Справа № 755/7406/21
Провадження № 2/755/928/22
"28" вересня 2022 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.,
при секретарі - Кошель К.А.,
за участі позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши в загальному позовному провадженні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом, в якому просить: виділити йому в натурі 43/100 частки в квартирі АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності на кімнату № НОМЕР_1 , площею 22,8 кв. м за ОСОБА_1 ; виділити в натурі 57/100 частки в квартирі
АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності на кімнату АДРЕСА_2 , площею 13,6 кв. м за відповідачами; виділити в натурі 57/100 частки в квартирі АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності на кімнату АДРЕСА_3 , площею 17,0 кв. м за відповідачами; місця загального користування, такі як коридор, приміщення № 1 площею 5,8 кв. м, кухню, приміщення
№ 6 площею 7,9 кв. м, вбиральню, приміщення № 7 площею 1,3 кв. м, ванну, приміщення № 8 площею 3,2 кв. м, комору, приміщення № 9 площею 1,1 кв. м та балкон 30 %, приміщення б/н площею
0,2 кв. м залишити в загальному користуванні.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 на праві власності належить 43/100 частки квартири АДРЕСА_1 . Окрім нього, право власності на 57/100 часток квартири належить ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Оскільки частки кожного зі співвласників в натурі не виділені, між сторонами виникають суперечки щодо користування, володіння та розпорядження квартирою в цілому та жилими кімнатами зокрема.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 16 червня 2021 року відкрито провадження у даній справі, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 14 червня 2022 року закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 28 вересня 2022 року закрито провадження у справі в частині позовних вимог до ОСОБА_5 .
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Борт П.С., в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали.
В підготовчому засіданні відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 з приводу задоволення позову заперечували, в судове засідання відповідачі жодного разу не з'явилися, про причини своєї неявки суд не повідомили, жодних заяв про розгляд справи за їх відсутності та/або відкладення судового засідання до суду не подавали.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 березня 2020 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-326 вбачається, що ОСОБА_1 успадкував 43/100 часток квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 , що належали ОСОБА_7 .
Право власності ОСОБА_1 на вказану частку квартири зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
З Інформаційної довідки від 16 травня 2019 року, наданої Комунальним підприємством Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» вбачається, що згідно даних реєстрових книг Бюро квартира АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрована за: 43/100 частки - за ОСОБА_7 , 57/100 часток - за ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 (в рівних долях) на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніровською районною у місті Києві державною адміністрацією 09 жовтня 2007 року (розпорядження № 72-83).
До матеріалів справи долучено копію технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 , виготовлений 20 травня 2019 року замовником ОСОБА_7 , у якому зазначено розміри приміщень, а саме: приміщення № 1 - коридор, загальною площею 5,8 кв. м, приміщення № 2 - житлова кімната, загальною площею 13,6 кв. м, приміщення № 3 - житлова кімната, загальною площею 22,8 кв. м, приміщення № 4 - коридор, загальною площею 4,8 кв. м, примішення № 5 - житлова кімната, загальною площею 17,0 кв. м, приміщення № 6 - кухня, загальною площею 7,9 кв. м, приміщення № 7 - вбиральня, загальною площею 1,3 кв. м, приміщення № 8 - ванна, загальною площею 3,2 кв. м, приміщення № 9 - комора, загальною площею 1,12 кв. м, балкон 30 %, загальною площею 0,2 кв. м. Загальна площа квартири
77,7 кв. м, житлова площа - 53,4 кв. м.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно із частиною другою цієї статті суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Поняття спільної часткової власності визначено у частині першій статті 356 ЦК України як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.
Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.
У постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 310/7011/17 (провадження
№ 61-7153св20) визначено, що спільна часткова власність є специфічною конструкцією оскільки, існує: (а) множинність суб'єктів. Для права власності характерна наявність одного суб'єкта, якому належить відповідне майно (наприклад, один будинок - один власник). Навпаки, спільна часткова власність завжди відзначається множинністю суб'єктів (наприклад, один будинок - два співвласники); (б) єдність об'єкта. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними процентами від цілого чи у дробовому вираженні.
Згідно із частинами першою-третьою статті358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні. Вид майна, що перебуває у спільній частковій власності, впливає на порядок виділу з нього частки.
Порядок проведення робіт з поділу, виділу та розрахунку часток жилих будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна при підготовці проектних документів щодо можливості проведення цих робіт визначається Інструкцією щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18 червня 2007 року № 55 (далі - Інструкція).
Так, згідно з пунктами 1.2, 2.2, 2.4 цієї Інструкції поділ та виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна або висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна. Поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна провадиться відповідно до законодавства з наданням кожному об'єкту поштової адреси. Поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна повинен відповідати умовам, що передбачені чинними будівельними нормами.
У постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року в справі № 6-12цс13 зроблено висновок, що «у разі виділу співвласник отримує свою частку у майні в натурі і вибуває зі складу учасників спільної власності. За всіма іншими співвласниками спільна власність при виділі частки зберігається. На відміну від виділу, за якого право власності припиняється лише для того співвласника, частка якого виділяється зі спільної власності, у разі поділу спільна часткова власність припиняється для всіх її учасників (стаття 367 ЦК України). Виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку зі самостійним виходом (квартиру) або у разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників з урахуванням конкретних обставин, поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилась. Відтак визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників».
Статтею 367 ЦК України встановлено, що майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 року у справі № 501/2148/17 зроблено висновок, що поняття «поділ» та «виділ» не є тотожними. При поділі майно, що знаходиться в спільній частковій власності, поділяється між усіма співвласниками, і правовідносини спільної часткової власності припиняються. При виділі частки правовідносини спільної часткової власності, як правило, зберігаються, а припиняються лише для співвласника, частка якого виділяється. Винятком з цього правила є ситуація, коли майно належить на праві спільної часткової власності двом співвласникам, - тоді має місце поділ спільного майна. Тобто, поділ спільного майна відрізняється від виділу частки співвласника або припинення його права на частку в спільному майні однією суттєвою ознакою - у разі поділу майна право спільної часткової власності на нього припиняється.
Виділ частки в натурі здійснюється відповідно до законодавства з наданням Висновку щодо технічної можливості поділу об'єкта нерухомого майна або Висновку щодо технічної можливості виділу в натурі частки з об'єкта нерухомого майна.
Виділення в натурі частки нерухомого майна можливе в разі дотримання наступних умов: поділ на самостійні об'єкти нерухомого майна повинен відповідати умовам, що передбачені чинними будівельними нормами; виділення в натурі частки об'єкта нерухомого майна, що є спільною власністю, можливе, якщо кожному співвласнику може бути виділено відокремлене приміщення з власним входом; наявність реєстрації земельної ділянки на якій розташований об'єкт нерухомого майна в Державному земельному кадастрі та реєстрації права власності на неї в установленому законом порядку.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (майно є неподільним), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Право на частку у праві спільної власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у пунктах 6, 7 постанови від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» (з наступними змінами та доповненнями), виділ у натурі часток жилого будинку можливий, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом. При вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що виходячи зі змісту статті 115 ЦК України, це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. В спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Заявляючи вимоги про виділ в натурі частки зі спільного майна, ОСОБА_1 не надав суду жодних доказів того, що такий виділ можливий з технічної точки зору, а також що він буде відповідати державним будівельним та санітарним нормам або між співвласниками погоджено можливий варіант такого виділу.
Крім того, суд зазначає, що по даній справі будь який виділ часток зі спільної часткової власності на спірну квартиру не є можливим, оскільки не визначено коло всіх власників квартири, оскільки відповідач ОСОБА_8 померла, а коло спадкоємців до її майна на даний час є невизначеним.
Приймаючи рішення Суд враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А,
№ 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen
v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
На основі всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються позивач, як на підставу заявлених вимог, оцінивши належність доказів, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, у зв'язку з їх необґрунтованістю.
На підставі викладеного, керуючись статтями 319, 321, 358, 365, 365, 367ЦК України, статтями 4, 19, 81, 82, 89, 259, 263-265, 353 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повне рішення суду виготовлено 07 жовтня 2022 року.
Суддя О.О. Хромова