06 жовтня 2022 року Справа № 160/11838/22
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Луніна О.С., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
05.08.2022 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.12.2016 року по 25.05.2022 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.12.2016 року по 25.05.2022 року включно.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали суду шляхом надання до суду обґрунтованого клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, а також надання доказів поважності причин його пропуску.
26.09.2022 року позивачем подано до суду клопотання про поновлення строків звернення до суду.
У зв'язку з перебуванням судді Луніної О.С. у щорічній відпустці вказане клопотання отримано суддею у перший робочий день.
В обґрунтування клопотання позивачем щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду позивач посилається на те, що після виплати відповідачем індексації грошового забезпечення не в повному розмірі та грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку у нього залишилась претензія щодо обрахованої відповідачем суми індексації грошового забезпечення, тобто правопорушення з боку відповідача тривало, а тому остаточний обсяг своїх вимог щодо обрахунку суми середнього заробітку він зміг визначити лише на момент припинення даного правопорушення, а саме - після доплати відповідачем індексації грошового забезпечення, яка відбулась 26.05.2022 року. У поясненнях щодо строків звернення до суду по отриманню коштів 26.05.2022 року, зазначає, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.12.2021 року у справі №160/14743/21 відповідачем 26.05.2022 року виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 30807,38 грн. При цьому в періоди з 26.05.2022 - 23.06.2022 та 23.06.2022 - 20.07.2022 позивач перебував у відрядженнях в Литві та Німеччині за основним місцем роботи ТОВ “ОРЮН.ГРУП”, що підтверджується довідкою наданою з місця роботи. Також позивач у вказаному клопотання зазначає мовою оригіналу: “We also declare that the employees is officially employed on the basis of a work permit and insured in Poland. Business trip period: 26.05.2022 - 23.06.2022”, з власним перекладом - “Ми також заявляємо, що працівники офіційно працевлаштовані на підставі дозволу на роботу та застраховані в Польщі. Період відрядження: 26.05.2022-23.06.2022”. А також мовою оригіналу: “We declare that the employees mentioned below si send on a business trip to the above address for the purpose of quality control verification. Business trip period: 23.06.2022-20.07.2022”, з власним перекладом - “Ми заявляємо, що зазначені нижче працівники відправляються у відрядження за вказаною вище адресою з метою перевірки якості. Період відрядження: 23.06.2022 - 20.07.2022”. Також позивач вказує на те, що в період перебування у відрядженнях не мав доступу до всіх доказів необхідних для долучення до позовної заяви, зокрема: копії заяви; копія відповіді; копії довідки про доходи; копії витягу з наказу від 20.12.2016 року №293; копії посвідчення учасника бойових дій, у зв'язку з чим не зміг сформувати та направити до суду повноцінну позовну заяву, як то передбачено Кодексом адміністративного судочинства України. Після повернення з відряджень в найкоротший термін (9 днів) 29.07.2022 року позивачем підготовлено та направлено до суду дану позовну заяву. З огляду на викладене позивач просить суд долучити надані докази до справи, визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними та відкрити провадження у справі.
Розглянувши клопотання про поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 17 ст. 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Отже, проходження військової служби є публічною службою, що позивачем не заперечується.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
За загальним правилом, перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Порівняльний аналіз термінів “дізнався” та “повинен дізнатися” дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав.
З огляду на це, позивач повинен також ґрунтовно мотивувати, що він не міг дізнатися про порушення свого права, що також випливає із загального правила, встановленого ч. 1 ст. 77 КАС України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами ч. 1 ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
В той же час, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року, розглядаючи спірне питання про дотримання позивачем строку звернення до суду з вимогою про стягнення компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні (грошової компенсації за неотримане речове майно) висловив правову позицію, відповідно до якої строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.
З огляду на викладене, для звернення до суду з цією категорією справ законом встановлюється місячний строк передбачений ч. 5 ст. 122 КАС України, який обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачем оскаржується ненарахування та невиплата відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.12.2016 року по 25.05.2022 року включно. Отже про порушення свого права позивач дізнався саме в день отримання повідомлення про надходження коштів - 26.05.2022 року.
У клопотанні про поновлення строку звернення до суду, позивач, як на поважність причин пропуску, посилається на листи №004/25/05/2022 від 25.05.2022 року та №002/22/06/2022 від 22.06.2022 року, при цьому належного перекладу суду не надає, а викладає лише самостійний переклад у клопотанні про поновлення строку.
Відповідно до зазначеного перекладу, позивач з 26.05.2022 року по 23.06.2022 року та з 23.06.2022 року по 20.07.2022 року знаходився на роботі за кордоном та не міг сформувати та направити до суду повноцінну позовну заяву.
Проте, суд не може погодитись з поважністю причин неможливості звернутися своєчасно з позовною заявою до суду, на які посилається позивач.
Так, суд звертає увагу, що позивач на військовій службі не перебував, на лікарняному не знаходився, та інші обставини, які б обмежували його в діях щодо скористання юридичними послугами та своєчасного направлення позовної заяви, позивачем також не наведено.
Частина друга статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язує учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки. На цьому ж наголошено і у частині першій статті 45 цього ж Кодексу, якою передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Отже, наведені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України конкретизують характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.05.2020 у справі №826/22361/15.
Питання, пов'язані з оцінкою поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, неодноразово вирішувалось й Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 27.05.2020 у справі №9901/546/19 висловлено правову позицію про те, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Тобто, строк звернення до адміністративного суду може бути поновлений лише за наявності поважних підстав, наявність яких підтверджена відповідними доказами.
Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 30.04.2021 року у справі №520/15510/19.
Також варто зазначити, що у постанові від 25.03.2020 у справі №9901/588/19 Велика Палата Верховного Суду вказала, що згідно зі статтею 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Так, ЄСПЛ, у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі “Мушта проти України”, нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть стосуватися реалізації цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03.04.2008 у справі “Пономарьов проти України” ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Таким чином, за практикою Європейського суду з прав людини, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
На цьому наголошено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №800/474/17 (провадження №11-337заі18).
Наведене вище засвідчує, що інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Суд зазначає, що визначальним є те, що позивач не надав доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в обґрунтування неможливості своєчасного звернення до суду.
Також, клопотання про поновлення строку звернення до суду не містить обґрунтувань не можливості звернення позивача за правовою допомогою.
Будь-яких інших поважних причин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, позивачем не вказано.
За таких обставин, суд вважає, що підстави, зазначені позивачем у клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду, не є поважними, а тому суд дійшов висновку, що у клопотанні про поновлення пропущеного строку звернення до суду необхідно відмовити.
Згідно з п. 9 ч. 4 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України суд повертає позовну заяву у випадках, передбачених ч. 2 ст. 123 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З огляду на викладене, враховуючі неповажність заявлених причин пропуску строку звернення до суду, суд відмовляє у клопотанні про поновлення строку звернення до суду та повертає позовну заяву.
Керуючись ст.ст. 121-123, 169, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду - відмовити.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.
Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати позивачу разом з позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Луніна