Провадження № 2/597/119/2022
Справа № 597/432/22
"04" жовтня 2022 р. м. Заліщики
Заліщицький районний суд Тернопільської області у складі: суддя Васильченко В. В.; секретар Богдан В. М.; позивач ОСОБА_1 , представника позивача - адвокат Біла У. М., відповідач ОСОБА_2 , представник відповідача - адвокат Данильчук Н. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 ), Заліщицького районного комунального госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації (адреса: 48601, Тернопільська обл., Чортківський р-н, м. Заліщики, вул. С. Бандери, буд 36, код ЄДРПОУ: 21157763), Заліщицької міської ради (адреса: 48601, Тернопільська обл., Чортківський р-н, м. Заліщики, вул. С.Бандери, буд 15, корп. Б, код ЄДРПОУ: 04058396), Чортківської районної державної адміністрації (48500, Тернопільська обл., м. Чортків, вул. Т. Шевченка, буд 23, код ЄДРПОУ: 04058427), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 (адреса: АДРЕСА_1 ), про скасування рішення про державну реєстрацію речового права,
ОСОБА_1 звернулося до суду з вищезгаданим позовом, у якому просила поновити їй строк позовної давності, визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Заліщицької міської ради № 328 від 28 вересня 2004 року «Про приведення у відповідність чинному законодавству житловий будинок з добудовами та надбудовою мансардного поверху по АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_2 »; визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Заліщицької районної державної адміністрації № 793 від 27 листопада 2007 року «Про затвердження акту вводу в експлуатацію приведеного у відповідність до вимог чинного законодавства та державними будівельними нормами реконструйованого житлового будинку»; визнати незаконними дії Заліщицького районного комунального госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації щодо складення довідки № 139 від 12 березня 2008 року про розрахунок ідеальних часток при проведенні біжучої інвентаризації АДРЕСА_2 ; визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Заліщицької міської ради № 91 від 31 березня 2008 року «Про оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 гр. гр. ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_5 ОСОБА_3 » та визнати незаконним і скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 на житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , видане виконавчим комітетом Заліщицької міської ради 18 квітня 2008 року; визнати незаконним та скасувати витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18570327 від 18.04.2008 р., виданий Заліщицьким районним комунальним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації про реєстрацію права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 (серія НОМЕР_4 ) та скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 18 квітня 2008 року № 22988723 про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 ; вирішити питання про стягнення судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що з сформованої у вересня 2021 року інформаційної довідки з реєстрів дізналася, що співвласниками житлового будинку з господарськими та надвірними спорудами, загальною площею 182,6 кв. м., який знаходиться по АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 , якому належить 79/100 у вказаному будинку, а також ОСОБА_1 та їхні з відповідачем дочки: ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , який належить по 7/100 вказаного будинку. Вважає, що даний об'єкт нерухомості - квартира АДРЕСА_3 , загальною площею 49,6 кв. м. належав всім чотирьом членам сім'ї у рівних частках по 1/4 кожному на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27 листопада 1996 р., відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України.
Позивач зазначила, що з отриманої інформації на адвокатський запит також дізналася, що співвласником ОСОБА_2 у 2007 році згідно рішення виконкому Заліщицької міської ради від 28.09.2004 року за № 328 та будівельного паспорта № НОМЕР_5 та на підставі акту державної приймальної комісії, затвердженого розпорядженням голови райдержадміністрації від 27.11.2007 р. за № 793 було проведено реконструкцію житлового будинку. В зв'язку з проведенням переоцінки будинковолодіння та дооцінки добудови, мансарди, підвалу, сараю літ. «Б», відмостки та огорожі за співвласником ОСОБА_2 , ідеальні частки в даному будинковолодінні станом на 12.03.2008 року становлять: ОСОБА_2 - 79/100 частини, ОСОБА_5 - 7/100 частини, ОСОБА_5 - 7/100 частини, ОСОБА_3 - 7/100 частини. 31 березня 2008 року виконкомом Заліщицької міської ради було прийнято рішення №91, яким на підставі вищезгаданої довідки Заліщицького БТІ вирішено оформити право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 і видати свідоцтво про право власності, взамін свідоцтва про право власності на житло виданого Заліщицьким районним БТІ від 27.11.1996 року Р№ 2580, та на підставі акту державної приймальної комісії, затвердженого розпорядженням голови Заліщицької райдержадміністрації № 793 від 27.11.2007 р. на наступні ідеальні долі: ОСОБА_2 - 79/100 частини ОСОБА_5 - 7/100 частини ОСОБА_5 - 7/100 частини, ОСОБА_3 - 7/100 частини. На підставі вказаного рішення 18 квітня 2008 року Виконавчим комітетом Заліщицької міської ради видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 , а саме на житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 із зазначенням часток співвласників у вищевказаних розмірах. Заліщицьким районним комунальним госпрозрахунковим БТІ видано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно серії ССІ № 885155 із зазначенням вищевказаного розміру часток співвласників.
Позивач вважає, що як довідка, видана Заліщицьким районним комунальним госпрозрахунковим БТІ, так і рішення виконавчого комітету Заліщицької міської ради, свідоцтво про право власності на нерухоме майно та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно є незаконними, оскільки видані з порушенням законодавства та підлягають скасуванню. Звертає увагу, що вона та її дочки як співвласники не подавали жодних заяв до компетентних органів про реконструкцію об'єкту нерухомого майна, дозволу на перерозподіл часток, на зміну статусу об'єкту нерухомості з квартири на будинок, крім того жодного рішення органу місцевого самоврядування чи будь-якого іншого органу про зміну статусу об'єкта нерухомості з квартири на будинок та присвоєння будинку поштової адреси прийнято не було. 14 січня 2022 року через адвоката позивач зверталась до Заліщицької міської ради із заявою, в якій просила визнати незаконними та скасувати вищевказані рішення виконавчого комітету Заліщицької міської ради, а також визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно на житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , видане виконавчим комітетом Заліщицької міської ради 18 квітня 2008 року, однак, у відповіді від 17.02.2022 р. на згадану заяву Заліщицька міська рада повідомила, що ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання, рекомендувала звернутися до суду для вирішення даного питання.
У зв'язку із тим, що єдиним способом захисту порушених прав позивачки є судовий, позивачка на підставі ст. 16, 368, 369 ЦК України, Інструкцією щодо проведення поділу виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 6 липня 2007 р. за № 774/14041, Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. № 1243 просила позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 , через канцелярію суду, подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позовних вимог, зазначив, що заперечує проти того, що Позивачка довідалась тільки у вересні 2021 року про порушення свого права власності, оскільки вона і до того часу не була позбавлена можливість формування і отримання інформаційної довідки, а отже і раніше вона могла довідатись про інформацію, що зазначена у вищевказаній інформаційній довідці. Також, вважає, що Позивачка не надала суду жодних доказів про те, що вона не знала і не здогадувалась про існування оскаржуваних рішень раніше. ОСОБА_1 мала можливість дізнатись про існування оскаржуваних документів та визнавати їх незаконними і скасовувати в судовому порядку, а отже строки позовної давності для звернення до суду з позовом про скасування вищевказаного рішення слід відраховувати з дати прийняття чи видачі таких документів. Відповідач вважає, що варто також взяти до уваги той факт, що Позивачка весь час проживала за цією в тому самому будинку, відносно якого виносились оскаржувані рішення, вчинялись оскаржувані дії та видавалось свідоцтво про право власності, а це означає, що вона повинна була знати про проведення реконструкції будинку і як наслідок винесення оскаржуваних рішень та, як співвласник даного будинку отримати свідоцтво про право власності на нерухоме майно на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, в якому зазначені частки всіх співвласників вищевказаного будинку. Зі змісту оскаржуваних документів вбачається, що позивачка разом з ним в 2004 році подано заяву про проведення у відповідність до чинного законодавства та державних нормам і правил житлового будинку з проведеними добудовами на приватній земле ділянці, а отже як наслідок вона очікувала винесення оскаржуваного рішення виконавчого комітету Заліщицької міської ради 28 вересня 2004 року, та повинна була знати про його існування. Відповідач заперечує, проти тверджень позивачки, що земельна ділянка по АДРЕСА_2 , нікому не належить, оскільки рішенням Заліщицької міської ради від 22 липня 1999 року N210, вирішено «передати гр. ОСОБА_1 земельну ділянку по АДРЕСА_4 », пізніше рішенням Залішицької міської ради від 24 грудня 1999 року N 283, вилучено з користування гр. ОСОБА_1 вищевказану ділянку та передано в користування ОСОБА_2 . Враховуючи, що позивачка мала можливість дізнатись про порушення її прав набагато раніше та знала про існування оскаржуваних рішень набагато раніше ніж вказано про це в позовній заяві, а строки позовної давності Позивачем пропущені, враховуючи норми чинного цивільного законодавства про наслідки спливу позовної давності, відповідач вважає, що суд повинен відмовити Позивачу у задоволенні її позовних вимог.
Представник Заліщицької міської ради Чортківського району Тернопільської області надав 06.07.2022 року через канцелярію суду клопотання про розгляд справи за відсутності представника, в якому зазначено про незгоду з позовними вимогами ОСОБА_1 , оскільки міська рада під час прийняття рішень діяла лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Представник Чортківської районної державної адміністрації (Чортківської районної військової адміністрації Тернопільської області) 08.07.2022 року надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що розпорядженням голови Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області від 27 листопада 2007 року № 793 затверджено акт вводу державної приймальної комісії з прийняття в експлуатацію приведеного у відповідність до вимог чинного законодавства та державними будівельними нормами реконструйованого житлового будинку по АДРЕСА_2 , забудовник - ОСОБА_2 . Серед іншого, оскаржуване позивачем розпорядження, не встановлює розподілу часток власників будинковолодіння по АДРЕСА_2 , а тому жодним чином не порушує права позивача. Звертає увагу на те, що згідно з матеріалами даної справи, зокрема акту від 14 липня 2007 року, реконструкція даного будинковолодіння тривала протягом 2005-2007 років. Окрім того, дозвіл на реконструкцію надавався ще у 2004 році, а оформлення всіх правовстановлюючих документів завершено у 2008 році. Таким чином, процес реконструкції та оформлення правовстановлюючих документів фактично тривав з 2004 по 2008 рік і позивач не могла не знати про здійснення такої реконструкції. Районна військова адміністрація вважає, що ОСОБА_1 не лише знала про здійснення такої реконструкції, але й цілком ймовірно надавала дозвіл на її проведення чи на право використання земельної ділянки для реконструкції. Проте, при прийнятті розпорядження голови Заліщицької районної державної адміністрації від 27 листопада 2007 року № 793, такі документи не вимагалися, а тому в матеріалах розпорядження, що зберігаються в архіві, відсутні. Просить суд застосувати строк позовної давності до вимог ОСОБА_1 щодо визнання незаконним та скасування розпорядженням голови Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області від 27 листопада 2007 року № 793 «Про затвердження акту вводу в експлуатацію приведеного у відповідність до вимог чинного законодавства та державними будівельними нормами реконструйованого житлового будинку» та відмовити у задоволенні позовних вимог. Розгляд справи провести без участі представника Чортківської районної військової адміністрації.
17.08.2022 року в систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив від представника позивача ОСОБА_1 адвоката Білої У.М., в якому зазначено ті ж підстави позовних вимог, які були викладені у позовній заяві. Крім цього, зауважила, що у позивачки не було потреби перевіряти інформацію по даному нерухомому об'єкту, оскільки вона була впевнена, що він належить усім чотирьом членам сім'ї у рівних частках згідно свідоцтва про право власності на житло від 27 листопада 1996 р. Приїхавши у серпні 2021 року додому у відпустку з Республіки Італія, позивачка, як і всі попередні роки, приїхала у будинок по АДРЕСА_2 , в якому вони проживали раніше сім'єю і куди вона вкладала величезну суму коштів, заробляючи їх за кордоном. Не зважаючи на те, що між нею та ОСОБА_2 шлюб був розірваний в судовому порядку у лютому 2015 року за позовом самого ж ОСОБА_2 , у вказаному будинку вона проводила відпустку, а ОСОБА_2 проживав там на постійній основі. Однак, там вона зустріла нову цивільну дружину ОСОБА_2 , що, звісно, її обурило, оскільки цей будинок в майбутньому мав залишатись «батьківським будинком» для дочок сторін, куди б вони могли повернутись у будь-який момент. На прохання позивачки, щоб нова цивільна дружина залишила будинок, ОСОБА_2 заявив їй про те, що він є єдиним повноправним власником будинку і проживати в ньому мають право ті особи, яких він захоче там бачити. Вимогу позивачки про надання їй пакету документів на будинок відповідач ігнорував та зазначав, що в нього їх немає, оскільки всі документи знаходяться в Заліщицькому районному комунальному госпрозрахунковому бюро технічної інвентаризації. Факт перебування позивачки у той час в Україні підтверджується відповіддю наданою Державною прикордонною службою України, з якої вбачається, що у період з 01.08.2021 р по 11.08.2021 р позивачка перебувала в Україні, крім того перетин державного кордону здійснено позивачкою лише з серпня 2017 року по серпень 2021 року, більш за ранні роки інформація не збереглася. Жодне із оскаржуваних рішень не було прийнято на підставі заяви позивачки, то відповідно вона не передбачала та не могла передбачити можливість ухвалення оскаржуваних рішень, що і стало підставою для пропуску позовної давності. Враховуючи вищенаведене, вимоги, заявлені в позовній заяві, підтримує в повному обсязі та просимо їх задовольнити.
Третя особа ОСОБА_4 подала через канцелярію суду 05.09.2022 року пояснення щодо відзиву, в якому зазначила, що вона є донькою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .. В спірному будинку вона проживала з батьками до переїзду в м. Київ в зв'язку зі вступом на навчання. Протягом всього часу вона була впевнена, що будинок належить на праві власності їм усім у рівних частках. Однак влітку 2021 року мати приїхала у відпустку і в будинку перебувала нова цивільна дружина батька, який заявив, що вони не мають прав на будинок та мають його покинути, проте документи надати на будинок відмовився. Третя особа ОСОБА_4 зазначила, що саме вона допомогла ОСОБА_1 сформувати інформаційну довідку на будинок, з якої вони дізналися що їх право власності порушено й розміри часток змінені. Просить позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
Адвокат Бала У.М. подала до суду 06.09.2022 року від імені третьої особи ОСОБА_3 письмові пояснення щодо відзиву, в якому зазначила, що ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що є сторонами по справі. На момент прийняття всіх оскаржуваних рішень ОСОБА_3 навчалась у Заліщицькій державній гімназії та проживала із батьком в їхньому сімейному будинку за адресою: АДРЕСА_2 , адже мати працювала за кордоном, приїжджаючи в Україну лише у відпустку. Мати постійно передавала сім'ї кошти, в тому числі за які батько робив ремонт в їхньому будинку, що свідчить про те, що вона дійсно не знала про зміни в праві власності. Жодних обставин, за яких ОСОБА_3 , проживаючи разом із батьком, могла б дізнатись про факт прийняття рішень про зміни в державній реєстрації права власності не було. Після закінчення школи ОСОБА_3 переїхала навчатись в університет у м. Київ, а згодом - переїхала на постійне місце проживання в Республіку Італія, де працевлаштувалась. Протягом всього часу перебування за кордоном ОСОБА_3 також передавала батькові посилки, допомагала фінансово аж до літа 2021 року, коли вона із сестрою та матір'ю дізналась, що їхнє право власності на будинок порушене. Просить позов ОСОБА_1 задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою судді Заліщицького районного суду Тернопільської області від 21 червня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою суду від 20.07.2022 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 18.08.2022 року.
У зв'язку з перебуванням судді у відпустці справу перенесено на 04.10.2022 року.
В судовому засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник адвокат Біла У. М. підтримали позовні вимоги з підстав викладених у позовній заяві та відповіді на відзив, просили позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 та його представник адвокат Данильчук Н. Б. в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували, просили суд відмовити у позові ОСОБА_1 у зв'язку з пропуском нею позовної давності, а також необґрунтованістю позовних вимог.
Представник відповідача Заліщицьке районне комунальне госпрозрахункове бюро технічної інвентаризації у судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату та час розгляду справи судом повідомлено належним чином, відзив на позовну заяву у визначений судом строк не подав.
Відповідач - Заліщицьке районне комунальне госпрозрахункове бюро технічної інвентаризації про дату та час розгляду справи було повідомлено належним чином, проте представник у судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, відзив на позовну заяву у визначений судом строк не подав.
Відповідачі Заліщицька міська рада Чортківського району Тернопільської області, Чортківської районної державної адміністрації Чортківського району Тернопільської області, до суду не з'явилися, надіслали до суду заяви про розгляд справи за відсутності їх представників.
Треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.
Заслухавши пояснення учасників провадження, дослідивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Судом установлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи копії заяви 29.11.1996 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до органу приватизації Заліщицького БТІ заяву, в якій просили оформити передачу в приватну власність квартиру, яку займають вони разом з членами сім'ї на умовах найму. Просили при оформленні квартири у спільну часткову власність передбачити розподіл долі власності між членами сім'ї у слідкуючому співвідношенні: в рівних долях ОСОБА_2 - чоловік, ОСОБА_1 - дружина, ОСОБА_5 - дочка, ОСОБА_3 - дочка. Повноважним власником квартири визначено ОСОБА_2 .
Відповідно до копії Розпорядження органу приватизації №77 від 27.11.1996 року Заліщицького районного бюро технічної інвентаризації, прохання наймача ОСОБА_2 , квартира в якій він мешкає, АДРЕСА_2 . вирішено задовільнити і передати вказану квартиру у приватну спільну власність.
Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 27 листопада 1996 року виданого Заліщицьким районним бюро технічної інвентаризації, посвідчено, що квартира яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , належить на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 . Квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» Загальна площа квартири становить 49,6 кв. м.
Відповідно до частини 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (в редакції на час виникнення право на приватизації квартири) передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Відповідно до ст. 112 ЦК УРСР (що діяла на час набуття права власності на спірну квартиру) майно може належати на праві спільної власності двом або кільком колгоспам чи іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або державі і одному чи кільком колгоспам або іншим кооперативним та іншим громадським організаціям, або двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).
Згідно ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
На підставі цього, судом встановлено, що під час здійснення приватизації квартири по АДРЕСА_2 , в заяві про приватизацію ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визначили про бажання приватизації квартири у спільну часткову власність (в рівних долях). У розпорядженні органу приватизації та свідоцтві про право власності на житло не визначено часток власників у спільній власності, у зв'язку з чим фактично ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 набули у приватну спільну часткову власність (по 1/4 частки кожний) квартиру по АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 27.11.1996 року.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії Розпорядження голови Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області №793 від 27.11.2007 року було затверджено акт вводу державної приймальної комісії з прийняття в експлуатацію приведеного у відповідність до вимог чинного законодавства та державним будівельним нормам реконструйованого житлового будинку по АДРЕСА_2 , забудовник ОСОБА_2 .
Відповідно до копії акту державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом приватних житлових будинків садибного типу, дачних та садових будинків - по АДРЕСА_2 , від 14.07.2007 року вирішено пред'явлений державній приймальній комісії приведений у відповідність з винним законодавством та ДБН реконструйований житловий будинок прийняти до експлуатації.
12.03.2008 року Заліщицьке районне комунальне госпрозрахункове бюро технічної інвентаризації видано довідку №139, про те, що при проведенні біжучої інвентаризації АДРЕСА_2 від 12.03.2008 року встановлено слідуюче: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 є співвласниками даного будинковолодіння на підставі свідоцтва про право власності на житло видане Заліщицьким районним бюро технічної інвентаризації 27.11.1996 року. Співвласником ОСОБА_2 у 2007 році згідно рішення виконкому Заліщицької міської ради від 28.09.2004 року за N. 328 та будівельного паспорта НОМЕР_6 та на підставі акту державної приймальної затвердженого розпорядженням голови райдержадміністрації від 27.11.2007 р. за N793 було проведено реконструцію житлового будинку . В зв'язку з проведенням переоцінки будинковолодіння та дооцінки добудови, мансарди, підвалу, сараю літ "Б", відмостки та огорожі за співвласником ОСОБА_2 , ідеальні частки в даному будинковолодінні станом на 12.03.2008 року становлять ОСОБА_2 - 79 / 100 частини, ОСОБА_5 - 7 / 100 частини, ОСОБА_5 - 7 / 100 частини, ОСОБА_3 - 7 / 100 частини. Тому виникла необхідність у видачі свідоцтва про право власності на будинковолодіння згідно вище наведених часток взамін свідоцтва про право власності на житло виданого Заліщицьким районним бро технічної інвентаризації 27.11.1996 року. Довідка видана для пред'явлення в Заліщицьку міську раду.
31.03.2008 року виконавчим комітетом Заліщицької міської ради прийнято рішення №9 «Про оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 гр. гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 ».1, яким вирішено оформити право власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 і видати свідоцтво про право власності, взамін свідоцтва про право, власності на житло виданого Заліщицьким районним бюро технічної інвентаризації від 27.11.1996 року № 2580, та на підставі акту державної приймальної комісії, затвердженого розпорядженням голови Заліщицької райдержадміністрації N793 від 27.11.2007 р. на наступні ідеальні долі: ОСОБА_2 - 79/100 частини, ОСОБА_1 - 7/100 частини, ОСОБА_5 - 7/100 частини, ОСОБА_3 - 7/100 частини. Рішення виконкому від 28.11.2007 року N454 Про оформлення права власності на квартиру N1 по АДРЕСА_4 гр. ОСОБА_2 - скасувати, як таке, що прийнято передчасно. Заліщицькому БТІ провести державну реєстрацію будинку і виготовити необхідні документи.
18.04.2008 року виконавчим комітетом Заліщицької міської ради Тернопільської області видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_3 , відповідно до якого будинок, житловий з господарськими будівлями та надвірними спорудами за адресою АДРЕСА_2 , власниками якого є ОСОБА_1 7/100 частки, ОСОБА_5 7/100 частки, ОСОБА_3 7/100 частки, ОСОБА_2 , 79/100 частки. Опис об'єкта: загальна площа 182,6 кв.м., житлова площа 43,0 кв.м., житловий будинок з підвалом та мансардою, А, 182,6 кв.м., сарай, Б, 4,4 кв.м., відмостка, 1, 36.0 кв.м., огорожа, 2, 39,6 кв.м.. Копія свідоцтва наявна в матеріалах справи.
18.04.2008 року реєстратором Заліщицьке районне комунальне госпрозрахункове бюро технічної інвентаризації здійснено реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 7/100 частки, ОСОБА_5 7/100 частки, ОСОБА_3 7/100 частки, ОСОБА_2 , 79/100 частки на житловий будинок з господарськими будівлями та надмірними спорудами по АДРЕСА_2 , загальною площею (реєстраційний номер 22988723), про що видано витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18570327. Підставою реєстрації права власності зазначено - свідоцтво про право власності / НОМЕР_3 / 18.04.2008/ на нерухоме майно видане виконкомом Заліщицької міської ради. Копія витягу наявна в матеріалах справи.
До матеріалів справи не долучено заяву, за якою надано згоду ОСОБА_1 на переобладнання ОСОБА_2 квартири по АДРЕСА_2 в житловий будинок з підвалом та мансардою.
Доказів того, що ОСОБА_2 , був єдиним власником побудованого будинкуз підвалом та мансардою по АДРЕСА_2 , стороною відповідача суду не надано, як і не надано доказів того, що отримана відповідачем під час приватизації частина квартири мала підвал та мансардний поверх. Доказів того, що зазначене будівництво здійснено за кошти відповідача ОСОБА_2 суду ним не надано.
Суд вирішив задовольнити позовну вимогу позивачки в частині визнання незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Заліщицької міської ради № 91 від 31 березня 2008 року «Про оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 гр. гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 ».
Задовольняючи позов, суд керується тим, що реконструкція квартири шляхом добудови як загальної площі, так і підвалу, і мансарди, переведення цієї квартири в статус житлового будинку, оформлення на новий об'єкт нерухомого майна - житловий будинок з підвалом та мансардою прав власності та подальший перерозподіл часток у праві власності на цей об'єкти нерухомості із реєстрацією прав власності за відповідачем більшої частки та зменшення часток у праві власності інших співвласників, було здійснено без отримання згоди усіх співвласників, наявності відповідних домовленостей щодо зазначених дій здійснено із порушенням вимог законодавства.
Під час розгляду справи суд врахував, що позивачка в цьому судовому провадженні звернулася за захистом своїх прав як співвласник нерухомого майна.
Щодо правового статусу спільного домоволодіння суд враховує наступне.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.
Аналогічні положення містяться у ст. 319 ЦК України.
Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов'язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує дотримання принципу забезпечення балансу між інтересами власника, суспільства та інших власників і користувачів об'єктів власності. Власність зобов'язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, усього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власника з боку держави, фізичної чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.
Особи користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення й не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Проте, реалізуючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об'єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства.
Згідно із ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Кожен співвласник має право вимагати від інших передання йому у володіння та користування конкретної частини спільного майна, що відповідає його частці у праві власності (ч. 3 ст. 358 ЦК України). При цьому право спільної часткової власності, безумовно, не припиняється. Це право може припинитися для співвласника за його волею у разі поділу спільного майна (ст. 367 ЦК України), виділу з нього частки (ст. 364 ЦК України) або шляхом розпорядження співвласником своєю часткою (ст. 361, 362 ЦК України).
Юридична доля поліпшень, зроблених одним із співвласників у спільному майні, підлягає визначенню згідно із положеннями ч. 3-5 ст. 357 ЦК України, за змістом яких співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна. Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності. Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.
Співвласник наділений правом вимагати збільшення своєї частки за обов'язкової наявності таких чотирьох умов: 1) поліпшення спільного майна не можна відокремити від спільного об'єкта. При цьому мається на увазі не технічна неможливість відокремлення поліпшень від речі, а неможливість відокремлення їх без пошкодження або істотного знецінення речі. Якщо виходити із змісту ч. 1 ст. 187 ЦК України, нерозривний зв'язок поліпшень з річчю має місце у тому випадку, коли відділення поліпшень має наслідком пошкодження або істотне знецінення безпосередньо основної речі, від якої були відокремлені поліпшення, а не самих поліпшень; 2) поліпшення зроблені за кошти цього співвласника, без залучення коштів інших співвласників. Якщо кошти, за рахунок яких були зроблені поліпшення, не належать співвласнику, поліпшення вважатимуться майном, набутим ним без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України); 3) поліпшення були зроблені за згодою всіх інших співвласників; 4) при здійсненні поліпшень було додержано порядок використання спільного майна, тобто загальні засади володіння та користування спільним майном, визначені законом, а також умови володіння та користування спільним майном у відповідності з домовленістю між співвласниками.
У разі якщо співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди зробив у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, він набуває право власності на таку добудову (прибудову) виключно, якщо це не порушує прав інших співвласників.
Частки співвласників можуть бути змінені на підставі договору між співвласниками або на підставі судового рішення. За відсутності хоча б однієї із наведених умов поліпшення жодним чином не вплине на зміну часток у праві спільної часткової власності.
Правила частини третьої статті 357 ЦК України стосуються випадків, коли внаслідок здійснених поліпшень спільного майна співвласник вимагає від інших співвласників збільшення своєї частки у цьому майні. Такі поліпшення повинні стосуватися як частки співвласника, який бажає збільшення його частки, так і іншого (інших) співвласника (співвласників) спільного майна. При цьому обов'язковим для такого збільшення є дотримання співвласником передумов, визначених цією статтею, зокрема таких: поліпшення спільного майна не можна відокремити поліпшення, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
Якщо ж поліпшення здійснено тільки у частці одного співвласника шляхом добудови (прибудови) та не стосуються інших часток у спільному майні, то застосовуються положення частини четвертої статті 357 ЦК України, відповідно до яких не відбувається зміна розміру часток співвласників у спільному майні та не вимагається обов'язкової згоди інших співвласників на таку перебудову за умови, що вона не порушує їхніх прав та здійснена із дотриманням встановленого законом порядку.
У ЦК України встановлюються особливі правила щодо добудови (прибудови), здійсненої одним із співвласників житлового будинку, іншої будівлі або споруди.
Така добудова (прибудова) не є об'єктом права спільної власності і жодним чином не впливає на розмір часток, а стає об'єктом права власності лише того співвласника, який її зробив, за таких умов: 1) добудова (прибудова) зроблена за рахунок лише цього співвласника, а не інших співвласників; 2) добудова (прибудова) здійснена у встановленому законом порядку, що є необхідною передумовою для державної реєстрації права на нерухоме майно і набуття права власності на нього (абзац третій частини другої статті 331 ЦК України); 3) добудова (прибудова) не порушує прав інших співвласників, наприклад, не створює для них перешкод у користуванні майном, яке вони здійснюють згідно з домовленістю між собою (частини другої статті 358 ЦК України).
Вищезазначені норми законодавства щодо природи спільної часткової власності та порядку її визначення часток виконавчим комітетом Заліщицької міської ради під час прийняття рішення №91 від 31.03.2008 року «Про оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 » не враховано.
Договору між співвласниками про зміну часток співвласників у спільному майна не укладалося можуть бути змінені на підставі договору між співвласниками або на підставі судового рішення. За відсутності цих умов поліпшення в спірному майні жодним чином не могло вплинуло на зміну часток у праві спільної часткової власності.
Як встановлено судом, спірний будинок з підвалом та мансардою є фактично переобладнаною квартирою АДРЕСА_3 , а його співвласниками є власники квартири, які є власниками й всіх його підсобних та нежитлових приміщень. З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що приміщення підвалу та мансарди, фактично є допоміжними приміщеннями спірної квартири, відносяться до спільної сумісної власності співвласників квартири та можуть експлуатуватись виключно в порядку, передбаченому законодавством для реалізації права спільної власності.
Відповідно до частин першої, третьої, четвертої ст. 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна, для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач та треті особи - співвласники будинку договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна з відповідачем ОСОБА_2 не укладали. Письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на таке майно не оформлювалися. Відсутні докази того, що виділені приміщення будинку відповідають розміру частки ОСОБА_2 і погоджені з іншими співвласниками будинку.
Таким чином, прийняте рішення виконавчого комітету Заліщицької міської ради №91 від 31.03.2008 року «Про оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 », яким змінено частки власників у спільній власності, порушило права позивачки ОСОБА_1 на приватну власність, у зв'язку з чим підлягає визнанню незаконним та скасуванню.
Суд вирішив відмовити позивачці у задоволенні позовних вимог визнання незаконним та скасуванні рішення виконавчого комітету Заліщицької міської ради №328 від 28 вересня 2004 року «Про приведення у відповідність чинному законодавству житловий будинок з добудовами та надбудовою мансардного поверху по АДРЕСА_2 гр. ОСОБА_2 »; визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Заліщицької районної державної адміністрації № 793 від 27 листопада 2007 року «Про затвердження акту вводу в експлуатацію приведеного у відповідність до вимог чинного законодавства та державними будівельними нормами реконструйованого житлового будинку»; визнати незаконними дії Заліщицького районного комунального госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації щодо складення довідки № 139 від 12 березня 2008 року про розрахунок ідеальних часток при проведенні біжучої інвентаризації АДРЕСА_2 ; визнати незаконним і скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 на житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 , видане виконавчим комітетом Заліщицької міської ради 18 квітня 2008 року; визнати незаконним та скасувати витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 18570327 від 18.04.2008, виданий Заліщицьким районним комунальним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації про реєстрацію права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 (серія НОМЕР_4 ) та скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 18 квітня 2008 року № 22988723 про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями та надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_2 ; оскільки визнання незаконними та скасування цих документів не є неналежним способом захисту, оскільки вони не породжують виникнення права власності.
Зазначене узгоджується з позицією викладену в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №756/4120/16-ц, провадження № 61-7721св20 (ЄДРСРУ № 95439413), згідно якої визначено наступне.
Згідно зі ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Статтею 328 ЦК встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» і Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою КМУ від 25.12.2015 року № 1127 (далі - Порядок).
Згідно пункту 6 Порядку державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком. Пунктом 9 Порядку визначено, що разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідні для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору.
Видача свідоцтва про право власності передбачена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р. № 868 (в редакції чинній на момент видачі спірних свідоцтв), що визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, в пункті 24 якого встановлено, що у випадках, встановлених законом, державний реєстратор органу державної реєстрації прав після прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, відкриття відповідного розділу Державного реєстру прав та/або внесення записів до зазначеного Реєстру формує свідоцтво про право власності на нерухоме майно.
Суть державної реєстрації прав - офіційне визнання й підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, які вже мали місце на підставі рішень відповідних органів, договорів чи інших правовстановлюючих документів, шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру прав, а не безпосереднє створення таких фактів зазначеними записами.
З огляду на вищевикладене, свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не правочином, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється, тобто свідоцтво про право власності не породжує виникнення у власника відповідного права, а тільки фіксує факт його наявності.
Таким чином, для скасування свідоцтв про право власності на нерухоме майно має бути визнано недійсним та скасовано рішення органу на підставі якого було видано вказане свідоцтво. Вказане кореспондується зі сталою практикою Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27.06.2018 року № 925/797/17; від 05.02.2020 року № 904/750/19; від 06.05.2020 року у справі № 120/4617/18-а; від 27.05.2020 року № 442/2771/17 (ЄДРСРУ № 89675420); від 16.09.2020 року № 278/657/18 (ЄДРСРУ № 91854991).
Належним способом захисту, а отже, і позовними вимогами, має бути скасування та/або визнання недійсним рішення органу, на підставі якого було видано свідоцтво про право власності та/або укладено відповідний правочин.
Крім того, відповідно до положень глави 29 ЦК України способами захисту права власності є витребування майна із чужого незаконного володіння; витребування майна від добросовісного набувача; усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання своїм майном; визнання права власності; визнання незаконним правового акта, що порушує право власності; відшкодування шкоди, завданої власникові земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель у зв'язку із зниженням їх цінності.
Таким чином, діючим цивільним законодавством передбачено захист права власності виключно шляхом визнання незаконним та скасування правового акта, що порушує право власності, а не виданих на підставі нього документів, витягів, довідок тощо.
Щодо строків позовної давності, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
На підставі ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (пункт 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (пункт 5).
Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (пункт 3), сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (пункт 4).
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України від 01.12.2004 N 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати від 17 лютого 2021 року у справа № 278/765/18 (провадження № 61-2416св20) зазначено, що "у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15 вказано, що "формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов'язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об'єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) вказано, що "можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 ГПК України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року в справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18) зазначено, що "позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не встановлює, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропуску позовної давності поважними. Як правило, це відбувається за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити і від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі".
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/20564/16, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що "за змістом статті 261 ЦК України початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право у примусовому порядку через суд".
Враховуючи викладене, суди встановив, що оскаржуване позивачкою рішення виконавчого комітету Заліщицької міської ради №91 було прийнято 31.03.2008 року. Докази того, що оскаржуване рішення приймалося за заявою позивачки, чи ознайомлення її з цим рішенням в матеріалах справи відсутні. Початком перебігу строку позовної давності є дата отримання позивачкою від Чортківської РДА копії оскаржуваного рішення, якою є 20.10.2021 року (копія супровідного листа №01-36/1863 від 20.10.2021 року).
Таким чином, суди дійшов висновку про поновлення позивачці строк позовної давності для подачі позовної заяви, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що позивачка могла звернутись за захистом своїх порушених прав до суду в межах трирічного строку з моменту прийняття оскаржуваного рішення.
Частиною четвертою ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
ЄСПЛ зазначав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", від 18.07.2006 року № 63566/00, § 23).
Враховуючи наведене, керуючись ст. 12, 13, 76-83, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 280-283, 289, 354, 355 ЦПК України, суд,
Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовною заявою.
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Заліщицького районного комунального госпрозрахункового бюро технічної інвентаризації, Заліщицької міської ради, Чортківської районної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про скасування рішення про державну реєстрацію речового права, - задовольнити частково.
Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Заліщицької міської ради № 91 від 31 березня 2008 року «Про оформлення права власності на житловий будинок по АДРЕСА_2 гр. гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 ».
У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 , - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Заліщицький районний суд Тернопільської області протягом тридцяти днів з дня складання цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду.
Повне рішення складено 11 жовтня 2022 року.
Суддя В. В. Васильченко