Справа № 575/363/22
Провадження № 2/575/98/22
11 жовтня 2022 р. смт. Велика Писарівка
В.Писарівський районний суд Сумської області у складі:
головуючого судді Савєльєвої А.І.
за участю секретаря Доценко Т.Г.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в смт. В.Писарівка справу за цивільним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: виконком Великописарівської селищної ради Сумської області, про усунення перешкод в користуванні співвласниками нерухомим майном,
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: виконком Великописарівської селищної ради Сумської області, про усунення перешкод в користуванні співвласниками нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням за вказаною адресою, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданим 19.03.2021 приватним нотаріусом Васильченко Н.В. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 , в якому зареєстрований також відповідач ОСОБА_3 , який фактично протягом понад 20 років не проживає за вказаною адресою, участі в утриманні будинку не бере, комунальні послуги не сплачує. Вказаниц факт створює для позивачів перешкоди у вільному розпорядженні нерухомим майном. У зв'язку з наведеним позивач просить позов задовольнити.
У судове засідання позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не з'явилися, надали суду письмові заяви про розгляд справи без їх участі, де на позовних вимогах наполягають.
Належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позов та заяви про розгляд справи без його участі не подав, у зв'язку з чим суд вирішує справу відповідно до ст.ст. 280-284 ЦПК України.
Представник третьої особи виконкому Великописарівської селищної ради Сумської області у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі.
Свідок ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснив, що він проживає в АДРЕСА_1 і протягом 17 років не бачив відповідача ОСОБА_3 , весь цей час останній не проживав за адресою: АДРЕСА_1 .
Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні дав пояснення, аналогічні поясненням свідка ОСОБА_4 .
Заслухавши пояснення свідків, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню.
Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
За змістом ст. ст. 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз вищевказаних норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про визнання особи, такою, що втратила право користування житлом, як спосіб усунення перешкод у користуванні власністю.
У судовому засіданні встановлено, що відповідно до Свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих 19.03.2021 приватним нотаріусом В.Писарівського районного нотаріального округу Сумської області Васильченко Н.В., ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками житлового будинку АДРЕСА_1 - у розмірі Ѕ частки за кожним (а.с. 13, 15). Право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано 19.03.2021 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про право власності 41074066, 41074097 (а.с. 14, 16)
Крім того, відповідно до Витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками земельної ділянки площею 0,1062 га, кадастровий номер 5921284000:04:014:0007, та площею 0,58 га, кадастровий номер 5921284000:04:014:0008 (а.с. 17-20).
Згідно довідки В.Писарівської селищної ради від 13.05.2022 (а.с. 12), за адресою: АДРЕСА_1 , значиться зареєстрованим у тому числі ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак протягом тривалого часу не проживає.
Позивачі вказують, що відповідач, будучи зареєстрованим у належному їх будинку, фактично не проживаючи та не користуючись цим житлом, не знявшись у добровільному порядку з реєстраційного обліку за вищевказаною адресою, чинить їм перешкоди у вільному розпорядженні своєю власністю.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.
Відповідно до вказаної норми закону відповідач зобов'язаний був зареєструватись за новим постійним місцем проживання протягом 10 днів з дня переїзду до цього постійного місця проживання.
Таким чином, суд вважає, що реєстрація відповідача за адресою: АДРЕСА_1 , є формальною, без наміру його фактичного проживання в цьому будинку. Відповідно він втратив право на користування цим будинком, оскільки добровільно припинив користування вказаним будинком.
Щодо визнання члена сім'ї власника житла таким, що втратив право користування житлом, варто врахувати, що за змістом статте 150, 156, 162 ЖК УРСР право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням нарівні із власником може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
Водночас, право користування чужим майном передбачено у статтях 401-406 ЦК України.
Оскільки ЖК УРСР був прийнятий 30.06.1983 і він не відображає усіх реалій сьогодення, то ЦК України є кодифікованим актом законодавства, який прийнято пізніше у часі, тому темпоральна колізія вирішується саме на користь норм ЦК України.
Відповідно до частин першої та другої статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. За змістом зазначених приписів правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
При розгляді справи суд бере до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважає на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі N 447/455/17 (провадження N 14-64цс20).
Відповідно до абз. 3 п. 34 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК УРСР; стаття 405 ЦК) (зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 справа № 6-57цс11), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.
Відповідно до п. 39 вищевказаної Постанови члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, частина перша статті 405 ЦК). Суди повинні мати на увазі, що таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК; з урахуванням зазначеного суди повинні виходити з того, що стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення статті 405 ЦК; оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають.
Право члена сім'ї на користування житлом є сервітутним, у зв'язку із чим його припинення повинно відбуватися відповідно до вимог ст.ст. 405, 406 ЦК України, відповідно до яких сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника як за наявності обставин, які мають істотне значення, так і через відсутність без поважних причин члена сім'ї понад рік.
Згідно ст. 150 Житлового кодексу Української РСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Статтею 383 ЦК України встановлено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Згідно із ч. 4 ст. 156 ЖК Української РСР до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (дружина (чоловік), їх діти, батьки, інші особи, якщо вони постійно проживають разом з власником і ведуть з ним спільне господарство). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
З аналізу вищевказаного слідує, що колишній член сім'ї власника будинку (квартири) не позбавляється права користування займаним приміщенням у випадку, коли існує факт припинення сімейних відносин із власником житла, однак колишній член сім'ї власника житла продовжує проживати (користуватись) житловим будинком.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Аналіз змісту вказаних правових норм дає підстави для висновку про те, що положення ч. 2 ст. 405 ЦК України поширюється і на тих членів сім'ї власника житла, які припинили з ним сімейні відносини.
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 підтвердили у судовому засіданні, що відповідач ОСОБА_3 більше 15-17 років не проживає за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 .
У позивачів, як співвласників житла, є право відповідно до положень ч. 2 ст. 405 ЦК України, на звернення до суду щодо визнання колишнього члена сім'ї, таким, що втратив право користування цим житлом, у разі відсутності члена сімї (колишнього члена сімї) без поважних причин понад один рік. Як встановлено у судовому засіданні відповідач ОСОБА_3 фактично не проживає у спірному житловому будинку понад 15-17 років, припинив користування будинком самостійно та добровільно, участі в його утриманні не бере, комунальні послуги не сплачує.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку, що порушене право позивачів підлягає захисту у спосіб усунення перешкод шляхом визнання відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст. 405 ЦК України,
ст.ст. 12,13,42,48,76,141,258,259,263-265,268,273,280-284,354,355 ЦПК України, суд
Цивільний позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - задовольнити.
Визнати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте В.Писарівським районним судом Сумської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повне судове рішення складене 11 жовтня 2022 року.
Суддя А.І.Савєльєва