27 вересня 2022 року
м. Київ
cправа № 910/8899/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Письменна О. М.,
за участю представників сторін:
позивача - Цибікова О. О. (адвоката),
відповідача - Колток О. М. (самопредставництво),
третіх осіб - не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 (колегія суддів: Михальська Ю. Б. - головуючий, Тищенко А. І., Скрипка І. М.) і рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2021 (суддя Джарти В. В.) у справі
за позовом Акціонерного товариства "РВС Банк"
до Міністерства юстиції України,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) ОСОБА_1 , 2) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської Інесси Володимирівни, 3) Державного підприємства "Національні інформаційні системи"
про визнання протиправним та скасування наказу від 17.02.2021 № 620/5,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. У червні 2021 року Акціонерне товариство "РВС Банк" (далі - АТ "РВС Банк") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін'юст), в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ Мін'юсту від 17.02.2021 № 620/5 "Про задоволення скарги" (далі - наказ Мін'юсту від 17.02.2021 № 620/5) і поновити записи про право власності шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - Державний реєстр) про право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами № 3221286400:02:001:0004 та № 3221286400:02:009:0042 за АТ "РВС Банк".
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що наказ Мін'юсту від 17.02.2021 № 620/5 безпосередньо порушує законні майнові права АТ "РВС Банк". Позивач вважав, що цей наказ, прийнятий за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 , є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки:
1) скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою та такою, що не відповідає вимогам частини 5 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";
2) Колегією Мін'юсту з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту (далі - Колегія Мін'юсту) було порушено Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1128 (далі - Порядок від 25.12.2015 № 1128) та Положення про Колегії з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, затверджений наказом Мін'юсту від 09.01.2020 № 71/5 (далі - Положення від 09.01.2020 № 71/5);
3) нотаріус діяла у межах та у спосіб, передбачений Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", постановою Кабінету Міністрів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та іншими нормативно-правовими актами, які діють у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно;
4) Мін'юст прийняв наказ від 17.02.2021 № 620/5 без повного та об'єктивного розгляду всіх документів, які повинні були бути витребувані під час розгляду скарги.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.08.2021, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2022, позов АТ "РВС Банк" задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Мін'юсту від 17.02.2021 № 620/5. Вирішено поновити записи про право власності АТ "РВС Банк" шляхом внесення відомостей до Державного реєстру про право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221286400:02:001:0004 та 3221286400:02:009:0042 за АТ "РВС Банк". Вирішено стягнути з Мін'юсту на користь АТ "РВС Банк" 6 810,00 грн зі сплати судового збору.
2.2. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги АТ "РВС Банк", встановив, що скарга до Мін'юсту була оформлена без дотримання вимог закону, зокрема, подана особою, яка не довела факт порушення своїх прав. Посилаючись на положення пунктів 10, 11 Порядку від 25.12.2015 № 1128, суд першої інстанції дійшов висновку про неналежне повідомлення суб'єкта оскарження та заінтересованих осіб про розгляд скарги. Враховуючи положення статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку", суд зазначив, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документом, що підтверджує перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру. Суд установив, що саме на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 17.01.2020 між АТ "РВС Банк" та ОСОБА_2 було вчинено відповідні реєстраційні дії. Тому суд дійшов висновку, що нотаріус Тверська І. В., посвідчуючи відповідні правочини (договір про задоволення вимог іпотекодержателя) та приймаючи відповідні рішення, діяла відповідно до норм чинного законодавства. Суд зауважив, що внаслідок визнання неправомірним та скасування наказу Мін'юсту від 17.02.2021 № 620/5 також підлягають задоволенню вимоги про поновлення записів про право власності АТ "РВС Банк" шляхом внесення відомостей до Державного реєстру.
2.3. Суд апеляційної інстанції зазначив, що, враховуючи встановлені судом першої інстанції обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу Мін'юсту від 17.02.2021 № 620/5.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2021, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог АТ "РВС Банк" до Мін'юсту в повному обсязі, стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати.
3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, ОСОБА_1 зазначає, що суди під час ухвалення оскаржуваних судових рішень неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статті 10, 23, 24, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 11, 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", статті 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку", статті 3, 20 Закону України "Про заставу" та порушили норми процесуального права, а саме: статті 86, 231 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 27.11.2019 у справі № 815/1915/18, від 04.12.2019 у справі № 823/588/16, від 19.02.2020 у справі № 807/807/15, від 16.05.2018 у справі № 911/4111/16, від 15.05.2018 у справі № 911/4144/16, від 08.05.2018 у справі № 910/13755/17, від 20.11.2018 у справі № 911/44/17, від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19, від 21.01.2021 у справі № 925/1222/19. Крім того, скаржник стверджує, що суди недостатньо врахували докази та подані документи при розгляді справи по суті, не вчинили інших необхідних та достатніх процесуальних дій для з'ясування обставин справи, допустили поверхневий розгляд справи.
3.3. У відзиві на касаційну скаргу АТ "РВС Банк" просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_1 , а рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 залишити без змін. АТ "РВС Банк" стверджує про відсутність у скаржника прав щодо звернення зі скаргою до Мін'юсту, зазначаючи, що на дату звернення ОСОБА_1 до Мін'юсту у нього було відсутнє свідоцтво про придбання нерухомого майна (земельних ділянок) з прилюдних торгів, тому і права власності скаржник на нерухоме майно не мав. Позивач стверджує, що суди встановили всі обставини справи, за результатами встановлених обставин прийняли законні та обґрунтовані рішення.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 02.11.2006 між Акціонерним комерційним банком "Київ" (далі - АКБ "Київ") (15.05.2020 внесений запис № 10741110051004822 щодо припинення юридичної особи) та ОСОБА_2 укладено договір про надання кредиту № 127 (далі - кредитний договір № 127).
4.2. З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № 127 між ОСОБА_2 (заставодавець) та АКБ "Київ" (заставодержатель) було укладено договір застави майнових прав від 02.11.2006 № 5-06/170 (далі - договір застави № 5-06/170).
4.3. Відповідно до умов договору застави № 5-06/170 заставодавець для забезпечення своєчасного та повного виконання взятих на себе зобов'язань за кредитним договором передав у заставу належні йому майнові права на отримання у власність земельних ділянок за договорами купівлі-продажу земельних ділянок, у тому числі за договорами купівлі-продажу земельних ділянок від 02.11.2006, за реєстровими №№ 7268, 7283, 7278.
Предметом застави майнових прав є, зокрема, майнові права на отримання у власність на підставі договорів купівлі-продажу від 02.11.2006 земельних ділянок: площею 0,7499 га, кадастровий номер 3221286400:02:001:0004, площею 0,7501 га, кадастровий номер 3221286400:02:009:0042, площею 0,7500 га, кадастровий номер 3221286400:02:010:0026.
4.4. Відповідно до пунктів 1.6, 2.1.1, 2.1.5, 3.3.1, 4.1 договору застави № 5-06/170 за рахунок заставленого майнового права вимоги заставодержателя задовольняються в повному обсязі. У разі невиконання заставодавцем умов кредитного договору заставодержатель отримує право одержати задоволення з майнових прав переважно перед іншими кредиторами відповідно до статті 572 Цивільного кодексу України та статті 18 Закону України "Про заставу". У разі невиконання або неналежного виконання заставодавцем зобов'язань за кредитним договором наступного дня безумовно відступає заставодержателю права вимоги (майнові права), що є предметом застави, на умовах цього договору. Заставодержатель має безумовне право звернути стягнення на предмет застави, якщо в момент настання строку виконання зобов'язання, що забезпечується заставою, воно не буде виконано в повному обсязі на умовах, зазначених кредитним договором.
4.5. Після укладення договору застави № 5-06/170 майнові права 22.03.2010 були обтяжені відповідно до статті 11 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який діяв на момент укладення договору, що підтверджується витягом з Державного реєстру від 07.05.2020 № 65640229. Термін дії обтяження - до 20.03.2020.
4.6. 14.11.2019 між Публічним акціонерним товариством "АКБ "Київ" (далі - ПАТ "АКБ "Київ") та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Паріс" (далі - ТОВ "ФК "Паріс") укладено договір про відступлення прав вимоги № 14/11-2019/1, відповідно до умов якого ПАТ "АКБ "Київ" відступив ТОВ "ФК "Паріс" права вимоги, зокрема, згідно з додатком № 1 до цього договору (реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, та боржників за такими договорами), до ОСОБА_2 за кредитним договором № 127, виконання якого забезпечено договором застави.
4.7. 17.01.2020 між ТОВ "ФК "Паріс" та AT "РВС Банк" укладено договір про відступлення права вимоги № 17/01/2020-1, за яким позивачу як новому кредитору згідно з додатком № 1 до цього договору було передано право вимоги за кредитним договором № 127 та договором застави № 5-06/170, укладеним між АКБ "Київ" та ОСОБА_2 , згідно з яким ТОВ "ФК "Паріс" відступає, а AT "РВС Банк" набуває зазначене право вимоги.
4.8. Суди встановили, що позивач набув прав та обов'язків правонаступника АКБ "Київ" за кредитним договором № 127 та договором застави № 5-06/170.
4.9. 17.01.2020 між ТОВ "ФК "Паріс" (первісний іпотекодержатель) та AT "РВС Банк" (новий іпотекодержатель) укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором (договором застави), згідно з яким на умовах, викладених у цьому договорі, та у зв'язку із укладенням договору про відступлення права вимоги між первісним іпотекодержателем та AT "РВС Банк" первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю право вимоги за іпотечним договором (договором застави № 5-06/170), укладеним між АКБ "Київ" та ОСОБА_2 , з усіма додатковими угодами та додатками до нього, що є його невід'ємною частиною, а новий іпотекодержатель набуває зазначене право вимоги.
4.10. Згідно з пунктом 1.3 договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором предметом іпотеки за договором іпотеки є, зокрема, земельні ділянки з кадастровими номерами 3221286400:02:001:0004, 3221286400:02:009:0042, 3221286400:02:010:0026, належні на праві власності ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 02.11.2006 та державних актів про право власності на землю від 04.12.2017.
4.11. Право вимоги за договором іпотеки (договором застави № 5-06/170) вважається переданим з моменту нотаріального посвідчення цього договору (пункт 2.1 договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором (договором застави)). Цей договір посвідчений 17.01.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за № 24.
4.12. Суд апеляційної інстанції встановив, що 17.01.2020 на підставі договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором (договором застави), серія та номер 24 від 17.01.2020, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В. прийняті рішення про державну реєстрацію за АТ "РВС "Банк" прав та їх обтяжень (іпотеки), індексний номер 50697354, щодо земельної ділянки 3221286400:02:001:0004, індексний номер 50697689, щодо земельної ділянки 3221286400:02:009:0042.
4.13. 17.01.2020 між ОСОБА_2 та AT "РВС Банк" укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, згідно з яким іпотекодавець передає, а іпотекодержатель набуває право власності на належне іпотекодавцю нерухоме майно, зокрема, земельні ділянки з кадастровими номерами 3221286400:02:001:0004, 3221286400:02:009:0042, 3221286400:02:010:0026, які розташовані на території Погребської сільської ради Броварського району Київської області. Передача права власності проводиться згідно зі статтями 33- 36 Закону України "Про іпотеку" (пункт 1.1 договору про задоволення вимог іпотекодержателя).
4.14. Згідно з пунктом 2 договору про задоволення вимог іпотекодержателя земельні ділянки, право власності на які передається за цим договором Іпотекодержателю, є предметом договору іпотеки (застави майнових прав № 5-06/170) на забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором № 127. Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В. 17.01.2020 та зареєстровано в реєстрі за № 25.
4.15. Суд апеляційної інстанції зазначив, що 17.01.2020 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, серія та номер 25 від 17.01.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В. прийняті рішення про державну реєстрацію за АТ "РВС "Банк" прав та їх обтяжень, індексний номер 50699963, щодо земельної ділянки 3221286400:02:010:0026, індексний номер 50700820, щодо земельної ділянки 3221286400:02:001:0004, індексний номер 50700366, щодо земельної ділянки 3221286400:02:009:0042.
4.16. Суди встановили, що АТ "РВС "Банк" набуло право власності на зазначені земельні ділянки, які розташовані на території Погребської сільської ради Броварського району Київської області, звернувши стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог Іпотекодержателя від 17.01.2020.
4.17. Крім того, суди зазначили, що заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16.09.2013 у справі № 761/4355/13-ц стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "АКБ "Київ" заборгованість за кредитним договором від 20.09.2007 № 84 у розмірі 3 439 383,35 грн та судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 3 441,00 грн. На виконання цього судового рішення видано виконавчий лист від 21.11.2013 № 761/4355/13-ц.
4.18. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 23.10.2015 у справі № 761/4355/13-ц здійснено заміну сторони виконавчого провадження з виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16.09.2013 у справі № 761/4355/13-ц з ПАТ "АКБ "Київ" на Публічне акціонерне товариство "Акціонерний Банк "УкрГазбанк" (далі - ПАТ "АБ "УкрГазбанк").
4.19. Суди встановили, що ПАТ "АБ "УкрГазбанк" набуло права стягувача у справі про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 3 439 383,35 за кредитним договором від 20.09.2007 № 84, відмінним від того, права вимоги за яким набуло AT "РВС Банк".
4.20. Суди зазначили, що за змістом інформаційних довідок від 11.02.2020 № 199800419, №199799460 та від 10.02.2020 № 199547502 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 11.10.2017 на підставі постанови про арешт майна боржника, виданої головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадимом І. С. 06.10.2017, серія та номер 32616497, до Державного реєстру було внесено запис про обтяження нерухомого майна ОСОБА_2 .
4.21. У подальшому в ході виконавчого провадження № 60143836, відкритого 24.09.2019, про стягнення заборгованості на користь ПАТ "АБ "УкрГазбанк" приватним виконавцем Трофименком Михайлом Михайловичем були здійсненні виконавчі дії, спрямовані на примусову реалізацію зазначених земельних ділянок з метою виконання рішення суду від 16.09.2013 у справі № 761/4355/13-ц на користь ПAT "АБ" УкрГазбанк".
4.22. 20.06.2019 до Державного реєстру було внесено запис про обтяження (арешт) майна ОСОБА_2 приватним виконавцем Трофименком М. М.
4.23. 09.12.2019 були проведені треті електронні торги з реалізації земельних ділянок з кадастровими номерами 3221286400:02:001:0004, 3221286400:02:009:0042, 3221286400:02:010:0026.
4.24. За результатами електронних торгів Державним підприємством "Сетам" у системі електронних торгів арештованого майна (лоти № 389948, № 389951, № 389942) були сформовані протоколи № 451896 (щодо лоту № 389948 - земельної ділянки з кадастровим номером 3221286400:02:001:0004), № 451897 (щодо лоту № 389951 - земельної ділянки з кадастровим номером 3221286400:02:009:0042), № 451955 (щодо лоту № 389942 - земельної ділянки з кадастровим номером 3221286400:02:010:0026).
4.25. Переможцем торгів згідно з протоколами від 09.12.2019 № 451896 та № 451897 став ОСОБА_1 , а згідно з протоколом № 451955 - ОСОБА_3 .
4.26. На підставі протоколу торгів від 09.12.2019 № 451897 приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Трофименком М. М. складено акт про проведені електронні торги від 25.02.2020.
4.27. Суди зазначили, що у матеріалах справи міститься постанова про проведені електронні торги від 25.02.2020, в якій зазначено, що на підставі протоколу про проведені електронні торги від 09.12.2019 № 451896 видано акт про проведені електронні торги. Акт про проведені електронні торги за протоколом № 451896 (лот № 389948) у матеріалах справи відсутній.
4.28. Суди встановили, що ОСОБА_3 (переможець згідно з протоколом торгів № 451955) звертався до Мін'юсту зі скаргою від 14.02.2020 на рішення від 17.01.2020 № 50699963, прийняте приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В. щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3221286400:02:010:0026.
19.08.2020, розглянувши скаргу ОСОБА_3 , Колегія Мін'юсту підготувала висновок, яким рекомендувала Мін'юсту відмовити у її задоволенні, оскільки скарга оформлена без дотримання необхідних вимог, встановлених частиною 5 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (скаржник не підтвердив факт порушення своїх прав у результаті прийняття оскаржуваного рішення).
Наказом від 16.10.2020 № 2743/7 Мін'юст відмовив ОСОБА_3 у задоволенні скарги.
4.29. Як зазначено судами попередніх інстанцій, 25.02.2020 ОСОБА_1 звернувся до Мін'юсту зі скаргою на реєстраційні дії, проведені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Тверською І. В., в якій просив провести перевірку правомірності прийнятих нотаріусом рішень, скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської І. В. від 17.01.2020 №№ 50700820, 50700366, 50697689, 50697354 та поновити реєстрацію права власності на земельні ділянки 3221286400:02:001:0004, 3221286400:02:009:0042 за ОСОБА_2 , вчинити всі необхідні дії для захисту прав власника зазначеного майна.
4.30. 18.08.2020, розглянувши скаргу ОСОБА_1 , Колегія Мін'юсту підготувала висновок, яким рекомендувала Мін'юсту скаргу ОСОБА_1 задовольнити, скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської І. В. від 17.01.2020 №№ 50700820, 50700366, 50697689, 50697354 та анулювати доступ приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Тверській І. В. до Державного реєстру. Підстава - оскаржувані рішення про державну реєстрацію прийняті нотаріусом за наявності арештів, внесених на підставі постанови, виданої головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Мін'юсту; подані для реєстрації документи не давали змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, іпотека зареєстрована на підставі документів, які не дають змоги встановити набуття таких прав.
4.31. На підставі цього висновку наказом від 17.02.2021 № 620/5 Мін'юст:
1) задовольнив скаргу ОСОБА_1 від 25.02.2020;
2) скасував рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Тверської І. В. від 17.01.2020 №№ 50700820, 50700366, 50697689, 50697354;
3) анулював доступ нотаріусу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
4) виконання пункту 2 наказу поклав на Офіс протидії рейдерству;
5) виконання пункту 3 наказу поклав на Державне підприємство "Національні інформаційні системи".
4.32. Спір у цій справі виник у зв'язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу Мін'юсту від 17.02.2021 № 620/5 та наявністю чи відсутністю підстав для поновлення записів про право власності позивача шляхом внесення відомостей до Державного реєстру про право власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221286400:02:001:0004 та 3221286400:02:009:0042 за АТ "РВС Банк".
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.
5.2. Предметом позову є матеріально-правові вимоги АТ "РВС Банк" про визнання протиправним та скасування наказу Мін'юсту від 17.02.2021 № 620/5. Позовні вимоги АТ "РВС Банк" мотивовані тим, що наказ Мін'юсту від 17.02.2021 № 620/5 прийнятий з порушенням положень чинного законодавства, а саме частини 5 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Порядку від 25.12.2015 № 1128, Положення від 09.01.2020 № 71/5, а також тим, що внаслідок його прийняття скасовано право власності АТ "РВС Банк" на земельні ділянки з кадастровими номерами 3221286400:02:001:0004 та 3221286400:02:009:0042, тому він є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
5.3. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
5.4. Положеннями статті 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
5.5. Правові засади та процедура державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
5.6. Згідно із частиною 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" Мін'юст, зокрема, розглядає скарги на рішення, дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Мін'юсту та приймає обов'язкові до виконання рішення, передбачені цим Законом.
5.7. Частиною 5 статті 37 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Мін'юсту подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити: 1) повне найменування (ім'я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника скаржника, якщо скарга подається представником; 2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується; 3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника; 4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав; 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.
До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.
Скарга на рішення про державну реєстрацію прав розглядається в порядку, визначеному цим Законом, виключно за умови, що вона подана особою, яка може підтвердити факт порушення її прав у результаті прийняття такого рішення.
5.8. Суд першої інстанції зазначив, що, звертаючись зі скаргою на дії державного реєстратора, скаржник повинен довести факт порушення своїх прав у результаті прийняття оскаржуваного рішення. Посилаючись на положення пунктів 4, 8 розділу X Порядку реалізації арештованого майна, наказ Мін'юсту від 29.09.2016 № 2831/5, пункт 4 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", суд зазначив що відповідно до законодавства документом, який посвідчує набуття права власності на нерухоме майно, є видане нотаріусом свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів). Водночас, як установили суди, ОСОБА_1 таке свідоцтво подано не було (не подавалась і відмова державного реєстратора у видачі такого свідоцтва), тому суд дійшов висновку, що скарга була оформлена без дотримання вимог закону, зокрема, подана особою, яка не підтверджує факт порушення своїх прав. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 просив за результатами скасування прийнятих нотаріусом рішень поновити реєстрацію права власності на земельні ділянки за ОСОБА_2 , проте ОСОБА_2 не уповноважував ОСОБА_1 подавати від його імені скаргу, спрямовану на поновлення у реєстрі його права власності на земельні ділянки.
5.9. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, зазначив, що ОСОБА_1 не надав ні Мін'юсту, ні суду належних та допустимих доказів про факт порушення його прав спірними рішеннями нотаріуса, а тому у Колегії Мін'юсту не було законних підстав для розгляду скарги ОСОБА_1 та прийняття за результатами її розгляду відповідного рішення.
5.10. Процедуру здійснення Мін'юстом та його територіальними органами розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін'юсту визначає Порядок від 25.12.2015 № 1128.
5.11. Відповідно до пункту 10 Порядку від 25.12.2015 № 1128 для розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально Мін'юст чи відповідний територіальний орган запрошує скаржника, державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіальний орган Мін'юсту, рішення, дія або бездіяльність яких оскаржується, а також інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі у сфері державної реєстрації або встановлених відповідно до відомостей реєстрів.
Пунктом 11 Порядку від 25.12.2015 № 1128 передбачено, що Мін'юст чи відповідний територіальний орган своєчасно, але не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально повідомляє особам, визначеним у пункті 10 цього Порядку, про час і місце засідання колегії шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті Мін'юсту та додатково одним з таких способів: 1) телефонограмою (якщо номер телефону зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел); 2) засобами електронної пошти (якщо адресу електронної пошти зазначено у скарзі у сфері державної реєстрації, доданих до неї документах, повідомлено заінтересованою особою або встановлено з інших офіційних джерел).
5.12. Суди встановили, що на офіційному вебсайті Мін'юсту було розміщене оголошення про час і місце засідання Колегії Мін'юсту, однак із наявної у матеріалах справи роздруківки з сайту Мін'юсту неможливо встановити дату розміщення такого оголошення, та чи було воно оприлюднене не пізніше ніж за два дні до дня розгляду скарги. Суди констатували, що також у матеріалах скарги міститься телефонограма від 14.08.2020 щодо повідомлення ОСОБА_1 про засідання 18.08.2020 о 09 год. 55 хв.; доказів на підтвердження повідомлення ОСОБА_4 (суб'єкта оскарження) та інших заінтересованих осіб (АТ "РВС Банк" та ОСОБА_2 ) про розгляд скарги ОСОБА_1 18.08.2020 Мін'юстом у встановлений законом строк до матеріалів справи не надано. Як зазначив суд апеляційної інстанції, факт неналежного повідомлення суб'єкта оскарження (приватного нотаріуса Тверської І. В. ) про розгляд скарги ОСОБА_1 18.08.2020 додатково підтверджується також обставинами, встановленими у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.01.2022 у справі № 640/6702/21.
З урахуванням установлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про неналежне повідомлення суб'єкта оскарження та заінтересованих осіб про розгляд скарги.
5.13. Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
5.14. Частиною 1 статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження, зокрема, на земельні ділянки.
Порядок проведення державної реєстрації встановлений статтею 18 цього Закону. Згідно з частиною 2 статті 18 Закону України " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Державні реєстратори зобов'язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.
Відповідно до частини 4 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.
Для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на земельні ділянки, що здійснюється з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав, державний реєстратор обов'язково використовує відомості з Державного земельного кадастру про наявність/відсутність зареєстрованих речових прав щодо відповідної земельної ділянки до 1 січня 2013 року.
5.15. За змістом пункту 1 частини 1 статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
5.16. Суди попередніх інстанцій установили, що приватний нотаріус Тверська І. В. під час прийняття спірних рішень про реєстрацію керувалась такими документами: договором купівлі-продажу земельної ділянки від 02.11.2006 № 7283 та державним актом про право власності на земельну ділянку до нього; договором купівлі-продажу земельної ділянки від 02.11.2006 № 7268 та державним актом про право власності на земельну ділянку до нього; кредитним договором від 02.11.2006 № 127; договором застави № 5-06/170; витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 18.08.2020 № 67566873 (відображені обтяження на земельні ділянки, які є предметом договору застави № 5-06/170); договором про відступлення прав вимоги від 14.11.2019 №14/11-2019/1; договором про відступлення прав вимоги за іпотечним договором (договором застави) від 17.01.2020 № 24; договором про задоволення вимог іпотекодержателя від 17.01.2020 № 25 (земельні ділянки, які є предметом договору застави № 5-06/170, переходять від ОСОБА_2 до AT "РВС Банк").
5.17. З урахуванням установлених обставин та керуючись положеннями статті 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку", суди зазначили, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя, та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру. Тому суди дійшли висновку, що нотаріус Тверська І. В., посвідчуючи відповідні правочини (договір про задоволення вимог іпотекодержателя) та приймаючи відповідні рішення, діяла відповідно до норм чинного законодавства.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.18. Касаційну скаргу з посиланням на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України мотивовано тим, що суди під час ухвалення оскаржуваних судових рішень неправильно застосували норми матеріального права, а саме: статті 10, 23, 24, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 11, 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", статті 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку", статті 3, 20 Закону України "Про заставу" та порушили норми процесуального права, а саме: статті 86, 231 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 27.11.2019 у справі № 815/1915/18, від 04.12.2019 у справі № 823/588/16, від 19.02.2020 у справі № 807/807/15, від 16.05.2018 у справі № 911/4111/16, від 15.05.2018 у справі № 911/4144/16, від 08.05.2018 у справі № 910/13755/17, від 20.11.2018 у справі № 911/44/17, від 04.02.2020 у справі № 910/7781/19, від 21.01.2021 у справі № 925/1222/19.
5.19. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.20. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд, насамперед, має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб'єктний і об'єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб'єктний і об'єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб'єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об'єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.
5.21. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, у цьому випадку не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з огляду на таке.
Щодо посилань скаржника на процесуальні порушення, допущені судами при встановленні суб'єктного складу сторін та юрисдикції спору.
5.22. У постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, на яку посилається скаржник, за позовом Приватного підприємства "Колос Чигиринщини» до Чигиринської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Черкаського міського управління юстиції Черкаської області про реєстрацію права оренди земельної ділянки за Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство "Нібулон" на підставі договору оренди землі, Суд, закриваючи провадження у справі у зв'язку з непідвідомчістю, дійшов такого висновку: "Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано".
5.23. У постанові Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 815/1915/18, про неврахування висновків у якій зазначає скаржник, за позовом Ізмаїльської міської ради до Мін'юсту, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін'юсту про визнання протиправними та скасування рішень, ухвалою місцевого суду, яка була залишена без змін, було закрито провадження у справі у зв'язку із тим, що спір не є публічно-правовим і не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення, дійшов висновку: "Постановляючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано керувалися тим, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та третіх осіб щодо прав останніх на багатоквартирний житловий будинок. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь Мін'юсту та державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його приватноправового характеру".
5.24. У постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 823/588/16, про неврахування висновків у якій стверджує скаржник, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області про визнання протиправним та скасування рішення, Суд дійшов висновку: "спір про скасування рішення та/або запису про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно за іншою особою є цивільно-правовим та залежно від суб'єктного складу має бути вирішений за правилами цивільного або господарського судочинства".
Суд касаційної інстанції, закриваючи провадження у справі № 823/588/16, зазначив, що оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій та рішень державного реєстратора з реєстрації за нею аналогічного права на цю ж земельну ділянку, що свідчить про приватноправовий характер цього спору.
5.25. У постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 807/807/15 за позовом фізичної особи до відділу Держгеокадастру у Міжгірському районі Закарпатської області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії Суд зазначив: "Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів."
У наведеній справі № 807/807/15 суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що цей спір не є публічно-правовим, та має вирішуватися судами за правилами Цивільного процесуального кодексу України.
5.26. У постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 925/1222/19, на яку посилається скаржник, за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Новоуманське-1" до Уманської міської ради та до Державного реєстратора Виконавчого комітету Уманської міської ради про скасування запису Державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог, зазначив: "Отже, цей спір про скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно має розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване аналогічне право щодо того ж нерухомого майна. Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору".
5.27. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 911/4111/16 та від 15.05.2018 у справі № 911/4144/16, на які посилається скаржник, за позовами Публічного акціонерного товариства "Обухівське" до Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру у Київській області про визнання недійсним наказу та скасування державної реєстрації права власності й запису в Поземельній книзі, Верховний Суд, закриваючи провадження у справах, дійшов висновку: "Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, проте предмет спору в яких безпосередньо стосується прав та обов'язків фізичних осіб, підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства".
5.28. У постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/13755/17 за позовом Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області до Головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання недійсним та скасування наказу, Суд зазначив: "Ураховуючи, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним і скасування наказу ГУ Держгеокадастру, яким затверджено проект землеустрою та надано земельну ділянку із земель державної власності у власність фізичній особі, такий спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки цієї фізичної особи. При цьому сама лише обставина, що власник спірної земельної ділянки (фізична особа) не був зазначений позивачем під час подання позову як відповідач, не могла бути підставою для розгляду спору господарськими судами, адже предмет спору безпосередньо стосується прав і обов'язків такої особи".
5.29. Дослідивши наведені доводи скаржника, Суд дійшов висновку про відповідність оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції наведеним висновкам Верховного Суду з огляду на таке.
5.30. Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
За змістом частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
5.31. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/1733/18, від 19.03.2019 у справі № 904/2530/18, критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
5.32. Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 Господарського процесуального кодексу України.
Господарський процесуальний кодекс України установлює, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці (пункт 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України).
5.33. Натомість відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді та переданий на його розгляд з такими вимогами.
5.34. Наведені скаржником постанови Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 27.11.2019 у справі № 815/1915/18, від 04.12.2019 у справі № 823/588/16, від 19.02.2020 у справі № 807/807/15, від 16.05.2018 у справі № 911/4111/16, від 15.05.2018 у справі № 911/4144/16, від 08.05.2018 у справі № 910/13755/17 містять висновки щодо юрисдикції судів у справах за позовами до відповідачів, які є органами державної влади; спірні правовідносини, які склалися між сторонами у згаданих справах, були приватноправовими, оскільки оскарження рішень, дій чи наказів відповідачів було безпосередньо пов'язане із захистом позивачем майнових прав у спорі, тому, ухвалюючи рішення у зазначених справах, Верховний Суд з урахуванням установлених обставин справи, суб'єктного складу сторін та характеру спірних правовідносин дійшов зазначених висновків.
У цій справі № 910/8899/21, яка розглядається, як установив суд апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , зазначаючи, що він є власником земельних ділянок, не надав суду апеляційної інстанції ні оригіналів, ні належним чином засвідчених копій свідоцтв, ні витягів на підтвердження реєстрації за ним права власності на такі земельні ділянки, а у суді першої інстанції ОСОБА_1 взагалі не вказував про їх існування, і вперше такі доводи (без підтвердження їх доказами) були зазначені в апеляційній скарзі. Суд апеляційної інстанції констатував, що станом на дату звернення ОСОБА_1 зі скаргою 25.02.2020 право власності на нерухоме майно існувало лише у АТ "РВС Банк", а внаслідок прийняття оскаржуваного наказу фактично "повернулося" до іпотекодавця - ОСОБА_2 , який не оспорює право власності позивача на нерухоме майно, адже сам добровільно на підставі договору від 17.01.2020 передав його в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Суд зазначив, що внаслідок вчинення реєстраційних дій ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки не набув. Тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спір у цій справі виник між позивачем та відповідачем щодо наказу Мін'юсту, позов мотивований тим, що Мін'юст без наявного існуючого та порушеного права особи (заявника скарги ОСОБА_1 ) вирішив питання про права та обов'язки АТ "РВС Банк" щодо земельних ділянок.
5.35. Колегія суддів зазначає, що у цій справі № 910/8899/21 спір виник між АТ "РВС Банк" та Мін'юстом щодо визнання протиправним та скасування наказу Мін'юсту та поновлення записів про право власності шляхом внесення відомостей до Державного реєстру. Такі позовні вимоги є способом захисту речових прав позивача на земельні ділянки від їх порушень, тому спір є приватноправовим. Оскільки позовні вимоги до ОСОБА_1 позивачем не заявлялися, а суди встановили, що внаслідок вчинення нотаріусом 17.01.2020 реєстраційних дій ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки не набув, тому з урахуванням суб'єктного складу сторін цей спір розглядається за правилами господарського судочинства. За таких обставин висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 27.11.2019 у справі № 815/1915/18, від 04.12.2019 у справі № 823/588/16, від 19.02.2020 у справі № 807/807/15, від 16.05.2018 у справі № 911/4111/16, від 15.05.2018 у справі № 911/4144/16, від 08.05.2018 у справі № 910/13755/17, щодо юрисдикції цього спору.
Щодо доводів скаржника про неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права, що регулює порядок та особливості продажу арештованого майна на електронних торгах.
5.36. У постанові Верховного Суду України від 13.02.2013 у справі № 6-174цс12 за позовом фізичної особи до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області, Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Укрспецреалізація" про визнання прилюдних торгів, договору купівлі-продажу та свідоцтва недійсними й застосування реституції, Суд зазначив: "виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на прилюдних торгах, а відтак, є правочином".
Висновок щодо застосування норм матеріального права у справі № 6-174цс12 надавався з урахуванням норм Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Мін'юсту від 27.10.1999 № 68/5
5.37. У постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 751/11610/15-ц за позовом фізичної особи до інших фізичних осіб, треті особи: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Борисова Т. А., Центральний відділ державної виконавчої служби Чернігівського міського управління юстиції, про визнання права власності, Суд зазначив: "процедура реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів завершується затвердженням начальником органу державної виконавчої служби акта, складеного державним виконавцем за результатами відповідних торгів, що є підставою для подальшої реєстрації прав на придбане майно".
Висновок щодо застосування норм матеріального права у справі № 751/11610/15-ц надавався з урахуванням змісту Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Мін'юсту від 27.10.1999 № 68/5.
5.38. У постанові Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18 за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сонас" про звернення стягнення на нерухоме майно, Суд зауважив: "Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає".
5.39. Колегія суддів зауважує, що у справі № 910/8899/21 предметом позову є вимога АТ "РВС Банк" про скасування наказу Мін'юсту від 17.02.2021 № 620/5 у зв'язку з тим, що він був прийнятий за скаргою особи, яка не підтвердила факту порушення своїх прав. Суди у спірних правовідносинах встановлювали обставини щодо протиправності цього наказу Мін'юсту від 17.02.2021 № 620/5 та реєстраційних дій і застосовували положення статей 10, 24, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статей 11, 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", статей 33, 36, 37 Закону України "Про іпотеку", статей 3, 20 Закону України "Про заставу", Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Мін'юсту від 29.09.2016 № 2831/5 лише у контексті спірних правовідносин.
Отже, зважаючи на викладене, та з урахуванням предмета, підстав позову, нормативно-правового регулювання та конкретних обставин, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, правовідносини у наведених скаржником справах № 6-174цс12, № 751/11610/15-ц, № 910/10987/18 не є подібними із правовідносинами у справі № 910/8899/21, що розглядається. Крім того, колегія суддів наголошує, що у наведених справах № 6-174цс12, № 751/11610/15-ц висновки щодо застосування судами норм матеріального права у спірних правовідносинах сформульовані з урахуванням Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Мін'юсту від 27.10.1999 № 68/5, натомість у справі № 910/8899/21, що розглядається, правовідносини щодо продажу арештованого майна врегульовані положеннями Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Мін'юсту від 29.09.2016 № 2831/5.
Відповідно до пунктів 4, 8 Розділу X Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Мін'юсту від 29.09.2016 № 2831/5 після повного розрахунку переможця за придбане майно (у тому числі сплати винагороди за організацію та проведення електронних торгів) на підставі протоколу про проведення електронних торгів та платіжного документа, що підтверджує сплату додаткової винагороди за організацію та проведення електронних торгів (у випадку, якщо майно реалізувалося за ціною, вищою стартової), виконавець протягом п'яти робочих днів складає акт про проведені електронні торги. У випадку придбання нерухомого майна документом, що підтверджує виникнення права власності на придбане майно, є свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, яке видається нотаріусом на підставі акта про проведені електронні торги.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.40. Скаржник стверджує, що суди не врахували докази та подані документи при розгляді справи по суті, не вчинили інших необхідних та достатніх процесуальних дій для з'ясування обставин справи, допустили поверхневий розгляд справи.
5.41. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
5.42. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
5.43. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
5.44. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.
5.45. Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, стосуються з'ясування обставин, уже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому суд касаційної інстанції не може взяти їх до уваги згідно з положеннями частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
5.46. За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачених пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
6.3. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.
6.4. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.5. Оскільки наведені скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
6.6. Ураховуючи межі перегляду справи у касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися під час касаційного провадження, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування чи зміни оскаржуваних рішення та постанови немає.
7. Судові витрати
7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги у порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, необхідно покласти на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.06.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 30.08.2021 у справі № 910/8899/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак