Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/2594/22
Провадження № 2/711/1639/22
30 вересня 2022 року м. Черкаси
Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:
головуючого - судді Позарецької С.М.,
при секретарі Щокань В.М.,
за участі позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся у Придніпровський районний суд м. Черкаси з позовом до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 12.09.2009 між ним та відповідачкою був укладений шлюб, який 18.10.2018 розірвано на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси (справа № 711/7603/18). За час перебування у даному шлюбі у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як зазначено, відповідно до судового наказу від 18.12.2018 по справі № 711/9376/18, виданого Придніпровським районним судом м. Черкаси, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , у розмірі 1/4 (однієї чверті) частини заробітку (доходу) боржника щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму встановленого законом для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 06.11.2018 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до повноліття ОСОБА_3 . На момент видачі судового наказу неповнолітня дитина проживала разом із матір'ю.
Разом з тим, у липні 2020 року він звернувся до Придніпровського районного суду міста Черкаси із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини. Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 24.01.2022 по справі № 711/4526/20 було визначено місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком - ОСОБА_1 .
Позивач вказує, що син, ОСОБА_3 , мешкає разом з ним із червня 2020 року. За місцем його мешкання, дитині забезпечені усі належні умови проживання та створена гармонійна атмосфера оточення. Він самостійно несе витрати на утримання, виховання та розвиток дитини, оскільки дитина мешкає з ним.
У позовній заяві також зазначено, що з огляду на презумпцію рівності прав та обов'язків батьків, що також додатково підтверджується нормою СК України, яка передбачає, що на дитину відповідного віку не може стягуватись менше ніж 50% прожиткового мінімуму, тобто забезпечення ще 50% прожиткового мінімуму законодавець покладає на другого за батьків. Таким чином, стягнення аліментів із батька дитини, з яким вона проживає та який несе всі витрати на утримання, виховання та гармонійний розвиток дитини, на користь іншого з батьків - матері, ставить його у нерівне становище, оскільки кошти, що стягуються у якості аліментів, він має витрачати на користь дитини, а решту витрат має нести відповідачка, чим буде досягнуто справедливий розподіл обов'язків між батьками.
Отже, враховуючи наведене вище він вимушений звернутися до суду за захистом свого права як батька, з яким проживає дитина і просить припинити стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини заробітку (доходу) боржника щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму встановленого законом для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку.
Ухвалою суду від 18.07.2022 позовну заяву прийнято, відкрито провадження у справі та призначено ї до судового розгляду по суту за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Заперечень щодо такого порядку розгляду справи до суду не надходило. Крім того, сторонам встановлені строки для подачі заяв по суті справи (а.с. 30, 31).
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити у повному обсязі, на підставі обґрунтування, що наведене у позовній заяві та з урахуванням доказів, які додані до неї. Додатково зазначив, що син мешкає разом з ним починаючи з 20.06.2020, але через органи ДВС з нього продовжують стягуватися аліменти на користь відповідачки на утримання сина. Заборгованість по аліментах у нього відсутня, а навіть є переплата.
У судовому засіданні відповідачка ОСОБА_2 визнала заявлені позовні вимоги у повному обсязі та не заперечувала проти їх задоволення. Відзив на позов не подано.
Заслухавши думку позивача та відповідачки, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об'єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
У судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 12.09.2009 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який розірвано 18.10.2018 на підставі рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси у справі № 711/7603/18.
За час перебування у цьому шлюбі у сторін народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 13.04.2010 відділом реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району міста Черкаси Черкаського міського управління юстиції, актовий запис № 384. Батьком дитини зазначений позивач (а.с. 8).
18.12.2018, за заявою ОСОБА_2 , Придніпровським районним судом м. Черкаси видано судовий наказ (справа № 711/9376/18), яким стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 (однієї четвертої) частини заробітку (доходу) боржника щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму встановленого законом для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 06.11.2018 і до ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до повноліття ОСОБА_3 . Крім того, стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь держави судовий збір у сумі 176 (сто сімдесят шість) гривень 20 копійок (а.с. 10).
Разом з тим, рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24.01.2022 у справі № 711/4526/20 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини. Визначено місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом із батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини та її відібрання - відмовлено. Вказане судове рішення набрало законної сили 10.03.2022 (а.с. 11-19).
Як вбачається з довідки про реєстрацію місця проживання особи № 3794488 від 16.07.2020, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 06.03.2012, тобто, за тією ж адресою, що і його батько (позивач у даній справі) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується довідкою № 3794408 від 16.07.2020 (а.с. 9, 23).
Судом також встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з червня 2020 року і по даний час, постійно мешкає зі своїм батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за адресою: АДРЕСА_1 . Основні обов'язки з піклування за сином здійснює позивач, бо саме він займається організацією життєдіяльності дитини.
Тож між сторонами існує спір, який виник з сімейних правовідносин із забезпечення утримання дитини, що регулюються Сімейним кодексом України.
Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України). Способи захисту визначені СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.
Відповідно до ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Частиною другою статті 13 ЦК України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.
За приписами ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Статтею третьою Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 27 зазначеної вище Конвенції, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Аліменти - це обов'язок утримання у визначених законом випадках одним членом сім'ї інших, які потребують цього.
За положеннями статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Статтею 51 Конституції України гарантовано, а ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
При цьому, відповідно до ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.
Так, ухвалюючи рішення від 18.12.2018 по справі № 711/9376/18, суд виходив з того, що ОСОБА_2 має право на отримання аліментів від ОСОБА_1 , оскільки на той час їх син - ОСОБА_3 , мешкав разом з нею окремо від батька, а батько не надавав належної матеріальної допомоги на утримання дитини. При цьому, відповідно до положень п. 7 ч. 1 ст. 168 ЦПК України, судом повідомлено, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу, суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті. Даний судовий наказ набрав законної сили.
Разом з тим, на теперішній час відповідачка ОСОБА_2 не мешкає разом з сином - ОСОБА_3 , оскільки рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24.01.2022 у справі № 711/4526/20 визначено місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на утриманні і вихованні свого батька, оскільки мешкає разом з ним. Отже, право на отримання аліментів, на теперішній час, належить саме позивачу - ОСОБА_1 .
Натомість, позивач, з огляду на принцип обов'язковості судових рішень, зобов'язаний виконувати рішення суду (судовий наказ) від 18.12.2018 по справі № 711/9376/18 та сплачувати у примусовому порядку аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина - ОСОБА_3 , що свідчить про порушення майнових прав та інтересів ОСОБА_1 , у зв'язку з тим, що на теперішній час він має право розпоряджатися аліментами, які стягуються на утримання сина - ОСОБА_3 , оскільки останній перебуває уже на його утриманні.
Згідно з ч. 2 ст. 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду.
Слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 197 СК України, за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Таким чином, повне чи часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише у разі обчислення державним виконавцем розміру заборгованості, визнання розміру заборгованості обчисленої державним виконавцем платником аліментів та за умови, що вона виникла у платника аліментів у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Варто вказати, що хоча у кодексах України, що є чинними на даний час, відсутня норма, яка закріплює обов'язковість врахування судами правових позицій, викладених в постановах Верховного Суду України, однак вони продовжують застосовуватись судами у спірних правовідносинах, та є важливим чинником єдності і передбачуваності судової практики, що відноситься до реалізації принципу верховенства права у вирішенні судами спорів. Така практика кореспондується із вимогами законодавства, згідно з якими виключно Верховний Суд може відступити від цих позицій.
Тож, як роз'яснено у п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15.05.2006 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених ст. 197 СК України умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.
З аналізу даної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв'язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.
При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов'язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні аналогічних спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 181, ст. 183 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
За змістом наведених правових норм аліменти присуджуються з метою утримання дитини на користь того з батьків, з ким проживає дитина, і який здійснює утримання цієї дитини.
Аналіз частини другої статті 181 СК України свідчить про те, що право на отримання аліментів на дитину має той з батьків, з ким проживає дитина, а відповідний обов'язок сплачувати аліменти на дитину той з батьків, хто проживає окремо від неї.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Згідно із ст. 273 СК України, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України) та на підстави припинення сплати аліментів. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а ст. 273 СК України додатково вказує на підстави звільнення від сплати.
Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст.ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.
Разом з тим, нормами СК України не передбачено припинення стягнення аліментів з батьків на утримання неповнолітніх дітей без припинення права на аліменти. Статтями 192 та 197 СК України передбачено спеціальні способи захисту прав платників аліментів, які застосовуються у разі зміни обставин, які мають значення для визначення розміру аліментів, і такими способами є зміна розміру аліментів або звільнення від сплати заборгованості по аліментам.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
При цьому, з огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України, зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження, а відсутність імперативної заборони на припинення виплати аліментів, за положеннями ст. 273 СК України має на меті скасування їх присудження.
Правовий аналіз зазначених положень закону свідчить про те, що припинення стягнення аліментів можливим є у тому випадку, коли одержувач аліментів, наприклад, мати дитини не витрачає отримувані нею аліменти на дитину або діти проживають із батьком. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім'я одержувача аліментів - матері дитини. При цьому обов'язок батька - платника аліментів утримувати дитину не припиняється.
У постанові Верховного Суду України від 21.05.2012 у справі № 6-20цс11 наведено правову позицію стосовно того, що положення ст.4 ЦПК України (у редакції Закону України №1618-IV від 18.03.2004,чинній з 01.09.2005 до 15.12.2017, зі змінами та доповненнями), якій відповідає ст. 5 ЦПК України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03.10.2017, чинній з 15.12.2017, зі змінами та доповненнями і по даний час), ст. 16 ЦК України, які закріплюють, що права та інтереси можуть захищатися лише способами, передбаченими законом або договором, не узгоджуються зі ст.ст. 55, 124 Конституції України, норми яких поширюються на всі без винятку правовідносини, що виникають у державі, загальними засадами ст. 3 ЦК про право звернення до суду за захистом і не відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обов'язковим для України. За статтею 6 Конвенції визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Відтак відмова у позові у зв'язку з тим, що позивач, звертаючись до суду, обрав спосіб захисту, не встановлений законом для захисту права чи інтересу, що порушене, невизнане або оспорюється не допускається. У таких випадках слід виходити із загальних засад захисту прав, свобод та інтересів, визначених Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Тож, з огляду на положення ст.ст.7, 10, 181, 192 СК України, у контексті положень ст.ст. 3, 5, 273 ЦПК України, ст.ст. 13, 16 ЦК України, ст.ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає, що у обраним позивачем способом можливо належним чином захистити його порушене право і такий спосіб не завдасть шкоди правам та інтересам відповідачки і дитині, про яку йдеться.
Як вбачається з матеріалів справи, стороною позивача доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилається як на обґрунтування своїх вимог, а тому, позов є обґрунтованим і доведеним. При цьому, суд звертає увагу, що суд вирішує справу за наявними доказами, які визнані відповідачкою.
До того ж, слід зауважити, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову (ч. 4 ст. 206 ЦПК України). Визнання відповідачкою заявлених позовних вимог прийнято судом.
За результатами розгляду справи, суд погоджується з доводами позивача та встановив, що неповнолітній син проживає разом з батьком й перебуває на його утриманні, а сплата позивачем - ОСОБА_1 аліментів на користь відповідачки - ОСОБА_2 , на утримання дитини - ОСОБА_3 , у силу вимог статті 181 СК України та статті 273 ЦПК України, підлягає припиненню. Аналогічна позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 23.12.2019 у справі № 648/2062/18.
Крім того, судом враховується висновок Верховного Суду, який наведений у постанові від 04.09.2019 по справі № 711/8561/16.
Суд звертає увагу на те, що у зв'язку із наведеним вище, припинення стягнення аліментів на користь відповідачки буде сприяти забезпеченню інтересів дитини.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, враховуючи позицію відповідача щодо вимог, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Крім того, суд вважає за необхідне відкликати з органів державної виконавчої служби виконавчий документ - судовий наказ №711/9376/18 (провадження №2-н/711/557/18), виданий 18.12.2018 Придніпровським районним судом м. Черкаси, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як на думку суду, таке рішення є справедливим і таким, що постановлене виключно в інтересах неповнолітньої дитини.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з положень ст. 141 ЦПК України, згідно із якими судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, при зверненні до суду із даним позовом, позивач ОСОБА_1 не сплачував судовий збір, у зв'язку з тим, що він має пільгу щодо сплати судового збору, передбачену п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», оскільки є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 10ААБ № 088842 від 12.04.2013.
Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Отже, з відповідачки ОСОБА_2 слід стягнути судові витрати (судовий збір) у дохід держави, у розмірі 992 грн. 40 коп.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 8, 141, 150, 180-184, 188, 191, 192, 197, 273 СК України ст.ст. 3, 4, 5, 10, 12, 13, 19, 76-81, 206, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України суд, -
Позовні вимоги задовольнити.
Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - що визначені судовим наказом Придніпровського районного суду м. Черкаси від 18.12.2018р. у справі №711/9376/18 (провадження №2-н/711/557/18).
Відкликати з органів державної виконавчої служби виконавчий документ - судовий наказ, виданий Придніпровським районним судом м. Черкаси 18.12.2018р. №711/9376/18 (провадження №2-н/711/557/18) про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , код НОМЕР_2 , зареєстрована і проживає: АДРЕСА_2 ) в дохід держави судовий збір у розмірі 992грн. 40коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Черкаського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 06.10.2022.
Головуючий: С. М. Позарецька