23 вересня 2022 року Справа № 160/10053/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Жукової Є.О., -
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи Криворізька виправна колонія (№80) (вул. Шиферна, буд.3, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50041) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, визнати протиправним та скасувати наказ від 07.04.2022 р. №47/ос-22, -
13 липня 2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи Криворізька виправна колонія (№80) (вул. Шиферна, буд.3, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50041), в якій позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Державної установи Криворізька виправна колонія (№80) щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час служби в Збройних Силах України; зобов'язати Державну установу Криворізька виправна колонія (№80) нарахувати та виплатити середній заробіток за час служби в Збройних Силах України; визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи Криворізька виправна колонія (№80) від 07.04.2022 року № 47/ос-22 в частині припинення виплати середнього заробітку.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2022 р. провадження у справі було відкрито, та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.
В період часу з 03 березня 2021 року позивач проходжу службу в Державній кримінально - виконаї службі України.
Останнім місцем проходження служби позивача була Державна установа Криворізька виправна колонія (№80).
07.03.2022 року на підставі Указу Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» позивача було призвано на військову службу в Збройні Сили України. На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 07.03.2022 року № 74 ОСОБА_1 було зараховано в списки особового складу частини та на всі види забезпечення та призначено на посаду сержанта із матеріальв забезпечення.
Починаючи з 07.03.2022 р. позивач почав проходити військову службу в Збройних Силах України, тобто, як зазначає останній, почав виконувати обов'язки, передбачені законами України "Про військовий обов'язок і військ службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
У відповідності із тим, що ОСОБА_1 було призвано на військову службу за мобілізацією, відповідем було видано наказ від 07.04.2022 року № 47/ос-22 про увільнення останнього від виконання обов'язків та збереження за ОСОБА_1 місця роботи, посади, але без збереження середнього заробітку.
З метою досудового врегулювання спору, позивач зазначає, що останній звернувся із заявою до відповідача з метою відновлення прав. У відповідь на заяву останнього, відповідачем надано лист від 03.06.2022 року № 80/4-5-22/с-6 із зазначенням, щодо відсутності законних підстав для виплати середнього заробітку.
Не погоджуючись з такими протиправними діями відповідача, та з метою відновлення своїх порушених законних прав і інтересів, позивач звернувся з даним позовом до суду.
17.09.2022 р. представником відповідача було подано, шляхом поштового зв'язку, відзив на позовну заяву, в тексті якого останній просить суд відмовити у задоволенні пред'явлених позовних вимог та зазначає, що відповідно до повістки Покровсько-Тернівського ОРТЦК та СП і наказу командира 78 окремого матеріального забезпечення від 07.03.2022 № 73, молодшого інспектора відділу охорони ДУ «Криворізька виправна колонія (№80)» прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 було призвано на військову службу з 07.03.2022 р.
Враховуючи напруженість періоду одразу після введення воєнного стану було допущено неправильне застосування норм діючого законодавства. Так, було видано наказ начальника державної установи «Криворізька виправна колонія (№80)» від 07.03.2022 року № 29/ ОС-22, згідно якого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 увільнили від виконання своїх службових обов'язків, у зв'язку із призовом на військову службу за призовом під час мобілізації, осіб з числа резервістів та військовозобов'язаних, на військовий період із збереженням місця служби (посади) та виплатою середньомісячного грошового забезпечення, з 07 березня 2022 року.
Таким чином, в березні 2022 року ОСОБА_1 було виплачено грошове забезпечення в повному обсязі за березень 2022 року в розмірі 12 271,59 грн.
Надалі, як зазначає представник відповідача, досконало проаналізувавши діюче законодавство щодо порядку виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, України, було видано новий наказ начальника установи ДУ «Криворізька виправна колонія (№80)» від 04.04.2022 року № 44/ОС-22. Згідно даного наказу, прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 увільнили від виконання своїх службових обов'язків, у зв'язку із призовом на військову службу за призовом під час мобілізації, осіб і числа резервістів та військовозобов'язаних, на військовий період із збереженням місця служби (посади) без збереження грошового забезпечення, з 01 квітня 2022 року.
При цьому, на адресу ДУ «Криворізька виправна колонія (№80)» надійшли роз'яснення начальника Південно-східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальний покарань Міністерства юстиції від 05.04.2022 № 4.1-1032/Е стосовно проходження служби в ДКВС України в період воєнного стану. У зв'язку із цим, начальником ДУ «Криворізьке виправна колонія (№80)» було видано уточнюючий наказ від 07.04.2022 року № 47/ОС-22 пре увільнення від виконання обов'язків ОСОБА_1 із збереженням місця служби (посади) без збереження грошового забезпечення на період військової служби.
05.10.2021 р. набрав чинності наказ Міністерства юстиції України від 13.09.2021 р. № 3226/5 «Про затвердження Змін до Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційнії, виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України».
Відповідно до вказаних Змін, розділ 1 Порядку 925 доповнено новим пунктом 2 наступного змісту: «29. За особами рядового і начальницького складу, призваними на строкову військов службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призосо. під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення грошов забезпечення не зберігається».
Норми трудового законодавства не розповсюджуються на осіб рядового і начальницького складу ДКВСУ, що підтверджується наступним.
Відповідно до частини 3 статті 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) ( редакції, що діяла до 19.07.2022) за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у том числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаютьс місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.
При цьому, стаття 3 КЗпП визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Таким, чином працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу (стаття 2 КЗпП).
Особи рядового і начальницького складу не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять службу. Порядок проходження служби визначається спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на осіб рядового і начальницького складу додаткові обов'язки і відповідальність.
Разом з тим, згідно роз'яснення Верховного Суду України від 23.03.1998 № 1-4/83 військовослужбовці військових формувань, особовий склад правоохоронних органів, яким присвоєно військові (спеціальні) звання, не перебувають у трудових відносинах на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями, а проходять службу і отримують грошове забезпечення, а не заробітну плату, у зв'язку з чим їх правовий і соціальний статус регулюється окремим законодавством про ці органи, а не нормами цивільного законодавства. Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.11.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про оплату праці не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).
Таким чином, питання проходження служби особами рядового і начальницького складу та виплата грошового забезпечення регулюються окремим законодавством і на них не поширюються норми трудового законодавства.
Дана позиція також підтримується Міністерством соціальної політики, що викладено в роз'ясненнях № 16055/45001-61-19 від 25.04.2019.
Також листом Мінсоцполітики №1635/0/101-18 від 09.10.2018 «Щодо виплати середнього заробітку відповідно до ст. 119 КЗпП...» вказано на те, що середня заробітна плата зберігається лише за працівниками. Для осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу зі спеціальним званням у Державній кримінальній службі і які призвані на строкову військову службу, такі виплати не передбачені, оскільки вони не є працівниками.
На підставі викладеного вище, суд розглянув справу відповідно до ст. 262 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, враховуючи строк розгляду справи, передбачений ст.258 КАС України.
Дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом Серії НОМЕР_2 , копія якого міститься в матеріалах справи.
Відповідно до витягу з наказу ДУ «Криворізька виправна колонія (№80)» від 07.03.2022 р. №29/ОС-22 «По особовому складу» увільнено від виконання своїх службових обов'язків, у зв'язку із призовом на військову службу за призовом під час мобілізації, осіб з числа резервістів та військовозобов'язаних, на військовий період із збереженням місця служби (посади) та виплатою середньомісячного грошового забезпечення (заробітку): прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора відділу охорони, з 07 березня 2022 року. Підстава: повістка Покровсько - Тернівського ОРТЦК та СП.
Відповідно до витягу з наказу ДУ «Криворізька виправна колонія (№80)» від 04.04.2022 р. №44/ОС-22 «По особовому складу» увільнено від виконання своїх службових обов'язків, у зв'язку із призовом на військову службу за призовом під час мобілізації, осіб з числа резервістів та військовозобов'язаних, на військовий період із збереженням місця служби (посади) без збереження грошового забезпечення, з 01 квітня 2022 року: прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора відділу охорони . Підстава: довідка МОУ №1035 від 05.04.22 р.
Відповідно до витягу з наказу ДУ «Криворізька виправна колонія (№80)» від 07.04.2022 р. №47/ОС-22 «По особовому складу» у зв'язку з призовом на військову службу, 07 березня 2022 року, до Збройних Сил України увільнено від виконання обов'язків прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 , молодшого інспектора відділу охорони, на особливий період зі збереженням місця роботи та посади, без збереження грошового забезпечення на період військової служби.
Підстава: довідка військової частини НОМЕР_1 МОУ №1035 від 05.04.22 р., наказ командира 78 окремого батальйону матеріального забезпечення від 07.03.22 р №73.
24.05.2022 р. позивач звернувся до відповідача із заявою щодо невиплати останньому середнього заробітку за час служби в Збройних Силах України.
03.06.2022 р. відповідачем було направлено на адресу позивача лист «Про розгляд заяви» від 03.06.2022 р. №80/4-5-2/С-6, в тексті якого зазначено, що на підставі витягу з наказу від 07.04.2022 р. №47/ОС-22 молодшого інспектора відділу охорони ОСОБА_1 увільнено від виконання обов'язків прапорщика внутрішньої служби, на особливий період зі збереженням місця роботи та посади, без збереження грошового забезпечення на період військової служби.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
У відповідності до ч. 2ст. 6 Конституції України, органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цієюКонституцієюмежах і відповідно до законів України.
Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробітті з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до ст.48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов'язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Глава VII Закону № 2232-XII врегульовує особливості призову під час мобілізації. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами 3,4 статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України "Про освіту".
Крім того, слід зазначити, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни у частині третій статті 119: слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінити словами "зберігаються місце роботи і посада".
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» прийнятий Верховною Радою України 01.07.2022 р., набрав чинності 19.07.2022 р., отже саме з 19.07.2022 р. ч. 3 ст. 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відтак, за громадянами, призваними на військову службу, саме з 19.07.2022 р. зберігаються їх місце роботи та посада.
При цьому, по 18.07.2022 р. включно за позивачем, у відповідності до вимог ч.3 ст.119 КЗпП України, якою визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", зберігається не лише місце роботи та посада, а й середні й заробіток.
Водночас, суд зазначає, що відповідач вважає, що позивач не може користуватись гарантіями, передбаченими ч. 3 та 4 ст. 119 КЗпП України, оскільки щодо нього діють норми Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України".
Рішенням Ради національної безпеки та оборони України "Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України" від 01.03.2014, яке введене в дію Указом Президента України №189/2014 від 02.03.2014, констатовано виникнення ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи. З моменту прийняття Президентом України Указу від 17.03.2014 №303/2014 "Про часткову мобілізацію" в Україні діяв особливий період, відтак Збройні Сили України переведені на функціонування в умовах особливого періоду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 у справі № 813/402/17 зазначила, що "відповідно до статті 1 Закону України від 6 грудня 1991 року №1932-XII "Про оборону України" особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Вирішуючи питання щодо часових меж дії особливого періоду в розумінні Закону №3543-XII, Велика Палата зазначила, що за змістом наведених визначень, навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов'язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи. Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.
Такої ж позиції дотримувалось й Міністерство оборони України, яке у листі від 01 жовтня 2015 №322/2/8417 зазначило, що особливий період в Україні настав з 17 березня 2014 на підставі Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 "Про часткову мобілізацію" та триває дотепер, а його скасування буде здійснене окремим Указом Президента України "Про демобілізацію" після стабілізації обстановки на Сході України." Рішення про повну демобілізацію усіх призваних під час мобілізації військовослужбовців та переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу Президентом України не приймались.
Таким чином, за всіма працівниками, призваними на строкову військову службу, на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада, і компенсується з бюджету середній заробіток на підприємстві ( в установі/організації), де вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності.
Однак, суд зазначає, що компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18.07.2022 р. включно, тобто до набрання чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 р., який набрав чинності 19.07.2022 р.
Враховуючи те, що позивача призвано на військову службу у Збройні Сили України під час кризової ситуації, що загрожує національній безпеці України, і він, як військовослужбовець, несе службу під час дії в державі особливого періоду, на нього поширюються гарантії, встановлені статтею 119 КЗпП України, в редакції від 16.07.2022 р. щодо збереження місця роботи, посади та середнього заробітку по 18.07.2022 р. включно, та в редакції від 19.07.2022 р. щодо збереження місця роботи і посада.
Зазначена правова позиція щодо аналогічного спору в редакції статті 119 КЗпП України до 19.07.2022 р., то останнім днем такого строку вважається день, що передує цьому терміну (18.07.2022 р.). викладена у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2020 в справі №120/1630/19-а.
Означена позиція кореспондується позиції ВС, викладеній в постанові ВС від 01 червня 2022 року у справі №818/2200/18 (адміністративне провадження № К/9901/11701/19) в тексті якої зазначено наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).
Відповідно до частин першої та другої статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Частиною першою статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За правилами частини другої статті 2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Види військової служби перелічені у частині шостій статті 2 Закону №2232-XII, до яких віднесено: строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за контрактом осіб рядового складу; військову службу за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військову службу (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військову службу за контрактом осіб офіцерського складу; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Відповідно до частини першої статті 39 Закону №2232-XII призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
При цьому, громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п'ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п'ятою статті 61 Закону України «Про освіту» (частина друга статті 39 Закону № 2232-XII).
Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що за громадянами України, призваними на строкову військову службу під час дії особливого періоду зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову саме по 18.07.2022 р. включно.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи те, що відповідачем не доведено правомірності своїх дій при винесені оскаржуваного наказа Державною установою Криворізька виправна колонія (№80) від 07.04.2022 року № 47/ос-22 в частині припинення виплати середнього заробітку по 18.07.2022 р. включно, суд зазначає, що позов підлягає частковому задоволенню.
Стаття 2 КАС України зазначає, що основними завданнями (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі; 5) обов'язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.
Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ч.3 ст.2 КАС України, є принцип верховенства права, який відповідно до ст.6 КАС України, полягає в наступному: суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. ст. 8, 9 КАС України усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом, а розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За змістом частин 4 ст. 9 КАС України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Суд прийшов до висновку, що поданих сторонами доказів достатньо для встановлення обставин справи та для ухвалення судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь - якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
При цьому, суд зазначає, що дія - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, його активний вчинок, а бездіяльність - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити.
Отже, судом встановлено, що оскільки, матеріали справи містять докази відмови у здійсненні виплати позивачу середнього заробітку, що підтверджується оскаржуваним наказом Державної установи Криворізька виправна колонія (№80) від 07.04.2022 року № 47/ос-22 в частині припинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 , суд прийшов до висновку про визнання протиправними саме дій дії Державної установи Криворізька виправна колонія (№80) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час служби в Збройних Силах України, а не бездіяльності, як у прохальній частині позовної заяви зазначає позивач.
Водночас, суд зазначає, що дії відповідача щодо припинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 є протиправними саме до 18.07.2022 р. включно. Оскільки, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022 р., внесено зміни у частині третій статті 119: слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінити словами "зберігаються місце роботи і посада".
Відтак, саме з 19.07.2022 р. середній заробіток (грошове забезпечення) за позивачем не зберігається.
При цьому, суд зазначає, що у Висновку №11 від 18.12.2008 року Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень викладено наступні висновки:
«Усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою й простою мовою - це необхідна передумова розуміння рішення сторонами та громадськістю. Для цього потрібно логічно структурувати рішення й викласти його у зрозумілому стилі, доступному для всіх.»
«Кожен суддя може обрати власний стиль та побудову документа або використовувати типові зразки, якщо такі існують.»
Водночас, відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду від 16.12.2021 р. у справі №11-164сап21, в тексті якої зазначено, що не повинно викликати сумнівів чи заперечень відносно того, що всі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню в наступній редакції:
- визнати дії Державної установи Криворізька виправна колонія (№80) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час служби в Збройних Силах України по 18.07.2022 р. включно протиправними;
- зобов'язати Державну установу Криворізька виправна колонія (№80) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час служби в Збройних Силах України по 18.07.2022 р. включно;
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи Криворізька виправна колонія (№80) від 07.04.2022 року № 47/ос-22 в частині припинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 ;
- в іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Статтею 139 КАС України, визначено порядок розподілу судових витрат.
Зважаючи на той факт, що позивач звільнений від сплати судового збору, то відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 242-244, 246, 250, 254, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи Криворізька виправна колонія (№80) (вул. Шиферна, буд.3, м.Кривий Ріг, Дніпропетровська обл., 50041) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, визнати протиправним та скасувати наказ від 07.04.2022 р. №47/ос-22, - задовольнити частково.
Визнати дії Державної установи Криворізька виправна колонія (№80) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час служби в Збройних Силах України по 18.07.2022 р. включно протиправними.
Зобов'язати Державну установу Криворізька виправна колонія (№80) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час служби в Збройних Силах України по 18.07.2022 р. включно.
Визнати протиправним та скасувати наказ Державної установи Криворізька виправна колонія (№80) від 07.04.2022 року № 47/ос-22 в частині припинення виплати середнього заробітку ОСОБА_1 .
В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення суду набирає законної сили відповідно дост.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295,297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Є.О. Жукова