Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
07 жовтня 2022 року справа №520/4456/22
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням осіб (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Господарського суду Донецької області,
за участю третьої особи,
яка не заявляє самостійних
вимог на предмет спору - Державної судової адміністрації України,
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Господарського суду Донецької області (далі по тексту - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної судової адміністрації України (далі по тексту - третя особа),в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати судді позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (включно) у розмірі, меншому аніж це передбачено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» із застосуванням обмежень, установлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2010 № 553-1X;
- зобов'язати відповідача нарахувати та сплатити невиплачену суддівську винагороду судді позивачу на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 18.04.2020 по 27.08.2020у загальній сумі 198'895,34 грн. (сто дев'яносто вісім тисяч вісімсот дев'яносто п'ять гривень 34 копійки), з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що розмір її суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 не відповідає розміру, встановленому Законом України «Про судоустрій і статус суддів». На переконання позивача, норма Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 №553-ІХ, якою доповнено Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» статтею 29 та встановлено на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, обмеження нарахування суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020, не відповідає Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому законодавче обмеження не може бути застосовано під час визначення позивачу розміру суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду прийнято позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням осіб.
Цією ж ухвалою відповідачу запропоновано у п'ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття спрощеного провадження у справі подати до суду відзив на адміністративний позов разом з усіма доказами, що обґрунтовують доводи, які в ньому наведені або заяву про визнання позову та надати суду докази надіслання (подання) копії відзиву іншим учасникам справи.
Відповідач через систему «Електронний суд» надіслав відзив на позовну заяву, в якому Господарський суд Донецької області просить відмовити у задоволення позовних вимог, з підстав їх необґрунтованості та недоведеності. При цьому, представником відповідача вказано, що відповідач як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без врахування положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Третя особа - Державна судова адміністрація України, правом надання пояснень не скористалась.
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 28.12.2010 №1290/2010 позивач призначена суддею Господарського суду Донецької області строком на п'ять років.
Указом Президента України «Про призначення суддів» від 19.12.2018 №430/2018 позивач призначена суддею Господарського суду Донецької області безстроково.
Згідно довідки Господарського суду Донецької області від 20.01.2022 №05-35/4/2022 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 обмеження виплат заробітної плати позивача становить 198 895,34 грн.
Зокрема, за квітень 2020 року обмеження становить - 18 035,71 грн., за травень 2020 року - 46 513,16 грн., за червень 2020 року - 63125,00 грн., за липень 2020 року - 30 190,22 грн., за серпень 2020 року - 41 031,25грн.
Непогоджуючись з обмеженням відповідачем їй суддівської винагороди за спірний період, позивач звернулася до суду з цією позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі по тексту - Закон України №1402-VIII).
Згідно із статтею 130 Конституції України та частиною 2 статті 135 Закону України №1402 суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Водночас, 13.04.2020 Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» №553-ІХ (далі по тексту - Закон України №553-ІХ), яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, а саме: «Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».
Зазначений Закон України №553-ІХ набрав чинності 18.04.2020, після опублікування його у газеті Голос України від 17.04.2020 - №68.
Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8 та 55, 124 Конституції України.
Незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. (стаття 126).
Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Зокрема, 11.03.2020 Конституційним Судом України було розглянуто конституційне поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16.10.2019 №193-IX, «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 №1798-VIII у пункті 4.1. рішення у чергове зазначив, що:
«Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України:
- від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 №5-рп/2002,
- від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005,
- від 18.06.2007 №4-рп/2007, від 22.05.2008 №10-рп/2008,
- від 03.06.2013 №3-рп/2013, від 19.11.2013 №10-рп/2013, від 08.06.2016 №4-рп/2016, від 04.12.2018 №11-р/2018,
- від 18.02.2020 №2-р/2020.
Конституційний Суд України послідовно вказував: однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (перше речення абзацу третього пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 24.06.1999 №6-рп/99, перше речення абзацу шостого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 03.06.2013 № -рп/2013, друге речення абзацу шостого підпункту 3.2, абзаци двадцять сьомий, тридцять третій, тридцять четвертий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 04.12.2018 №11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01.01.2001 №1(2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Європейська Комісія “За демократію через право” (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства [України], яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09.12.2019 №969/2019 (далі - Висновок).
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина перша статті 124 Основного Закону України).
Наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу”.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України: “Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин.” (абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007); «Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України» (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007); «Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.” (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 №6-рп/2007); «законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.” (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008); «словосполучення «держава прагне», на думку Конституційного Суду України, означає намагання i обов'язок держави спрямовувати свою діяльність на виконання певного, визначеного Конституцією України завдання.
Системний правовий аналіз термінів «баланс», «збалансувати», «бюджет збалансований» свідчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливості прийняття бюджету з перевищенням видатків над доходами i навпаки (з дефіцитом або профіцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фінансово-економічною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.
Закон України «Про Державний бюджет України» як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належнi умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов'язання держави перед громадянами i територіальними громадами. Саме у виконанні цих зобов'язань утверджується сутність держави як соціальної i правової.” (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 27.11.2008 №26-рп/2008).
Отже, зазначений Закон України №553-ІХ про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.
Положеннями статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, будь-яке порушення процедури, незалежно від того чи нанесло воно прямі збитки особи, є порушенням права особи на встановлений процес та забезпечення принципу визначеності права, який дозволяє особі передбачити наслідки існування та застосування певної норми.
Однак, відповідач, діючи всупереч приписів статей 19 та 130 Конституції України, порушив приписи діючого законодавства України та виплатив суддівську винагороду позивачу у розмірі, значно меншому, ніж це визначено спеціальним Законом України «Про судоустрій і статус суддів», застосувавши при виплаті 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - Конвенція), була ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Згідно частини першої статті 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції , кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, вказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно випробовується.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (рішення ЕСПЛ у справі «Колишній Король Греції та інші проти Греції» (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява №25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення ЕСПЛ у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelasv. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), заява №32457/05, п. 40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgov. Croatia), заява №35298/04, п. 67, від 11.06.2009 року, також Рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011, заява №29979/04, п.71).
Словосполучення «відповідно до закону» вимагає, по-перше, аби оспорюваний захід мав юридичну основу у національному праві. По-друге, воно стосується якості закону, про який ідеться, і передбачає вимогу, що такий закон має бути доступний для відповідної особи, яка, крім того, повинна мати можливість передбачити його наслідки для себе, і такий закон повинен відповідати принципу верховенства права (п. 55 рішення Суду у справі «Kopp проти Швейцарії» від 25.03.1998 р. (Reports of Judgments and Decisions 1998-II)).
Зазначене словосполучення означає, зокрема, що норми національного права мають бути достатньо передбачуваними, аби вказати особам на обставини та умови, за яких органи влади мають право вдатися до заходів, які впливатимуть на конвенційні права цих осіб (п. 39 рішення Суду у справі «C.G. and Others проти Болгарії» від 24.04.2008 (справа №1365/07)). Більше того, закон повинен надавати певний ступінь юридичного захисту від свавільного втручання з боку органів влади. Наявність спеціальних процесуальних гарантій є важливою у цьому контексті. Те, що вимагається через такі гарантії, буде залежати, принаймні до певної міри, від характеру та ступеня втручання, що розглядається (п. 46 рішення Суду у справі «P.G. and J.H. проти Сполученого Королівства» (справа №44787/98, ECHR 2001-IX))та див.п.169-170 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11).
Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (рішення у справі «Скордіно проти Італії»(Scordino v. Italy) (№1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№23759/03 та 37943/06), від 14.10.2010, яке набуло статусу остаточного 14.01.2011).
Норми Закону України №553-ІХ про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в аспекті з'ясування можливості їх застосування до спірних відносин, що розглядаються судом, не відповідають неодноразово описаному ЄСПЛ принципу якості закону.
Законом України №553-ІХ про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» як і будь-яким іншим діючим нормативно-правовими актами не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені:
- частиною другою статті135 Закону України №1402 (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами);
- статтею 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій).
Норми права, які містяться у перелічених статтях є зрозумілими та доступними для зацікавлених осіб, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними та мають найвищу юридичну силу і тому мають виконуватися.
Відтак, неможливо розглядати положення Закону України №553-ІХ про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди позивача.
Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.
Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі становить порушення вимог статтей 19, 130 Конституції України, статті 135 Закону України №1402-VIII та статті 1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у частині визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по вересень 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Суд звертає увагу, що приписи статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлювали обмеження, як на нарахування, так відповідно у зв'язку з цим виплату суддівської винагороди у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020 з 18.04.2020 по 27.08.2020. При цьому, відповідач у справі фактично заперечує нарахування та виплата суддівської винагороди позивачу у спірний період у розмірі, що передбачений статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Таким чином, у даному випадку належним способом відновлення порушеного права буде саме зобов'язання відповідача провести перерахунок суддівської винагороди позивача за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів.
Наведений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постанові від 03.03.2021 у справі №340/1916/20.
Щодо доводів відповідача про те, що Господарський суд Донецької області, як орган нижчого рівня, не мало правових підстав для невиконання вимоги статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» про застосування обмеження максимального розміру, у т.ч. суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами та і надалі нараховувати і виплачувати суддівську винагороду всупереч вказаній нормі, а також доводів апеляційної скарги про те, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 норма про застосування обмеження суддівської винагороди 10 мінімальними заробітними платами була чинною та підлягала застосуванню, тому відповідач, здійснюючи нарахування та виплату суддівської винагороди суддям, у т.ч. і позивачу, за рахунок бюджетних коштів, не міг здійснювати її нарахування, ігноруючи норми бюджетного законодавства України, то суд вважає, що такі доводи необґрунтованими, оскільки розмір суддівської винагороди у період існування спірних правовідносин повинен був визначатися приписами статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Тобто при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів», а застосування останнім положень статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (Закон доповнено статтею 29 згідно із Законом України №553-IX) суперечить частині другій статті статті 130 Конституції України.
При цьому, суд зазначає, що доводи відповідача про те, що він міг проводити нарахування і виплату лише у рамках законодавства України у межах видатків Державного бюджету України є вірними, проте це не спростовує наведені вище висновки про те, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача Господарський суд Донецької області повинен був керуватися приписами Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме статтею 135 цього Закону.
Стосовно заявленого позивачем клопотання про допущення до негайного виконання рішення суду у частині стягнення суддівської винагороди за один місяць. суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.
Оскільки, сума виплат відповідачем не нарахована, відсутні правові підстави для допущення судового рішення до негайного виконання.
Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовної заяви.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Господарського суду Донецької області (проспект Науки, будинок 5, місто Харків, Харківська область, 61022, код ЄДРПОУ: 03499901), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної судової адміністрації України (вулиця Липська, 18/5. місто Київ, код ЄДРПОУ: 26255795) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Господарського суду Донецької області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 (включно) у розмірі, меншому ніж передбачено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» із застосуванням обмежень, установлених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2010 №553-ІХ.
Зобов'язати Господарський суд Донецької області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов'язкових платежів.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 з 24.02.2022 був введений воєнний стан на території України, у зв'язку з бойовими діями на території Харківської області повний текст рішення складено 07.10.2022.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА