Справа № 420/10145/22
30 вересня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Тарасишиної О.М.,
за участю секретаря: Дробченко К.С.,
представника відповідача: Неїжпапа Ю.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Одеської обласної державної (військової) адміністрації (місцезнаходження: 65032, м. Одеса, проспект Шевченка, 4; код ЄДРПОУ 00022585) про визнання протиправним та нечинним наказу від 16.07.2022 року №16, -
Встановив:
До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Одеської обласної державної (військової) адміністрації (місцезнаходження: 65032, м. Одеса, проспект Шевченка, 4; код ЄДРПОУ 00022585), в якій позивач просить суд визнати протиправним та нечинним повністю наказ військової частини НОМЕР_2 та Одеської обласної державної (військово) адміністрації від 16.07.2022 року №16 «Про встановлення особливого режиму виїзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобі на окремих територіях Одеської області в умовах правового режими воєнного стану».
Ухвалою від 26.07.2022 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
18.08.2022 року (вх. №ЕС/3235/22) позивачем до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи у його відсутності.
11.08.2022 року (вх. №ЕС/3067/22) позивачем до канцелярії суду подано заяву про уточнення позовних вимог.
22.08.2022 року (вх. №ЕС/3293/22) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.
26.08.2022 року (вх. №ЕС/3375/22) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.
01.09.2022 року (вх. №ЕС/3496/22) позивачем до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи без його участі.
Ухвалою від 05.09.2022 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті.
12.09.2022 року (вх. №ЕС/3770/22) позивачем до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи без його участі.
09.09.2022 року (вх. №28601/22) представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позов.
27.09.2022 року (вх. №ЕС/4148/22) позивачем до канцелярії суду подано заяву про розгляд справи без його участі.
29.09.2022 року (вх. №30734/22) представником відповідача до канцелярії суду подано заяву про приєднання до матеріалів справи письмових доказів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 16.07.2022 року військовою частиною НОМЕР_2 спільно з Одеською обласною державною (військовою) адміністрацією прийнято наказ №16 «Про встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів на окремих територіях Одеської області в умовах правового режиму воєнного стану». Позивач вважає, що вказаний наказ порушує права та інтереси позивача на свободу пересування та відвідування пляжної зони.
Від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву, в яких, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останні діяли у межах наданих їм повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як вбачається з позовної заяви, 16.07.2022 року військовою частиною НОМЕР_2 спільно з Одеською обласною державною (військовою) адміністрацією прийнято наказ №16 «Про встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів на окремих територіях Одеської області в умовах правового режиму воєнного стану».
Так, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VII, Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022 по всій території України введено воєнний стан.
Указом Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022 передбачено, що у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводиться тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч.1 ст. 8 ЗУ від 12.05.2018 року №389.
Частиною 1 статті ЗУ від 12.05.2015 року №389 визначено військовим командуванням, якому згідно з цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є Головнокомандувач ЗСУ, Командувач об'єднаних сил Збройних Сил України, командувач видів та окремих родів військ (сил) ЗСУ, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з'єднань, військових частин ЗСУ та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 ЗУ від 12.05.2015 року №989 військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов'язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
Згідно з п. 6, 10, ч1 ст. 1 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями в т.ч. встановлювати встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, заборону або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан.
При цьому у ст. 64 Конституції України в умовах воєнного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод.
Таким чином, наказ №16 виданий в межах ЗУ від 12.05.2015 року №389, забезпечує заходи правового режиму воєнного стану, зокрема встановлює особливий режим в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів на узбережжі Чорного моря, затоках, у внутрішніх морських водах в межах пляжних зон та на території пляжних зон, розташованих у межах прибережної захисної смуги Чорного моря на території Одеської обласні з метою захисту громадської безпеки і порядку, збереження життя цивільних осіб у зв'язку із зміною безпекової ситуації в регіоні, підвищення загрози для життя та здоров'я людей, спричинену збройною агресією Російської Федерації проти України.
При цьому, позиція позивача про неможливість здійснення господарської діяльності в межах особливого режиму є необґрунтованою.
Питання ведення господарської діяльності суб'єктів господарювання в межах встановлено особливого режиму є реалізацією акту та не впливає на його законність.
У позовній заяві позивач вказує на те, що оскаржуваний наказ є протиправним та таким, що не відповідає вимогам законодавства, аргументуючи його протиправність нормам Порядку встановлення заборони або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан, затвердженою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 року №1450.
Слід зауважити, що відповідна постанова не регулює питання режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства. Крім того, у преамбулі наказу Одеської обласної військової адміністрації та Військової частини НОМЕР_2 від 16.07.2022 року №16 відсутнє посилання на Постанову №1450.
Твердження позивача щодо відсутності посилання на конкретний пункт діючого Указу Президента про введення воєнного стану в оскаржуваному наказі є необґрунтованим, проте, як преамбула наказу від 16.07.2022 року № 16 містить посилання на укази Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», від 14.03.2022 року №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», від 18.04.2022 року №259/2022, від 17.05.2022 року №341/2022.
За змістом статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
За правилами частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі частини 1 статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
За змістом пункту 9 частини 5 статті 160 КАС України зазначається, що у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваним рішенням, прав, свобод або інтересів позивача.
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин.
Обов'язковою умовою визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень, тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та інтересів з боку відповідача. Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 12.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України. При цьому, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок.
Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. В постанові Верховного Суду України від 24.02.2015 по справі №21-34а15 зазначено, що за змістом статті 6 КАС України (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Водночас суб'єктивна оцінка порушення права не є абсолютною.
В деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів. У рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 Конституційний суд України розтлумачив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушення охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.
При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Таким чином адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
При цьому, порушення вимог Закону бездіяльністю владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання її протиправною є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо бездіяльність суб'єкта владних повноважень є протиправною, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах. Відсутність порушеного права встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Правова позиція щодо обов'язкової умови надання правового захисту судом, як то наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, висловлена Верховним Судом України у постанові від 22.05.2022 по справі № 826/14230/16.
Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі №826/4406/16 та від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18.
Необхідність в прийнятті наказу підтверджується непоодинокими випадками нехтування забороною перебування на пляжних зонах у межах прибережної захисної смуги Чорного моря на території Одеської області, результатом яких стало детонація мін та загибель людей.
Крім того, зазначений наказ попереджає щодо небезпечності пересування по території узбережжя Одеської області у зв'язку з тим, що система оборони узбережжя включає в себе мінування певних територій, де ворог може здійснити висадку морського десанту.
При цьому, позивач жодним чином не обґрунтовує свою позицію, а зазначені позивачем доводи не підтверджені жодними допустимими доказами, що вказує на те, що вона є оціночними судженням та спекулятивною в умовах воєнного стану в Україні тоді, як преамбула наказу від 16.07.2022 року №16 є достатньо зрозумілою, обґрунтованою та дає стислу інформацію про необхідність та мету прийняття цього акту.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Це означає, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.
Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.
Враховуючи викладене, вказаний наказ від 16.07.2022 року №16 є обґрунтованим та таким, що прийнятий відповідно чинного законодавства України, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про необхідність відмовити у задоволенні позовним вимог в повному обсязі.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідачем доведено обґрунтованість та законність оскаржуваного Висновку, тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної заяви, судові витрати не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Одеської обласної державної (військової) адміністрації (місцезнаходження: 65032, м. Одеса, проспект Шевченка, 4; код ЄДРПОУ 00022585) про визнання протиправним та нечинним наказу від 16.07.2022 року №16 - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.
Повний текст рішення складено та підписано 07.10.2022 р.
Суддя О.М. Тарасишина
.