27 вересня 2022 рокуЛьвівСправа № 461/3333/22 пров. № А/857/10696/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді: Матковської З.М.,
суддів: Довгої О.І., Кузьмича С.М.,
при секретарі судового засідання: Юник А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу громадянина Республіки Нігерія ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 05 липня 2022 року у справі №461/3333/22 за адміністративним позовом Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області до громадянина Республіки Нігерія ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення (головуючий суддя першої інстанції - Романюк В.Ф., місце ухвалення - м. Львів, дата складання повного тексту - 07.07.2022),-
Головне управління Державної міграційної служби у Львівській області звернулося до суду з адміністративним позовом до громадянина Нігерії ОСОБА_1 про затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
В обґрунтування поданого позову покликається на те, що відповідач перевищив дозволений строк перебування на території України - більше 90 днів протягом 180 днів, чим порушив пункт 2 Порядку продовження строку перебування та проживання або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150, перебуває на території України без законних підстав, ухиляється від виконання рішення про примусове повернення з України та порушив вимоги статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», відтак, підлягає затриманню з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 05 липня 2022 року позов задоволено. Затримано з метою ідентифікації громадянина Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні терміном на шість місяців, як такого, що незаконно перебуває в Україні, для подальшого забезпечення видворення за межі території України.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, не у повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зокрема апелянт вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки позивачем не доведено невиконання ним рішення про примусове повернення до країни походження чи наявність передумов ухилення від виконання рішення про примусове повернення, як і не доведено неможливості ідентифікувати його особу, так як в судовому засіданні суду першої інстанції особу було встановлено і сумнівів щодо країни походження чи належності особистих даних його особі у позивача не виникало. Зазначає, що він був позбавлений права на захист та позбавлений можливості подати до суду заперечення щодо позову і пояснення. Звертає увагу, що суд першої інстанції не зазначив строк, з якого він підлягає затриманню. З урахуванням наведеного просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи в судове засідання не прибули, хоча належним чином були повідомлені про дату судового засідання. Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття в судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що 05.07.2022 року працівниками Головного управління ДМС України у Львівській області був виявлений та затриманий громадянин Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який порушив правила перебування іноземців на території України.
Працівниками Головного управління ДМС України у Львівській області встановлено, що дана особа перевищила дозволений строк свого перебування на території України - більше 90 днів протягом 180 днів, чим порушила п. 2 Порядку продовження строку перебування та проживання або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ № 150 від 15.02.2012. Вказаний громадянин ухилився від виїзду з України, відмітки про продовження терміну перебування на території нашої держави в паспортному документі іноземця відсутні, законне джерело існування та підстави для подальшого перебування на території України відсутні.
В подальшому у відповідності до положень ст. 254, 255, 256 КУпАП, 05.07.2022 року складено протокол про адміністративне правопорушення за ознаками ч. 1 ст. 203 КУпАП.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що громадянин Нігерії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , порушив встановлені правила перебування іноземців на території України та будучи в межах України не мав постійного місця проживання та місця праці, не мав стабільного джерела доходів для свого існування, що дає обґрунтовані підстави для прийняття рішення про його примусове видворення за межі території України.
Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що відповідач перебуває на території України без відповідних законних підстав та існує ризик його втечі та уникнення примусового видворення.
Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950 кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом; b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного припису суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом; c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання неповнолітнього з метою допровадження його до компетентного органу; e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання психічнохворих, алкоголіків або наркоманів чи бродяг; f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України від 22.09.2011 №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI).
При цьому, правовий та процесуальний режим вирішення питання щодо можливості затримання, примусове видворення відповідної особи, яка нелегально перебуває на території України з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, врегульований положеннями статті 30 Закону № 3773-VI, Типовим положенням про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1110 та статтями 288, 289 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами частини першої статті 26 Закону № 3773-VI іноземці або особи без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Відповідно до частини п'ятої статті 26 Закону №3773- VI іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Абзацом першим частини першої статті 30 Закону №3773-VI визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органи охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України) або органи Служби безпеки України можуть лише на підставі винесеної за їх позовом постанови адміністративного суду примусово видворити з України іноземця та особу без громадянства, якщо вони не виконали в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення або якщо є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та їх передачі прикордонним органам суміжної держави.
За приписами частини четвертої статті 30 Закону №3773-VI іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Статтею 289 Кодексу адміністративного судочинства України передбачені особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавцем передбачено можливість затримання іноземця або особи без громадянства за наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Як встановлено з матеріалів справи, на момент виявлення відповідача у зв'язку з закінченням встановленого строку перебування на території України, у нього були відсутні документи, які посвідчують його особу та законне перебування на території України, відсутнє законне джерело доходу.
Також наявні підстави вважати, що відповідач буде ухилятися від виїзду з огляду на свідоме порушення ним правил перебування в Україні, відсутність родичів в Україні, відсутність коштів для придбання проїзних документів та відсутність документів, які підтверджують законність перебування на території України.
Отже, оскільки відповідач порушив правила перебування в Україні, тобто проживає без документів на право проживання в Україні, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність затримання відповідача з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення з території України, з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, на строк шість місяців.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що аналіз сукупності зазначених обставин вказує на те, що затримання відповідача є необхідним та виправданим за наведених умов, таке дозволить компетентним органам в установленому порядку здійснити відповідні процедури видворення чи реадмісії щодо відповідача.
Наведені у апеляційній скарзі доводи не спростовують ні факту незаконного перебування відповідача на території України, ні факту відсутності у нього документів, що підтверджують особу та країну походження, ні наявності обставин, які унеможливлюють належну ідентифікацію особи для забезпечення видворення за межі території України.
Водночас, суд апеляційної інстанції враховує те, що вимоги позивача не порушують строку затримання іноземців та осіб без громадянства у ПТПІ, встановленого частиною четвертою статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та частиною одинадцятою статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також апеляційний суд застосовує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58), відповідно до якої принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення названого адміністративного позову.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 243, 250, 272, 289, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Апеляційну скаргу громадянина Республіки Нігерія ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 05 липня 2022 року у справі №461/3333/22 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя З. М. Матковська
судді О. І. Довга
С. М. Кузьмич
Повне судове рішення складено 06.10.2022