Дата документу 03.10.2022 Справа № 333/1361/22
Єдиний унікальний № 333/1361/22 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/1082/22 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 3 ст. 186 КК України
3 жовтня 2022 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_8 ,
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 3 червня 2022 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Запоріжжя, українець, громадянин України, маючий неповну середню освіту, не працюючий, не одружений, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:
1) 7 жовтня 2008 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у вигляді 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік;
2) 4 серпня 2009 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 71 КК України до покарання у вигляді 3 років 1 місяця позбавлення волі. Звільнений 17 вересня 2010 року умовно-достроково на невідбутий строк 1 рік 6 місяців;
3) 23 червня 2011 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 1 ст. 70, ч. 1 ст. 71 КК України до покарання у вигляді 4 років 3 місяців позбавлення волі. Звільнений 26 червня 2015 року по відбуттю строку покарання;
4) 2 березня 2018 року Оріхівським районним судом Запорізької області за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у вигляді 2 років обмеження волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки;
5) 20 грудня 2018 року Комунарським районним судом м. Запоріжжя за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до покарання у вигляді 3 років 1 місяця позбавлення волі. Звільнений 23 серпня 2021 року по відбуттю строку покарання,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, та йому призначено покарання у вигляді 4 років позбавлення волі.
Запобіжний захід по кримінальному провадженню не обирався.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту фактичного затримання.
Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави 377 грн. 54 коп. та 1201 грн. 34 коп. у рахунок відшкодування витрат на проведення експертиз.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, за наступних обставин.
1 лютого 2022 року, приблизно о 12.00 годині, ОСОБА_7 , діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів та з метою незаконного збагачення, прибув до багатоквартирного домогосподарства, розташованого по АДРЕСА_2 , де переліз через паркан, таким чином проникнувши на територію огородженого господарчого двору вказаного домогосподарства та пройшов до вікна квартири АДРЕСА_3 житлового будинку, яка належить ОСОБА_9 .
Далі, ОСОБА_7 , переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає та його дії залишаються ніким непоміченими, тобто діючи таємно, використовуючи металевий предмет у якості важеля, шляхом витиснення від віконної металопластикової рами здійснив відкриття віконної стулки та проникнув у приміщення вказаної квартири.
На виконання протиправного умислу ОСОБА_7 , перебуваючи у приміщенні вказаної квартири, таємно викрав два радіаторні блоки «Lemberg», які складаються з 10 секцій кожний, вартістю 2123 грн. 87 коп. за один блок, загальною вартістю 4247 грн. 74 коп., які належать ОСОБА_10 .
Після цього, ОСОБА_7 з викраденим майном покинув приміщення вказаної квартири, територію огородженого домогосподарства, проте відразу біля території, прилеглій до нього, був виявлений з викраденим майном свідками ОСОБА_11 та ОСОБА_12 під час перенесення викраденого майна, які почали вимагали від ОСОБА_7 припинити подальше вчинення кримінального правопорушення та залишити викрадене майно на місці його виявлення.
Проте, ОСОБА_7 , розуміючи, що його протиправні дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені іншими особами, тобто свідками ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , проігнорував вимоги останніх, тобто продовжив дії, направлені на заволодіння майном і зник у невідомому напрямку, тим самим відкрито заволодів майном потерпілого та отримав реальну можливість розпорядитись викраденим майном на власний розсуд,
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_8 , не оспорюючи встановлені судом фактичні обставини справи, доведеність вини та кваліфікацію судом дій ОСОБА_7 , вважає вирок суду незаконним у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок своєї суворості.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ОСОБА_7 визнав свою провину в повному обсязі, щиро розкаявся, активно сприяв слідству у розкритті злочину, що є обставинами, які пом'якшують покарання.
За час проведення досудового розслідування ОСОБА_7 вже багаторазово пожалкував про скоєне ним кримінальне правопорушення, навчений та покараний наріканням оточуючих людей.
Крім того, судом не було встановлено обтяжуючих покарання обставин, ОСОБА_7 за місцем своєї реєстрації мешкає разом з батьком, який ним опікується, а також неофіційно працює (збирає металобрухт).
Просить вирок суду в частині призначеного покарання змінити та застосувати ст. 75 КК України, звільнивши ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням.
Заслухавши доповідь судді по справі, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, прокурора, який рішення суду першої інстанції вважав законним, обґрунтованим, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновки суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у вироку, а також висновки суду про юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого за ч. 3 ст. 186 КК України є обґрунтованими, відповідають обставинам справи та підтверджені наявними у справі доказами, які досліджувались за згодою усіх учасників провадження, у тому числі обвинуваченого ОСОБА_7 у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, і в апеляційній скарзі не оспорюються.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що захисник обвинуваченого фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), зміст та суть яких викладено в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 51-1985км18 (єдиний унікальний номер 207/5011/14-к) та постанові Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 51-329км18 (єдиний унікальний номер 297/562/17), які враховуються колегією суддів під час перегляду вироку суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
У відповідності до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, а також враховуючи роз'яснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», висновки з усіх питань, пов'язаних з призначенням покарання, необхідно належним чином мотивувати у вироку.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, виконав вимоги ст. 65 КК України, а саме: врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів; визнав щире каяття за обставину, що пом'якшує покарання; встановив відсутність обставин, що обтяжують покарання; дав належну оцінку даним про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, офіційно не працевлаштований, заробляє на життя випадковими заробітками, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває (але з 2016 року неодноразово оглядався лікарем-наркологом, діагноз «Психічні та поведінкові розлади внаслідок поєднаного вживання опіоїдів, канабіоїдів, психостимуляторів, алкоголю. Синдром залежності»).
Крім того, суд першої інстанції врахував висновок органу пробації, відповідно до якого, виправлення ОСОБА_7 без позбавлення або обмеження волі на певний строк може становити небезпеку для суспільства, у тому числі для окремих осіб.
Колегія суддів також враховує те, що обвинувачений раніше 5 разів притягався до кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, у тому числі, умисних корисливих тяжких злочинів, має не зняті та не погашені в установленому законом порядку судимості, раніше неодноразово відбував покарання в місцях позбавлення волі, раніше двічі звільнявся від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком та один раз умовно-достроково, однак це не призвело до позитивних змін в його особистості й не створило у нього готовності до самокерованої правослухняної поведінки в суспільстві, що свідчить про те, що належних висновків він для себе не зробив та на шлях виправлення ставати не бажає, що у сукупності свідчить про його підвищену суспільну небезпеку.
Крім того, колегія суддів враховує, що обвинувачений не працює, суспільно-корисною працею не займається, стабільного джерела доходу не має, а попередній кримінальний досвід свідчить про те, що він заробляє на життя шляхом вчинення кримінальних правопорушень.
До того ж, він не має стійких соціальних зв'язків, не одружений, неповнолітніх чи малолітніх дітей на утриманні не має.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим можливо лише з призначенням ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, і підстави як для застосування ст.ст. 69, 75 КК України до вказаного покарання, так і пом'якшення йому розміру призначеного покарання, відсутні.
Відповідно до положень ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Колегія суддів вважає, що розмір призначеного ОСОБА_7 покарання відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу, а також відповідає критерію справедливого покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК України та його меті.
При цьому, як вбачається з вироку суду, за ч. 3 ст. 186 КК України ОСОБА_7 було призначене покарання в мінімальних межах санкції статті, що також не свідчить про несправедливість призначеного покарання через його суворість.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 1 листопада 2018 року у справі № 51-2776км18 (єдиний унікальний номер 524/5999/17), термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням і тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
З огляду на попередній кримінальний досвід обвинуваченого, наявність у нього не знятих та не погашених судимостей, факт неодноразових звільнень від відбування покарання з випробуванням та умовно-достроково у минулому, а також дані про особу обвинуваченого, у суду першої інстанції не було правових підстав для призначення ОСОБА_7 більш м'якого покарання, ніж у вигляді 4 років позбавлення волі, яке, на переконання колегії суддів, не є явно несправедливим через суворість.
До того ж, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що раніше ОСОБА_7 вже 2 рази звільнявся від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком, однак це жодним чином не сприяло його виправленню та перевихованню.
Також відсутні підстави для призначення ОСОБА_7 покарання на підставі ст. 69 КК України, оскільки обставини справи та дані про особу обвинуваченого не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і впливають на пом'якшення покарання.
Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги обвинуваченого з приводу неналежного врахування судом першої інстанції пом'якшуючих покарання обставин, відсутності обтяжуючих покарання обставин, наявності постійного місця реєстрації та проживання, оскільки як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд врахував вказані обставини при призначенні обвинуваченому покарання та прийшов до висновку про можливість призначення йому за ч. 3 ст. 186 КК України покарання в мінімальних межах санкції.
На переконання колегії суддів, неофіційна праця ОСОБА_7 , яка полягає у збиранні металобрухту, також не може бути підставою для звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, оскільки ця обставини не утримала обвинуваченого від вчинення тяжкого корисливого кримінального правопорушення.
Інші доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують, оскільки судом першої інстанції в повній мірі встановлено та належним чином оцінено і враховано всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі покарання.
Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 3 червня 2022 року у відношенні ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4