Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 жовтня 2022 року Справа№200/19268/21
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Бєломєстнова О.Ю.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_2 до Костянтинівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії, -
29.12.2021 року ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітнього позивача - ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Костянтинівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області(код ЄДРПОУ: 37841728), у якому просить:
- визнати протиправною відмову Костянтинівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області щодо видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, яка викладена у листі Костянтинівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Донецькій області в особі Костянтинівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області оформити та видати ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, яка викладена у листі Костянтинівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ без надання згоди на обробку персональних даних.
Обґрунтовуючи позов зазначила, що вона у зв'язку з настанням 16-річчя доньки ОСОБА_1 у жовтні 2021 року звернулася до відповідача з проханням щодо оформлення та видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року. Однак, відповідачем було відмовлено у зазначеному. Вважає, що права дитини порушено, оскільки паспорт громадянина України зразка 1994 року не оформлено та не видано. Зазначає, що безальтернативне одержання паспорту у формі пластикової картки типу ID-1 замість паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки є звуженням конституційних права її доньки. Наведене стало підставою її звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 04.01.2022 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк - 10 днів з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду позовної заяви із зазначенням конкретного суб'єкта владних повноважень, до якого звернені позовні вимоги, або у разі зазначення двох відповідачів - позовних вимог до кожного з них.
Ухвалою суду від 24.06.2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
17.08.2022 року ГУ ДМС України в Донецькій області через відділ діловодства та документообігу суду надало відзив на адміністративний позов, з якого слідує, що Костянтинівським відділом ГУ ДМС у Донецькій області за результатами розгляду заяви позивача було надано відповідь (вих. № В-46/6/1442- 21/1402.49/41-21 від 18.11.2021) з роз'ясненнями вимог Постанови КМУ № 302 від 25.03.2015 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визначення недійсним та знищення паспорта громадянина України», якою затверджено зокрема порядок оформлення та видачі паспорта, а також вимоги Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, який затверджений наказом МВС України від 06.06.2019 № 456, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591. Зазначає, що суб'єкт владних повноважень не може прийняти рішення на користь заявника, якщо для його прийняття не виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У зв'язку з наведеним просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_2 .
З 31.01.2022 року по 28.02.2022 року суддя перебував у відпустці, після завершення якої у зв'язку з введенням воєнного стану в Україні згідно з Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, рішенням Ради суддів України №9 від 24.02.2022, запровадженням особливого режиму роботи суду наказом голови Донецького окружного адміністративного суду №14/І-г від 26.02.2022, у встановлений КАС України строк рішення по справі з об'єктивних причин не було прийнято. Справу розглянуто у розумний строк після виникнення можливості для цього.
Дослідивши подані сторонами документи, суд встановив наступне.
ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) є громадянкою України. Зазначене підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 15.01.1997 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач народила дитину - доньку ОСОБА_1 , що підтверджується ч.свідоцтвом про народження. Остання вважається позивачем у справі, що відповідає п.8 ч.1 ст. 4 КАС України, оскільки позов подано на захист її прав, свобод та інтересів.
Відповідач - Костянтинівський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 37841728, місцезнаходженя: Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Білоусова, 10) є територіальним органом ДМС України та належним відповідачем у даній категорії спорів, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року по справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
28.10.2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до відповідача із заявою щодо оформлення та видачі їй паспорта громадянки України зразка 1994 року.
За результатами розгляду заяви Костянтинівський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області листом відмовив в оформленні та видачі паспорта у формі книжечки, вказавши, що оформлення та видача заявнику паспорта громадянина України зразка 1994 року можливо за умови подання оригіналів документів, передбачених розділом VI Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС України від 06 червня 2019 року №456, у числі яких є заява встановленого зразка та рішення суду, яке набрало законної сили.
Вказані обставини стали підставою для звернення до суду ОСОБА_2 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 з адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів її неповнолітньої доньки.
При розгляді даної справи суд враховує, що за наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 березня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 - скасовано та прийнято нове про часткове задоволення позову. Визнано протиправною відмову Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі громадянина паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ. Зобов'язано Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати громадянину паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ.
Відповідно до положень частини десятої статті 290 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначив ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
На підставі досліджених матеріалів даної адміністративної справи суд доходить висновку, що вона відповідає ознакам типової справи, наявні обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права. Обставини, які виключають типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм - відсутні. Отже, дана справа розглядається судом як типова.
Суд зазначає, що в силу вимог частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року №5492-VI (надалі - Закон №5492) одним з документів, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення є паспорт громадянина України.
Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 Закону №5492 передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Згідно ч.1 ст.21 Закону №5492 паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492 паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ (далі - Положення № 2503), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Разом з тим, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;
з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови № 302).
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України "Про захист персональних даних" від 01 червня 2010 року №2297-VI (далі - Закон №2297), мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297).
Згідно ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Разом з тим, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Крім того, суд вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У ст. 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …».
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну «закон» є автономним, та до якості «закону» ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (TolstoyMiloslavsky v. theUnitedKingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності» та «передбачуваності».
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що норми Закону № 5492 на відміну від норм Положення № 2503 (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.
Відтак, суд встановив, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-MykhaylivskaParafiya v. Ukraine» від 14 червня 2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі «GropperaRadio AG andOthers v. Switzerland» від 28 березня 1990 року).
Отже, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
У зв'язку з наведеним суд зазначає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє Левчишина Людмила Леонідівна, про визнання протиправними дій Костянтинівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № 2503 є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Крім того, для належного захисту порушених прав позивача необхідно зобов'язати відповідача, на якого покладена відповідна функція, оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт № НОМЕР_3 .
Суд не приймає до уваги посилання ГУ ДМС України в Донецькій області на відповідність дій його підрозділу вимогам Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, що затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 14 червня 2019 р. за № 620/33591. Зокрема на правомірність спірної відмови, яка обґрунтована відсутністю рішення суду у пакеті документів, що були надані позивачем.
Даний наказ підлягає застосуванню до правовідносин, що виникають після ухвалення рішення на користь позивача, визначають порядок його виконання. У справі ж, що розглядається, щодо позивача судом не приймалося рішення судом, тому він не мав можливості його надати.
З огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду з даним адміністративним позовом сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., який повинен бути стягнутий за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-10, 72-90, 139, 242-246, 205, 250, 255, 257, 293-295 КАС України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , до Костянтинівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Костянтинівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області щодо відмови у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Костянтинівський міський відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 37841728, місцезнаходження: Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Білоусова, 10) оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України № 2503-ХІІ.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Костянтинівського міського відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області (код ЄДРПОУ: 37841728, місцезнаходженя: Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Білоусова, 10) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) в інтересах неповнолітнього позивача - ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Повний текст судового рішення складено та підписано 10 жовтня 2022 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Бєломєстнов О.Ю.