05 жовтня 2022 року
м. Київ
справа № 640/12691/19
адміністративне провадження № К/9901/37079/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді: Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,
за участю:
секретаря судового засідання Вітковської К.М.,
представника позивача Ларінова М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року (суддя: Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року (судді: Федотов І.В., Єгорова Н.М., Чаку Є.В.) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Компані Україна" до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - в с т а н о в и в :
Товариство з обмеженою відповідальністю "Луї Дрейфус Компані Україна" (далі - ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна", позивач) звернулось до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС (далі - Офіс ВПП ДФС, відповідач). Правонаступником якого є Центральне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 26 квітня 2019 року №0002854102, №0002864102 та №0002874102.
Рішенням рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року, позов було задоволено.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати такі рішення та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що позивачем були неправомірно віднесені до складу податкового кредиту суми за господарськими операціями з ТОВ «Балтікус Трейд», оскільки господарські операції між вказаними підприємствами не спрямовані на настання реальних наслідків та мають ознаки фіктивних.
Як підставу касаційного оскарження відповідач вказав п.1 ч.4 ст 328 КАС України, застосування судами попередніх інстанцій норми матеріального права при вирішенні цієї справи без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України, а саме: від 16.04.2020 по справі №813/4703/13-а, від 16.03.2020 по справі №160/2636/19, від 18.03.2020 по справі №826/8114/15, від 05.03.2020 по справі №826/17374/18, від 22.03.2016 по справі №810/6201/14, від 27.03.2018 по справі №826/1588/13-а та від 24.01.2018 по справі №2а-19379/11/2670.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки вважає доводи відповідача безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій такими, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У судовому засіданні представник позивача заперечував проти вимог касаційної скарги, просив в її задоволенні відмовити.
Належно уповноважений представник Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків у судове засідання не з'явився.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що посадовими особами Офісу ВПП ДФС була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства, повноти нарахування та своєчасності сплати податків по взаємовідносинах з ТОВ «Балтикус Трейд» за період березень 2016 року з відповідним їх відображенням у податковій звітності з податку на прибуток підприємства за І квартал 2016 року, за результатами якої складено Акт 28.03.2019. № 1036/28-10-41-01/30307207 (далі - Акт перевірки).
В ході перевірки встановлено порушення ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна» вимог:
- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого занижено податок на прибуток приватних підприємств на суму 361013,00 грн. за І квартал 2016 року;
- пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200, пунктів 201.8, 201.10 статті 201 ПК України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту (від'ємного значення) в сумі 401126,00 грн. за березень 2016 року;
- підпункт «б» пункту 200.4 статті 200 ПК України, в результаті чого завищено заявлену суму бюджетного відшкодування в сумі 381080,00 грн. за березень 2016 року, яка підлягає зменшенню;
- підпункт «в» пункту 200.4 статті 200 ПК України, в результаті чого завищено суму від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за березень 2016 року в сумі 20045,00 грн.
На підставі акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 26 квітня 2019 року №0002854101, №0002864101 та №0002874101.
За результатами адміністративного оскарження вказаних рішень, ДФС України рішенням про результати розгляду скарги від 03 липня 2019 року №130259929/6/99-99-11-04-02-25 податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не наведено достатніх доводів та не подано належних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій, доводили б невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування податкового кредиту.
Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.
Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
За змістом пп. 14.1.181 п. 14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 201.1 статті 201 ПК України встановлено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.
Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Наведені норми податкового законодавства дають підстави для висновку, що дохід, витрати, а також податковий кредит, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути підтверджені фактично здійсненими господарськими операціями, належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність цих операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника.
Реальність (фактичне) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності виникає у результаті руху активів, зміни зобов'язань чи власного капіталу платника, відповідності економічному змісту господарських операцій, оформлених належним чином первинними документами.
Отже, проведення будь-якої господарської операції підприємства має бути зафіксоване у порядку, встановленому правилами податкового та бухгалтерського законодавства, підтверджуватись первинними і розрахунковими документами, якими відображено зміст операцій, порядок їх виконання, зміни майнового стану платника податків.
Судами попередніх інстанцій встановлено основним видом діяльності ТОВ "Луї Дрейфус Компані Україна" є оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.
21 березня 2016 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Балтикус трейд» укладено договір поставки №К1603-5526 на поставку пшениці групи «А» 3-го класу урожаю 2015 року; умови поставки - СРТ (перевезення оплачено до) - ТОВ «МСП Ніка-Тера», 54052, Україна, м. Миколаїв, вул. Айвазовського, 23.
На виконання вказаного договору сторонами оформлено видаткові та податкові накладні, на загальну суму 2406753 грн.
На підтвердження факту транспортування придбаного товару відповідно до умов договору позивачем надано копії залізничних накладних; товар оприбутковано відповідно до оборотно-сальдової відомості 631, що зафіксовано в акті перевірки.
Оплата за поставлений товар здійснювалась у порядку безготівкового розрахунку, на підтвердження чого позивач надав копії відповідних платіжних доручень.
Позивачем також були надані докази подальшого продажу придбаного у ТОВ «Балтикус трейд» товару у власній господарській діяльності шляхом його експорту, зокрема, копії вантажних митних декларацій.
Проаналізувавши такі документи на предмет їх належності та достатності суди встановили, що надані позивачем первинні документи, копії яких долучено до матеріалів справи, дають можливість встановити зміст та обсяг господарських операцій, в них визначено найменування поставлених товарів, їх кількість та вартість, а також сторони господарських операцій, що, відповідно, свідчить про те, що вказані документи у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підтверджують факт здійснення між сторонами господарських операцій.
В свою чергу, як вбачається зі змісту акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про нереальність спірної господарської операції, з огляду на те, що ТОВ «Балтікус Трейд» не є виробником даної продукції, а здійснював придбання пшениці фуражної у ТОВ «Генезіс ЛТД». При цьому, останній протягом березня 2016 року придбання пшениці не здійснював, послуги зберігання не придбавав, оренда складських приміщень відсутня, інформація щодо власних виробничих потужностей - відсутня. Також, вказано про те, що у ТОВ «Балтікус трейд» недостатньо ресурсів для виконання операцій з ТОВ «Луї Дрейфус Компані Україна», що також свідчить про нереальність господарських операцій.
Аналізуючи такі доводи податкового органу суди попередніх інстанцій правомірно вказали на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, наявності чи відсутності у останніх основних фондів, тощо. Відсутність у контрагента добросовісного платника податку, яким є позивач, матеріальних та трудових ресурсів, не виключає можливості реального виконання таким платником господарської операції, та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем (замовником).
При цьому судами враховано, що відповідачем не надано доказів, які виключають придбання ТОВ «Балтикус Трейд» сільськогосподарської продукції у інших суб'єктів господарювання, оскільки ТОВ «Балтикус Трейд» є посередником, а не сільськогосподарським виробником.
Можливі порушення суб'єктами господарювання в ланцюгу постачання товарів так само не можуть бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток та податку на додану вартість, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів у ланцюгу постачання за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
Посилання контролюючого органу на наявність вироку центрального районного суду м.Миколаєва від 07.02.2017 по справі №490/829/17, яким директора та засновника ТОВ «Генезіс ЛТД» (контрагента ТОВ «Балтикус Трейд») визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1ст.205 КК України, як на підставу визнання недійсними спірних господарських операцій позивача з ТОВ «Балтикус Трейд», судами попередніх інстанцій обґрунтовано були відхилені, з мотивів відсутності в ньому інформації щодо протиправної діяльності по господарських відносинах позивача та ТОВ «Балтикус трейд».
В контексті наведених висновків судів першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів КАС ВС звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2022 року (справа №160/3364/19) зазначено, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України (…) не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв'язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності. Вирок може слугувати підтвердженням нереальності операцій між платником податку та його контрагентом, тільки якщо він містить посилання саме на ці операції. Визнання вироком суду у кримінальному провадженні підприємства фіктивним не обов'язково означає, що всі його операції з усіма контрагентами були фіктивними за весь період його діяльності.
Виходячи зі змісту згаданого вище правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність вироку у кримінальній справі не є обставиною, що безумовно вказує на фактичне нездійснення господарської операцій, натомість, врахуванню підлягають саме встановлені у цьому судовому рішенні фактичні обставини.
Таким чином, підставою для донарахування платнику податку грошових зобов'язань може слугувати лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань.
Окрім того, суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально поставляти на їх адресу товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти, можливо, і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
Тобто, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями.
Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено, а судами попередніх інстанцій не встановлено існування таких обставин.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від від 26 квітня 2019 року №0002854102, №0002864102 та №0002874102 є протиправними та підлягають скасуванню.
При цьому, Верховний Суд враховує, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із такими, оскільки така оцінка судами здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з'ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.
У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що судами першої та апеляційної інстанцій ухвалено рішення з порушенням норм матеріального права та недотриманням норм процесуального права, із вказівкою про незастосування висновків, викладених у постановах Верховного Суду, однак, при цьому посилається на правові позиції Верховного Суду, пов'язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
В решті обґрунтування касаційної скарги аналогічні доводам, наведеним відповідачем під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, і зводяться виключно до незгоди з оцінкою судами обставин справи, при цьому порушень норм процесуального права, які б вплинули або змінили цю оцінку, скаржником не зазначено. Тобто, фактично відповідач у касаційній скарзі просить про переоцінку, додаткову перевірку доказів стосовно встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення є обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, внаслідок чого касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.
Керуючись статтями 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх
Судді: О.В. Білоус
Н.Є. Блажівська