Справа № 756/8905/22
Провадження № 2-з/756/203/22
06 жовтня 2022 року місто Київ
Суддя Оболонського районного суду міста Києва Ткач М.М., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до його подання,
Заявник ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду м. Києва із заявою про забезпечення позову до його подання.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 вказує, що має намір звернутись до суду з позовом про визнання недійсним заповіту від 11.01.2013 складеним від імені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 ; визнання недійсним шлюбу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; визнання недійсною довіреності від 25.03.2016 видану ОСОБА_2 , якою вона уповноважила ОСОБА_4 розпоряджатись належним їй на праві приватної власності нерухомим майном; визнання недійсним договору купівлі-продажу садового будинку; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки; визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири, а також про визнання права власності на зазначене майно в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 .
Одночасно зазначає, що 25.11.2016 ОСОБА_2 заповідала все своє майно їй, її племінниці, оскільки своїх дітей вона не мала. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 19.01.2017. 23.02.2017 ОСОБА_1 подала письмову заяву до Другої київської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , так як згідно заповіту від 25.11.2016 ОСОБА_2 заповідала все своє майно їй. Також, серед іншого зазначається, що у провадженні Оболонського районного суд м. Києва перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клімішина Мар'яна Ігорівна, ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Виноградова Анна Ігорівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна, про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу садового будинку, договору купівлі-продажу земельної ділянки, договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири. Ухвалою суду від 20.01.2017 було накладено арешт на садовий будинок АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_5 ; на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:78:290:0014, площею 0,0419 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , земельна ділянка АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_5 ; на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 , яка належить на праві власності ОСОБА_6 . 17.08.2022 судом постановлено ухвалу, якою закрито провадження по справі, у зв'язку із смертю позивача, оскільки на момент вирішення питання про відкриття провадження вже настала смерть позивача і про цю обставину суду стало відомо в процесі розгляду справи. Крім того, ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 15.09.2022 заяву представника ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про скасування заходів забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Клімішина Мар'яна Ігорівна, ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Виноградова Анна Ігорівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Морозова Світлана Володимирівна, про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу садового будинку, договору купівлі-продажу земельної ділянки, договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири задоволено та скасовано вжиті ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 20 січня 2017 року у справі №756/777/17-ц заходи забезпечення позову.
З огляду на зазначені вище обставини, заявник вказує, що зазначена ухвала набирає законної сили 30.09.2022 і вже 03.10.2022 ОСОБА_5 та ОСОБА_6 будуть мати можливість відчужувати спірне нерухоме майно. Отже, невжиття заходів забезпечення майбутнього позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Також, зазначається, що між заявником та власниками вказаного майна існує спір щодо вказаного майна, яке зареєстроване за ними та перебуває у їх користуванні, тому існує реальна загроза того, що у разі задоволення позову, який буде переданий до Оболонського районного суду м.Києва до них, невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду шляхом відчуження спірного майна, та враховуючи те, що заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті, є необхідність вчинити судом заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне нерухоме майно. Цей захід не порушить прав його теперішніх володільців на його використання.
Таким чином, заявник просить вжити заходи забезпечення позову до подання позовної заяви шляхом накладення арешту на садовий будинок АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_5 , на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:78:290:0014, площею 0,0419 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , земельна ділянка АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_5 , на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 , яка належить на праві власності ОСОБА_6 .
Частиною 1 статті 153 ЦПК України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дати надходження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З урахуванням приписів ч. 1 ст.153 та ч. 2 ст.247 ЦПК України розгляд заяви здійснюється без виклику сторін та без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши заяву про забезпечення позову та додані до неї документи, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Види забезпечення позову передбачені ст. 150 ЦПК України. Зокрема зазначеною нормою визначено, що позов може бути забезпечено і шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться в пунктах 4, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Згідно з ч. 3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
При вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого королівства») положення ст. 1 Першого протоколу містять три окремих правила, які не застосовуються окремо: перше правило проголошує принцип мирного володіння майном, друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним, третє правило визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Також щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного та допустимого втручання, слід оцінити, чи є захід законним, чи переслідує втручання суспільний інтерес, чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Тобто в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому, відповідно до вимог частини 3 статі 12, частини 1 статті 81 ЦПК України обов'язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.
Виходячи зі змісту заяви вбачається, що ОСОБА_1 має намір звернутись до суду з позовом про визнання недійсним заповіту від 11.01.2013 складеним від імені ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 ; визнання недійсним шлюбу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ; визнання недійсною довіреності від 25.03.2016 видану ОСОБА_2 , якою вона уповноважила ОСОБА_4 розпоряджатись належним їй на праві приватної власності нерухомим майном; визнання недійсним договору купівлі-продажу садового будинку; визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки; визнання недійсним договору купівлі-продажу 1/2 частини квартири, а також про визнання права власності на зазначене майно в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 .
Серед іншого зазначається, що 25.11.2016 ОСОБА_2 заповідала все своє майно ОСОБА_7 . У червні 2017 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до заявника про визнання заповіту недійсним.
Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру судових рішень, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01.12.2021 у справі № 369/6380/17, у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним було відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про визнання заповіту та шлюбу недійсним було відмовлено.
Так, ухвалою Оболонського районного суду м.Києва від 20.01.2017 у справі №756/777/17-ц було накладено арешт на садовий будинок АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_5 ; на земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:78:290:0014, площею 0,0419 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , земельна ділянка АДРЕСА_3 , яка належить на праві власності ОСОБА_5 ; на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 , яка належить на праві власності ОСОБА_6 .
Однак, посилання заявника на вжиття заходів забезпечення позову в іншій цивільній справі, не є безумовним доводом, що підтверджує наявність обґрунтованих ризиків невиконання або утруднення виконання у майбутньому ймовірного рішення суду про задоволення позову у цій справі.
До того ж, незважаючи на те, що вищезазначеною ухвалою суду, було накладено арешт на вказане майно, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна від 30.09.2022 за номером інформаційних довідок №311353249 та №311352321 відомості про державну реєстрацію таких обтяжень, відсутні.
При цьому, суд бере до уваги той факт, що справа №756/777/17-ц у провадженні Оболонського районного суду м.Києва знаходилася з січня 2017 року по вересень 2022 року і за цей час відсутні об'єктивні дані про те, що відповідачі вчинили дії або мали намір на вчинення таких дій, які направлені на відчуження вказаних об'єктів нерухомості.
Крім того, заява про забезпечення позову ОСОБА_1 ґрунтується виключно на припущеннях щодо можливого утруднення виконання майбутнього рішення суду в разі задоволення позову. Саме лише припущення щодо можливості вчинення відповідачами дій, спрямованих на передачу у власність чи користування іншим особам вказаного нерухомого майна, не може свідчити про існування обставин, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити виконання майбутнього рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника. Тобто у цьому випадку відсутні підтверджені доказами фактичні обставини, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Заявником не долучено переконливих, належних, допустимих та достовірних доказів, що дало б змогу суду пересвідчитися у тому, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання у майбутньому рішення про задоволення позову.
При поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не мотивував, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених цим Кодексом.
Беручи до уваги наведені норми процесуального законодавства, оцінивши відповідно до вимог статті 89 ЦПК України обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням наведених вище критеріїв, врахувавши зміст майбутніх позовних вимог, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Разом з тим, суд звертає увагу, що відмова у задоволенні заяви про забезпечення позову не позбавляє особу права звернутись повторно з заявою про забезпечення позову навівши нові мотивування та надавши всі необхідні докази на підтвердження такої заяви.
Керуючись статтями 149-153, 260, 261,353, 354 ЦПК України, суд
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до його подання - відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя М.М. Ткач