Справа № 465/4681/16-к Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/195/18 Доповідач: ОСОБА_2
07 жовтня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі :
головуючого - судді ОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові кримінальне провадження за апеляційними скарги прокурора прокуратури Львівської області ОСОБА_6 та представника потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 на вирок Франківського районного суду м.Львова від 07 липня 2017 року відносно ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Вовчищовичі, Мостиського р-ну, Львівської області, українця, громадянина України, одруженого, маючого на утриманні малолітню дитину-інваліда, непрацюючого, раніше не судженого, проживаючого та зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України,
з участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_10 ,
потерпілого - ОСОБА_7 ,
представника потерпілих - адвоката ОСОБА_9 ,
встановила:
Вироком Франківського районного суду м. Львова від 07 липня 2017 року ОСОБА_10 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.
Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_10 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк 3 роки. Відповідно до ст. 76 КК України зобов'язано ОСОБА_10 періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти орган з питань пробації про зміну місця праці та проживання.
Цивільний позов ОСОБА_7 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_10 в користь ОСОБА_7 6951,5 грн. матеріальної шкоди та 300 000 грн. моральної шкоди, а всього 306 951 грн.50 коп.
Цивільний позов ОСОБА_8 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_10 в користь ОСОБА_8 50 000 грн. моральної шкоди.
У задоволенні цивільного позову прокурора прокуратури Львівської області в інтересах держави в особі комунальної 8 міської клінічної лікарні м. Львова відмовлено, у зв'язку із відшкодуванням заподіяної шкоди.
Вирішено питання з процесуальними витратами та речовими доказами в порядку ст. 100 КПК України.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_10 05.06.2016 року, близько 23.25 год., керуючи автомобілем «Ауді А6», н/з НОМЕР_1 , та рухаючись ним у місті Львові, на вул. В.Великого, виконуючи поворот на вул. Боткіна, порушив вимоги Розділу 1 п.п. 1.5,1.10 ( в частині значення термінів «дати дорогу»), п. 2.3 (підпункт «д»), 2.9 п.п. «а», п.п. 10.1 та 16.6 Правил дорожнього руху України, які виразились у тому, що він, керуючи автомобілем в стані наркотичного сп'яніння, не був уважним і не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не зреагував на її зміну, перед виконанням маневру повороту ліворуч на вул. Боткіна та зміну напрямку руху, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкоди чи небезпеки іншим учасникам руху та виконуючи поворот ліворуч при зеленому сигналі основного світлофора не дав дорогу скутеру марки «Піаджіо Веспа», під керуванням ОСОБА_8 , який рухався в зустрічному напрямку та мав перевагу в русі, що призвело до зіткнення вищевказаних транспортних засобів. У результаті порушення водієм ОСОБА_10 Правил дорожнього руху України потерпілий ОСОБА_8 згідно висновку судово-медичної експертизи №312/16 від 6.07.2016 року отримав тяжкі тілесні ушкодження, а саме: травму тіла у вигляді розриву селезінки з масивною внутрічеревною кровотечею, саден на голові, забою головного мозку легкого ступеня важкості із наявністю множинних контузійних вогнищ та крововиливу у м'яку мозкову оболонку, що було небезпечним для життя в момент заподіяння. Пасажир скутера ОСОБА_11 відповідно до висновку судово -медичної експертизи № 45/16 від 08.07.2016 року отримала перелом кісток склепіння та основи черепа, забій головного мозку, крововилив під тверду та в м'яку мозкову оболонку, розриви селезінки та печінки з внутрічеревною кровотечею, рани, синці, садна на голові, руках, ногах, що стали причиною смерті та відносяться до тяжкого тілесного ушкодження.
Даний вирок оскаржив прокурор, який просить вирок суду першої інстанції скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_10 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді 4 років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на термін 3 роки. У решті вирок залишити без змін.
Апелянт покликається, що вирок суду є незаконним у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Зазначає, що суд першої інстанції, незважаючи на те, що ОСОБА_10 вчинив тяжкий злочин, перебуваючи у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів, що є обставиною, яка обтяжує покарання, в результаті його дій настали тяжкі наслідки у вигляді смерті однієї особи та спричинення іншій особі тяжких тілесних ушкоджень, повністю не відшкодував шкоди потерпілим та такі просили суд першої інстанції обрати суворе покарання, однак суд призначив ОСОБА_10 покарання із застосуванням ст. 75 КК України.
Вважає, що покликання суду на такі обставини, як щире каяття, вперше притягнення до кримінальної відповідальності, часткове відшкодування шкоди потерпілим, позитивну характеристику, перебування у обвинуваченого на утриманні малолітньої дитини-інваліда та визнання судом першої інстанції їх, як обставин, що дають підстави для застосування при призначенні покарання ст. 75 КК України, є безпідставним, оскільки вказані обставини необхідно враховувати, як пом'якшуючі обставини при призначенні покарання ОСОБА_10 у межах санкції ч.2 ст. 286 КК України.
В апеляційній скарзі представник потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_9 просить вирок Франківського районного суду м. Львова від 07.07.2017 року скасувати та постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_10 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі. Стягнути на користь потерпілого ОСОБА_7 моральну шкоду в розмірі 500 000 грн. Стягнути на користь потерпілого ОСОБА_12 моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.
Зазначає, що не зважаючи на повноту судового слідства та правильність кваліфікації дій обвинуваченого, вирок слід змінити в частині призначеного покарання, оскільки призначене покарання є занадто м'яким.
У запереченні на апеляційну скаргу захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_13 просить апеляційні скарги залишити без задоволення та вирок суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що оскаржуваний вирок суду першої інстанції є законним, а для застосування ст. 75 КК України суд першої інстанції врахував тяжкість злочину, особу обвинуваченого та інші обставини справи.
07.10.2022 обвинувачений ОСОБА_10 відмовився від послуг адвоката ОСОБА_14 при цьому заявив, що бажає щоб оголосили перерву в судовому засіданні для пошуку іншого захисника або підготовки для самостійного захисту.
На переконання колегії суддів підстав для задоволення даного клопотання немає, оскільки інтереси обвинуваченого по даному кримінальному провадженню тривалий час представляв адвокат ОСОБА_13 , з яким обвинувачений укладав угоду, у подальшому обвинувачений відмовився від його послуг і ухвалою суду апеляційної інстанції 25.11.2019 було призначено захисника через Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області.30.05.2022 року ОСОБА_10 в суді апеляційної інстанції заявляв клопотання про неналежний захист його інтересів (на його думку) адвокатом ОСОБА_14 .
Такі покликання обвинуваченого колегія суддів сприймає як затягування розгляду справи з метою уникнути покарання оскільки вирок по даному кримінальному провадженню винесений у 2017 році, у обвинуваченого постійно були захисники для представлення його інтересів в судах першої та апеляційної інстанції і дана категорія справи не передбачає обов'язкової участь захисника, як це передбачено вимогами ст. 52 КПК України.
З врахуванням зазначеного вище колегія суддів приймає відмову обвинуваченого від подальшої участі у справі адвоката ОСОБА_14 , при цьому відмовляє обвинуваченому ОСОБА_10 в оголошені перерви з метою пошуку захисника, оскільки вважає, що ОСОБА_10 з травня 2022 року мав можливість забезпечити представлення своїх інтересів іншим захисником, однак зловживає своїм правом на захист чим порушує права інших учасників, зокрема потерпілих, а тому вважає за можливе продовжити розгляд справи по суті.
Заслухавши доповідача, виступ прокурора на підтримання доводів апеляційних скарг та їх задоволення, пояснення потерпілого ОСОБА_7 та представника потерпілих - адвоката ОСОБА_9 , які просили задовольнити подані апеляційні скарги, пояснення обвинуваченого ОСОБА_10 , який заперечив доводи зазначені в апеляційних скаргах та просив залишити їх без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, переглянувши судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні, достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно п.4 ч.1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до п.2 ст. 409 КПК України підставою для скасування вироку може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Частиною 1 ст. 413 КПК України передбачено, що неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Статтею 414 КПК України визначено, що невідповідним ступенем тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановленні відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи скоєння ОСОБА_10 кримінального правопорушення, за ч.2 ст.286 КК України, які підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні та наведені у вироку, крім того суд дав діям обвинуваченому правильну юридичну оцінку.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне та достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Проте, суд першої інстанції, у порушення вимог цієї норми закону, не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим ОСОБА_10 злочину, дані про його особу та обставини, які обтяжують покарання.
Звільняючи ОСОБА_10 від відбування покарання, на підставі ст. 75 КК України, суд першої інстанції не вмотивував та не обґрунтував у достатній мірі мотиви на підставі яких він дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_10 можливе без ізоляції від суспільства.
Відтак апеляційні вимоги прокурора та частково представника потерпілих знайшли підтвердження в суді апеляційної інстанції що стосується призначення ОСОБА_10 міри покарання у виді позбавлення волі з ізоляцією його від суспільства.
Що стосується часткового задоволення судом першої інстанції вимог потерпілих про відшкодування їм моральної шкоди завданої обвинуваченими в наслідок скоєння ним злочину в більшому об'ємі, то суд першої інстанції в даному питанні виходив з власних переконань з врахуванням обставин справи та наявних і досліджених судом матеріалів справи.
Апеляційний суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, за таких обставин.
5.06.2016 року, близько 23.25 год., ОСОБА_10 , керуючи автомобілем «Ауді А6», н/з НОМЕР_1 , та рухаючись ним у місті Львові, на вул. В.Великого, виконуючи поворот на вул. Боткіна, порушив вимоги Розділу 1 п.п. 1.5,1.10 ( в частині значення термінів «дати дорогу»), п. 2.3 (підпункт «д»), 2.9 пп. «а», п.п. 10.1 та 16.6 Правил дорожнього руху України, які виразились у тому, що він, керуючи автомобілем в стані наркотичного сп'яніння, не був уважним і не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не зреагував на її зміну, перед виконанням маневру повороту ліворуч на вул. Боткіна та зміну напрямку руху, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкоди чи небезпеки іншим учасникам руху та виконуючи поворот ліворуч при зеленому сигналі основного світлофора не дав дорогу скутеру марки «Піаджіо Веспа», під керуванням ОСОБА_8 , який рухався в зустрічному напрямку та мав перевагу в русі, що призвело до зіткнення вищевказаних транспортних засобів. У результаті порушення водієм ОСОБА_10 Правил дорожнього руху України потерпілий ОСОБА_8 згідно висновку судово-медичної експертизи № 312/16 від 6.07.2016 року отримав тяжкі тілесні ушкодження, а саме: травму тіла у вигляді розриву селезінки з масивною внутрічеревною кровотечею, саден на голові, забою головного мозку легкого ступеня важкості із наявністю множинних контузійних вогнищ та крововиливу у м'яку мозкову оболонку, що було небезпечним для життя в момент заподіяння. Пасажир скутера ОСОБА_11 відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 45/16 від 08.07.2016 року отримала перелом кісток склепіння та основи черепа, забій головного мозку, крововилив під тверду та в м'яку мозкову оболонку, розриви селезінки та печінки з внутрічеревною кровотечею, рани, синці, садна на голові, руках, ногах, що стали причиною смерті та відносяться до тяжкого тілесного ушкодження.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Вирок суду першої інстанції в частині призначення ОСОБА_10 покарання із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. ст. 75, 76 КК України підлягає скасуванню з ухваленням вироку в апеляційному порядку, про що обґрунтовано ставиться питання в апеляційних скаргах прокурора та представник потерпілих.
Призначивши ОСОБА_10 покарання із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд першої інстанції допустив неправильне застосування кримінального закону, що відповідно до п.4 ч.1 ст. 409, ст. 413, п.4 ч.1 ст. 420 КПК України тягне за собою скасування вироку суду першої інстанції та ухвалення апеляційним судом свого вироку.
Відповідно до ч.1 ст. 75 КК України суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Обґрунтовуючи свій висновок про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання і про звільнення обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, суд зазначив, що бере до уваги дані про особу обвинуваченого та обставини вчиненого кримінального правопорушення в їх сукупності.
Між тим підстав вважати можливим виправлення обвинуваченого без відбування покарання немає.
Суд першої інстанції неналежно врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, особу обвинуваченого, обставини справи й помилково прийняв рішення про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням.
Тяжкість вчиненого ОСОБА_10 злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, є в тому, що він перебував у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів, які спричинили тяжкі наслідки кримінального правопорушення - смерть потерпілої ОСОБА_11 та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 . Крім того обвинувачений повністю не відшкодував шкоди потерпілим, а це на думку апеляційного суду, виключає можливість застосування положення ст. 75 КК України.
З огляду на викладене колегія суддів визнає обґрунтованими доводи апеляційних скарг про неправильне застосування судом першої інстанції кримінального закону, що полягає у безпідставності звільненні обвинуваченого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.
Апеляційний суд погоджується з позицією прокурора, викладеною в апеляційній скарзі, щодо призначення ОСОБА_10 за ч.2 ст. 286 КК України основного покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки шість місяців.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України при призначенні ОСОБА_10 покарання апеляційний суд враховує: ступінь тяжкості вчиненого злочину; особу винного, який не судимий, на обліках в психоневрологічному та наркологічному диспансері не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно, має на утриманні малолітню дитину-інваліда; обставини, які пом'якшують покарання - активне сприяння розкриттю злочину, щире каяття та часткове відшкодування заподіяної шкоди, обставину, яка обтяжує покарання - вчинення злочину особою, що перебуває у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів, й вважає за необхідне призначити йому покарання за ч.2 ст. 286 КК України у виді чотирьох років шести місяців позбавлення волі, яке буде необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_10 та попередження нових злочинів.
Апеляційний суд не бере до уваги доводи сторони захисту про можливість застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України з покликанням на те, що останній має на утриманні малолітню дитину-інваліда, частково відшкодував заподіяну шкоду та щиро розкаявся.
Зазначені обставини, на які покликається сторона захисту, підлягають врахуванню при визначенні виду і розміру покарання, а не для застосування ст. 75 КК України.
Те, що на момент ухвалення вироку ОСОБА_10 мав на утриманні малолітню дитину-інваліда не було достатньою підставою для застосування щодо ОСОБА_10 положень ст. 75 КК України, оскільки і на момент вчинення злочину 05 червня 2016 року вказана обставина існувала, однак це не стало стримуючим фактором у вчиненні ним кримінального правопорушення.
З огляду на викладене вирок суду першої інстанції, в частині призначення обвинуваченому покарання із звільненням від відбування покарання на підставі ст. ст. 75, 76 КК України, підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом свого вироку.
При вирішенні цивільних позовів в частині відшкодування матеріальної і моральної шкоди в користь потерпілих суд першої інстанції дотримався вимог чинного законодавства.
Розмір відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_7 суд визначив з урахуванням конкретних обставин справи, характеру та обсягу моральних страждань потерпілого, який втратив єдину доньку, на яку він покладав надії щодо його утримання внаслідок непрацездатності, зазнав істотних вимушених змін у житті, невідворотність такої шкоди. Визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди відповідає засадам виваженості, розумності та з погляду закону й оцінки фактичних обставин справи є співрозмірним заподіяній моральній шкоді.
Згідно вимог ст. ст. 1166, 1167 ЦК України матеріальна і моральна шкоди, спричинена неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, а також збиток, який завданий майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, за наявності вини, що спричинила шкоду.
Відповідно до ст. 1195 ЦК України фізична особа, яка завдала шкоду здоров'ю фізичної особи, зобов'язана відшкодувати потерпілому витрати, зокрема, понесені на придбання медикаментів.
Згідно з ч.3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом в залежності від характеру правопорушення, глибини фізичних і душевних страждань, погіршення здатностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеню вини особи, що спричинила моральну шкоду, якщо вина є підставою для відшкодування, а також із врахуванням інших обставин, що мають суттєве значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Суд, враховуючи ці положення закону, тривалість лікування ОСОБА_8 , наслідки травми для його здоров'я - повну втрату органу, врахував вимоги розумності, зваженості та справедливості та, на думку колегії суддів, дійшов правильного висновку, що потерпілому ОСОБА_8 слід відшкодувати моральну шкоду саме в розмірі 50 000 грн., яку слід стягнути з ОСОБА_10 .
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що підстав для задоволення поданої адвокатом ОСОБА_9 апеляційної скарги в частині цивільних позовів заявлених по справі немає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 414, 420, 615 КПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скарга прокурора прокуратури Львівської області ОСОБА_6 - задовольнити.
Апеляційну скаргу представника потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 - задовольнити частково.
Вирок Франківського районного суду м. Львова від 07 липня 2017 року в частині обрання покарання обвинуваченому ОСОБА_10 , за ч.2 ст. 286 КК України, із застосуванням ст. 75 КК України - скасувати в частині призначення покарання.
Визнати винним та призначити покарання ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч.2 ст. 286 КК України, у виді 4 (чотирьох) років 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 (три) роки.
У решті вирок залишити без змін.
Вирок може бути оскаржений протягом трьох місяців з дня його проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий:
Судді: