченої.
Матеріали справи разом з тим свідчать про те, що суд першої інстанції в достатній мірі дослідив усі обставини, які мали значення для прийняття рішення в справі, повно та всебічно перевірив зібрані на досудовому слідстві докази і дав їм належну оцінку, на що вказує у вироку аналіз доказів, з яким погоджується і колегія суддів, а тому посилання обвинуваченої на неповноту досудового розслідування та судового слідства є необґрунтованими.
Колегія суддів враховує те, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у ньому.
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку суду, на думку колегії суддів, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження та є обґрунтованим, її вина підтверджується сукупністю зібраних та досліджених в судовому засіданні доказів, яким суд дав належну оцінку.
З огляду на вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їй злочину прийнято згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини («Яллох проти Німеччини» від 11 липня 2006 року, «Коробов проти України» від 21 жовтня 2011 року, «Веренцов проти України» від 11 липня 2013 року), а тому підстав для задоволення апеляційної скарги обвинуваченої за обставин, викладених у скарзі, не має.
Твердження обвинуваченої ОСОБА_8 про те, що начальник відділу СУ ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_10 неуповноважений був виносити та підписувати постанову про створення групи слідчих для проведення досудового розслідування у даному кримінальному провадженні без відповідної постанови начальника СУ ГУНП в Тернопільській області або його заступника, повідомляти про підозру та виносити постанову про створення групи слідчих у кримінальному провадженні, а тому зібрані слідчим докази є недопустимими, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 39 КПК України керівник органу досудового розслідування уповноважений визначати слідчого (слідчих), який здійснюватиме досудове розслідування, а у випадках здійснення досудового розслідування слідчою групою - визначати старшого слідчої групи, який керуватиме діями інших слідчих.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 3 КПК України керівник органу досудового розслідування - це начальник Головного слідчого управління, слідчого управління, відділу, відділення органу Національної поліції.
Як вбачається із постанови про визначення групи слідчих для здійснення досудового розслідування від 26 червня 2020 року (т. 2 а. с. 58), остання містить всі необхідні реквізити, відповідає вимогам ст. 110 КПК України та підписана начальником відділу СУ ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_10 , що не суперечить вимогам п. 8 ч. 1 ст. 3, ст. 39 КПК України.
Цим вимогам і відповідає доручення про проведення досудового розслідування від 09 лютого 2020 року (т. 2 а.с.57), в якому йдеться про те, що начальником відділу СУ ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_10 було надано доручення слідчому ОСОБА_11 про проведення досудового розслідування за повідомленням про ДТП, яка мала місце 09.02.2020 в м. Почаїв Кременецького району, унаслідок якої смертельно травмовано ОСОБА_13 . Дані про слідчого містяться й у витязі з ЄРДР. (т. 1 а.с.209)
Посилання апелянта на те, що у реєстрі, доданому до обвинувального акта, вказано, що заступником начальника СУ ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_19 була винесена постанова від 26.06.2020, а стороною обвинувачення була додана інша постанова, винесена ОСОБА_10 , тобто неуповноваженою особою, про яку немає відомостей у реєстрі, не є безумовною підставою для скасування рішення суду, оскільки відсутність даної постанови не вказує на нелегітимність одержаних слідчим ОСОБА_11 в процесі досудового розслідування доказів, зважаючи на те, що з моменту внесення відомостей в ЄРДР - 09.02.2020 всі слідчі дії проводились ним до створення 26.06.2020 групи слідчих, до якої, крім ОСОБА_11 , також увійшов ОСОБА_10 , який 30.06.2020 оголосив ОСОБА_8 повідомлення про підозру.
При цьому посилання апелянта на те, що їй вручено повідомлення про підозру не слідчим ОСОБА_11 , який проводив досудове розслідування кримінального провадження, а іншою особою, начальником відділу ОСОБА_10 не заслуговують на увагу, оскільки, як вже було зазначено вище, 26.06.2020 начальником відділу СУ ГУНП в Тернопільській області ОСОБА_10 було призначено групу слідчих, в складі якої він був разом із ОСОБА_11 .
Відповідно до ст. 278 КПК України письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
За таких обставин вручення повідомлення про підозру слідчим ОСОБА_10 не суперечить вимогам закону.
Не заслуговують на увагу також доводи апеляційної скарги про те, що стороною обвинувачення допущено порушення права на захист, яке виразилось у приєднані до матеріалів справи документів на іноземній мові (окремі тексти експертиз на російській мові), що позбавило їх розуміння, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції, в даному випадку порушення права на захист не відбулось, так як всі висновки експертів № 4/6-132-20 від 20.02.2020, та № 4/6-133-20 від 19.02.2020 складені українською мовою, за виключенням назв деяких інформаційних джерел, які написані мовою оригіналу.
Перевіряючи правильність призначеного ОСОБА_8 покарання, колегія суддів виходить з тих міркувань, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
За змістом ст. 65 КК України суд при призначенні покарання враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Так, призначаючи обвинуваченій ОСОБА_8 вид і міру покарання, суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який у відповідності до статті 12 КК України відноситься до тяжких злочинів з необережності, ставлення обвинуваченої до скоєного та її поведінку після, особу ОСОБА_8 , те, що вона позитивно характеризується по місцю роботи, має на утриманні неповнолітню дитину, обставини, які пом'якшують покарання, - часткове відшкодування шкоди, відсутність обставин, що обтяжують покарання, думку потерпілої та законного представника потерпілої - ОСОБА_20 , які не наполягають на реальній мірі покарання.
На підставі вищенаведеного суд першої інстанції визнав за необхідне призначити ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України.
Разом з тим, враховуючи обставини кримінального провадження, дані про особу обвинуваченої в сукупності, суд дійшов висновку, що виправлення та перевиховання останньої можливе без ізоляції від суспільства, а тому визнав за доцільне застосувати до неї положення ст. 75 КК України та звільнити її від відбування покарання з випробуванням, з покладенням обов'язків, визначених ст. 76 КК України.
Враховуючи принципи індивідуалізації, співмірності заходу примусу характеру вчинених дій та конкретні обставини справи, призначене ОСОБА_8 покарання за вчинення інкримінованого злочину відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м'якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.
Крім того, відповідно до ст. 75 КК України, якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винної та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженої без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення її від відбування покарання з випробуванням.
Згідно абзацу 2 пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 8 від 12 червня 2009 року, рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.
На думку колегії суддів, звільняючи ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, суд першої інстанції дотримався вказаних вимог закону та правильно звільнив останню від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, навівши переконливі мотиви на обґрунтування прийнятого рішення про можливість її виправлення без відбування покарання, належним чином мотивувавши таке рішення.
Колегія суддів, зважаючи на конкретні обставини справи, з урахуванням вищезазначених фактів і даних про особу обвинуваченої ОСОБА_8 погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість виправлення та перевиховання обвинуваченої без ізоляції її від суспільства із застосуванням ст. 75 КК України та звільнення останньої від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку 3 роки з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
На думку колегії суддів, звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням є обґрунтованим, а встановлений іспитовий строк буде необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нею в подальшому нових злочинів.
З огляду на викладене порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть зміну чи скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді не встановлено, а тому апеляційну скаргу із доповненнями обвинуваченої ОСОБА_8 слід залишити без задоволення, а вирок місцевого суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419, 426 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу із доповненнями обвинуваченої ОСОБА_8 залишити без задоволення, а вирок Кременецького районного суду Тернопільської області від 29 червня 2022 р. відносно обвинуваченої ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України - без змін.
Ухвала Тернопільського апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
______________ ________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3